13.6. Переважне право купівлі

Кожен з учасників спільної часткової власності на свій розсуд користується та розпоряджається належною йому часткою. Водночас у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на купівлю цієї частки за оголошеною ціною та на інших рівних умовах.

Так, якщо співвласник будинку вирішив продати свою частку, то він зобов'язаний письмово попередити про це інших співвласників, зазначити ціну та умови продажу. Якщо учасники спільної часткової власності відмовляться від свого переважного права купівлі або не здійснять свого права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого — протягом 10 днів з дня одержання повідомлення, продавець вправі продати свою частку будь-якій особі.

Для передачі такої заяви можна скористатися послугами нотаріальної контори.

Якщо бажання придбати частку у праві спільній власності виявили кілька співвласників, то право вибору покупця в цьому разі належить продавцю.

У тому випадку, коли продаж буде здійснено з порушенням переважного права купівлі, співвласник має право протягом року звернутися до суду з позовом про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Водночас щоб засвідчити серйозність своїх намірів стосовно укладення договору він повинен внести в депозит суду грошову суму, яку за договором сплатив покупець.

Так, Л. і К. на праві приватної власності належав житловий будинок. Порушивши вимоги закону, Л. не сповістила К. письмово про свій намір продати належну їй частку будинку і уклала договір купівлі-продажу з В. Незважаючи на те, що В. вселився в будинок, зробив там ремонт, обласний суд задовольнив позовні вимоги К. про порушення її права переважної купівлі, визнав договір купівлі-продажу між Л. і В. недійсним і перевів права та обов'язки покупця за договором на К.

Переважне право купівлі поширюється лише на договір купівлі-продажу, якщо ж майно відчужується такими способами, як дарування, міна, воно не застосовується. Переважного права купівлі співвласник не має і тоді, коли частка продається з публічних торгів, а також у разі переходу частки спільного майна до третьої особи за договором довічного утримання чи догляду.

Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (ст. 365 ЦК).

13.7. Поняття та види речових прав

Речові права — це права, що забезпечують задоволення інтересів власника шляхом безпосереднього впливу на річ, яка перебуває у сфері його господарювання.

Головне місце в системі речових прав посідає право власності, оскільки право власності — це право на свою річ, тому воно і породжує повне панування над річчю. Суть права на чужі речі полягає в тому, що особа може користуватися чужою річчю, а інколи навіть розпоряджатися нею. До речових прав належать права, похідні і залежні від права власності, які виникають як за волею власника, так і відповідно до закону. ЦК до речових прав, крім права власності, відносить і речові права на чуже майно (статті 395—417).

Право на чужу річ має наступні особливості:

• є похідним від права власності;

• має обмежений характер і його обсяг вужче, ніж право власності;

• зберігається при зміні власника;

• захищається такими ж способами, як і право власності;

• може захищатися і від власника.

У ст. 395 ЦК наведено перелік прав на чуже майно, який не є вичерпним:

а) право володіння;

б) право користування (сервітут);

в) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

г) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Право на чужу річ є важливим речовим правом. В цьому випадку право власності на річ належить одній особі, в той час як інша особа має на цю річ певне речове право, але обмежене за змістом. Скажімо, ми маємо посеред поля ділянку, на якій посадили картоплю. Оскільки у нас з вами, як правило, гелікоптера немає, для того, щоб восени вивезти картоплю, необхідно отримати дозвіл на проїзд вантажівкою у власника сусідньої земельної ділянки, тобто своєрідний дозвіл на використання чужого майна, оскільки без допомоги сусіда наше право власника може перетворитися на своєрідну фікцію, мертве право.

Право володіння. Володільцем чужого майна є особа, яка фактично утримує його у себе. Володіння може бути як законним, так і незаконним. Право володіння виникає внаслідок договору, який укладено із власником.