1. Додатки

   Тестові завдання

2. Тексти для аналізу

3. Підсумковий аналіз

Відповіді на тестові завдання

Термінологічний словник

Література

154

159

172

176

179

190

195

206

214

221

224

226

233

_1.

Загальні засади мовної комунікації

У центрі уваги сучасного мовознавства перебуває діяльнісний аналіз реально функціонуючої мови в широкому соціально-культурному контексті. Діяльнісний підхід розглядає мову як діяльність людини. Антропологічна спрямованість лінгвістичних розвідок, роль людського чинника в комунікативному процесі, національної та культурної специфіки вербальної взаємодії мовців — актуальні теми сучасних мовознавчих студій. Залучення людського чинника в лінгвістику розширює Ті і предметний простір, зосереджує увагу лінгвіста і на безпосередню комунікативну діяльність людини. Продукт цієї діяльності творить мовлення як цілеспрямовану соціальну дію — дискурс.

1.1. Теорія мовної комунікації як інтерлінгвістична дисципліна

Як інтерлінгвістична дисципліна теорія мовної комунікації спрямована на вивчення вербального спілкування: його форм, функцій, ситуативної й соціокуль-турної зумовленості. Мовну комунікацію розглядають на лінгвістичних, когнітивних, соціальних і культурних засадах з урахуванням контексту. Однак галузь соціально-наукового знання, що досліджує вербальну комунікацію, дотепер не має однозначної назви як у вітчизняному, так і пострадянському мовознавстві. її номінативна парадигма охоплює «комунікативістику», «комунікалогію», «комунікативні дисципліни», «комунікативну лінгвістику», «теорію і практику комунікації». На Заході ця галузь фігурує як «теорія мовної комунікації», зосереджуючись на аналізі мовного спілкування. Така назва є доцільною, оскільки однозначно вказує на об'єкт дослідження цієї дисципліни.

Теорія мовної комунікації (лат. communicatio — зв'язок, повідомлення) — комунікативна дисципліна, яка синтезує погляди на мову як комплексну інформаційно-семіотичну систему, засіб комунікації, пізнання та культурний код нації.

Становлення теорії комунікації охоплює три етапи, які відображають специфіку розуміння феномену людської комунікації:

1. друга половина 40-х років XX ст. Із розвитком інформаційних наук, технологій утверджувалося розуміння комунікації як передавання інформації, інформаційної трансмісії (лат. transmissio — перехід, передача). У цей час було обґрунтовано перші моделі комунікації (Г.-Д. Лассвелла, Шеннона — Вівера та ін.);

2. у 50—60-ті роки XX ст. Ознаки цього періоду — «психологізація» досліджень комунікації, формування міжособистісної комунікації як галузі знань, тлумачення комунікації як генерування смислу в комунікативній взаємодії; виокремлення міжкультурної комунікації, предметом якої є специфіка створення, передавання й інтерпретації повідомлень між представниками різних культур, що не мають досвіду проживання на території однієї і тієї самої країни;

3. 90-ті роки XX ст. — дотепер. Провідним залишається розуміння комунікації як соціального процесу, в якому комуніканти спільно створюють, відтворюють і перетворюють соціальні світи. У цьому значенні комунікацію тлумачать як саме життя, бо «людина не може не спілкуватися» (П. Вацлавік). Особливість цього етапу розвитку теорії комунікації полягає в появі різноманітних шкіл та напрямів, які її досліджують: конверсаційного аналізу, етнографії комунікації, дискурс-ана-лізу, прагматики, теорії координованого узгодження смислів, теорії соціальної взаємодії, теорії систем, лінгвістичної антропології тощо.

Нині в західних країнах, передусім у США, комунікативна парадигма — обов'язкова складова змісту вищої освіти, адже в сучасному діловому професійному світі комунікативні вміння є одними з ключових. Із усіх професійних якостей високо цінують вміння слухати, говорити, переконувати, працювати з різноманітною інформацією, проводити перемовини, координувати свої дії з партнерами, працювати в команді тощо. Серед найтиповіших університетських комунікативних курсів — теорія мовної комунікації, методи комунікативних досліджень, масова комунікація, міжкультурна комунікація, комунікація в малих групах, основи публічного виступу, переконання, аргументація та дебати, міжособистісна комунікація, ефективне слухання, організаційна комунікація, лідерство та комунікація, сімейна комунікація тощо.

Виокремлення теорії мовної комунікації — соціально-наукового знання про мову як мовний код, на який впливають усі складники спілкування, як особливий модус і вищу форму існування одиниць та категорій мови «в дії» — вимагає відмежування цієї дисципліни від інших мовознавчих галузей знання шляхом чіткого визначення її об'єкта та предмета. Об'єктом вивчення теорії мовної комунікації є мовно-мисленнєва діяльність у певній соціокомунікативній ситуації. Предметом — обмін мовленнєвими повідомленнями у процесі інтеракції між мовцями з урахуванням контексту та конситуативних чинників.

Найбільш адекватним підходом до з'ясування співвіднесення теорії мови й теорії комунікації, на думку сучасного російського мовознавця Вадима Касевича, є функціональний: відповідно до функцій теорія мови вивчає засоби мови, процес їх використання і продукт цього процесу, а теорія мовної комунікації — мету застосування мовних та позамовних засобів, а також його результат. Крім цього, теорія мовної комунікації має у своїй основі моделювання динамічних зв'язків у суспільстві, між людьми, тому вона не може абстрагуватися від людського чинника.

Порівняльні дані про об'єкт, предмет та одиниці теорії мовної комунікації як інтердисциплінарної галузі знання й інших дисциплін, які також вивчають мову та мовлення, наведено в табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Зв'язки теорії мовної комунікації з іншими галузями знання

№	Галузь	Об'єкт	Предмет	Одиниці
п/п	знання
1.	Теорія	Мовно-	Обмін мовленнє-	Комуніка-
	мовної	мисленнєва	вими повідомлен-	тивний
	комуніка-	діяльність	нями у процесі	процес,
	ції	у певній	інтеракції між	комуніка-
		соціокомуні-	мовцями з ураху-	тивний акт
		кативній	ванням контексту
		ситуації	та конситуатив-
			них чинників
2.	Мовознав-	Природна	Сутність мови,	Мовні
	ство	людська	її функцій, стру-	одиниці
		мова	ктури і розвитку
3.	Комуніка-	Мовний код	Процеси	Одиниці
	тивна	як засіб	спілкування	організації
	лінгвісти-	спілкування	людей із викорис-	мовного
	ка		танням живої	коду у спіл-
			природної мови	куванні
4.	Когнітив-	Мова як	Модель мовної	Ментефак-
	на лінгві-	загальний	комунікації	ти —
	стика	когнітивний	як основи	концепти
		механізм,	обміну знаннями	уявлення,
		інструмент		схеми,
		пізнання		картини,
				фрейми,
				сценарії
				(скрипти)
5.	Лінгво-	Мова як код	Мовна картина	Лінгво-
	культуро-	культури	світу	культур-
	логія			ний
				концепт

Основна мета теорії мовної комунікації — опанування сучасної системи лінгвістичних, соціолінгвістичних та прагмалінгвістичних знань про структуру, закономірності і важливі явища мовної та міжмовної комунікації, а також правил мовної поведінки в різних комунікативних ситуаціях, набуття ефективних умінь спілкування, насамперед у контекстах міжмовного (між-культурного) спілкування.

Крім комплексного аналізу та опису комунікативного процесу і його складників теорія мовної комунікації як інтерлінгвістична дисципліна передбачає розв'язання таких завдань:

1. тлумачення поняття «комунікативний процес» та його складників; опис видів, аспектів, сфер та функцій комунікації;

2. з'ясування й характеристика факторів контакту у вербальній комунікації — комунікативний кодекс, принципи, які регулюють взаємоприхильність між мовцями, та обмін комунікантами інформацією у процесі вербальної взаємодії;

3. оволодіння інформацією щодо особливостей використання мови як коду і шляхами підвищення ефективності спілкування рідною та іноземними мовами;

4. розвиток розуміння мови як соціально-психологічного феномену;

5. формування вмінь аналізувати дискурс як соціальну інтеракцію, структуру та процес, засвоєння знань про інституційні види дискурсу та їхні особливості;

6. оволодіння системою знань про особливості функціонування мовних ресурсів у дискурсі; дослідження проблематики етноспецифіки мовної комунікації.

Знання особливостей мовної комунікації створює підґрунтя для комунікативної грамотності філолога, перекладача, вчителя-мовника, журналіста, головним професійним знаряддям яких є мова як семіотично-інформаційна система, засіб комунікації та пізнання, код національної (етнічної) культури.