1. Прочитайте уривок із п'єси б. Шоу «Пігмаліон», наведіть приклади різних мовленнєвих актів

Пікерінг. Гіггінсе, я заінтригований! Пам'ятаєте, що ви сказали вчора про прийом у посольському саду? Якщо ви впораєтеся з цим, я назву вас найбільшим з усіх учителів, сущих нині на світі. Закладаюся на всі витрати, що підуть на цей експеримент: вам цього не втнути. А ще я заплачу за уроки.

Лайза. Ой, ви такі добрі! Спасибоньки вам, копи-тане!

Г і г г і н с (неспроможний здолати спокусу, дивиться на неї). Це майже непереборне... Вона така розкішно ниця... така страшенно брудна...

Лайза (протестуючи з усіх своїх сил). Ах-ах-ах-ах-о-о-у-у!!! Я не брудна — коли я йшла сюди, я вмилася: умила обличчя, руки!

Пікерінг. Чим-чим, Гіггінсе, а вже лестощами ви не закрутите їй голови.

Місіс Пірс (із тривогою в голосі). Ой, не кажіть, пане: хіба тільки самими лестощами можна закрутити дівчині голову? І хто ще такий на це здатний, як не містер Гіггінс? Хоч він може й не мати цього на меті. Вся моя надія на вас, пане, що ви не станете підохочувати його до якихось дурних витівок.

Гіггінс (хвилюючись дедалі дужче в міру того, як ідея заволодіває ним). Що є життя, як не низка безумств? Тяжко тільки на них натрапити. Бійся втратити нагоду — нагоджується вона не щодня! Я таки зроблю герцогиню з цієї задрипаної нетіпахи!

Лайза (вельми засуджуючи таку його думку про неї). Ах-ах-ах-о-о-о-у!

Г і г г і н с (захопившись). Так, за півроку, ба навіть за три місяці, якщо в неї гостре вухо й легкий язик, — я візьму її куди-завгодно й подам як що-завгодно. Почнемо сьогодні ж — зараз! Цю мить! Місіс Пірс! Заберіть її та почистіть гарненько. Як не віддиратиметься бруд — спеціальним порошком її! Чи є в кухні добрий вогонь?

Місіс Пірс (протестуючи). Так — але ж...

Г і г г і н с (насипаючись на неї). Здеріть із неї все це лахміття і спаліть! Подзвоніть до Вайтлі чи ще в який універмаг і замовте новий одяг. Поки все це прибуде, закутайте її в обгортковий папір.

Л а й з а. Ви ніякий не джильтмен, от, як таке балакаєте! А я хороша дівчина, хороша, і я знаю таких, як ви, знаю вас!

Г і г г і н с . Нічого вам тут розводити вашу вдавану сором'язливість, молода особо! Ви маєте навчитися поводитись, як герцогиня. Заберіть її, місіс Пірс. Огинатиметься — лупцюйте!

Л ай з а (скочивши на ноги й забігши між Пікерін-гом і місіс Пірс у пошуках захисту). Ні! Я покличу поліцію, от покличу!

Місіс Пірс.У мене ж і місця немає, куди б її ткнути.

Г і г г і н с . Ткніть її в кошик на сміття.

Л ай з а. Ах-ах-ах-о-о-у!

Пікерінг. Ну-бо, Гіггінсе, будьте розважливі!

Місіс Пірс (рішуче). Ви мусите бути розважливим, містере Гіггінсе, конче мусите! Чи то ж можна отак топтатися по людях!

Гіггінс від таких докорів ущухає, ураган змінюється леготом лагідного подивування.

Гіггінс (професійно витончено модулюючи голос). Це я топчуся по людях! Дорога моя місіс Пірс, любий мій Пікерінгу, я ніколи не мав анінайменшого наміру топтатися хоч би й по кому. Я одне тільки пропоную: будьмо добрі до цієї вбогої дівчини. Ми повинні допомогти їй приготуватися, пристосуватися до її нового становища в житті. Якщо я десь висловився неточно, це лиш тому, що я не хотів уражати ні її делікатних почуттів, ні ваших.

Заспокоєна Лайза покрадьки вертається до свого стільця.

Місіс Пірс (до Пікерінга). Ну, чи ви чули коли щось подібне, пане?

Пікерінг {щиро сміючись). Ніколи, місіс Пірс, ніколи!

Місіс Пірс (терпляче). В чому річ?

Місіс Пірс. Знаєте, пане, річ у тім, що ви не можете взяти собі дівчину, от ніби взяли й поклали в кишеню камінчик десь на узбережжі.

Гіггінс. А чом би й ні ?

Місіс Пірс. Чом би й ні! Але ж ви нічогісінько про неї не знаєте. Є ж у неї десь батьки. Може, вона одружена.

Лайза. Таке!

Гіггінс. Чуєте? Як дівчина дуже слушно каже: таке! Таке скажете: одружена! Чи ви не знаєте, що жінка цього класу за рік після одруження виглядає такою зношеною від виснажливої праці, мовби їй минуло п'ятдесят?

Лайза. І хто б то одружився зі мною!

Гіггінс (несподівано вдаючись до чудових оксамитово-низьких ноток свого красномовства, від яких у того, хто його чує, має затрепетати серце). Клянусь святим Георгієм, Елайзо: я ще й не кінчу роботи з вами, а вулиці вже будуть усіяні тілами чоловіків, що стріля-тимуться заради вас.

Місіс Пірс. Дурниці, пане! Ви не повинні забивати їй баки такими речами.

Лайза (підводячись і рішуче випростовуючи плечі). Та він з глузду з'їхав, авжеж! Не хочу я, щоб мене вчили такі нинармальнії

Гіггінс (зачеплений за живе її нечутливістю до його красномовства). Он як! То я божевільний, кажете? Дуже добре, місіс Пірс: не треба замовляти їй нової одежі! Викиньте цю невдячну особу геть!

Лайза (хлипаючи). Нє-е! Не смійте чіпати мене!

Місіс Пірс. От бачите, до чого призводить зухвальство. (Показуючи на двері.) Прошу сюди.

Лайза (мало не плачучи). Не хотіла я ніякої одежі! І не взяла б нічого. (Шпурляє геть носовичок.) Я сама собі можу справити одежу!

Гіггінс (спритно підхоплюючи носовичок і переймаючи Лайзу, що знехотя посувається до дверей). Ви — невдячна, лиха дівчина! Оце так ви мені відплачуєте за те, що я запропонував витягти вас з канави, гарно вбрати й зробити з вас пані? <...>

2. Прочитайте уривок із мікрооповідання Дж. Щерба-ненка «Інтерв'ю», визначте комунікативну мету журналіста і складіть його комунікативний паспорт

Журналіст. Докторе Міварі, чи правда, що ваша дочка має одружитись у в'язниці з бандитом Туріедду Мароццо?

Батько. Так, це чиста правда.

Журналіст. Ваша дочка неповнолітня. Ви схвалюєте цей шлюб? Чи могли б ви йому перешкодити?

Батько. Я утримуюсь од таких дій.

Журналіст. Пробачте, докторе Міварі, як ваша дочка познайомилася з бандитом Мароццо?

Батько. Вона з ним не знайомилась. Чула про нього, бачила його фотографії в газетах і закохалась.

Журналіст. Ваша дочка знає про злочини бандита Мароццо? Про те, що під час пограбування банку він стріляв у двох хлопчиків, одного з яких убив, а другого зробив сліпим? Що захопив у заручниці жінку, а потім, утікаючи, зіштовхнув машину разом із нею в провалля зі стометрової висоти?

Батько. Звичайно, знає. Це всім відомо.

Журналіст. Докторе Міварі, яким чином могла дочка покохати таку людину як Мароццо?

Батько. Це сталось, коли його заарештували. Газети вміщували фотографії Туріедду Мароццо, і, побачивши їх, вона в нього закохалася.

УК, у р н а л і с т. Чому?

Батько. їй до вподоби вусаті хлопці, а в Мароццо навдивовижу гарні й великі вуса. Тоді вона написала йому листа у в'язницю.

Журналіст. Написала любовного листа грабіжникові, кровожерному бандитові, вбивці дітей?

Батько. Так, написала. Жінки цінують чоловіків не за кількість трупів, залишених на їхньому шляху, а за очі, вуса чи усмішку.

Журналіст. Докторе Міварі, ви не можете легковажити долею своєї дочки. Вам слід було відразу ж заборонити їй мати справу з такою мерзенною істотою.

Батько. Я повівся обережно й не мовив жодного слова проти. Вона писала у в'язницю бандитові Туріедду Мароццо, а він відповідав, писала, а він відповідав. В одному з його листів є такі слова: «Все життя я мріяв про ніжність, велику ніжність, саме таку, з якою поставилася до мене ти, бо завжди почував себе кинутою всіма нещасною дитиною, що потребує захисту, але не має його. Тому я часто робив погані вчинки. І ось нарешті з'явилась ти...».

Журналіст. Пробачте, а ви не пояснили їй, що той, хто вбив сім безневинних душ, блазнює, коли пише, що він є кинутою всіма нещасною дитиною?

Батько. Крий Боже! Я діяв розважливо. І коли вона спитала, чи може побратися з ним, хоча його вже було засуджено до каторжних робіт, я одразу відповів «так».

Журналіст.Не розумію. Вашій дочці п'ятнадцять років, але ви схвалюєте цей союз, який, даруйте, є протиприродним. Невже можна вітати шлюб із каторжником?

Батько. Це не тільки неприпустимо, а просто жахливо. Але сім років тому моя старша донька, тоді теж п'ятнадцятирічна, потрапила до лікарні й там закохалась у безнадійно хворого хлопця. Я виявив залізну волю, аби перешкодити їхнім заручинам. Донька начебто підкорилась, а незабаром кинулася з дев'ятого поверху будинку, де ми наймали квартиру. Краще бути батьком дружини каторжника, ніж іще однієї мертвої дитини.

Журналіст. Пробачте, я цього не знав.

3. Прочитайте уривок оповідання А. Ківінова «Інтерв'ю», визначте комунікативну мету журналістки і складіть її комунікативний паспорт

Я не знаю, когда вернусь, интервью может затянуться, все-таки персона VIP. Они все занятые, эти персоны, и вечно опаздывающие. Особенно те, кто с политическим уклоном. Но ничего не поделать, я заинтересована в разговоре, приходится подстраиваться. Редакторскому заданию в зубы не смотрят. В конце концов, это моя работа.

Наверное, я зря нацепила эти ажурные колготки. Они ужасно мешают разговору. Юрий Сергеевич вынужден постоянно отвлекаться, а потому все время сбивается с мысли...

— Видите ли, Жанна, — Юрий Сергеевич нехотя отрывает взгляд от колготок и возвращается к разговору, — проблема, которую вы хотите затронуть, слишком серьезна, и ее нельзя осветить в течение часа.

• У меня время не ограничено...

• Да, у вас — конечно. Но дело даже не во времени. Здесь надо прочувствовать ситуацию, понять ее кожей. Даже я, человек, которого считают профессионалом, не взялся бы изложить свою точку зрения на бумаге. Поверь, тут еще очень много темных пятен. Люди будут смеяться, не говоря уже о судебных исках.

Я не обращаю внимания, что Юрий Сергеевич перешел на «ты».

• Мне нет нужды углубляться в подробности, — возражаю я, поправляя лямочку лифчика, нечаянно выглянувшую в декольте. — Моя задача только поднять проблему, расставить акценты. Читатель сам сделает выводы. Этим журналистика и отличается от острой документальной прозы. А вы ведь действительно профессионал, Юрий Сергеевич, и к тому же человек с именем. Зачем нам ковыряться в каких-то цифрах, сводках и отчетах? Все равно там отражена лишь надводная часть айсберга, все остальное, самое интересное, откладывается в голове. А меня привлекает именно эта подводная половинка. Я никогда не поверю, что вы планируете свои действия, опираясь только на отчеты.

• Ну и напрасно, Жанна. Отчеты вполне объективны. В целом. Конечно, ты права, есть и небольшая подводная часть, но...

• Ой, Юрий Сергеевич, я прекрасно вас понимаю. Вы несете ответственность за каждое свое слово.

• Вот именно, Жанночка, вот именно. Каждое мое слово стоит дорого. Я — публичная персона. Любая ссылка на меня должна быть тщательно продумана и взвешена. И не должна допускать никаких трактовок. Черное — это черное, белое — белое.

• Но ведь мы же договорились — все, что можно озвучить, вы сами подчеркнете. Я никогда не опубликую текст, не дав вам ознакомиться с ним. А все, что вы скажете мне конфиденциально, если и будет опубликовано, то без всяких ссылок на источник. Это же элементарно. Я тоже в некотором роде профессионал.

Юрий Сергеевич в глубоком раздумье уставился на мои колготки. Все-таки зря я натянула мини. В следующий раз оденусь строго.

— И тем не менее, Жанночка, здесь не та обстановка. Казенные стены, твой диктофон. А то, чем я мог бы поделиться с тобой...

— Никаких проблем.— Я положила мундштук и выключила «Панасоник». — Это ведь не более чем инструмент, чтобы ничего не упустить.

• Для тебя — да, инструмент. И все же... то, о чем я могу рассказать, касается весьма влиятельных лиц, и я вынужден подстраховаться... Может, еще кофейку?

• Нет, спасибо, Юрий Сергеевич.

• Минералочки?

• Хорошо. Если не сложно.

• Ну что ты, Жанночка.

Юрий Сергеевич крутанулся в кресле, бойко вскочил и сделал пару шагов к небольшому холодильнику. — Пожалуйста. Пузырьки побежали вверх вдоль высоких стенок стеклянного бокала. Юрий Сергеевич налил и себе.

• Дело в том, Жанночка, что речь идет о весьма серьезных вещах. Коррупция, расхищение бюджетных средств... Очень важные персоналии. Хотя я, честно говоря, не боюсь, нет. Просто, пойми меня правильно, я не совсем уверен, что мне следует доводить данные сведения до прессы. Посуди сама, массовый читатель, может, и не догадается об источнике, но лица заинтересованные... Зачем мне это надо?

• А как же гражданский долг, совесть? — Я поставила стакан и закинула ногу на ногу. — Мы кричим, что хотим добиться перемен, что-то изменить в собственной жизни. Но когда нам представляется такая возможность, почему-то сразу прячемся в кусты. Вы ведь не такой, я давно слежу за вами. Как политик, да и как человек, вы мне очень импонируете.

• Спасибо, Жанночка. — Юрий Сергеевич не стал возвращаться за рабочий стол, а сел в кресло рядом со мной. — Я не отказываюсь выполнять свой гражданский долг, я, собственно, его всегда выполняю. По мере сил. Но каждый шаг настоящего политика должен быть выверен с точностью до миллиметра. Бесцельных либо опрометчивых шагов допускать никак нельзя.

• А вы продемонстрируйте свою точку зрения! — Я пристально посмотрела в глубоко посаженные глаза собеседника. Он не смог выдержать моего взгляда и уставился на бутылку минералки. — Разве это вам помешает? Наоборот! Вас будут уважать и любить еще больше.

Юрий Сергеевич по-отечески улыбнулся:

— Поэтому прежде чем сделать шаг, я задаю себе вопрос — а нужно ли мне это? Действительно ли необходимо, чтобы люди знали? Не будет ли от этого хуже? Я тебя прекрасно понимаю, Жанночка. Для тебя на первом месте сенсация, скандал. Это твой хлеб, твоя нива. Но ведь я перво-наперво деловой человек, мой хлеб — в точном расчете. Надо смотреть на вещи глубже.

Юрий Сергеевич в настоящую минуту смотрел не на вещи, а на мое декольте. Так глубоко, что от его взгляда раскалилась моя цепочка с кулончиком.

• То есть вы не заинтересованы в публикации на эту тему? Очень жаль. Тогда посоветуйте, к кому я могу обратиться за помощью. Так или иначе, но я не собираюсь бросать начатое.

• Нет, Жанночка, нет, я разве сказал, что не заинтересован? Очень заинтересован, но... Наверное, это все-таки лучше обсудить не здесь. Здесь даже у холодильника есть уши, не говоря про стены.

• Неужели все так серьезно? — вполголоса спросила я.

— Я мог бы рассказать о таких вещах, которые вызвали бы не просто скандал. Например, про...

Юрий Сергеевич прервался и приложил палец к губам.

• Нет, нет, здесь я больше не скажу ни слова.

• Хорошо, тогда давайте встретимся еще раз. Где-нибудь на улице, в кафе... Там, где нас никто не сможет подслушать.

3. Підсумковий контроль

Загальні засади мовної комунікації