1) Дискреційну;

2) Автоматичну (недискреційну).

Дискреційна фіскальна політика є законодавчою (офіційною) зміною урядом величини державних закупівель, податків і трансфертів з метою стабілізації економіки.

Автоматична фіскальна політика пов'язана з дією вбудованих(автоматичних) стабілізаторів.

Вбудовані (чи автоматичні) стабілізатори є інструментами, величина яких не міняється, але сама наявність яких («вбудованість» їх в економічну систему) автоматично стабілізує економіку, стимулюючи ділову активність при спаді і стримуючи її при перегріванні. До автоматичних стабілізаторів належать:

1) прибутковий податок (що включає і податок на доходи домогосподарств, і податок на прибуток корпорацій);

2) непрямі податки (в першу чергу, податок на додану вартість);

3) допомоги з безробіття та бідності.

Прибутковий податок діє таким чином: при спаді рівень ділової активності (Y) скорочується, а оскільки податкова функція має вигляд: Т = tY (де Т - величина податкових надходжень, t - ставка податку, а Y - величина сукупного доходу(випуску)), то величина податкових надходжень зменшується, а при "перегріванні" економіки, коли величина фактичного випуску максимальна, податкові надходження збільшуються. Зауважимо, що ставка податку залишається незмінною. Податок на додану вартість (ПДВ) забезпечує вбудовану стабільність таким чином. При рецесії обсяг реалізації скорочується, а оскільки ПДВ є непрямим податком, частиною ціни товару, то при падінні об'єму продажів податкові надходження від непрямих податків (вилучення з економіки) скорочуються. При перегріванні, навпаки, оскільки зростають сукупні доходи, обсяг реалізації збільшується, що збільшує надходження від непрямих податків. Економіка автоматично стабілізується.

Що стосується допомоги з безробіття і бідності, то загальна сума їх виплат збільшується при спаді (у міру того, як люди починають втрачати роботу) і скорочуються при бумі, коли спостерігається «надзайнятість» і зростання доходів. Ці допомоги є трансфертами, тобто ін'єкціями в економіку. Їх виплата сприяє зростанню доходів, а, отже, витрат, що стимулює підйом економіки при спаді.

Зменшення ж загальної суми цих виплат при бумі здійснює стримуючий вплив на економіку. У розвинутих країнах економіка на 2/3 регулюється за допомогою дискреційної фіскальної політики і на 1/3 - за рахунок дії вбудованих стабілізаторів.

2. Слід мати на увазі, що такі інструменти фіскальної політики як податки і трансферти діють не лише на сукупний попит, але і на сукупну пропозицію. Як вже відзначалося, скорочення податків і збільшення трансфертів можуть використовуватися для стабілізації економіки і боротьби з циклічним безробіттям в період спаду, стимулюючи зростання сукупних витрат, а, отже, ділову активність і рівень зайнятості. Проте слід мати на увазі, що в кейнсіанській моделі одночасно із зростанням сукупного випуску зниження податків і зростання трансфертів обумовлює зростання рівня цін (від Р1 до Р2 на мал.а), тобто є проінфляційною мірою (провокує інфляцію). Тому в період буму (інфляційного розриву), коли економіка "перегріта"(мал.1.б), як антиінфляційна міра (рівень цін знижується від Р1 до Р2) і інструменти зниження ділової активності і стабілізації економіки може використовуватися збільшення податків і зниження трансфертів. Проте оскільки фірми розглядають податки як витрати, то зростання податків призводить до скорочення сукупної пропозиції, а скорочення податків - до зростання ділової активності і обсягу виробництва. Детальне вивчення дії податків на сукупну пропозицію належить економічному радникові президента США Р.Рейгана, американському економістові, одному з основоположників концепції "економічної теорії пропозиції" ("supply - side economics") Артуру Лафферу.

Л афер побудував гіпотетичну криву (мал.2), за допомогою якої показав дію зміни ставки податку на загальну величину податкових надходжень до державного бюджету. Використовуючи податкову функцію: Т = tY, Лафер показав, що існує оптимальна ставка податку (t опт.), при якій податкові надходження максимальні (Т max.). Якщо збільшити ставку податку, то рівень ділової активності (сукупний випуск) знизиться, і податкові надходження скоротяться, оскільки зменшиться податкова база (Y). Тому в цілях боротьби із стагфляцією (одночасним спадом виробництва і інфляцією) Лафер на початку 80-х років запропонував таку міру, як зниження ставки податку (і прибуткового, і на прибуток корпорацій). Річ у тому, що на відміну від дії зниження податків на сукупний попит, що збільшує Y, але провокує інфляцію, вплив цього заходу на сукупну пропозицію має антиінфляційний характер (мал.3), тобто зростання виробництва(від Y1 до Y*) поєднується в цьому випадку зі зниженням рівня цін (від Р1 до Р2).

3 . До переваг фіскальної політики слід віднести: 1). Ефект мультиплікатора. 2). Відсутність зовнішньої затримки. Зовнішня затримка - це період часу між ухваленням рішення про зміну політики і появою перших результатів її зміни. Коли урядом прийнято рішення про зміну інструментів фіскальної політики, і ці заходи вступають в дію, результат їх дії на економіку проявляється не одразу.

3). Наявність автоматичних стабілізаторів. Оскільки ці стабілізатори є вбудованими, то уряду не треба робити спеціальних заходів по стабілізації економіки. Стабілізація (згладжування циклічних коливань економіки) відбувається автоматично.

Недоліки фіскальної політики : 1). Ефект витіснення. Економічний зміст цього ефекту полягає в наступному: зростання витрат бюджету в період спаду (збільшення державних закупівель і/або трансфертів) і/або скорочення доходів бюджету (податків) веде до мультиплікативного зростання сукупного доходу, що збільшує попит на гроші і підвищує ставку відсотка на грошовому ринку (ціну кредиту). Таким чином, частина сукупного обсягу виробництва виявляється "витісненою" (невиробленою).

2). Наявність внутрішньої затримки. Внутрішня затримка - це період часу між виникненням необхідності зміни політики і ухваленням рішення про її зміну. Рішення про зміну інструментів фіскальної політики приймає уряд, проте введення їх в дію неможливе без обговорення і затвердження цих рішень законодавчим органом влади (Парламентом, Конгресом, Державною Думою), тобто надання їм сили закону. Ці обговорення і узгодження можуть мати тривалий період часу.

3). Невизначеність. Цей недолік характерний не лише для фіскальної, але і для монетарної політики. Невизначеність торкається проблеми ідентифікації економічної ситуації.

4). Дефіцит бюджету. Супротивники кейнсіанських методів регулювання економіки – монетаристи (monetarists), прибічники теорії економіки пропозиції (supply - side economics) і теорії раціональних очікувань (rational expectations theory) - тобто представники неокласичного напряму в економічній теорії вважають дефіцит державного бюджету одним з найважливіших недоліків фіскальної політики. Дійсно, інструментами стимулюючої фіскальної політики, що проводиться при спаді і спрямованої на збільшення сукупного попиту, виступає збільшення державних закупівель і трансфертів, тобто витрат бюджету, і зменшення податків, тобто доходів бюджету, що веде до зростання дефіциту державного бюджету.

В середині 70-х років в США виник так званий "подвійний дефіцит"("twin debts"), при якому дефіцит державного бюджету поєднувався з дефіцитом платіжного балансу. У зв'язку з цим проблема фінансування дефіциту державного бюджету перетворилася на одну з найважливіших макроекономічних проблем.