- •6.051701 “Харчова технологія та інженерія”
- •Київ нухт 2012
- •Лабораторна робота №1 природні вуглеводи – носії солодкого смаку. Синтетичні підсолоджувачі
- •1.1. Визначення вмісту сахарину
- •1.2. Кількісне визначення сахарину
- •1.3. Поляриметричний метод визначення фруктози
- •1.4. Резорциновий метод визначення кетоз
- •Хід роботи
- •Хід визначення
- •Лабораторна робота №2 визначення природи барвника та вмісту речовин, що корегують колір у харчових продуктах.
- •2.1. Експрес-метод визначення природи барвника
- •2.2. Експрес-ідентифікацгя штучних барвників
- •2.3. Визначення сірчистої кислоти в кондитерських виробах (гост 26 811-86)
- •2.4. Визначення вмісту сірчистої кислоти в соках
- •2.5. Визначення вмісту нітриту натрію у ковбасних виробах
- •Лабораторна робота №3 консерванти у харчових технологіях
- •Прилади і матеріали
- •3.1. Визначення вмісту сірчистої кислоти в мармеладі, пастильних виробах, карамелі та цукерках з плодово-ягідними корпусами і начинками.
- •3.2. Визначення вмісту бензойної кислоти
- •3.3. Визначення наявності мінеральних кислот у рослинному маслі (маринаді консервів) Хід визначення
- •3.4 Визначення масової частки хлориду натрію у ковбасних виробах
- •Лабораторна робота №4 регулятори рН середовища харчових систем
- •5.1. Визначення вмісту оцтової кислоти при визначенні міцності препарату
- •Хід визначення
- •5.2. Визначення вмісту оцтової кислоти в маринованій рибі Прилади і матеріали
- •Хід визначення
- •5.3. Визначення вмісту лимонної та яблучної кислот у рослинній сировині.
- •5.4. Визначення молочної кислоти у хлібі або заквасці Прилади і матеріали
- •Хід визначення
- •Лабораторна робота № 5. Роль емульгаторів, піноутворювачів та стабілізаторів у виробництві продуктів харчування.
- •5.1. Вивчення властивостей основних поверхнево активних речовин у виготовленні харчових продуктів.
- •5.1.1. Визначення желюючої здатності желатини у залежності від рН середовища
- •5.1.2. Приготування мармеладу
- •5.2. Одержання харчової емульсії ( майонезу )
- •5.3. Одержання харчової піни (зефір )
- •Лабораторна робота №6 визначення кінетичних властивостей ферменту глюкооксидази
- •6.1. Визначення активності ферменту глюкооксидази експрес-методом
- •6.2. Визначення початкової швидкості реакції
- •6.3. Визначення константи Міхаеліса
- •6.4. Визначення типу інгібірування
- •8.5. Визначення оптимуму температури і рН
- •Лабораторна робота №7 кількісне визначення амінокислот
- •7.1. Кількісне та якісне визначення амінокислот методом розподільної хроматографії на папері
- •7.1.1. Якісне визначення амінокислот
- •7.1.2. Кількісне визначення амінокислот
- •7.2. Метод формольного титрування
- •7.3. Визначення амінного азоту мідним способом
- •5.3. Визначення аміногрупи за реакцією з нінгідрином (метод Лі та Такахамі)
- •Лабораторна робота №8 білки. Отримання та аналіз білків тваринного і ролинного походження
- •8.1. Отримання кристалічного яєчного альбуміну
- •8.2. Виділення казеїну з молока і визначення його властивостей
- •8.4 Визначення розчинного білка за Лоурі та спектрофотометричний методом
8.4 Визначення розчинного білка за Лоурі та спектрофотометричний методом
Загальні положення
Метод Лоурі широко використовується для визначення вмісту білка в розчині. Він базується на двох реакціях, які приводять до утворення стійкого забарвлення: утворення біуретового комплексу при дії на білок міді в лужному розчині; відновлення фосфомолібденового, фосфовольфрамового реагента білками, що обробляють лужною міддю.
Інтенсивність забарвлення, що виникає, вимірюють фотоколориметрично.
Хід роботи
До 2 мл досліджуваного розчину білка додають 4 мл реактиву С Суміш енергійно перемішують і через 10 хв додають 0,2 мл реактиву Е. Знову перемішують і пробірку залишають при кімнатній температурі на 30 хв. Інтенсивність синього забарвлення вимірюють на спектрофотометрі СФ-4 при довжині хвилі 750 мкм або на ФЕК-М з червоним світлофільтром.
Концентрацію білка в пробі визначають за отриманим значенням оптичної густини за допомогою калібрувальної кривої, яку будують на основі ряду точно приготовлених білкових розчинів нисхідної концентрації. Для побудови калібрувальної кривої слід брати кристалічний препарат чистого білка, що не має відношення до білка, який вивчаємо.
Спектрофотометричне визначення білків у розчині грунтується на їх здатності поглинати ультрафіолетове проміння відповідної довжини хвилі. Більшість білків мають максимум поглинання від 275 до 280 мкм, а в середньому 278 мкм.
Поглинання ультрафіолетових променів розчинами білків пояснюється присутністю в білку триптофану, тирозину та меншою мірою фенолфталеїну. На максимуми поглинання впливає рН середовища. Взагалі спектрометричні вимірювання проводять у лужних розчинах.
Екстинція нуклеїнової кислоти 280 мкм може в 10 раз перевищувати екстинцію білка при тій самій довжині хвилі. Тому домішок невеликої кількості нуклеїнової кислоти може мати великий вплив на поглинання.
Варбург та Кристіан визначили поглинання сумішей нуклеїнової кислоти та білка при 260 і 280 мкм і запропонували таблицю, по якій можна визначити кількість білка в невідомому розчині за даними електрофотометричного вимірювання при двох вказаних довжинах хвиль.
Для того щоб не користуватися таблицями та графіками, Калькар вивів формулу для визначення вмісту білка:
Білок мг/мл = 1,45Е280 - 0,74Е260.
Слід враховувати, що визначення концентрацій білка в розчині спектрофотометричним методом у кілька раз менш точне, ніж за методом Лоурі. Проте в багатьох випадках, особливо під час реєстрації результатів фракціонування білків на колонках, коли треба визначити в багатьох фракціях, ця методика незамінна.
У розчинах білка, в яких визначався білок за методом Лоурі, на спектрофотометрі вимірюють екстинцію при двох довжинах хвиль: Е280 та Е2б0.
На основі отриманих даних враховують концентрацію білка в мг на мл за формулою Калькара.
Реактиви
1. 0,1 н розчин їдкого натру.
Реактив А (2 % -й розчин вуглекислого натру в ОД н розчині "їдкого натру).
Реактив В (0,5 %-й розчин сірчанокислої міді в 1 % -му розчині виннокислого натрію або калію. Розчиняють 10 г виннокислого натрію або калію в 300 мл дистильованої води, в отриманий розчин вносять 5 г сірчанокислої міді і після її розчинення об'єм доводять дистильованою водою до 1 л).
4. Реактив С (перед анаяізом 49 мл реактиву А змішують з 1 мл реактиву Б).
Вольфрамовокислий натрій х.ч. Ыя2Ш04 4 2Н20.
Молібденовокислий натрій х.ч. Ма2Н04 * 2Н20.
Ортофосфорна кислота,
Концентрована соляна кислота.
Сірчанокислий літій.
Реактив Фоліна (в круглодонну колбу на 1,5...2 л вносять 100 г вольфрамовокислого натрію і 25 г молібденовогокислого натрію і розчиняють їх у 700 мл дистильованої води. До розчину додають 50 мл 85 % -ї фосфорної кислоти і 100 мл концентрованої соляної кислоти. До колби приєднують зворотний холодильник і суміш кип'ятять на сітці протягом 10 год, після чого в колбу вносять 150 г сірчанокислого літію, додають 50 мл дистильованої води і 5 крапель бромної води. Суміш кип'ятять без холодильника 15 хв під тягою. Потім розчин охолоджують до кімнатної температури, доводять об'єм водою до 1 л, фільтрують і зберігають у темній склянці з притертою пробкою. Потрібно визначати кислотність отриманого розчину. Для цього реактив розбавляють в 10 раз і титрують 0,1 н розчином їдкого натру по фенолфталеїну).
Реактив Е (готують з реактивом Фоліна, розбавляючи його дистильованою водою так, щоб кислотність готового розчину була 1 н. Якщо при титруванні реактиву Фоліна виявилось, що його лужність становить 2,3 н, для приготування реактиву Е потрібно взяти 10 мл реактиву Фоліна і 13 мл дистильованої води. Реактив Е можно зберігати тривалий час).
12. Препарат електрофоретично чистого білка.
Контрольні питання
Структура рибосом, їх роль у синтезі білка.
Стадії синтезу поліпептидного ланцюга: активація; ініціація; елонгація; термінація.
Організація різних типів РНК.
Механізм реплікації ДНК.
Характеристика ферментів, що беруть участь у біосинтезі білка.
Принцип методу визначення білків за вмістом загального та білкового азоту.
Принцип методу визначення розчинного білка за Лоурі та спектрофотометричним методом.