Нетрадиційні методи

Із педагогічної практики відомо, що ефективність навчання учнів суттєво знижується, коли застосовуються пасивні методи дидактичного впливу, відсутній діалог між педагогом і учнем. З метою формування особистості учня в навчальному процесі сучасна дидактика рекомендує збагачувати традиційні методи навчання такими прийомами та способами, які сприяли б формуванню в суб'єктів учіння мотивації до учіння, майбутньої професійної діяльності та змістовних життєвих настанов, високого рівня активності й емоційної заангажованості в навчально-пізнавальній діяльності, створенню умов для активного самостійного набуття учнями загальнонаукових та професійних знань, навичок та вмінь

З іншого боку метою занять з основ здоров’я є не лише засвоєння корисних знань учнями, але й створення мотивації у дітей здорового способу життя. Тому в основу шкільного курсу «Основи здоров’я» повинні бути покладені методичні підходи, які стимулюватимуть активну пізнавальну діяльність учня – активні методи навчання.

Використання методів активізації сприяє впровадженню в дидактичний процес технології особистісно-орієнтованого навчання та забезпечує особистісну спрямованість кожного навчального заходу, забезпечує тісний зв'язок теорії з практикою, розвиток нестандартного стилю мислення, рефлексивної сфери мислення (само­свідомості й саморегуляції розумової діяльності), створення атмосфери співробітництва, розвиток навичок спілкування.

Методи активізації навчально-пізнавальної діяльності (за В.В. Ягуповим) – це сукупність прийомів і способів психолого-педагогічного впливу на учнів, що (порівняно з традиційними методами навчання) першою чергою спрямовані на розвиток у них творчого самостійного мислення, активізацію пізнавальної діяльності, формування творчих навичок та вмінь нестан­дартного розв'язання певних професійних проблем і вдосконалення навичок професійного спілкування.

Деякі автори, наприклад Ю.К. Бабанський, цю групу методів визначають як активні методи навчання чи методи активного навчання. За кордоном використовується термін – інтерактивні методи навчання

Використання таких інтерактивних методів навчання при роботі з учнями початкової школи як: коло, кооперативне навчання (робота в малих групах), мозковий штурм, рольова гра, групова дискусія, творче мислення, рефлексія. дозволяють вчителеві ефективно формування відповідальної поведінки в ризикованих ситуаціях. та допомагають з повагою ставитися до будь-якого висловлювання учня з обговорюваної теми. В таких умовах учні прагнутимуть бути "почутими", без вагань висловлюватимуть свої думки, пропонуватимуть, не боячись помилитися, свої варіанти для обговорення Основними факторами, які сприяють творчому став­ленню учнів до дидактичного процесу і його результатів, є: особистий інтерес; нестандартний характер навчально-пізнавальної діяльності; змагальність; ігровий характер занять; емоційність; проблемність; ефективність навчання.

Розглянемо кожний із цих методів окремо

Коло (коло ідей)

Коло сприяє залученню кожного учня в дискусію, розвитку згуртованості й довіри. Найчастіше є необхідною умовою початку або закінчення уроку, коли задіяні в ньому діти по черзі роблять свій внесок у розробку теми уроку або його оцінку. На початку роботи в колі першим зазвичай висловлюється вчитель Проте в ході того як учні здобувають досвід серед них з’являються охочі висловитись

Кооперативне навчання (робота в малих групах)

Метод навчання у невеликих групах від 2-8 осіб, коли учні взаємодіють, вирішуючи загальне завдання.

Організовуючи кооперативне навчання, слід дотримуватися такої процедури:

- об’єднайте учнів у групи, попросивши їх сісти обличчям один до одного

• визначати для кожного виконання певної ролі (наприклад, секретаря або доповідача);

• дайте одне завдання на всіх, запропонувавши поділитися один з одним інформацією, ма­теріалами, ідеями, з'ясовувати незрозуміле, розробляти проблему й підбити підсумок об­говорення;

• оцініть роботу групи;

заохочуйте рефлексію того, що відбувається в групі під час роботи

Творче мислення

Деякі завдання під час навчання вимагають від дітей творчості. Хоча всі люди мають творчий потенціал, у багатьох дітей творча жилка буває пригнічена вже в дитячо­му садку. Тому вчителеві варто заохочувати креативне мислення учнів. Швидше за все, згодом вони почнуть застосовувати його не тільки на уроках, але й в інших ситуаціях свого життя. До методів, що активізують творче мислення, належать: мозковий штурм — відносно безпечний спосіб висловлення творчих ідей, а також історії, ситуації й рольова гра, що дають можливість колективної творчості.

Мозковий штурм

Мозковий штурм дозволяє швидко продукувати безліч ідей. Мозковий штурм також до­зволяє вчителеві:

• залучити всіх дітей до роботи;

• обговорити з ними проблему ненав'язливо, демократично;

• виявити рівень знань та інтереси учнів.

Зібрана під час мозкового штурму інформація може слугувати вчителеві основою для орга­нізації глибшої, змістовнішої роботи над проблемою, зокрема групових дискусій.

Щоб метод виявився максимально продуктивним, слід дотримуватися такої процедури:

• поставте запитання;

• скажіть, що приймаються будь-які відповіді;

• скажіть, що не можна робити зауваження й критикувати чужі відповіді;

• дозвольте учням «пропускати хід»;

• записуйте всі відповіді;

• продовжуйте мозковий штурм доти, поки нові ідеї не буде вичерпано.

При необхідності вчитель може встановити, які з висловлених ідей є найважливішими для учнів. Для цього треба: пронумерувати ідеї; попросити кожного учня назвати 3-6 найважливіших для нього ідей;підрахувати результати голосування. Результати мозкового штурму бажано почепити на дошку або на стіну, щоб вони були на видноті.

Розігрування ситуації в ролях (рольова гра, імітація)

У рольовій грі діти розігрують ситуації, дотримуючись запропонованих ролей. Це дозво­ляє їм тренувати поведінку або, інакше кажучи, застосовувати на практиці поведінкові навички, що формуються.

Мета розігрування ситуації в ролях — визначити власне ставлення кожного з учасників групи до конкретної життєвої ситуації, набути досвіду поведінки в подібній ситуації шляхом "гри", виконання "ролі", яка є близькою до реальної життєвої ситуації. Вона допомагає навчитися через досвід та почуття.

Правила проведення рольової гри:

• учитель роздає учням ролі й пропонує реалістично грати, доки він не запропонує зупини­тися;

• учитель поводиться як режисер постановки, що визначає, хто з «акторів» грає в цей мо­мент;

• учитель відстежує, як «актори» тренують поведінку, і пропонує аудиторії уважно спостері­гати за ними, відзначаючи навіть ледь помітні невербальні компоненти спілкування;

• завданнями рольової гри є: 1) виконання головним «актором» послідовних етапів поведін­ки, що тренується, 2) розгляд «акторами» всіх можливих варіантів поведінки;

• учитель допомагає головному «акторові» дотримуватися етапів поведінки, що тренується, а також пропонує «акторам», які починають пояснювати свої вчинки або коментувати те, що відбувається, повернутися до ролі;

• рольова гра, що ухиляється від виконання етапів поведінки, що тренується, має бути зупи­нена, спрямована в потрібне русло й зіграна заново.

Бажано, щоб якомога більше учнів побували в ролі головного «актора». При цьому ситу­ації, які розігруються, мають змінюватися, а послідовні етапи поведінки, що тренується, — ли­шатися незмінними.

У випадку виникнення ускладнень у розумінні «акторами» точок зору один одного корис­ний обмін ролями. Іноді вчителеві доводиться брати на себе роль, щоб надати учням можливість програти варіанти поведінки, які залишилися без уваги.

Іноді рольова гра справляє на учнів сильний емоційний вплив. У цьому випадку вчителеві варто дати «акторам» вийти з ролі й переконатися, що кожний учень знову став самим собою.

Для цього:

• пересадіть учнів на нові місця;

• об’єднайте у пари;

• попросіть поговорити один з одним у парах про те, що вони їли сьогодні на сніданок, що збираються робити під час канікул, чим займалися вчора ввечері тощо.

Як правило, цього досить, щоб повернути учнів до дійсності.

Рольова гра імітує реальність шляхом "проживання ситуації у ролі", яка вам дісталася, та надає можливість діяти "як насправді". Ви можете поводитись і розігрувати свою роль, моделюючи свою реальну поведінку, якщо це ситуації, в яких ви вже побували.

Для участі у рольовій ситуації, кожен з учасників має:

• чітко дотримуватись своєї ролі;

• намагатись слухати партнерів та вчителя;

• не коментувати діяльність інших, перебуваючи в ролі;

• намагатись поставитися до своєї ролі як до реальної життєвої ситуації, в яку ви потрапили;

• вийти з ролі по закінченні сценки;

• брати участь в її аналізі.

Однією з форм роботи на уроках є аналіз ситуації, реального випадку, життєвого конфлікту. Для розбору певної ситуації необхідно звертати увагу учасників на основні моменти.

• Якими є факти: Що відбулося? Де і коли? Хто учасники ситуації? Що ми про них знаємо? Які факти є важливими? Які другорядними? Що в описі є фактами, а що думками, оцінками тощо?

• У чому проблема ситуації: У чому полягає конфлікт? Яке питання нам треба вирішити, розв'язуючи ситуацію? У чому інтереси кожної зі сторін? Чому вони суперечливі?

• Якими можуть бути аргументи: Які аргументи можуть бути наведені на захист позиції кожної зі сторін? На які документи, інформацію ми можемо спиратися, захищаючи ту чи іншу позицію?

У чому полягає рішення: Яким буде розв'язання ситуації? Чому саме таким? На що ми спираємось, обираючи таке рішення? Якими можуть бути наслідки такого рішення? Чи існують інші шляхи розв'язання?

Групова дискусія

Групова дискусія — метод організації спілкування учнів під керівництвом учителя для впливу на їхні думки й установки. Групова дискусія припускає висловлення власних думок, що спираються на особисті знання й досвід. Групова дискусія дозволяє учням:

• побачити проблему з різних боків;

• уточнити особисту точку зору, позицію;

• послабити приховані конфлікти;

• виробити спільне рішення;

• підвищити ефективність роботи;

• посилити інтерес до проблеми й думок оточуючих;

• задовольнити потребу у визнанні й повазі.

Якщо дітям без попередньої підготовки важко долучитися до групової дискусії, вчитель може допомогти класові, скориставшись наведеною нижче процедурою:

• розбийте клас не кілька груп або запропонуйте учням самостійно об'єднатися в групи по 2-3 особи;

• запропонуйте обговорити проблему в групах і записати або намалювати основні моменти обговорення;

• об'єднайте групи в коло;

• попросіть кожну групу протягом 2-3 хвилин розповісти про виконану роботу;

• повідомте, що члени різних груп можуть ставити один одному уточнювальні запитання.

Після того, як основні моменти дискусії будуть визначені, до неї зможуть приєднатися всі учні.

Рефлексія

Ця техніка може застосовуватися гнучко: в одних завданнях вона дозволяє учням згадати щось зі свого особистого досвіду, ділячись або не ділячись своїми міркуваннями з оточуючими, в інших — служить інструментом групової оцінки завдання.

В кожному разі, рефлексія дозволяє учням обміркувати те, про що вони дізналися, чого на­вчилися, що ще хотіли б дізнатися або вивчити, як вони можуть застосовувати отримані знання та життєві навички. Вчителеві рефлексія забезпечує зворотний зв'язок, який може бути індивідуальним або груповим. З метою отримання зворотного зв'язку звичайно використовується три типи рефлексивних запитань:

• про зміст завдання;

• про взаємодію в групі під час його виконання;

• про те, що кожен учень довідався або відчув.

9