2. Особистісно-орієнтовний підхід в організації навчального процесу
Під особистісно-орієнтованим навчанням розуміється “навчання, яке забезпечує розвиток та саморозвиток особистості учня, виходячи з його індивідуальних особливостей як суб’єкта пізнання та предметної діяльності”.
У технології особистісно-орієнтованого навчання перевага надається такому фактору розвитку, який у традиційній педагогіці не враховувався, ігнорувався – суб'єктивному досвіду життєдіяльності, набутому дитиною до школи в конкретних умовах сім’ї, соціокультурному оточенні, в процесі сприйняття та розуміння ним світу людей та речей.
Суб’єктивність особистості (індивідуальність) проявляється у вибірковості до пізнання світу, стійкості цієї вибірковості, способах переробки навчального матеріалу, соціально-особистісному ставленні до об’єктів пізнання (матеріальних та ідеальних).
Цілі акцентуються на :
розвитку індивідуальних пізнавальних можливостей дитини;
максимальному виявленні, ініціюванні індивідуального розвитку дитини;
допомозі особистості пізнати себе, самовизначитись, а не формуванні властивостей, які заздалегідь задані.
Освітній процес будується на співпраці учня та вчителя, яка спрямована на спільні конструювання програмної діяльності. При цьому обов’язково враховуються індивідуальна вибірковість учня до змісту, виду та форми навчального матеріалу, його мотивація, прагнення використати свої знання самостійно, за власною ініціативою, в ситуаціях, які не задані навчанням.
Оскільки центром усієї освітньої системи в цій технології є індивідуальність дитини, то її методичну основу представляють індивідуалізація та диференціація навчального процесу. Вихідним пунктом будь-якої предметної методики є розкриття індивідуальних особливостей та можливостей кожного учня. Після визначається структура, в якій ці можливості будуть оптимально реалізовуватись.
Таким чином, сучасна високоякісна освіта – це особистісно-орієнтований розвиток людини; формування самосвідомості, системи норм і цінностей, навичок спілкування та прийняття рішень, умінь керувати своїми бажаннями та діями інших, долати перепони, протистояти чужій волі, тиску; це набуття інших звичок, необхідних для успішного інтегрування молодих людей у суспільні відносини та самостійне життя. Все це, в першу чергу, стосується освіти в галузі здоров’я, яка має бути спрямована на поєднання засвоєння необхідних знань, формування певного ставлення та конкретних навичок позитивної поведінки, збереження та розвитку здоров'я – життєві навички – для початкової школи це навички раціонального прийняття рішень, ефективного спілкування, опору тискові, навички гігієнічно доцільної поведінки. Отже тріада “знання – ставлення – навички” визначає зміст навчання в галузі здоров'я, його форми та методи.
3. Методи навчання основ здоров’я, валеології та безпеки життєдіяльності
Серед основних умов, які визначають ефективність викладання-учіння, особливе місце посідають методи навчання, бо вони безпосередньо формують і визначають характер взаємин педагогів і учнів, суттєво впливають на формування суб'єкт-суб'єктних стосунків між ними
Поняття "метод навчання" органічно включає в себе: навчальну роботу педагога (викладання); навчально-пізнавальну діяльність учнів (учіння); специфіку їхньої діяльності щодо досягнення цілей навчання.
Отже метод навчання вбирає в себе два види дій: дії педагога і навчально-пізнавальні дії учня. сукупність яких являють собою процес навчання
В. Ягупов дає таке визначення: метод навчання – це способи та прийоми спільної впорядкованої, взаємопов'язаної діяльності вчителів і учнів, спрямовані на оволодіння знаннями, навичками та вміннями, різнобічний розвиток розумових і фізичних здібностей, формування рис, необхідних для повноцінного життя та майбутньої професійної діяльності.
Про правильний добір методу навчання свідчить характер діяльності та взаємовідносин учителів і учнів, глибина і міцність набутих знань, навичок, умінь і також те, якою мірою він викликає пізнавальну, емоційну і практичну активність учнів та формує у них мотивацію до учіння
Методи, які використовувалися протягом багатьох століть і застосовуються в сучасній навчальній практиці, визначаються як традиційні. Вони, безперечно, не втратили своєї методичної цінності й сьогодні.