Лекція. Методи та форми навчання основ здоров’я

План лекції

1. Сучасна парадигма шкільної освіти

2. Особистісно-орієнтовний підхід в організації навчального процесу

3. Методи навчання основ здоров’я, валеології та безпеки життєдіяльності

1. Сучасна парадигма шкільної освіти

Термін "парадигма" в наукову лексику запроваджено Т. Куном (1962). Відповідно до його поглядів, парадигма дозволяє долати труднощі в структурі знання, які з'являються внаслідок наукової революції і пов'язані з асиміляцією нових емпіричних даних. Н.М. Дем‘яненко (2004) трактує педагогічну парадигму як сукупність теоретичних і методологічних підходів, що визначають систему освіти, втілювану в науку й практику на конкретному історичному етапі. Отже, парадигма є моделлю певної освітньої системи.

Зміна освітніх систем відбувається паралельно змінам відносин людини зі світом. Упродовж XIX-XX століть мала місце поступова зміна освітніх стратегій від академічного напряму (ХІХ – початок ХХ ст.) до професійно-орієнто­ва­ного, за якого основною метою діяльності освітньої системи була підготовка високоякісного фахівця, здатного забезпечити науково-технічний прогрес. Технократичний, споживацький підхід до природи призвів до руйнування біосфери, породив глобальну екологічну кризу, яка загрожує не тільки знищенням цивілізації, загибеллю всього живого, а, можливо, й руйнуванням Землі як фізичного тіла. Тому наприкінці ХХ століття відбувається поступовий перехід від антропоцентризму до біоцентризму і геоцентризму, що є теоретичною основою для створення стратегії загальнолюдського та індивідуального виживання у XXI столітті.

Формування у 80-х роках минулого століття професійно-технологічної педагогічної парадигми було результатом усвідомлення актуальності екологічних проблем, вирішити які може лише активна, ідеологічно незаангажована особистість. Для її розвитку було необхідне особистісно-орієнтоване навчання, що враховує індивідуальні потреби і можливості кожного. Подальші процеси гуманізації і гуманітарізації освіти в Україні були відображенням світових тенденцій щодо переосмислення ролі людини в природі та суспільстві.

Від початку 1990-х років відбувається перехід до гуманітарної педагогічної парадигми. На відміну від етапу професійно-технологічної педагогічної парадигми новітній етап у педагогіці визначається як час активного впровадження гуманітарних технологій навчання. Гуманітарні педагогічні технології – це універсальні моделі (способи) реалізації позитив­них міжособистісних відносин, що забезпечують збереження і зміцнення особистісної цілісності людини, її фізичного, психічного і духовного здоров’я. При збереженні загальної мети шкільної освіти (набуття певного рівня знань, що забезпечують формування в дітей та молоді цілісної наукової картини світу, природничо-наукового способу мислення) та її основного змісту (засвоєння культурного досвіду, соціальної поведінки) гуманітарний напрям суттєво відрізняється від попередніх тим, що провідним способом взаємодії визначає ставлення до іншої людини як до цінності. У спільній діяльності вчителя і учнів відбувається процес засвоєння знань, умінь і навичок. Подібний тип стосунків характеризуються у сучасній педагогіці як "суб'єкт-суб'єктні" відносини співпраці й співтворчості, що передбачає функцію вчителя у сприянні всебічному розвитку особистості учня. Тобто вчитель виступає в ролі організатора освітнього процесу, в завдання якого входить створення умов для актуалізації у учня інтелектуальних, комунікативних, регуляторно-поведінкових ресурсів і всього особистісного потенціалу. Основним засобом відносин виступає діалог. Саме у діалозі створюються ситуації, що відповідають потребам дитини у пошуках нового знання, способів поведінки. Основним результатом подібного типу відносин є формування навичок і досвіду самоосвіти та самовиховання.

Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті визначає, що “головна мета української освіти – створити умови для особистісного розвитку і творчої самореалізації кожного громадянина України, формувати покоління, здатні навча­тися впродовж життя, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства; сприяти консолідації української нації, інтег­рації України в європейський і світовий простір як конкурен­тоспроможної і процвітаючої держави”. Реалізація цієї мети має базуватися на впровадженні гуманістичної освітньої парадигми.