4. Діагностика та перебіг віл-інфекції у дітей

У всіх дітей у віці до 15-18 місяців, народжених ВІЛ-позитивними жінками, у крові наявні антитіла до ВІЛ (як в інфікованих, так і у неінфікованих дітей). Це, однак, не свідчить про те, що дитина інфікована. Зникнення антитіл до ВІЛ у дитини після 18 місяців підтверджує, що вона не інфікована. Для діагностики ВІЛ-інфекції у дітей до 18 місяців застосовують діагностичні методи з визначення у крові частинок самого вірусу.

Виявлення ДНК вірусу у перші 48 годин свідчить про інфікування ВІЛ внутрішньоутробно.

Тестування дитини на ВІЛ має супроводжуватися консультуванням батьків, роз'ясненням значення отриманих результатів обстеження й обґрунтуванням необхідності проведення додаткових аналізів для остаточного встановлення ВІЛ-статусу дитини.

При зараженні дитини від матері внутрішньоутробно спостерігається швидкий розвиток СНІДу впродовж перших двох років життя у 20—30 % дітей. Перші ознаки хвороби у таких дітей виявляються у 3—9 місяців. Без лікування ці діти можуть померти у перші 2 роки життя. У 80 % дітей спостерігається повільніший розвиток СНІДу. Симптоми СНІДу у таких дітей з'являються у старшому віці. У середньому до 4 років у 40 % ВІЛ-позитивних дітей діагностується СНІД, а 25 % ВІЛ-позитивних дітей помирають. У деяких ВІЛ-інфікованих дітей симптоми прогресування хвороби не спостерігаються впродовж 8-10 років.

Клінічні ознаки швидкого прогресування ВІЛ-інфекції:

1. - відставання у фізичному розвитку;

2. - ураження головного мозку - енцефалопатія;

3. - опортуністичні інфекції.

5. Принципи диспансеризації людей, які живуть з віл

Диспансеризація - метод медичного обслуговування населення, який являє собою активне динамічне спостереження за його станом здоров'я та проведення заходів, спрямованих на запобігання виникненню та прогресуванню захворювань.

Диспансерне спостереження за людьми, які живуть із ВІЛ, здійснюють:

1. - диспансерні відділення Українського і обласних (міських) центрів профілактики і боротьби зі СНІДом;

2. - кабінети інфекційних захворювань (КІЗ) поліклінік за місцем проживання пацієнтів а у розі їх відсутності - дільничні терапевти або лікарі-інфекціоністи стаціонару;

Основні завдання диспансерного спостереження за ВІЛ-позитивними:

• надання комплексної лікувально-комплексної допомоги;

• своєчасне виявлення ознак прогресування захворювання;

• профілактика розвитку опортуністичних інфекцій;

• консультування рідних і близьких з питань догляду і харчування;

• психологічна підтримка, допомога у соціальній адаптації.

Принципи диспансерного спостереження: добровільність, конфіденційність, доступність, багатопрофільність.

Діти, народжені ВІЛ-позитивними жінками, які потребують уточнення їхнього інфекційного статусу, належать до окремої диспансерної групи.

Диспансерне спостереження за ВІЛ-позитивними дітьми здійснюють з огляду на стадію захворювання, яку визначають, зважаючи на наявність клінічних проявів у дитини.

Ізоляція ВІЛ-позитивних хворих у боксованих та напівбоксованих відділеннях необхідна лише при відкритих формах туберкульозу, гострому перебігу пневмоцистної пневмонії, для хворих у стадії СНІДу, коли внаслідок важкого імунодефіциту пацієнти можуть заражатися новими збудниками.

Метою диспансерного спостереження за ВІЛ-позитивними людьми є надання своєчасної методичної допомоги, у тому числі психологічної підтримки. Мета планового обстеження ВІЛ-позитивного у період диспансерного спостереження - своєчасне виявлення загрози прогресування хвороби і призначення відповідного лікування.

Планові обстеження проводять 1 раз на 6 місяців, а хворих на 3 та 4 стадіях ВІЛ-інфекції - раз на 3 місяці, а також у зв'язку з клінічною ситуацією. Після початку APT за диспансерного спостереження контролюють ефективність терапії і токсичних ефектів антиретровірусних препаратів.

6. Сучасні підходи до лікування ВІЛ-інфекції. Антиретровірусна