5. Математичний напрямок розвитку статистики. Науковий внесок ф.Гальтона, к.Пірсона, в.Госсета, р.Фішера. Аналіз концепцій наукового змісту терміну «статистика» в працях російських статистиків.

Становлення статистики як науки в сучасному її розумінні пов’язане з іменами Ф. Гальтона (1822-1911) та К. Пірсона (1857-1936) – засновниками біометрії, кореляційно- регресійного аналізу; П. Чебишева (1821-1894), А. Маркова (1856-1922), О. Ляпунова (1857- 1918), О. О. Чупрова (1890-1968) – математичні основи вибіркового методу; Р. Фішера (1890-1968) – теорія статистичного оцінювання та перевірки гіпотез і багатьох-багатьох інших.

Отже історія статистики доводить, що статистична наука сформувалася внаслідок теоретичних узагальнень накопиченого людством досвіду обліково-статистичних робіт (практична статистика існує майже 4000 років, в той час як теоретична – лише біля 300), зумовлених потребами управління виробництвом і життям суспільства.

В Росії у ХІХ ст. сформувалась школа статистики політико-економічного напрямку. Великий внесок у розвиток статистичної науки зробили К.Герман, К.Арсен'єв, А.Чупров, Ю.Янсон, Д.Журавський.

6. Еволюція статистичної думки в Україні в середині ХІХ століття. Основні праці та напрямки статистичних досліджень Д.Журавського, Ю.Янсона, М.Птухи, А.Хоменко, О.Шафонського, Л.Камінського, Є Білицької.

Історія статистики в Україні

До 18 ст. на українських землях зустрічались своєрідні статистичні зіставлення у зв'язку з оподаткуванням різних прошарків населення. Це були реєстри поголовного (пізніше подимного) податку, в яких вказувались тільки об'єкти (земля, млини, корчми) або голови родин. Ці переписи, як також відповідні зіставлення по містах з маґдебурзьким правом, відбувалися несистематично. В Козацькій гетьманській державі багато статистичного матеріалу (про кількість населення, його майнове становище, стан сільського ремесла тощо) давали переписи населення, яке мало платити подвірний податок, зокрема перепис Лівобережної України 1666 року. Матеріали цих переписів збережені в рукописних книгах другої половини 17-го і першої чверті18-го ст. У першій чверті 18-го ст. почалася реєстрація народжень і смертності християнського населення, що її вели церкви. Протягом 1765-1769 років було проведено на Лівобережжі генеральну ревізію, так званий Рум'янцівський опис. З 1782 до 1857 року в Україні проводилися переписи всього чоловічого населення — так звані «ревізії».

На центральних і східних землях України у 19 і на початку 20-го ст., довгий час не було центральної статистичної установи. Лише деякою мірою нею був Статистичний комітет, організований у 1811 році при Міністерстві поліції; у 1834 його замінив статистичний відділ при Міністерстві внутрішніх справ. Справжній статистичний центр виник у 1858 році — Центральний Статистичний комітет (Ц.С.К.) у складі Міністерства внутрішніх справ. Його завданням була організація і збирання (переважно при допомозі губернських, деколи й повітових та міських комітетів) статистичних матеріалів та їхня публікація. Статистичні матеріали збирали й оприлюднювали також різні міністерства (фінансів, залізниць, шкільництва тощо) та відомства, губернії та міські статистичні бюро. У всіх цих публікаціях є багаті матеріали щодо східних українськиї земель, хоч Україна не була в них виділена як окрема одиниця.

На Україні в першій половині 19 ст. і згодом деякими осередками статистичних досліджень були губернські комітети і бюро, які зазвичай видавали свої власні публікації (часто у формі щорічних пам'яткових книг). З них найбільше значення мали Київське і Кубанське статистичні бюро, згодом Полтавське, Чернігівське, Херсонське та інші. Серед статистично-економічних публікацій найважливішими є: «Statystyczno-Topograficzne і historyczne opisanie gub. Podolskiej», 2 т. (1831) В. Марчинського; «Записки о Полтавской губернии, составленные в 1846 году», 3 т. (1846-1852) М. Арандаренка; «Опыт статистического описания Новороссийского Края», 2 т. (1850) А. Скальковського; «Статистическое описание Киевской губернии», 3 т. (1852) Д. Журавського та ін. Чимале значення для статистичних досліджень України мала Комісія для опису Київської учбової округи, що діяла у 1851-1864 pp. і видала 4 томи своїх праць. Статистично-економічному опису українських губерній були присвячені праці російського Генерального штабу з середини 19-го ст. Чимало статистичного матеріалу публікували Південно-Західний відділ Імператорського географічного товариства і Вільне економічне товариство (засноване 1765 року в Петербурзі). Ряд міст провів переписи населення (оприлюднений лише аналіз перепису міста Києва 1874 року).

У середині 19 ст. постали кафедри статистики в університетах України (на той час її вже давно викладали). Першим професором статистики на Україні був С. Рославський-Петровський у Харкові. В середині 19-го ст. велике значення для розвитку статистики на Україні і в усій Російській імперії мав Д. Журавський, який у праці «Об источниках и употреблении статистических сведений» (1846) розробив теоретичні основи і створив систему статистичних показників.

Відповідно до аграрної реформи 1861 року виникла в Російській імперії земська статистика — статистичні дослідження земств, що містили переважно матеріали про стан сільського господарства і про соціально-економічні процеси в селах. Для цієї мети при земствах організовувалися статистичні бюро; їхні праці були неурядового характеру: не керовані з Петербургу. Першими на Україні були створені статистичні бюро при Херсонському (1873) і Чернігівському (1875) земствах, згодом при Полтавському, Харківському, Катеринославському і Таврійському. Статистичні бюро проводили подвірні переписи селянських господарств, кустарних промислів, обстеження бюджетів, описи нерухомого майна селян тощо. На початку розвитку земської статистики одиницею статистичних досліджень була сільська община; пізніше головним елементом земської статистики стали вибіркові, так звані бюджетні дослідження невеликої кількості селянських господарств. Чимало матеріалів збиралося за допомогою експедицій на місцях. У статистичних бюро земств на Україні працювало чимало відомих українських статистиків (а також культурних діячів), які намагалися всебічно висвітлити економічні й соціальні проблеми українських земель. Найвідомішою була праця Чернігівського статистичного бюро, що його організував (і ним керував) О. Русов разом з П. Червінським і В. Варзаром (тут також працювали О. Шликевич, М. Коцюбинський та інші). Чернігівське земське статистичне бюро досліджувало переважно продуктивність і прибутковість землі. Тут застосовувалися суцільні подвірні переписи, в комбінації з вибірковим методом. О. Шликевич розробив так звані комбінаційні статистичні таблиці й цим збагатив теорію статистики. Добре розвинулося статистичне бюро Переяславського земства (керівником його був деякий час Г. Рогжістров). Воно — одне з перших у світі опублікувало у 1898 році нарис селянських бюджетів Полтавщини. Дане бюро видало 1910 року «Статистический Справочник по Югу России», який охопив 9 основних українських губерній, а також область Війська донського і Бесарабію. З інших статистиків, що працювали в земствах України, треба згадати К. Вернера, В. Василенка, Л. Падалку, С. Харізоменова та інших.

Статистичні бюро земств України видавали різні матеріали, збірки, огляди тощо — разом понад 100 томів; вони містили багатий фактичний матеріал, зокрема з обсягу сільського господарства, кустарного промислу, маєткового (бюджети) стану селянства, а також в області охорони здоров'я і шкільництва. Земські й губерські статистичні публікації являють здебільшого описи губерній (чи навіть повітів), проте деякі з них представляють проблеми всіх українських земель у Російській імперії. До таких, наприклад, належить, крім згаданого, «Статистического Справочника по Югу России», статистино-економічна публікація «Весь Юго-Западный Край», яку уклав південно-західний відділ Російської експортної палати (1913; загальний нагляд над публікацією мав М. Довнар-Запольський, редактором був А. Ярошевич). Статистичні зіставлення населення (зокрема національного стану за переписом 1897 року) всіх українських земель в Російській імперії дав О. Русов.

На Наддніпрянщині працювали під кінець 19-го і на початку 20-го ст. в області статистики такі дослідники (крім уже названих): К. Воблий, Л. Лічков, І. Миклашевський (професор Харківського університету), Р. Орженцький (теорія статистики), С. Подолинський, В. Постніков, Г. Цехановецький, Ф. Щербина (земський статистик, основоположник бюджетної статистики в Російській імперії, історія статистики), демографи-статистики: А. Босиневич, М. Птуха та інші.

[ред.]Статистика на Західній Україні й у еміграції до 1939 року

На українських землях в Австрії статистичні праці були керовані Центральною статистичною комісією у Відні, яка видавала численні публікації («Die österreichische Statistik» та інші). Статистичні дані збирали й публікували також різні міністерства і відомства. У всіх цих виданнях містилося чимало статистичних матеріалів, що стосувалися Галичини й Буковини; їх збирали й публікували також статистичні бюро цих двох країв. У Галичині діяло Статистичне бюро галицького крайового виділу з осідком у Львові, яке видавало журнал «Wiadomosci Statystyczne о stosunkach krajowych» та довідник «Podręcznik Statystyki Galicji». При НТШ діяла (з 1908 року) статистична комісія, яка видавала «Студії з поля суспільних наук і статистики» (до 1914 року — 3 томи).

Статистичні матеріали на Закарпатті збирав і публікував Угорський статистичний уряд у Будапешті (з 1874 року); деякі матеріали публікували також окремі комітети.

З українських дослідників і діячів статистично-економічними проблемами цікавилися В. Навроцький, а також І. Франко та М. Павлик. З початку 20 ст. найбільше уваги українські дослідники звернули на національну статистику, зокрема Галичини: В. Охримович, С. Дністрянський, М. Кордуба, С. Рудницький та інші; з поляків - Й. Бузек та С. Павловський. Над національною статистикою Закарпаття працювали С. Томашівський та В. Гнатюк.

У 1914-1920 рр. багато статистичних оглядів публікував Союз визволення України, а також інші українські організації. Перший докладний огляд національних відносин на всіх українських землях дали М. Кордуба («Територія й населення України», 1918) і С. Рудницький.

У державах, у складі яких перебували у 1920-1930-их pp. західно-українські землі — у Польщі, Чехословаччині й Румунії, — статистична справа була централізована в головних статистичних урядах у Варшаві, Празі й Бухаресті. У Польщі Головний статистичний уряд публікував багато матеріалів щодо українських земель у своїх виданнях: у «Statystyka Polski» (різні серії; тут публіковалися також аналізи переписів населення 1921 і 1931 років), декаднику «Wiadomosci Statystyczne», річниках «Rocznik Statystyczny» та інших. Статистичне бюро Галицьгого крайового виділу було ліквідовано; натомість діяли міські статистичні бюро, які (зокрема у Львові) виявляли незначну видавничу діяльність. Українську статистику плекала далі Статистична комісія НТШ (у 1930-их роках назва «Комісія національної економіки, соціології і статистики», видала 2 томи праць), Український науковий інститут у Варшаві (видав статистику населення всіх українських земель у СРСР і збірку «Українська людність СРСР»), діяли катедри статистики при УВУ (Ф. Щербина, згодом Л. Шрамченко) у Празі і УГА-УТГІ в Подєбрадах.

Далі найбільше досліджувалася національна статистика (В. Кубійович, Т. Олесіюк, В. Садовський та інші; з поляків А. Крисінський, М. Фелінський та інші); багато матеріалу з економічної статистики є в працях К. Коберського («Україна в світовому господарстві»), Ю. Павликовського, І. Витановича тощо. Загально-українське значення мали 4 українські статистичні річники, що їх видавало з 1933 українською й англійською мовами Українське економічне бюро у Варшаві (редакційний комітет: В. Кубійович, Л. Лукасевич, Є. Ґловінський). Важливіші статистичні елементи представлені при допомозі карт і діаграм в українсько-англійському «Атласі України й сумежних країв» В. Кубійовича (1937).

[ред.]Статистика в УРСР

Статистика в УРСР, як і в усьому СРСР, мала особливий характер. Це система збирання, перевірки й розробки статистичних даних, що відображувала перебіг виконання державних планів, зростання господарства й культури, добробуту населення, розміщення продуктивних сил, впровадження нової техніки, наявність резервів для виконання планів, природних матеріальних ресурсів і резервів праці. Здійснення статистичних робіт належало до державної монополії. Статистика була тісно пов'язана (і цим вона відрізнялася від статистики позакомуністичного світу) з системою державного планування, вона була відправною базою для нього і для керування народним господарством, важливим засобом контролю й перевірки виконання планів. Статистика в СРСР ґрунтувалася на звітності, що її готували усі органи, підприємства, установи й організації за встановленим порядком й у точно визначені терміни.

Типовим для радянської статистики (зокрема у 1930-1950-их роках) було фальшування. Так у радянській системі звітності, як і взагалі в праці радянського підприємства, траплялися випадки приписування продукції, окозамилювання, замовчування простоїв і штурмовщини, виробничого травматизму, прогулів і загалом промахів у керівництві підприємством. Все це відображалося у звітності (вона визначала успішність праці підприємства), а цим самим звітність не відповідала справжньому стану на підприємствах і в економіці країни; звичайно, це стосувалося і статистики. Строкатість цін в СРСР не сприяла розвиткові статистики. Так звані незмінні ціни, якими оперує радянська статистика, фактично не були такими, бо їх постійно доводилося корегувати, а то й встановлювати нові (1926-1927, 1932, 1952, 1955 роки).

Часто статистичні дані за різні роки не можна порівнювати через зміни методик обліку. Недостовірними є індекси зростання реального доходу населення, роздрібної торгівлі й споживання, продуктивності праці, а частково й продукції промисловості й сільського господарства. Недостатньою, а часто фальшивою була національна статистика, яка зменшувала число неросіян, зокрема розпорошених; так применшувалося число українців, які живуть поза межами УРСР.

Як правило в СРСР й УРСР статистика з пропагандистською метою тенденційно перебільшувала все успішне та зменшувала до мінімуму все негативне. Це стосувалося другорядних джерел і пропагандистських видань, як правило недостовірних. Наприклад, у 1920-их роках збиралися і частково публікувалися дані так званої моральної статистики (до неї зараховувавали злочинність); з 1930-их років їх не збирали. Із зібраних статистичних матеріалів публікувалася лише невелика частина. Більшість статистичних даних вважалися державною таємницею, і вони були поза досяжністю для населення, тим більше для наукувого світу за кордоном. Тому не завжди можливо перевірити достовірність опублікованих радянськиї статистичних даних. До проблем, що їх замовчувала радянська статистика, належать серед інших деякі питання статистики праці, родинних бюджетів, розподілу доходу, коштів проживання, цін, податків, національного доходу і продукції, зовнішньої торгівлі, банківської справи, здоров'я і зокрема більшості того, що стосувалося національних проблем (наприклад, даних про мову навчання в школах) тощо.

В історії статистики можна виділити щонайменше три періоди: 1920-і роки, 1930-1956-і роки і період, починаючи з 1956 року. У 1920-их роках, коли ще в СРСР не було єдиного народно-господарського плану, справа статистики була в СРСР децентралізована. Керівним статистичним органом в УРСР було Центральне статистичне управління (ЦСУ) з М. Авдієнком на чолі, яке користувалося чималою автономією як щодо планів стататистичних досліджень, так і щодо статистичних публікацій. Основними статистичними публікаціями в Україні були: «Статистика України», що виходила протягом 1921-1931 рр. в ряді серій з окремих ділянок статитики (вийшло 209 випусків; це були як статистичні матеріали, так і самостійні монографії); «Статистичний Бюлетень», що виходив два рази на місяць з 1921 по 1925 роки (спершу російською, згодом українською мовою); «Радянський Статистик» (1924-1929); «Статистична хроніка» ( 1925-1929; вийшло 152 випуски); квартальник «Вісник статистики України» (1928-1930); довідники-річники «Народне господарство України» (1919, 1921, 1922, 1924, 1925) і статистичні щорічники «Україна» (1925, 1926, 1928, 1929). У 1924-1928 рр. виходив квартальник «Фабрично-заводська промисловість України».

Статистика України того часу як джерело інформації про Україну і як наука була добре розвинена порівняно з іншими країнами. У 1920-их роках вперше публіковано й опрацьовано статистичні матеріали, що стосувалися основної частини українських земель, які становили УРСР. Тоді чимало статистичних даних, які стосувалися України, публікувало також Центральне статистичне управління СРСР (зокрема основні результати переписів населення — частковий (1920), міський (1923) і загальний (1926); натомість детально їх опрацьовувало ЦСУ УРСР. Статистчні матеріали публікували, крім Москви і Харкова, також деякі місцеві установи; для України важливі публікації, що стосувалися Північного Кавказу (Ростов) і Криму (Сімферопіль). З установ, які, крім ЦСУ УРСР, працювали над статистикою, треба згадати насамперед Українську Академію Наук, зокрема Демографічний інститут (1934-1938), Інститут демографічної і санітарної статистики, що під керівництвом визначного демографа М. Птухи видав 14 томів своїх праць.

Серед дослідників у ділянці статистики в 1920-их роках слід відзначити економістів-статистиків: К. Воблого, В. Косинського, Г. Кривченка, Й. Пасховера, Й. Шимановича та ін.; демографів (крім М. Птухи): Ю. Корчак-Чепурківського, Ю. Масютина, П. Пустохода, С. Томіліна, М. Трацевського, А. Хоменка та ін.; дослідників з математичної статистики: М. Кравчука і Є. Слуцького. З 1922 року щорічно відбувалися всеукраїнські статистичні конференції (з 1925 року — з'їзди).

1930 року у зв'язку з введенням п'ятирічок і загальної планової системи Центральне статистичне управління УРСР (як і всього СРСР) скасовано, їхні функції перебрав Держплан СРСР. У 1931 році ведення статистичних досліджень підпорядковано у складі Держплану планувальним установам: Центральному управлінню народно-господарського обліку СРСР (в Україні його республіканському відділові — Управлінню народно-господарського обліку УРСР). Реформа 1931 року повністю припинила проведення статистичних досліджень, а під час чисток апарату (1930-1931, 1937—1938) загинуло чимало визначних українських статистиків (серед інших керівник ЦСУ УРСР — Авдієнко).

Одночасно з ліквідацією ЦСУ УРСР в Україні припинено з 1931 року майже цілком публікацію статистичних матеріалів. Появилися ледве кілька статистичних довідників: «Народне господарство УРСР» (1935, присвячене підсумкам виконання першої п'ятирічки і початку другої), «УРСР у числах» (1936), пропагандивний збірник «Соціалістична Україна» (1937) і «Праця в УРСР» (1937) — усі видало Управління народно-господарського обліку УРСР за ред. О. Асаткіна. Ці довідники якісно слабі; серед іншого в них майже немає демографічної статистики (зрозуміло, враховуючи демографічну катастрофу України у 1933-1934 рр.). Унікальним явищем є анулювання перепису 1937 року(його результати були б компрометуючими для радянської влади). Аналіз перепису 1939 року, за винятком кількох загальних чисел, не опубліковано.

Відновлення Центрального статистичного управління в 1941 році не внесло змін, бо воно продовжувало підпорядковуватись Держпланові. В 1948 році його виведено зі складу Держплану. Відновлене Центральне статистичне управління УРСР було підпорядковане ЦСУ СРСР і не залежало від уряду УРСР. Весь цей період до 1955 відзначається відсутністю публікацій статистичних даних; час від часу з'являлися лише поодинокі числа в газетних та журнальних статтях і промовах радянського керівництва, а частіше відсотки змін без подання базових чисел.

Новий етап у статистиці в УРСР почався у зв'язку з децентралізацією планування та управління народним господарством, розпочатою М. Хрущовим у 1956 році, коли виявилася потреба в статистичній інформації. Разом з тим з 1957 року ЦСУ УРСР почало бути більше відповідальним перед урядом УРСР (нова назва: ЦСУ при Раді міністрів УРСР). Його остаточне оформлення, як союзно-республіканського органу державного централізованого обліку й статистики в УРСР, підпорядкованого як Раді міністрів УРСР, так і ЦСУ при Раді міністрів СРСР, припадає на 1960-і рр. Відтоді відновлено публікацію статистичних матеріалів. Першими з них були «Досягнення Радянської України за 40 років» (1957) і «Народне господарство Української РСР (1957). Далі слідував статистичний щорічник за 1959 рік і надалі вже щорічно та короткі довідники з попередніми даними «Українська РСР в числах». Крім цих двох серійних загальних довідників ЦСУ УРСР видає незначну кількість статистичних матеріалів з різних ділянок народного господарства (зокрема сільського), а також освіти й шкільництва, охорони здоров'я тощо. Всі ці збірники видаються за зразком відповідних союзних збірників. Майже всі статистичні управління поодиноких областей видають спорадично статистичні довідники своєї території (завжди за схемою довідника «Народне господарство УРСР»). Чимало матеріалів, які стосуються України, публікує ЦСУ при Раді міністрів СРСР у Москві, а також деякі міністерства. Лише в них (також у статистичних довідниках «Народне господарство Російської РФСР» і в деяких регіональних виданнях) є матеріали щодо українських земель, які не входять до складу УРСР. Наслідки переписів населення (1959 і 1970 років) публікує лише ЦСУ при Раді міністрів СРСР.

З 1930-их pp. в Україні немає жодного спеціалізованого періодичного видання для статистики. Тому статистичні матеріали друкуються у московському «Вестнике статистики» та київському жуналах і збірнику «Економіка Радянської України», «Организация и планирование отраслей народного хозяйства», «Економіка та організація сільського господарства», «Економічна географія», «Історія народного господарства та економічної думки Української РСР», «Демографічні дослідження» та інші. При ЦСУ працює науково-дослідний інститут, але про його працю немає докладніших інформацій. Статистичні досліди опрацьовує статистичний відділ при Інституті економіки АН УРСР і Науково-достідний інститут Держплану. Цей останній і науково-дослідний інститут при ЦСУ мають свої обчислювальні центри. За повоєнний час працювали і частково працюють у ділянці статистики України дослідники: в теоретичній статистиці В. Виговський, І. Козаченко, А. Яблочник та інші; у демографічній, крім згаданих вже М. Птухи і П. Пустохода, М. Дараган, С. Каган й інші; в економічній статистиці — П. Багрій, О. Бідій, В. Бондаренко (серед іншого довголітній керівник відділу статистики в Інституті економіки АН УРСР), В. Бурлін, С. Кошелюк, Л. Марін, М. Маркін, М. Нелюбій, П. Нагірняк, А. Ревенко, А. Стогній і багато інших. За останнє десятиліття в Україні розвинулися досить сильно теоретична і математична статистика. Українські учені є тут передовими.

З першої половини ХІХ ст. Осередками статистичних досліджень були губернські комітети і бюро, результати досліджень публікувались у спеціальних виданнях, здебільшого у формі щорічних пам’яткових книг.

У середині ХІХ ст. було створено кафедри статистики у Київському та Харківському університетах.

Пореформений період (1861-1917рр.) увійшов в історію як етап становлення та розвитку державної і земської статистики. Статистичні дослідження земств надавали можливість одержувати докладні відомості про стан сільського господарства, соціально-економічні процеси на селі.

Початок розвитку статистики України за радянських часів відзначався великою інтенсивністю: проводились значна кількість спеціальних переписів, складено перший баланс народного господарства. Як і в інших сферах державного і суспільного життя, у статистиці допускався плюралізмідей, концепцій, фахових підходів, вивчення і критичне освоєння Зарубіжного досвіду.

Однак вже наприкінці 20-х рр. ставав усе відчутнішим тискадміністративно-бюрократичної системи.

Як метод пізнання явищ, вітчизняна статистика почала формуватися у XVIII – ХІХ ст. Найбільш прогресивні для цього часу теоретичні основи статистики як самостійної науки були створені Д. П. Журавським (1810-1856). Вершиною його статистичного дослідження стала робота “Статистичний опис Київської губернії” в якій велику увагу він приділив питанню достовірності даних, методу групування, розкрив принцип єдності кількісного і якісного аналізу.

Не можна не згадати і такий напрям статистичної практики, як земська статистика. Головним завданням земств було вивчення загальних умов життя народу, бюджету селянських сімей за дуже розгорнутими програмами спостереження, з використанням методів групування.