2. Предмет і завдання психології розвитку.
Психологія розвитку – вивчає вікові зміни в поведінці людей і закономірності в придбані ними досвіду і знань на протязі всього життя. Іншими словами вона зосереджує увагу на вивчені механізмів психічного розвитку і відповідає на запитання, чому так відбувається.
Розвиток - це процес незворотніх, спрямованих і закономірних змін, що приводить до виникнення кількісних, якісних і структурних перетворень психіки і поведінки людини
Незворотність – здатність до нагромадження змін, «надбудовуванню» нових змін над попередніми.
Спрямованість - здатність системи до проведення єдиної, внутрішньо взаємозалежної лінії розвитку.
Закономірність – здатність системи до відтворення однотипних змін у різних людей.
Завдання які стоять перед психологією розвитку:
Визначення і наукове обґрунтування вікових норм психічного розвитку. Знання вікових норм необхідних для оцінки форм поведінки які відхиляються від норм психічного розвитку;
Визначення вікових норм психічного розвитку;
Вирішення проблем в області теорії навичок і звичок з однієї сторони і мислення з іншої, рівно як в області модифікації характерів, степені продуктивності таланту.
Цілі психічного розвитку
Вчені, що займаються психологією розвитку, традиційно пробують відповісти на запитання: “чому розвивається?” і “як розвивається?”, тобто встановити причини психічного розвитку і його механізм. Однак, якщо сам розвиток – це незворотній, закономірний і спрямований процес, то варто задати ще одне питання: куди спрямований цей процес? Для чого здійснюється розвиток? Інакше кажучи, які цілі розвитку людини? Вперше ідея про цільову детермінацію процесу розвитку була визначена І.М. Сєченовим в 90-х рр. Однак, вона не була зрозуміла його сучасниками і тільки в ХХ ст. найбільш повно була розвинена в працях Н.А. Бернштейна (1990).
В сформульованій ним концепції активної саморегуляції ціль – це “закодована в мозку модель потрібного організму майбутнього”; вона “обумовлює процеси котрі варто об’єднати в поняття цілеспрямованості. Остання включає в себе всю мотивацію боротьби організму за досягнення цілі і веде до розвитку і закріпленню доцільних механізмів її реалізації”
Таким чином, весь зміст ходу психічного розвитку людини підкорено деякій цілі і зміст цієї цілі обумовлює зміст процесу розвитку.
Синергетика
Сьогодні ідея цільової детермінації процесу розвитку найбільш активно розробляється в синергетиці. Одним із основних понять цієї науки є поняття “атрактор цілі”, за допомогою якого позначається “кінцевий” стан системи, що розвивається, ціль її розвитку. При цьому склад (структура) системи визначається не тільки минулим, вона формується, розвивається з майбутнього. Майбутнє ніби притягує теперішнє. Але при цьому воно притягує тільки ті елементи теперішнього, котрі подібні структурним елементам цілі. Образно кажучи, “завтра є причина сьогодні” ( Князєва Є.Н., Курдюмов С.П., 1994).
На основі знання структури цілі ми “отримуємо можливість правильно аналізувати бажані напрямки самоструктурізації системи”. Прообрази синергетичних ідей можна знайти, наприклад, в роботах Г.Лейбніца і Н. Гартмана. Перший запропонував парадоксальну для свого часу думку: “Теперішнє чревато майбутнім”, а Гартман розвинув її наступним чином: “Теперішнє вважається певним посередництвом майбутнього, а минуле – посередництвом теперішнього ... при цьому ще не здійснене майбутнє вже якось “утримується чи дієво представлене в теперішньому; більш пізніше завбачає більше раннє...” Але чи підтверджуються ці ідеї тим, як проходить розвиток психіки людини?
Розглянемо процес розвитку, коли один психічний процес є тлом для розвитку іншого. Наприклад пам’ять – це тло для розвитку мислення, емоційна стабільність – для розвитку механізмів саморегуляції, а невербальний інтелект – тло для розвитку вербального. Таким чином, в той час коли один процес достатньо розвинений, другий - існує потенційно в схованому вигляді. Але якщо майбутній стан системи вміщується, хоча і в схованому вигляді, в її теперішньому стані, виникає непереборне бажання “підглянути” це майбутнє. Чи можливо його віднайти в теперішньому, і якщо так, то де?
“Інформацію про історію і перспективи розвитку структури можна знайти, аналізуючи синхронний зріз даної структури в теперішній момент часу”, - пишуть Князєва Є.Н. і Курдюмов С.П. і продовжують:”... певні фрагменти структури показують характер минулого розвитку структури в цілому, а інші фрагменти – характер її майбутнього розвитку”. Де знаходяться ці фрагменти?
Якщо структура розвивається з загостренням в режимі що збігається до центру ( що характеризує інтенсивний розвиток структури), то наявний хід процесу в центрі є індикатором минулого розвитку всієї структури, а хід процесів на периферії в теперішній момент часу – індикатором її майбутнього розвитку. Якщо структура розвивається в режимі необмежено розбіжної від центру хвилі (проходить розмив структури), то, навпаки, інформація про майбутню картину розвитку структури в цілому утримується в центрі, а про минулу картину на периферії” (Князєва Є.Н. і Курдюмов С.П).
Активний розвиток в ранньому дитинстві (1-3рр.) предметного мислення є індикатором як розвиненої до року сенсомоторної сфери немовляти (процеси відчуття і сприймання), так і образного мислення дошкільника, що розвивається на основі предметного.
Ціль як цілісне утворення.
Отже сучасні наукові знання стверджують, що складні, відкриті, нелінійні, саморозвиваючі і самоорганізуючі системи – це цілеспрямовані системи. Психіка людини представляє собою саме таку систему. Звідси, процес психічного розвитку обумовлений певною ціллю.
Для людини ціль виступає в вигляді результату, що уявляється ідеальним. За П.К. Анохіним, ціль (результат) виконує роль системоутворюючого фактора, що обумовлює весь хід розвитку системи. Таким чином важливо визначити цей системоутворюючий фактор, тобто ціль психічного розвитку людини.
Раніше ми з вами говорили про сфери психічного розвитку – психофізичну, психосоціальну і когнітивну а також їх носіїв в структурі людини – індивіда, особистість, суб’єкта діяльності. Як показав Б.Г.Ананьєв, результатом розвитку людини як індивіда в ході онтогенезу є досягнення ним біологічної зрілості. Результатом розвитку психосоціальних якостей людини як особистості в рамках її життєвого шляху стає досягнення нею соціальної зрілості. Розвиток людини як суб’єкта практичної (трудової) і розумової діяльності, її результатом є досягнення нею працездатності і розумової зрілості. Однак людина – це не тільки цілісне, але і цільне утворення. Цілісність забезпечується на структурному рівні, а цільність – на функційному. Тому постає питання про цілі психічного розвитку людини як цілісне і цільне утворення.
Найбільш яскраво ідея про людину як про “цільову систему” і про те, що “система цілей створює систему засобів”, була представлена в роботах В. Штерна ( 1923).
Значно пізніше В. Франкл стверджує, що вихід із екзистенціонального вакууму, в якому опинилася сучасна людина, полягає в пошуку і знаходження сенсу життя. Саме прагнення до сенсу він визначає як “базове прагнення людини віднайти і здійснити сенс і ціль” (1990). Таким чином питання про ціль психічного розвитку людини, залишається актуальним. Що може виступати в якості загальної цілі розвитку людини як цілісного і цільного утворення?
Короткий аналіз вітчизняних і закордонних науковців дозволяє сформулювати уявлення про загальну ціль психічного розвитку людини.
Серед закордонних науковців ідеї доцільного розвитку людини висловлювались давно.
Наприклад, вся етика Аристотеля будувалась як наука про людину, ціль життя котрої полягає в становленні вільного, розумного і активного суб’єкта.
Спіноза вважав, що ціль людини у тому, щоб стати тим, чим ти є потенційно. Ціль або як вважав Спіноза доброчинність – це “розгортання специфічних можливостей кожного організму; для людини це стан в якому він найбільш людяний” (1932).
Подібні ідеї висував Дж. Дьюї. Згідно з ним, ціль життя людини полягає “в рості і розвитку людини в межах його природи” (1992).
Серед сучасних вчених ідею цільової обумовленості розвитку психіки активно розробляв Е. Фромм. Не можна зрозуміти людську особистість, “якщо ми не розглядаємо людину у всій цілісності, включаючи ... питання про сенс її існування” (Фромм, 1992).
Єдино адекватною відповіддю на проблему людського існування, за Е. Фромом, є любов як особлива форма існування людських відносин, що дозволяє людині отримати істинне “Я”. ... і що єдиний шлях до оздоровлення сучасного суспільства лежить через моральне оновлення і духовне очищення людини.
“Соціальна історія людини почалась із того, що вона виросла із стану єдності з природою, усвідомивши себе як істоту, окрему від оточуючого світу і інших людей. Процес все більшого оусоблення індивіда від початкових зв’язків ми можемо назвати ... “індивідуалізацією” . Фромм підкреслює, що це процес підсилення і розвитку його особистості, його власного “Я”.
Підводячи підсумки поглядам зарубіжних науковців на зміст розвитку людини можна сказати:
вони визнають наявність мети, що визначає процес психічного розвитку людини;
вважають цією ціллю максимально повне усвідомлення людиною своїх потенційних можливостей, усвідомлення нею свого “Я”.
Вітчизняні психологи висловлювали подібні ідеї, але не так явно.
“В ході психічного розвитку, писав С.Л. Рубінштейн, - індивід все більше виділяє себе з дійсності і все більше пов’язується з нею... Переходячи до все більш високих форм відображення від сенсорної диференціації енергії якого-небудь зовнішнього подразника до сприймання предмету чи ситуації і від нього до мислення, що пізнає буття в його зв’язках і взаємовідносинах, індивід все більше виділяється із найближчого середовища і все глибше пов’язується із все біль широкою сферою діяльності” (1940).
Подібні ідеї висловлював і Б.Г. Ананьєв: Загальним ефектом ... інтеграції всіх властивостей людини як індивіда, особистості і суб’єкта діяльності є індивідуальність з її цілісною організацією цих властивостей і їх саморегуляцією. Самосвідомість і “Я” – ядро особистості з певним взаємозв’язком певних тенденцій, генетично пов’язаних з особистістю, і потенцій, генетично пов’язаних з суб’єктом діяльності, характер і талант людини з їх неповторністю – все це самі пізні продукти розвитку людини” (1977).