ЛЕКЦІЯ 4.
НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ЙОГО ЗБЕРЕЖЕННЯ, РОЗВИТКУ ТА ІНТЕГРУВАННЯ В СИСТЕМУ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА.
РОЛЬ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ В ІННОВАЦІЙНОМУ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ.
План.
1. Теоретико-методологічні основи науково-технічного потенціалу України.
2. Аналіз стану науково-технічного потенціалу країни.
3. Оцінка інноваційної системи України.
4. Шляхи покращення НТП.
5. Стратегія інноваційного розвитку України.
Основою науково-технічного розвитку країни є науково-технічний потенціал, що являє собою сукупність усіх засобів науково-технічної діяльності та її ресурсів. Науково-технічний потенціал включає:
o матеріально-технічну базу науки (сукупність засобів науково-технічної праці, наукові організації, наукове обладнання і установки, експериментальні заводи, лабораторії, електронно-обчислювальна база інформаційного забезпечення тощо);
o кадри наукової системи (вчені, дослідники, конструктори, експериментатори, науково-технічний персонал);
o інформаційну систему, яка забезпечує постійне вдосконалення наукових знань (наукові прогнози, банк патентів, авторських свідоцтв, банк відомостей про світові досягнення в галузі конкретних наук тощо), яка здатна до оперативної обробки інформації та надання її користувачеві;
o організаційно-управлінську підсистему - планування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР); фінансування НДДКР; структуру управління НДДКР; організаційно-управлінські структури наукових підрозділів; методи управління НДДКР.
У цій системі мережа науково-дослідних, конструкторських, проектних інститутів, а також дослідних підрозділів вищих навчальних закладів функціонує з метою виробництва, розповсюдження і впровадження в практику наукових знань, реалізації єдиної науково-технічної політики. Розвинутий науково-технічний потенціал є також визначальною передумовою для встановлення і ефективного розвитку міжнародних науково-технічних зв'язків.
В Україні створено потужний науково-технічний потенціал, спроможний вирішувати найактуальніші проблеми структурної перебудови економіки, демілітаризації технологій, посилення їх соціальної спрямованості, прискорення НТП, посилення інтенсифікації тощо. На сучасному етапі в країні є об'єктивні умови для втілення в життя активної державної науково-технічної політики. Функціонує потужний потенціал академічної, вузівської і галузевої науки, науково-технічний потенціал багатьох підприємств, зокрема наукомістких виробництв у промисловому комплексі.
Проблеми нтп.
Отже, в Україні ще зберігся науковий комплекс, здатний ефективно продукувати результати світового рівня, але науково-технічна та інноваційна сфера не виконує належним чином роль джерела економічного зростання.
Ключові проблеми полягають в наступному:
o темпи розвитку і структура науково-технічної та інноваційної сфери не відповідають попиту на передові технології з боку економіки;
o пропоновані наукові результати світового рівня не знаходять застосування в економіці через брак коштів;
o у науково-технічній та інноваційній сфері триває втрата кадрів і скорочення матеріально-технічної бази (МТБ).
Існує загроза переорієнтації вітчизняної науки на інноваційний розвиток інших країн і перетворення України на експортера товарів і послуг з низьким рівнем доданої вартості, в тому числі у сфері інтелектуальної праці.
Причини вказаних проблем:
o Скорочення фінансування науково-технічної та інноваційної сфери. Загальний обсяг видатків на наукові дослідження і розробки як частка ВВП (наукоємність ВВП) протягом 2000-2010 років в Україні зменшився з 1,16% до 0,95% (у тому числі з держбюджету до 0,41%). Водночас у ЄС цей показник становить 1,9%:
o Неефективність системи бюджетного фінансування української науки:
А) система не налаштована на отримання кінцевого прикладного результату;
Б) кошти розпорошуються між 36ма головними розпорядниками бюджетних коштів – науковими структурами, частина яких працює неефективно;
o Законодавчі обмеження, що ускладнюють фінансування наукової сфери – казначейства, тендери;
o Відсутність Меконгом стимулів у підприємств здійснювати модернізацію шляхом запровадження нових науково-технічних розробок.
Інноваційна стратегія України і роль науково-технічного потенціалу в інноваційному розвитку держави. Стан науково-дослідної системи України.
Сучасні досягнення України в міжнародному вимірі конкурентоздатності економіки,рівня розвитку і особливо ефективності функціонування національної інноваційної системи є недостатніми для забезпечення сталого розвитку вітчизняної економікидарантованої національної безпеки,виходу в найближчій перспективі за рахунок економічного зростання на європейські стандарти життя українського народу. Головна системна проблема полягає в тому, що результативність,якість і структура основної складової інноваційної системи - сектору досліджень і розробок, освіти, винахідництва - не повною мірою відповідають потенційним проблемам інтенсивного розвитку економіки. З іншого боку, структурно відстала, технологічно низькоукладна вітчизняна економіка, отримана у спадок від СРСР, а також система фінансування, що склалася під впливом нав'язаних Україні ззовні неоліберальних реформ, залишаються вкрай несприятливими до сучасних досягнень науки і технологічних інновацій. Для ефективного вирішення цієї проблеми необхідно визначити вихідні позиції основних компонентів національної інноваційної системи,ступінь їх відповідності вимогам інноваційно-інвестиційної моделі розвитку,виявити слабкі сторони і перепони,що гальмують такий розвиток, а також наявні переваги і потенційні можливості щодо здійснення узгоджених системних змін. Сучасний стан наукової системи України обумовлений довгостроковим негативним впливом загальноекономічних проблем, пов'язаних зі структурною деформованістю економіки країни, домінуванням в ній низькотехнологічних галузей і укладів виробництва продукції з низьким рівнем доданої вартості, які об'єктивно малосприятливі до сучасних наукових досліджень. Руйнівно вплинула на розвиток наукової сфери некомпетентна державна політика (приватизація, трансформація бюджетної, податкової, кредитноїта інших кредитно-фінансових систем) фактично без врахування науково-технологічного фактору та його впливу на ефективність та конкурентоспроможність вітчизняної економики. У відношенні до науки здійснювалась безперспективна політика виживання існуючого НТП замість його оновлення та якісного покращення для приведення у відповідність потребами ринкової економіки. Отримана у спадок,з радянських часів малоефективна система фінансування української науки за часи незалежності майже не змінилась,залишившись високозалежною від державних коштів. Проте відбулося значне скорочення інвестування в науку як державою , так і підприємництвом. Розмір інвестицій,які вкладаються у вітчизняну науку дуже незначний (менше 1% ВВП),що об'єктивно лишає її можливості реалізувати свою функцію ефективного наукового забезпечення інноваційного розвитку економіки,для чого потрібно б було мати хоч би наукоємність ВВП понад 1,7 %. Дефіцит коштів ,збереження привабливої системи базового бюджетного фінансування наукових установ стимулювали значну частину галузевих наукових інститутів до здобування статусу державних академій наук. Внаслідок цього постійно зростає кількість академій наук ,що абсолютно не відповідає ринковим вимогам,знижує комерційний потенціал української науки,перетворюючи її все більше на витратну галузь. Кошти нераціонально розпорошуються по багатьом науковим структурам,значна частина яких працює неефективно. Застарілість сучасної технологічної бази науки,безвідповідальне ставлення до приведення її у відповідність до сучасних вимог фактично унеможливлюють проведення в Україні досліджень на світовому рівні без допомоги зарубіжних партнерів,яка часто є небезкорисною. Чимало значущих досягнень українських вчених стають інтелектуальною власністю Інших країн. Майже половина наукових кадрів України витрачає свій творчий потенціал здебільшого в інтересах зарубіжних замовників . Політика виживання науки без проведення системних заходів щодо її адаптації до ринкових вимог,незатребуваністьїї вітчизняною економікою призвели до тяжких наслідків. В Україні відбулося найбільше серед країн центральної Європи скорочення наукових кадоів - в 2010 році їх чисельність становила 35766 чоловік,або 30% проти 52195 чоловік у 1990 році. Обсяги фінансування науки в 2010 році проти 1990 року складали 33%. ЦІ зміни набувають особливо негативного забарвлення в порівнянні зі зростанням чисельності дежуправлінців силових структур СБУ,МВД,податківців, служителів культів та витрат на їх утримання. За останній час молодих дослідників до 40 років становило близько 16%, пенсійного віку близько 30%,для докторів наук середній вік складає 59,1 року,для кандидатів наук 50,7. У 1991 році ці показники становили 55 років для докторів і 52 для кандидатів наук. Продовжується процес еміграції науковців. За останні 7 років з України виїхало понад 700 докторів і кандидатів наук. Серед науковців вищої кваліфікації,які виїхали закордон 25% до 40 poкiв. Не дає позитивних наслідків спроба вплинути на якість оновлення кадрів шляхом необґрунтованого зростання чисельності аспірантури і докторантури. Для підготовки величезної кількості аспірантів і докторантів (понад 33.000 чоловік) сьогодні в Україні немає відповідної наукової бази. У багатьох ВУЗах, де проходять підготовку більша частина пошукачів.не виконується жодної науково-дослідницької теми, тому підсумком їх праці стають переважно компіляційні дисертації. Відповідно незначним є наукове і практичне значення таких робіт. Невисока й частка захищених аспірантами дисертацій, а значна частина аспірантів в подальшому не займається науковою роботою.
На даний час лише менше третини всіх науковців безпосередньо працює в науковій сфері. В цьому в певній мірі сприяє втрачання вимогливості при вирішенні проблем атестації наукових кадрів, присудженні вчених І академічних знань, зниження престижу наукової праці при збереженні в суспільстві вчених звань, які сьогодні становляться своєрідним предметом приватизації. Гострою проблемою є наростаючий розрив міждисциплінарних зв'язків і циклу «Фундаментальні дослідження - розробки - комерціоналізація знань у виробництві". Це призвело до того, що більшість наукових установ стала скочуватися до реалізації політики консервації і тиражування тематики з метою виживання, а не для розвитку. Тому сьогодні до 75/вітчизняного ВВП використовується для підтримки вже досягнутого рівня науки. Не сприяло позитивним зрушенням в науковій сфері безвідповідальне реформування органів державного управління, яке здійснювалось і відриві від потреб вдосконалення наукового забезпечення соціально-економічного розвитку України Із завдань реформування самої науки. Багато принципово вдалих положень існуючого законодавства не виконується, або безпідставно призупиняється Іншими рішеннями державних органів.