1. Становлення психології розвитку як науки

Ідея розвитку прийшла в психологію з інших областей науки. Дорога до її наукового вивчення була прокладена відомою роботою Ч. Дарвіна “Походження видів шляхом природнього відбору ...”, надрукованою в 1959 році. Вплив цієї теорії за словами І.М. Сєченова, полягав в тому, що вона заставила дослідників “визнати в принципі еволюцію психічних діяльностей”.

Відкриті Дарвіном рушійні фактори і причини розвитку живих організмів підштовхнули дослідників до вивчення ходу психічного розвитку дітей. Початок таким дослідженням поклав сам Дарвін. В 1877р. він опублікував результати спостережень за розвитком свого старшого сина – Доді.

Вивчаючи його поведінку, Дарвін заглибив свої уявлення про еволюцію вроджених форм людської поведінки.

Як вказують Дж. Баттерворд і М. Харріс, еволюційна теорія значно вплинула на формування ідей психології розвитку. Головна з них полягала у тому, що розвиток вперше став розглядатися як поступова адаптація дитини до оточуючого середовища. Людина, на кінець була визнана частиною природи, що вимагало вивчення подібностей і розбіжностей між нею і тваринами. Крім того, теорія Дарвіна звернула увагу на біологічні основи людської природи, генезис свідомості людини.

В 1888р. в Німеччині виходить книга В.Прейєра “Душа дитини” – перша книга, яка відкрила в літературі по дитинству дорогу біографічному напрямку, - книга в котрій автор описав ретельне спостереження за психофізіологічним розвитком своєї дочки в перші три роки.

Найбільш вагомими досягненнями в цій області прийшлось на першу третину ХХ ст., і пов’язані з іменами таких зарубіжних і вітчизняних вчених, як А.Адлер, А. Біне, Дж. Болдуїн Карл і Шарлотта Блер, А. Гезелл, Е. Клаперд, Ж. Піаже, З. Фрейд, С. Холл, В. Штерн, Б. Аркін, М.Я.Басов, П.П. Блонський, Л.С. Виготський, А.Б. Залкінд, А.П. Нечаєв, Г.А. Фортунатов та ін.

В наступні роки свій вклад в розуміння різних аспектів психічного розвитку внесли вітчизняні вчені Б.Г. Ананьєв, Л.І. Божович, П.Я Гальперін, В.В. Давидов, А.Н. Леонтьєв, М.І. Лісіна, А.Р. Лурія, А.В. Петровський, С.Л. Рубінштейн, Д.Б.Ельконін, так і знамениті представники зарубіжної психології: А. Бандура, Д. Боулбі, У. Бронфенбреннер, А. Валлон, Х.Вернер, Л. Кольберг, Б. Скіннер, Еріксон і ін.

Однак, не дивлячись на значні результати цих досліджень, єдиного розуміння психічного розвитку не досягнуто. Замість цього мається маса теорій, концепцій і моделей розвитку, які прямо протистоять одна одній. На думку А.С. Асмолова, це говорить про відсутність “єдиного логічного стержня, котрий би дозволив розглядати психологію... як цілісну систему знань”.

Основними формами розвитку є філогенез і онтогенез.

Психічний розвиток у філогенезі здійснюється шляхом становлення різних психічних структур в ході біологічної еволюції виду чи соціокультурної історії людства в цілому.

В ході онтогенезу відбувається формування психічних структур на протязі життя даного індивіду, іншими словами онтогенез – це індивідуальний розвиток людини.

Галузі (сфери) психічного розвитку вказують на те, що саме розвивається. Багато непорозумінь при визначенні механізму психічного розвитку виникають із-за змішування різних областей психічного розвитку людини. Адже кожна із них якісно відрізняється одна від одної. І якщо всі вони в своєму розвитку підкоряються загальним принципам і закономірностям, то механізми розвитку кожної будуть різними в силу власної якісної своєрідності. Тому за виокремленням галузей психічного розвитку варто визначити і їх носіїв.

У вітчизняній психології виокремлюють наступні галузі розвитку:

• Психофізична, яка включає в себе зовнішні ( ріст і вагу) і внутрішні ( кістки, м’язи, мозок, залози, органи чуттів, конституція, нейрон- і психодинаміка, психомоторика) зміни тіла людини;

• Психосоціальна, яка передбачає зміни в емоційній і особистісній сферах. При цьому значна вага міжособистісних відносин для формування Я-концепції і самосвідомості особистості;

• Когнітивна, яка включає всі аспекти пізнавального розвитку, розвитку здібностей, в тому числі розумових.

Якісний зміст виділених галузей вказує на їх носіїв:

• Структура індивіда носій психофізичних властивостей людини;

• Особистість – психосоціальних властивостей;

• Суб’єкт діяльності – когнітивних властивостей.

Про можливість подібних зв’язків дають данні про склад цих утворень в структурі людини (Ананьєв Б.Г., 1969).

На думку Бориса Герасимовича Ананьєва, індивід є носієм біологічного, оскільки людина як індивід, являє собою сукупність природних, генетично обумовлених властивостей, розвиток котрих здійснюється в ході онтогенезу. В структурі індивіда Ананьєв виділив два класи властивостей: первинні – віково-статеві і індивідуально-типологічні ( загально соматичні, конституціональні, нейродинамічні і білатеральні особливості), і вторинні – психофізіологічні функції ( сенсорні, мнемічні, вербально-логічні і ін.) і органічні потреби), результати взаємодії котрих представлені в темпераменті і задатках.

Особистість на думку Б.Г. Ананьєва – це не вся людина, а її соціальна якість, її психосоціальна властивість. Вихідними характеристиками є статус, ролі, внутрішня позиція, ціннісні орієнтації, котрі завжди варто розглядати в рамках конкретної ССР особистості. Ці параметри визначають особливості сфери потре і мотивації людини. З усієї взаємодії властивостей особистості складається характер.

Властивості індивіда і особистості інтегровані в структурі суб’єкту, що обумовлює його готовність і можливість до здійснення практичної і теоретичної (інтелектуальної) діяльності. Іншими словами, структура суб’єкта – це структура потенцій, здібностей людини. Центральне місце в структурі властивостей людини займає інтелект, що розуміється Б.Г. Ананьєвим, як “багаторівнева організація пізнавальних сил, що охоплює психофізіологічні процеси, стани і властивості особистості” і тісно пов’язана з “нейродинамічними, вегетативними і метаболічними характеристиками людини”.

Таким чином вивчаючи процеси розвитку психофізичних (біологічних) властивостей, ми розкриваємо динаміку розвитку людини як індивіда; про динаміку розвитку людини як особистості ми говоримо, досліджуючи процеси розвитку психосоціальних властивостей, а оцінюючи степінь розвитку розумових і других здібностей людини, ми отримуємо уявлення про хід розвитку людини як суб’єкта діяльності.

Грейс Крайг поділяє розвиток людини на наступні сфери: фізичний розвиток, когнітивний і мовленнєвий розвиток; розвиток особистості і соціальний розвиток. До фізичного розвитку він відносить: зміну форми і розмірів тіла, а також зміну мозкових структур, сенсорних здібностей і моторних навичок. Розвиток в когнітивній сфері включає засвоєння навичок сприйняття, мислення, рішення задач і т. п., а також розвиток складних процесів і застосування мови. Розвиток особистісних характеристик полягає в отриманні відносно стабільних і стійких рис і почуттів унікальності власної особистості. Соціокультурна область складається із соціалізації, котра відбувається по мірі того як дитину cпрямовано вчать і тренують відповідати вимогам суспільства і функціонувати в ньому. Другою її складовою є засвоєння культурних знань по мірі того як ми посередництвом своїх власних зусиль через спостереження і пізнання засвоюємо ту чи іншу інформацію про нашу культуру