Мал. 3.2. Місце власності в системі економічних відносин

Відносини власності "роблять" відносини у виробництві, розподілі, обміні і споживанні єдиним цілим, тобто системою.

Отже, виробничі відносини — це суспільна форма розвитку продуктивних сил у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ. Основою виробни­чих відносин є відносини власності.

2. Структура собственности, ее типы, виды и формы.

Відображаючи найсуттєвіші, первісні відносини людей, власність не є застиглою категорією. Форми її вияву в історичній перспективі постійно змінюються й вдосконалюються відпові­дно до змін, що відбуваються в продуктивних силах суспільства.

Історично першим типом власності, з якого почався розви­ток людського суспільства і який протягом тисячоліть панував у ньому, була усуспільнена (колективна) власність спочатку у формі племінної (матріархат, патріархат), а потім общинної (сільська й міська колективна) власності. Низький рівень розвитку продук­тивних сил зумовлював той факт, що люди спільно (колективами) добували засоби до існування (примітивність знарядь праці уне­можливлювала виживання окремої людини в боротьбі з природою) і спільно їх споживали. Лише в такий спосіб людство могло вибороти своє право на життя. Згодом розвиток продуктивних сил, удоско­налення самої людини, зміни умов її життя приводять до форму­вання нового типу власності—приватної. Усуспільнена (колектив­на) власність трансформується в свій різновид - державну власність. Ці два типи власності (суспільна й приватна) на різних етапах історичного розвитку суспільства виступали в найрізноманітні­ших формах, відображаючи соціально-економічну природу па­нуючого суспільного ладу. Розглядаючи тривалу історичну ево­люцію форм власності, можна відзначити цікаву тенденцію в цьо­му процесі. На перших етапах свого розвитку людство використовує колективні форми власності. Поява можливості інди­відуального виживання (на основі подальшого розвитку продук­тивних сил) породжує приватну власність.

Приватна власність на засоби виробництва була історично першим типом власності, який породив право індивідуального розпорядження товаровиробників продуктами своєї праці і їх економічне відокремлення (на цій основі) один від одного й від суспільного виробництва. Це в поєднанні з суспільним поділом праці стало вирішальною умовою формування ринкової економі­ки, яка дала величезний поштовх для розвитку продуктивних сил. Державна власність у цю епоху ототожнювалася з власністю мож­новладців (фараонів, царів, королів, феодалів то що), її суспільні функції були вкрай обмежені й зводилися в основному до утри­мання армії й апарату адміністративного управління.

Проте зростання масштабів виробництва та його ускладнен­ня, абсолютне збільшення населення на планеті та зростання його потреб породили низку нових проблем економічного, соціального й екологічного суспільного характеру. Виявилося, що класична (особиста) приватна власність і основана на ній ринкова економіка неспроможні розв'язати ці проблеми.

У зв'язку з цим починають виникати й набувати дедалі більшого значення нові форми приватної власності, які пе­редбачають перехід від індивідуальної до усуспільненої при­ватної власності: акціонерна, колективна, групова, пайова тощо. А державна власність своїми джерелами й функціями набуває теж все більш суспільного характеру. Тобто, починає діяти не лише в інтересах певних верств суспільства, а в інте­ресах більшості його членів. Склалася цілком закономірна си­туація - у розвинутих країнах світу досить рельєфно окреслюєть­ся зближення функцій різноманітних форм державної та при­ватної власності, що в перспективі, на основі подальшого розвитку науково-технічного прогресу, трансформації соціаль­но-економічних систем у бік їх соціалізації, може привести до формування обновленого типу усуспільненої власності — загаль­нонародної.

Ті форми приватної власності, які були характерні для капіталізму епохи вільної конкуренції, коли в одній особі поєднувалися капіталіст-власникі капіталіст-підприємець, ще наприкінці XX ст. почали дедалі більше поступатися місцем груповій капіталістичній власності.

Тепер практично всі найкрупніші підприємства західного світу існують на основі не індивідуальної, а групової власності, що свідчить про зростання процесу усуспільнення власності, а не навпаки. Первісна ж форма приватної власності, для якої характерне індивідуальне володіння й розпорядження власні­стю, залишається переважно на периферії економіки, тобто в сільському господарстві, ремісництві, торгівлі, сфері послуг. Причому, й тут загальною закономірністю є звуження сфери дії індивідуальної, приватної власності.

Еволюцію форм власності можна зобразити на схемі (мал. 4.1).

Типи, види й форми власності. Отже, у процесі свого історич­ного розвитку суспільство використовує два основних типи власності — суспільна і приватна. Суспільна власність характе­ризується спільним привласненням засобів виробництва й ви­робленого продукту. Можна виділити два основних види цієї власності:

а) власність народу в цілому (зокрема в Україні такою влас­ністю поки що залишається земля);

б) власність окремих колективів.

Реальними формами суспільної власності є загальнонарод­на, державна, кооперативна, акціонерна, власність господарсь­ких товариств, громадських організацій тощо.

Приватна власність характеризується тим, що засоби ви­робництва, а отже, й вироблений продукт, належать приват­ним особам. Вони можуть привласнити продукт як своєї, так і чужої праці. Тому розрізняють два види приватної власності — тру­дову й нетрудову.

Трудова приватна власність основана на власній праці влас­ника або членів його сім'ї. Основною формою такого виду влас­ності є дрібнотоварне фермерське, ремісниче, одноосібне гос­подарство, де власник і робітник виступають в одній особі. Йому ж належить і вироблений продукт.

Нетрудова приватна власність основана на використанні най­маної (чужої) праці. Вона передбачає відокремлення власника від безпосередньої участі в процесі виробництва (працює найманий робітник), а безпосереднього робітника (найманого) - від засобів виробництва (бо вони йому не належать). Тобто, власник і робіт­ник - це різні особи. Цим закладаються основи малоефективної праці робітника, тому що продукт виробництва належить не йому, а власникові засобів виробництва. Формами нетрудової приват­ної власності історично були рабовласницька, феодальна, при­ватнокапіталістична.

Мол. 4.1. Еволюція форм власності

Різноманіття типів, видів і форм власності зображено на мал.4.2.

Мал. 4.2. Типи, види і форми власності