тіфлопедагогіка (допомагає розвиватись особистостям дітей із слабким зором або незрячим).

Анатомія, Фізіологія. Гігієна. Медицина. Філософія. Соціологія. Філологія.

Розкрийте фізіологічні та психологічні особливості старшого дошкільного віку.

Особливості соціальної ситуації розвитку дошкільняти виражаються в характерних для нього видах діяльності, передусім у сюжетно-рольовій грі, яка є формою творчої діяльності. Граючись, дитина поєднує в собі роль автора п'єси та актора, декоратора й техніка.

Особливості пізнавальних психічних процесів

Сприйняття дитини стає більш свідомим та цілеспрямованим. У дитини розвивається спостережливість, формуються окомір, зорова оцінка пропорцій, що характеризують певний предмет.

Пам'ять вихованця шостого року життя перебуває у стані переходу від мимовільної до свідомої. Активно розвивається логічна пам'ять. Дитина може легко завчити текст віршика, пісеньки.

Мислення. Відбувається перехід від наочно-дійового до наочно-образного мислення. Формуються логічне мислення, розвиваються узагальнені способи мислення:

• порівняння,

• узагальнення,

• класифікація,

• аналіз,

• синтез.

Однак логіка мислення п'ятирічної дитини є ще досить своєрідною, недосконалою: малюк припускається помилок, часто не може в сукупності проаналізувати всі деталі ситуації або інтелектуального завдання, виокремити в ньому головне тощо.

Увага. У старшого дошкільника розвиваються довільна та мимовільна увага.

Мовлення:

1. П'ятирічна дитина продовжує активно накопичувати словниковий запас.

2. Відбувається оволодіння граматичним складом рідної мови, зокрема різними видами складних речень.

3. Мовлення набуває ознак розмірковування, що сприяє розвитку здатності діяти подумки, подумки планувати, контролювати діяльність.

4. З'являється пояснювальне мовлення.

5. Під впливом дорослого поступово виникає якісно нова форма спілкування – особистісна.

Емоції. Особливістю емоційного розвитку малят шостого року життя є те, що вони стають більш стриманими. Діти засвоюють «мову почуттів»: міміку, жести, пози, інтонації голосу тощо. Малюк здатен приховати власні відчуття страху, агресії, сльози тощо.

Процес навчання старших дошкільників супроводжується позитивними інтелектуальними емоціями.

Воля. Упродовж старшого дошкільного віку дитина набуває здатності довільно керувати пізнавальними процесами. Діти п'яти років можуть систематично виконувати посильні трудові обов'язки.

Розкрийте психологічні особливості молодшого шкільного віку.

Мовлення.:

1. На початок шкільного періоду розвитку дитина вже володіє певним словниковим запасом і граматикою мови.

2. Новим у розвитку мовлення є передусім свідоме вживання різних форм слова, оволодіння письмом, збагачення внутрішнього мовлення.

3. Змінюється співвідношення вживаних категорій слів, зростає словниковий запас, урізноманітнюються функції мовлення, удосконалюється його синтаксична структура тощо.

4. Діти оволодівають писемним мовленням, у морфологічній структурі якого під впливом навчання відбуваються зміни.

5. Збільшується кількість речень і слів у письмових роботах, зростає швидкість письма, підвищується його якість.

6. Засвоєнню письма передує оволодіння читанням, успіхи в якому залежать передусім від методів навчання.

7. Важливим показником успіхів дитини в оволодінні мовленням є мовчазне читання, яке, відповідно, пов'язане з розвитком внутрішнього мовлення.

Пам'ять.

1. Пам'ять молодших школярів розвивається передусім у напрямку посилення її довільності, зростання можливості свідомого керування нею та збільшення обсягу смислової, словесно-логічної пам'яті.

2. Змінюється співвідношення мимовільного і довільного запам'ятовування на користь зростання ролі останнього.

3. Дослідні дані свідчать, що при вмілому керівництві навчальною діяльністю молодші школярі вже можуть виділяти у зрозумілому для них матеріалі опорні думки, пов'язувати їх між собою і завдяки цьому успішно запам'ятовувати.

Мислення

1. Образне мислення - основний вид мислення в молодшому шкільному віці.

2. Мислення дитини на початку навчання в школі відрізняється егоцентризмом, особливою розумовою позицією, обумовленої відсутністю знань, необхідних для правильного рішення визначених проблемних ситуацій..

Увага.

1. Дитина приходить до школи, маючи всі види мимовільної і довільної уваги. Проте довільна увага перебуває лише на початку другої фази свого розвитку. У процесі шкільного навчання вона далі вдосконалюється, причому тільки наприкінці молодшого шкільного віку її розвиток вступає в свою більш високу фазу.

2. Мимовільна увага молодшого школяра виникає завдяки образному, наочному, яскравому навчальному матеріалу та емоційності його викладання.

3. Увага молодшого школяра тісно пов'язана з мисленням. Діти не можуть зосередити свою увагу на нечіткому, незрозумілому, вони швидко відволікаються і починають займатися сторонніми справами. Тому необхідно складне, незрозуміле зробити для учнів доступним і зрозумілим, розвивати вольові зусилля, а разом з тим і довільну увагу.

Уява.

1. Уява в цьому віці надзвичайно бурхлива, яскрава, їз характерними рисами некерованості.

2. У процесі навчання вона поступово розвивається, зокрема, вдосконалюється відтворювальна уява, яка стає реалістичнішою і керованішою.

3. Інтенсивно формується і творча уява. На основі попереднього досвіду виникають нові образи, від простого довільного комбінування уявлень діти поступово переходять до логічно обґрунтованої побудови нових образів.

4. Зростає швидкість утворення образів фантазії, а також вимогливість дітей до витворів власної уяви. Складаючи всілякі історії, римуючи "вірші", придумуючи казки, зображуючи різних персонажів, діти можуть запозичати відомі їм сюжети, строфи віршів, графічні образи, часом зовсім не зауважуючи цього. Однак нерідко дитина спеціально комбінує відомі сюжети, створює нові образи, гіперболізуючи окремі сторони і якості своїх героїв.

Назвіть особливості соціальної ситуації розвитку в старшому дошкільному віці.

Входження людини в соціальну спільноту визначається поняттям "соціалізація".

Соціалізація – це процес входження індивіда до різноманітних соціальних груп, під час якого засвоюються культурні норми та соціальні ролі.

Соціальна ситуація розвитку дошкільника

1. У ранньому дитинстві малюк відкрив для себе існування дорослих, складний їхній світ. Відокремлення дитини від дорослого створює нову соціальну ситуацію, в якій вона прагне до самостійності. Ця тенденція є природною і постійною.

2. Однак дитина продовжує жити разом з дорослим, входить у його світ. Її основною потребою є участь у житті й діяльності дорослих, оскільки в цьому віці дитина не може реалізувати себе через брак сил, умінь, знань. Дитина стає дорослим у думках, уяві, орієнтується на нього як на зразок, перебираючи на себе властиву дорослим певну роль, наслідує дорослих, діє, як дорослий, але у формі сюжетно-рольової гри.

3. У дитини з'являються елементарні обов'язки, її зв'язок з дорослим набуває нових форм, що виявляється у заміні спільної діяльності з самостійним виконанням його вказівок.

4. Особливості соціальної ситуації розвитку дошкільняти виражаються в характерних для нього видах діяльності, передусім у сюжетно-рольовій грі, яка є формою творчої діяльності. Граючись, дитина поєднує в собі роль автора п'єси та актора, декоратора й техніка. У грі вона пізнає світ, стосунки, ролі, поведінку людей, моделює міжособистісні стосунки в ньому, вчиться орієнтуватися в різних сферах людської життєдіяльності, оволодіває правилами та нормами життя. У грі відбувається самопізнання, усвідомлення свого внутрішнього світу, оволодіння першими формами саморегуляції.

Розкрийте сутність кризи 6 (7) років, її симптоми, прояви.

Під кінець дошкільного віку виникає особистісна самосвідомість як усвідомлення свого місця, в системі суспільних взаємин: у 3 роки – зовнішнє “Я сам”, а в 6 років – особистісна самосвідомість. Якщо запитати дитину 3 років: “Ти який?”, вона відповість: “Я великий”. На це ж запитання дитина шести чи семи років відповість: ”Я маленький”. Отже зовнішнє перетворюється у внутрішнє. На основі виникнення особистісної свідомості виникає криза семи років.

Симптоми:

1. Втрата безпосередності. Між бажаннями і дією дитини вклинюється переживання того, яке значення ця дія буде мати для самої дитини;

2. Манірність, кривляння, верткість, блазнювання, клоунада, капризування; дитина щось із себе вдає, щось приховує (вже душа закрита);

3. Симптом “гіркої цукерки”: дитині погано, але вона старається цього не показати. Виникають труднощі у вихованні: дитина починає замикатися і стає некерованою.

В основі всіх цих симптомів, як стверджує Л.С. Виготський, лежить узагальнення переживань. У дитини виникає внутрішнє життя, життя переживань, яке прямо і безпосередньо не накладається на зовнішнє життя. Тепер орієнтація поведінки буде здійснюватися всередині цього внутрішнього життя. Криза вимагає переходу до нової соціальної ситуації, вимагає нового змісту взаємин.

Назвіть ознаки провідної діяльності в старшому дошкільному віці.

Гра є провідною діяльністю дошкільняти не тому, що займає найбільше вільного від сну часу в його житті, а тому, що зумовлює найважливіші зміни у психічних процесах і психічних особливостях його особистості.

В ній виникають і диференціюються нові види діяльності, зокрема учіння (цілеспрямований процес засвоєння знань, оволодіння уміннями й навичками), яке готує перехід дитини до наступної стадії розвитку – етапу молодшого шкільного віку.

Олексій Леонтьєв відзначив, що причина перетворення гри на провідну діяльність дошкільняти полягає у розширенні усвідомлюваного нею предметного світу. До нього належать не лише предмети, які становлять найближче оточення дитини, з якими вона сама може діяти (посуд, одяг, телефон, телевізор, мобільний телефон, а часом і комп’ютер), а й предмети, дії дорослих, які для неї фізично недоступні (автомобіль тощо). У сюжетно-рольовій грі можна робити все, що недоступне в реальному житті: самостійно керувати автомобілем, літаком, поїздом, робити покупки, гребти веслами тощо.

Рольова гра – діяльність, у якій діти беруть на себе ролі дорослих людей і узагальнено, у спеціально створених ігрових умовах відтворюють їхні дії і стосунки між ними.

У рольових іграх діти використовують різноманітні ігрові предмети, щозамінюють реальні предмети діяльності дорослих. Як феномен, рольова гра є соціальною за своєю природою, походженням і змістом. Вона розгортається, за твердженням Д. Ельконіна, від конкретної предметної дії до узагальненої рольової дії: їсти ложкою, годувати ложкою ляльку, як мама, — такий схематичний шлях до рольової гри.

Основною одиницею розгорнутої форми ігрової діяльності є роль і органічно пов'язані з нею дії. У ролях втілюються сюжет (сфера діяльності, яку діти відображають у грі) і зміст (те, що відтворюється малюком як характерний момент діяльності дорослих і стосунків між ними) гри.

Проаналізуйте структуру готовності дитини до школи.

У структурі психологічної готовності до школи прийнято виділяти такі її компоненти:

1. інтелектуальна готовність

2. мотиваційна,

3. соціально-психологічна,

4. емоційно-вольова.

B.C. Мухіна виділяє наступні структурні компоненти готовності:

1. Бажання стати школярем, виконувати серйозну діяльність, вчитися.

2. Достатній рівень вольового розвитку. Супідрядність мотивів, яке дає дитині можливість керувати своєю поведінкою ...

3. Відносна довільність пізнавальної діяльності.

4. відповідний рівень розвитку пізнавальних процесів і пізнавальної діяльності дитини.

5. якості особистості дитини, допомагають йому увійти в колектив класу, знайти своє місце в ньому.

Є.В. Проскура виділяє у психологічній готовності до школи

1. розумову готовність,

2. мотиваційну готовність,

3. емоційно-вольову

4. готовність до спілкування.

Л.А.Венгер: готовність до школи – це певний набір знань й умінь, мотивація, особистісна готовність, у яку входять «внутрішня позиція школяра», вольова й інтелектуальна готовність.

А.В.Запорожець: готовність до навчання в школі – це цілісна система взаємозалежних якостей дитячої особистості, що включає особливості її мотивації, рівня розвитку пізнавальної, аналітико-синтетичної діяльності, ступінь сформованості механізмів вольової регуляції.

Розкрийте сутність інтелектуальної готовності дитини до шкільного навчання.

Інтелектуальна готовність – це така характеристика дитини, що розкриває рівні розвитку пізнавальної сфери дитини, виявляє наявність у неї певного кругозору, формування початкових умінь в галузі навчальної діяльності.

Інтелектуальна готовність не передбачає наявності у дитини якихось певних сформованих знань або вмінь (наприклад, читання), головне – це наявність у дитини більш високого рівня психологічного розвитку, що і забезпечує довільну регуляцію уваги, пам'яті, мислення, дає можливість дитині читати, рахувати, розв'язувати задачі «про себе», тобто у внутрішньому плані.

Л.С.Виготський один з перших висловив думку про те, що інтелектуальна готовність до шкільного навчання полягає не в кількісному запасі уявлень, а в рівні розвитку розумових процесів. На думку вченого, бути готовим до школи, – означає:

1. бути здатним порівнювати, класифікувати, узагальнювати об'єкти, виділяти в них істотні ознаки, робити висновки;

2. володіти планомірним і розчленованим сприйняттям, елементами теоретичного ставлення до досліджуваного матеріалу, узагальненими формами мислення й основних логічних операцій, значеннєвим запам'ятовуванням.

3. володіти образними і просторовими уявленнями;

4. мати відповідний мовний розвиток;

5. мати пізнавальну активність.

В.В.Давидов вважає, що інтелектуальна готовність передбачає:

1. володіння розумовими операціями,

2. уміння узагальнювати й диференціювати предмети і явища навколишнього світу,

3. уміння планувати свою діяльність і здійснювати самоконтроль;

4. позитивно ставитися до навчання;

5. проявляти вольові зусилля при виконані поставлених завдань.

Розкрийте сутність мотиваційної готовності дитини до школи.

Мотиваційна готовність дитини до шкільного навчання – це така характеристика дитини, що виявляється у її прагненні, бажанні йти до школи, в уявленні нею вимог шкільного навчання, готовності змінити свою дошкільну, ігрову позицію на навчальну.

Л.І. Божович уперше ввела і ґрунтовно обумовила як компонент мотиваційної готовності до шкільного навчання – готовність дитини до нової соціальної позиції, до позиції школяра. Ця особистісна готовність виражається як готовність до:

1. школи;

2. до навчальної діяльності;

3. вчителів;

4. самого себе.

Д. Ельконін підкреслює значення соціальних мотивів навчання, які дозволяють розкрити деяку послідовність у формуванні соціальної позиції школяра і визначають його мотиваційну готовність до шкільного навчання.

Найбільш послідовною у дослідженні даної проблеми є Т. Поніманська. Дослідниця вважає, що мотиваційна готовність до навчання у школі виявляється у таких аспектах:

• у прагненні дитини бути школярем;

• у достатньо високому рівні розумових операцій;

• у володінні елементами навчальної діяльності;

• у певному рівні соціального розвитку.

У мотиваційній готовності дошкільника до навчання переплітаються дві основні потреби, що рухають його психічний розвиток:

1) пізнавальна потреба, яка найбільш повно задовольняється в навчанні;.

2) потреба у соціальних відносинах, характерних для статусу школяра.

Проаналізуйте погляди вчених на проблему мотиваційної готовності дитини до школи.

Мотиваційна готовність дитини до шкільного навчання – це така характеристика дитини, що виявляється у її прагненні, бажанні йти до школи, в уявленні нею вимог шкільного навчання, готовності змінити свою дошкільну, ігрову позицію на навчальну.

Л.І. Божович уперше ввела і ґрунтовно обумовила як компонент мотиваційної готовності до шкільного навчання – готовність дитини до нової соціальної позиції, до позиції школяра. Ця особистісна готовність виражається як готовність до:

• школи;

• до навчальної діяльності;

• вчителів;

• самого себе.

Д. Ельконін підкреслює значення соціальних мотивів навчання, які дозволяють розкрити деяку послідовність у формуванні соціальної позиції школяра і визначають його мотиваційну готовність до шкільного навчання.

Найбільш послідовною у дослідженні даної проблеми є Т. Поніманська. Дослідниця вважає, що мотиваційна готовність до навчання у школі виявляється у таких аспектах:

• у прагненні дитини бути школярем;

• у достатньо високому рівні розумових операцій;

• у володінні елементами навчальної діяльності;

• у певному рівні соціального розвитку.

Назвіть показники сформованості мотиваційної готовності дитини до школи.

Мотиваційна готовність дитини до шкільного навчання – це така характеристика дитини, що виявляється у її прагненні, бажанні йти до школи, в уявленні нею вимог шкільного навчання, готовності змінити свою дошкільну, ігрову позицію на навчальну.

Показники сформованості мотиваційної готовності дитини до школи:

1. сформованість мотивів учіння (пізнавальні й соціальні);

2. готовність до зміни соціальної позиції дошкільника на соціальну позицію школяра;

3. наявність змістовного уявлення у дитини про підготовку до школи;

4. сформований особистий інтерес до нового, власне шкільного змісту занять;

5. бажання вчитися, вияв «почуття необхідності навчання»;

6. допитливість, потреба в самостійному пошуку відповідей на питання, що цікавлять;

7. наявність пізнавальних інтересів (зацікавленість у навчанні, здобуванні знань, умінь і навичок, у отримання нової інформації про довкілля);

8. віддання переваги колективним заняттям перед індивідуальним навчанням удома;

9. дисциплінованість, відповідальність, старанність, наполегливість;

10. прийняття традиційного для навчання способу оцінювання;

11. визнання авторитету вчителя.

Назвіть показники сформованості у дитини внутрішньої позиції школяра.

Л.І. Божович уперше ввела і ґрунтовно обумовила як компонент мотиваційної готовності до шкільного навчання – готовність дитини до нової соціальної позиції, до позиції школяра. Ця особистісна готовність виражається як готовність до:

• школи;

• до навчальної діяльності;

• вчителів;

• самого себе.

Показники сформованості у дитини внутрішньої позиції школяра:

1. сформованість мотивів учіння (пізнавальні й соціальні);

2. готовність до зміни соціальної позиції дошкільника на соціальну позицію школяра;

3. наявність змістовного уявлення у дитини про підготовку до школи;

4. сформований особистий інтерес до нового, власне шкільного змісту занять;

5. бажання вчитися, вияв «почуття необхідності навчання»;

6. допитливість, потреба в самостійному пошуку відповідей на питання, що цікавлять;

7. наявність пізнавальних інтересів (зацікавленість у навчанні, здобуванні знань, умінь і навичок, у отримання нової інформації про довкілля);

8. віддання переваги колективним заняттям перед індивідуальним навчанням удома;

9. дисциплінованість, відповідальність, старанність, наполегливість;

10. прийняття традиційного для навчання способу оцінювання;

11. визнання авторитету вчителя.

Назвіть шляхи формування мотиваційної готовності дитини до шкільного навчання.

Мотиваційна готовність дитини до шкільного навчання – це така характеристика дитини, що виявляється у її прагненні, бажанні йти до школи, в уявленні нею вимог шкільного навчання, готовності змінити свою дошкільну, ігрову позицію на навчальну.

Шляхи формування мотиваційної готовності дитини до шкільного навчання:

1. проведення ігор на шкільну тематику;

2. читання книг про школу;

3. бесіди про шкільне навчання;

4. ознайомлення з правилами поведінки школяра;

5. екскурсії до школи;

6. відвідування уроків;

7. розповіді учнів 1-2-их класів про своє шкільне життя;

8. проведення спільних з першокласниками свят, розваг;

9. попереднє знайомство дошкільників з майбутнім учителем.

10. бесіди про те, як зміниться їхнє життя, коли вони стануть школярами: учень повинен щодня ходити в школу, виконувати в класі і вдома ті завдання, що задає вчитель. Щоб добре вчитися, потрібно бути уважними, дисциплінованими, акуратними.

11. різні режимні процеси (привчають дитину до самостійності, дисциплінованості; варто домагатися того, щоб дитина все встигала робити вчасно, мала постійний режим дня).

Розкрийте роль мотивації у готовності до шкільного навчання.

Мотив – це сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, що викликають активність суб’єкта і визначають її спрямованість.

Мотиви учіння більшість авторів класифікують на підставі їх зумовленості та генезису.

Загальновизнаним є розрізнення мотивів учіння двох основних категорій:

1. соціальні, що виникають під впливом соціального контексту життя суб’єкта учіння, і

2. пізнавальні мотиви – інтереси, що формуються в процесі учіння і безпосередньо пов’язані із змістом даної діяльності.

МОТИВАЦІЯ

Мотивація – загальна назва для процесів, методів, засобів спонукання учнів до активної пізнавальної діяльності.

Мотивація учіння складається із низки динамічних та взаємозалежних спонукань (потреби і смисл учіння для школяра, його мотиви, цілі, емоції, інтереси.). Тому становлення мотивації – це не просте зростання позитивного чи нівелювання негативного ставлення до учіння, а й ускладнення структури мотиваційної сфери, поява нових, більш зрілих спонукань та ускладнення відносин між ними.

У мотиваційній готовності дошкільника до навчання переплітаються дві основні потреби, що рухають його психічний розвиток:

1) пізнавальна потреба, яка найбільш повно задовольняється в навчанні;.

2) потреба у соціальних відносинах, характерних для статусу школяра.

Т. Поніманська вважає, що сформована мотиваційна готовність до навчання виявляється у таких аспектах:

• у прагненні дитини бути школярем;

• у достатньо високому рівні розумових операцій;

• у володінні елементами навчальної діяльності;

• у певному рівні соціального розвитку.

Розкрийте сутність емоційно-вольової готовності дитини до шкільного навчання.

Емоційно-вольова готовність – це така характеристика дитини, що визначається рівнем сформованості довільності основних психічних процесів та поведінки, самоорганізованістю, зосередженістю, умінням контролювати свої емоції.

Формування вольової готовності майбутнього першокласника вимагає серйозної уваги. Адже його чекає напружена праця, від нього буде потрібно робити не тільки те, що йому хочеться, а й те, що від нього зажадає вчитель, шкільний режим, програма.

Обґрунтуйте особливості розвитку емоційно-вольової сфери дитини старшого дошкільного віку.

Емоційно-вольова готовність – це така характеристика дитини, що визначається рівнем сформованості довільності основних психічних процесів та поведінки, самоорганізованістю, зосередженістю, умінням контролювати свої емоції.

І. Розвиток вольової сфери:

Найважливішою здатністю, необхідною для успішного навчання в школі, є довільність поведінки. Довільність поведінки – це вміння дитини керувати своєю поведінкою, організовувати свою роботу. Ця здатність проявляється в різних формах. Отже, педагог повинен розвивати такі форми довільності:

• вміння самостійно виконувати послідовність дій.

• вміння відтворити наочні зразки.

• вміння дитини діяти за усною інструкції дорослого.

• уміння підкорити свої дії правилам.

Важливий фактор вольового розвитку дошкільників – формування мотивів, зв'язаних із взаєминами дитини з дорослими і ровесниками. Характерною рисою дошкільників є те, що загальмовувати безпосередні свої бажання, підпорядковувати мотиви залежно від їх суспільної цінності дітей спонукає авторитет дорослого, любов до нього.

У процесі взаємин дітей-ровесників виховуються їх вольові якості:

• бажання зробити щось корисне, приємне іншому,

• формується здатність жертвувати особистими бажаннями заради інтересів інших людей,

• формується здатність докладати зусиль до спільної справи.

ІІ. Розвиток емоційної сфери

Вступ до школи означає для дитини нове емоційне життя, пов'язане з новими обов'язками, незвичним характером відносин з педагогами і ровесниками. Джерелом дитячих емоційних переживань є діяльність.

Про емоційну готовність до навчання свідчить здатність переживати свої успіхи і невдачі при виконанні завдань – радість від успішного вирішення, занепокоєння при виникненні труднощів, почуття сумніву, подиву.

Позитивне ставлення до завдань потрібно виховувати через пізнавальні інтереси, посилення мотиву діяльності.

Важливо використовувати такі прийоми, як заохочення, схвалення; оцінюючи дитячу роботу, варто більше підкреслювати позитивне, ніж негативне. Разом з тим, надмірно самовпевнених дітей потрібно вчити самим оцінювати і виправляти свою роботу.

Добре виявляється характер емоцій і почуттів дітей у реакціях на зауваження, оцінку їх дій і вчинків старшими. Якщо дитина стримує своє невдоволення, прислухається до зауважень, прагне виправити помилки, можна говорити, що вона емоційно готова до такого спілкування, позитивно ставиться до дорослого і його вимог.

Обґрунтуйте особливості формування вольової готовності майбутнього першокласника.

Вольова готовність – це така характеристика дитини, що визначається рівнем сформованості довільності основних психічних процесів та поведінки, самоорганізованістю, зосередженістю, умінням контролювати свої дії.

До шести років відбувається оформлення основних елементів вольової дії:

• дитина здатна поставити мету,

• прийняти рішення,

• намітити план дії та виконати його,

• виявити певне зусилля у випадку подолання перешкоди,

• оцінити результат своєї дії.

Але всі ці компоненти вольової дії ще недостатньо розвинені. Так, виділені цілі не завжди усвідомлені й стійкі; утримання мети в значній мірі визначається труднощами завдання, тривалістю його виконання.

Найважливішою здатністю, необхідною для успішного навчання в школі, є довільність поведінки. Довільність поведінки – це вміння дитини керувати своєю поведінкою, організовувати свою роботу. Ця здатність проявляється в різних формах. Отже, педагог повинен розвивати такі форми довільності:

1) вміння самостійно виконувати послідовність дій.

2) вміння відтворити наочні зразки.

3) вміння дитини діяти за усною інструкції дорослого.

4) уміння підкорити свої дії правилам.

Важливий фактор вольового розвитку дошкільників – формування мотивів, зв'язаних із взаєминами дитини з дорослими і ровесниками. Характерною рисою дошкільників є те, що загальмовувати безпосередні свої бажання, підпорядковувати мотиви залежно від їх суспільної цінності дітей спонукає авторитет дорослого, любов до нього.

У процесі взаємин дітей-ровесників виховуються їх вольові якості:

• бажання зробити щось корисне, приємне іншому,

• формується здатність жертвувати особистими бажаннями заради інтересів інших людей,

• формується здатність докладати зусиль до спільної справи.

Розкрийте сутність соціально-психологічної готовності дитини до шкільного навчання.

Соціально-психологічна готовність – це така характеристика дитини, що виявляється у здатності жити і розвиватися в соціальному оточенні, мати відповідні навички комунікації, соціальну компетентність (вербальну активність, виконання вимог та дотримування правил поведінки, відстоювання власної позиції, прийняття рішень, орієнтація у просторі та часі).

Структура соціально-психологічної готовності:

І. Комунікативна компетентність:

1. сформованість навичок спілкування, уміння вступати в контакт як з однолітками, так і з дорослими;

2. уміння гармонійно поєднувати вербальні та невербальні засоби спілкування;

3. довільність у спілкуванні з дорослими (уміння прийняти навчальне завдання та вказівку дорослого);

4. здатність до взаємодії на партнерських засадах, (уміння справедливо розподіляти функції, домовлятися, обґрунтовувати свою думку, поступатися, запобігати конфліктам і справедливо їх розв’язувати).

ІІ. Соціальна компетентність:

1. сформованість навичок суспільного життя, дотримання правил і норм поведінки;

2. уміння об′єктивно оцінювати вчинки навколишніх відповідно норм поведінки;

3. здатність і готовність до співпраці;

4. уміння будувати взаємовідносини з однолітками в процесі спільної діяльності (уміння брати до уваги думку іншого, зважати на нього, доброзичливо взаємодіяти)

5. уміння підпорядковувати свою поведінку законам дитячої групи;

6. здатність знаходити своє місце в групі;

7. здатність виконувати роль учня в ситуації шкільного навчання;

8. сформованість необхідних елементарних трудових умінь та навичок (уміння організувати робоче місце та підтримувати порядок на ньому тощо);

9. сформованість навичок самообслуговування.

Розкрийте сутність гармонійної Я-концепції в старшому дошкільному віці.

Гармонійна Я-концепція – це сукупність узгоджених знань дитини про себе, прийняття дитиною себе такою, якою вона є, тобто усвідомлення нею власних переваг та вад, позитивне ставлення до себе, що сприяє саморозвитку та формуванню психологічно й соціально зрілої особистості, здатної до самореалізації в соціальному середовищі.

Структура «Я-концепції»:

1. Когнітивний складник

1. Дитина знає та називає основні частини свого тіла.

2. Орієнтується в статевих відмінностях: хлопчик – дівчинка, хлопець – дівчина, чоловік – жінка

3. Оперує займенником «Я», виробляє елементарні судження про свої досягнення, риси, вчинки.

4. Знає про існування свого внутрішнього світу (думок, почуттів, ставлень, інтересів).

5. Може розповісти про себе, про свої особистісні якості, уподобання, уміння, бажання.

6. Усвідомлює себе як члена родини, групи, соціуму.

7. Знає своє прізвище, ім′я та по батькові.

8. Усвідомлює власну стать та її незмінність.

2. Емоційно-оцінний складник

1. Має певну самоповагу, здатна виявляти впевненість у собі, усвідомлює власну гідність.

2. Адекватно ставиться до себе.

3. Має загальну, адекватну самооцінку;

4. Здатна виявити помилки у власній діяльності, поведінці та їх усунути.

5. Має рівень домагань, що виявляється в цілепокладанні з урахуванням можливостей;

3. Поведінковий складник я-концепції

1. Дитина здатна до стійкої довільної поведінки;

2. Планує дії на основі внутрішнього мовлення;

3. Керує своїми діями згідно з: попередніми діями;

4. Активно ставиться до труднощів

5. Самостійно застосовує здобуті способи поведінки у нових ситуаціях;

6. Здатна до прийняття рішення та елементарної відповідальності за нього;

У чому полягає наступність і спадкоємність між дошкільною та початковою ланками освіти.

Наступність навчання і виховання – це, з одного боку, спрямованість навчально-вихованої роботи в дитячому садку на вимоги, які будуть висунуті дітям у школі, з іншого, – опора вчителя початкових класів на досягнутий старшими дошкільними рівень пізнавального, особистісного, соціального, емоційно-вольового розвитку.

У цьому понятті виділяють три взаємозв’язані елементи.

1. необхідний зв'язок і співвідношення меж частинами даної освітньої галузі на різних етапах навчання;

2. взаємозв’язок методів, прийомів, форм навчання;

3. певні послідовно зростаючі вимоги до результативності навчання, виховання, розвитку

А. Богуш вважає, що наступність - це обізнаність класоводів з програмами і методиками навчання і виховання дітей в дошкільному навчальному закладі освіти, результатами розвиненості, навченості й вихованості дітей за всіма розділами програми і врахування їх у подальшій роботі початкової школи.

Спадкоємність навчання і виховання – врахування школою рівня знань, умінь і навичок дітей, подальший їх розвиток; перехід від навчально-ігрової діяльності до навчальної.

Одним із основних принципів навчання у початковій школі є принцип наступності і перспективності. Його реалізація потребує насамперед якнайточнішого врахування вихідного рівня готовності дітей не лише "на стиках" освітніх ланок, а й у межах кожного етапу.

Обґрунтуйте проблему наступності, спадкоємності, перспективності між дошкільною та початковою ланками освіти на сучасному етапі розвитку психолого-педагогічної науки.

Наступність навчання і виховання – це, з одного боку, спрямованість навчально-вихованої роботи в дитячому садку на вимоги, які будуть висунуті дітям у школі, з іншого, – опора вчителя початкових класів на досягнутий старшими дошкільними рівень пізнавального, особистісного, соціального, емоційно-вольового розвитку.

У цьому понятті виділяють три взаємозв’язані елементи.

1. необхідний зв'язок і співвідношення меж частинами даної освітньої галузі на різних етапах навчання;

2. взаємозв’язок методів, прийомів, форм навчання;

3. певні послідовно зростаючі вимоги до результативності навчання, виховання, розвитку

А. Богуш вважає, що наступність - це обізнаність класоводів з програмами і методиками навчання і виховання дітей в дошкільному навчальному закладі освіти, результатами розвиненості, навченості й вихованості дітей за всіма розділами програми і врахування їх у подальшій роботі початкової школи.

Спадкоємність навчання і виховання – врахування школою рівня знань, умінь і навичок дітей, подальший їх розвиток; перехід від навчально-ігрової діяльності до навчальної.

Одним із основних принципів навчання у початковій школі є принцип наступності і перспективності. Його реалізація потребує насамперед якнайточнішого врахування вихідного рівня готовності дітей не лише "на стиках" освітніх ланок, а й у межах кожного етапу.

Перспективність навчання і виховання – визначення пріоритетних напрямів підготовки дітей до школи з урахуванням їхніх потреб.

Перспективність - це погляд знизу вгору, це обізнаність педагогів дошкільної ланки освіти з програмами і технологіями навчання і виховання учнів початкової школи, це той показник, який дає змогу визначити адекватні віку орієнтовні показники засвоєння дошкільниками знань, умінь і навичок, рівень розвиненості і вихованості дитини

Назвіть форми спільної роботи дитячого садка й початкової школи.

1. Створення навчально-виховних комплексів. В Україні на початку 80-х років XX ст. набули розвитку навчально-виховні комплекси «дошкільний заклад-школа» (на базі дитячого садка) та «школа-дитячий садок» (на базі школи). Об'єднання у комплексі двох підсистем значно посилює його виховні можливості, створює умови для психологічно комфортного переходу дитини з дитсадка у школу.

2. Форми співпраці дітей і педагогів ДНЗ і школи. У дошкільному закладі важливо забезпечити зв'язок вихованців і педагогів дитячого садка і школи. Для цього використовують:

• екскурсії до школи,

• відвідування уроків,

• спільні з першокласниками розваги,

• молодших школярів запрошують у дитячий садок для зустрічі з випускниками старшої (підготовчої) групи.

• взаємовідвідування вихованцями дитячого садка і учнями початкових класів свят у дошкільному закладі та початковій школі (свято знань, посвята у школярі, букваря, випуску з дитячого садка).

• попереднє знайомство дошкільників з майбутнім учителем.

3. Взаємозв'язок педагогів дошкільного закладу і школи. Здійснюється на таких рівнях:

1. інформаційному:

• семінари-практикуми з обговоренням програм і планів навчально-виховної роботи,

• створення дидактичного матеріалу

1. діяльнісному:

• обмін новаторськими методиками, досвідом організації навчальної діяльності старших дошкільників і молодших школярів,

• взаємне консультування.

Назвіть шляхи формування позитивного ставлення дітей старшого дошкільного віку до шкільного навчання.

1. проведення ігор на шкільну тематику;

2. читання книг про школу;

3. бесіди про шкільне навчання;

4. ознайомлення з правилами поведінки школяра;

5. екскурсії до школи;

6. відвідування уроків;

7. розповіді учнів 1-2-их класів про своє шкільне життя;

8. проведення спільних з першокласниками свят, розваг;

9. попереднє знайомство дошкільників з майбутнім учителем.

10. бесіди про те, як зміниться їхнє життя, коли вони стануть школярами: учень повинен щодня ходити в школу, виконувати в класі і вдома ті завдання, що задає вчитель. Щоб добре вчитися, потрібно бути уважними, дисциплінованими, акуратними.

11. різні режимні процеси (привчають дитину до самостійності, дисциплінованості; варто домагатися того, щоб дитина все встигала робити вчасно, мала постійний режим дня).

Наприклад. Ігри:

1. Гра «Першокласник». Сутність гри полягає в тому, що на стіл кладуть портфель і кілька різних предметів: ручка, пенал, зошити, книжки, ложка, тарілка, ножиці, щітка, карти. Після нагадування про те, що дитина незабаром піде до школи і буде самостійно складати свої речі, їй пропонують подивитися на розкладені предмети і якомога швидше і охайніше зібрати свій портфель. Гра закінчується, коли дитина складе всі речі і закриє портфель. Рахувати до 5. Основною метою даної гри є закріплення знань дітей про те, що потрібно для навчання в школі, виховання охайності.

Проективна корекційно-розвивальна методика «Я малюю школу». о дітей звертаються з таким завданням: «Сьогодні ми всі будемо малювати різні ситуації, події, які можуть відбутися в школі. Нехай кожний із вас візьме олівець і намалює школу; те, що йому подобається чи не подобається в школі». Після того, як усі намалюють, діти повинні помінятися місцями й домалювати щось на малюнку сусіда і т. д. Після цього малюнки обговорюються, пояснюються елементи. Основним завданням даної методики є корекція страхів у дітей перед навчанням у школі.

Назвіть особливості розвитку дрібної моторики дітей дошкільного віку.

Рівень розвитку дрібної моторики – один з показників інтелектуальної готовності до шкільного навчання.

Дитина, що має високий рівень розвитку дрібної моторики, вміє логічно мислити, в неї достатньо розвинуті пам’ять, увага, зв’язне мовлення.

Робота з розвитку дрібної моторики повинна починатися задовго до вступу у школу. Батьки, які приділяють певну увагу вправам, іграм, різноманітним завданням на розвиток дрібної моторики та координації рухів руки вирішують одночасно декілька проблем:

• впливають на загальний інтелектуальний розвиток дитини,

• покращують розвиток мовлення малюка,

• готують його до оволодіння навичок письма.

З метою розвитку дрібної моторики можна запропонувати малюкам наступні завдання

1. Розминати пальцями пластилін, глину.

2. Катати по черзі кожним пальчиком камінці, намистинки, шарики.

3. Нанизувати намистинки на тоненьку стрічку, робити намисто.

4. Стискати та розтискати кулачки.

5. Показувати окремо тільки по одному пальчику.

6. Барабанити, постукувати всіма пальцями обох рук по столу.

7. Махати в повітрі тільки пальцями, не рухаючи долонею.

8. Плескати в долоні тихо і голосно, в різному темпі.

9. Нанизувати великі ґудзики на нитку.

10. Зав’язувати вузлики на мотузці.

11. Застібати ґудзики, гачечки, замочки, закручувати кришки, заводити механічні іграшки.

12. Закручувати шурупи, гайки.

13. Ігри з конструктором, мозаїкою, кубиками.

14. Малювання у повітрі.

15. Ігри з піском, водою.

16. Малювати, розфарбовувати, штрихувати.

17. Різати ножицями.

Розкрийте особливості виховання самостійності майбутнього першокласника.

Самостійність – це спосіб діяльності, зумовлений тим, що дошкільник із раннього дитинства пов'язаний з освоєнням різних видів діяльності (предметної, ігрової, трудової, продуктивної, пізнавальної).

Динаміка розвитку самостійності залежить від особливостей, потреб та інтересів дітей у різні вікові періоди життя. Це дає підставу говорити про те, що на різних вікових етапах існують такі види діяльності, в яких розвиток самостійності відбувається інтенсивніше й успішніше, оскільки ґрунтується на інтересах і потребах дітей. У ранньому віці – це предметна діяльність, спілкування з дорослим, елементарне самообслуговування; у дошкільному – гра, продуктивні види діяльності – образотворча.

Формуючись у діяльності, самостійність виступає особливим моментом ії становлення і критерієм, що засвідчує ступінь освоєння діяльності суб'єктом. Усвідомлення старшим дошкільником себе в якості суб'єкта діяльності, своїх можливостей є завершальним етапом здатності діяти самостійно.

Самостійність як якість особистості розвивається в таких сферах діяльності дитини:

1) практична дослідницько-орієнтувальна діяльність;

2) пізнавальна діяльність;

3) повсякденна поведінка з дорослими і однолітками.

Самостійність дітей розгортається від дій репродуктивного, відтворювального характеру, до дій з елементами творчості при постійному, неухильному підвищенні ролі свідомості, самоконтролю та самооцінки у здійсненні діяльності. При цьому показниками прояву самостійності виступають:

• незалежність дій і вчинків особистості,

• здатність без сторонньої допомоги реалізовувати свої плани;

• вміння ставити й розв’язувати різні завдання предметно-практичної діяльності.

• в різних формах ініціативної активності

Назвіть показники комунікативної компетентності майбутнього першокласника.

Передумови:

1. наявність потреби та бажання дитини у спілкуванні з однолітками та дорослими;

2. наявність позитивного ставлення до комунікативної діяльності;

3. сформованість комунікативних рис характеру – товариськість, контактність, відгукуваність, сумлінність, наполегливість тощо.

Знання:

1. знання та розуміння мовленнєвої культури спілкування;

2. знання та розуміння невербального спілкування;

Уміння та навички:

1. сформованість навичок спілкування, уміння вступати в контакт як з однолітками, так і з дорослими;

2. уміння гармонійно поєднувати вербальні та невербальні засоби спілкування;

3. довільність у спілкуванні з дорослими (уміння прийняти навчальне завдання та вказівку дорослого);

4. здатність до взаємодії на партнерських засадах, (уміння справедливо розподіляти функції, домовлятися, обґрунтовувати свою думку, поступатися, запобігати конфліктам і справедливо їх розв’язувати).

Назвіть показники соціальної компетентності майбутнього першокласника.

Передумови:

1. усвідомлення свого соціального «Я» (сприймання себе в контексті стосунків з іншими, відчуття своєї належності до певної соціальної групи);

2. здатність почувати себе впевнено за межами дому, в іншому соціальному середовищі (відсутність страху, нерішучості).

Знання:

1. знання основних норм і правил поведінки в соціальному середовищі;

2. розуміння ролі вчителя, що відрізняється від ролі вихователя та матері;

3. розуміння своєї соціальної ролі майбутнього учня, для якого провідна діяльність – навчання.

Уміння та навички:

1. сформованість навичок суспільного життя, дотримання правил і норм поведінки;

2. уміння об′єктивно оцінювати вчинки навколишніх відповідно норм поведінки;

3. здатність і готовність до співпраці;

4. уміння будувати взаємовідносини з однолітками в процесі спільної діяльності (уміння брати до уваги думку іншого, зважати на нього, доброзичливо взаємодіяти)

5. уміння підпорядковувати свою поведінку законам дитячої групи;

6. здатність знаходити своє місце в групі;

7. здатність виконувати роль учня в ситуації шкільного навчання;

8. сформованість необхідних елементарних трудових умінь та навичок (уміння організувати робоче місце та підтримувати порядок на ньому тощо);

9. сформованість навичок самообслуговування.

Схарактеризуйте функції сучасної практичної діагностики психологічної готовності дитини до шкільного навчання.

- діагностична;

- інформаційна (виявлення за допомогою сучасних діагностичних систем та окремих методик відомостей про стан, особливості, рівні, властивості досліджуваного об'єкта – ПГ дітей 5-6-річного віку до навчання в школі);

- пропедевтична (грец. propaideuo – попередньо навчаю) – визначення під час діагностики не лише актуального розвитку дитини, але й "зони найближчого розвитку". Адже навчання починається не в той момент, коли психологічні функції, що лежать в основі тієї чи іншої діяльності, виявляються вже зрілими, а тоді, коли відповідні функції починають перший і основний цикли свого розвитку – за Л.С.Виготським, "Мислення і мовлення");

- комунікативна (дотримування правил безоцінного, розвивального спілкування з дитиною в процесі діагностики, коли створюються умови для вільного прояву та розвитку її особистості);

- експресивна (можливість безпосереднього емоційного відреагування дитиною певних афективних комплексів, "заторів", розв'язати деякі особистісні проблеми, що потребує високої професійної психологічної підготовки діагноста та обґрунтованого вибору певного методичного арсеналу з урахуванням власних можливостей);

- функція індивідуалізації (дозволяє, по-перше, дорослим побачити унікальний портрет кожної дитини, а не просто традиційну статистичну норму, що відповідає певному віковому нормативу чи стандарту; по-друге, й сама дитина в процесі діагностики усвідомлює ступінь власної готовності до навчання та свою неповторність.

Схарактеризуйте етапи психолого-педагогічного діагностування дітей дошкільного віку.

Програма психолого-педагогічного діагностування передбачає 5 етапів:

I. Вивчення загальних анамнестичних відомостей про дитину.

II. Діагностика стану готовності дитини до шкільного навчання. Складається з 2-х підетапів:

1. Індивідуальна робота. Знайомство з дитиною (під час запису дитини до школи).

2. Групова робота.

III. Складання карти стану готовності дитини до школи.

IV. Висновок про індивідуальні особливості готовності дитини до школи.

V. Психолого-педагогічні рекомендації.

Організація обстеження має відповідати таким основним вимогам:

1. Тривалість психологічного обстеження має становити до 30 хвилин, оскільки діти такого віку зберігають оптимальний рівень розумової працездатності саме протягом цього часу;

2. Обстеження має відбуватись у присутності батьків, що знімає в дітей і батьків небажане напруження. З іншого боку, це може створити певні труднощі: батьки часто намагаються підказати, коментувати або оцінювати відповіді дітей;

3. Обстеження може проводитися в один прийом або, якщо дитина працює дуже повільно, у два. Загалом обстеження рекомендується проводити у два етапи, щоб діти менше втомлювалися;

4. Після закінчення виконання всіх завдань у разі необхідності батькам дають рекомендації, як краще за літо підготувати до школи дітей;

5. Якщо обстеження проводиться з метою відбору найрозвинутіших дітей у класи або школу з ускладненою програмою навчання, другий етап має відбуватися в присутності невеликої комісії з учителів (а також, якщо є можливість, логопеда).

6. Після закінчення обстеження батьків повідомляють, що конкурсна комісія винесе своє рішення за результатами обстеження після того, як співбесіду пройдуть усі діти шкільного віку;

7. Якщо обстеження проводиться не з метою відбору дітей, а з метою вивчення особливостей їхнього психічного розвитку до моменту систематичного навчання, що може послужити фундаментом для індивідуального підходу до майбутнього учня, то на другому етапі обстеження психолог може працювати тільки в присутності батьків;

8. Під час співбесіди з дитиною потрібно встановити приязний, безпосередній контакт. Усі завдання мають сприйматися дитиною як гра. Атмосфера гри допомагає майбутнім учням розслабитися, зменшує стресову ситуацію.

Розкрийте особливості та етапи психолого-педагогічного діагностування дітей дошкільного віку.

I. Вивчення загальних анамнестичних відомостей про дитину.

II. Діагностика стану готовності дитини до шкільного навчання. Складається з 2-х підетапів:

1. Індивідуальна робота. Знайомство з дитиною (під час запису дитини до школи).

2. Групова робота.

III. Складання карти стану готовності дитини до школи.

IV. Висновок про індивідуальні особливості готовності дитини до школи.

V. Психолого-педагогічні рекомендації.

Організація обстеження має відповідати таким основним вимогам:

1. Тривалість психологічного обстеження має становити до 30 хвилин, оскільки діти такого віку зберігають оптимальний рівень розумової працездатності саме протягом цього часу;

2. Обстеження має відбуватись у присутності батьків, що знімає в дітей і батьків небажане напруження. З іншого боку, це може створити певні труднощі: батьки часто намагаються підказати, коментувати або оцінювати відповіді дітей;

3. Обстеження може проводитися в один прийом або, якщо дитина працює дуже повільно, у два. Загалом обстеження рекомендується проводити у два етапи, щоб діти менше втомлювалися;

4. Після закінчення виконання всіх завдань у разі необхідності батькам дають рекомендації, як краще за літо підготувати до школи дітей;

5. Якщо обстеження проводиться з метою відбору найрозвинутіших дітей у класи або школу з ускладненою програмою навчання, другий етап має відбуватися в присутності невеликої комісії з учителів (а також, якщо є можливість, логопеда).

6. Після закінчення обстеження батьків повідомляють, що конкурсна комісія винесе своє рішення за результатами обстеження після того, як співбесіду пройдуть усі діти шкільного віку;

7. Якщо обстеження проводиться не з метою відбору дітей, а з метою вивчення особливостей їхнього психічного розвитку до моменту систематичного навчання, що може послужити фундаментом для індивідуального підходу до майбутнього учня, то на другому етапі обстеження психолог може працювати тільки в присутності батьків;

8. Під час співбесіди з дитиною потрібно встановити приязний, безпосередній контакт. Усі завдання мають сприйматися дитиною як гра. Атмосфера гри допомагає майбутнім учням розслабитися, зменшує стресову ситуацію.

Назвіть особливості проведення індивідуальної співбесіди з дитиною.

Мета: Збір інформації про особливості фізичного, інтелектуального, мотиваційного, соціального розвитку дитини.

Необхідне забезпечення:

1. Анкета для дітей;

2. Бланк бесіди про школу;

3. Анкета-протокол індивідуальної бесіди.

І етап містить такі процедури:

1. Бесіда психолога з дитиною.

а) встановлення контакту з дитиною. Мета: виявлення загальної поінформованості (прізвище й імена батьків, домашня адреса, вік і день народження…) дитини, особливості її взаємодії з незнайомими дорослими, особливостей поведінки в ситуації випробування.

б) виявлення особливостей внутрішньої позиції школяра (Бесіда про школу).

в) проведення логопедичного тесту;

2. Оцінка біологічної зрілості дитини:

а) визначення пропорцій тіла і темпів росту («Філіппінський тест»);

б) визначення кісткової зрілості (вправи «Перемога», «Ріжки»);

в) визначення зубної зрілості;

г) визначення зрілості кори головного мозку (функціонування тьмяно-потилочних відділів) (тест «Руки»).

Вимоги до процедури проведення індивідуальної бесіди:

1. Створення психологічно комфортної та толерантної для дитини атмосфери;

2. Для встановлення доброзичливого контакту з дитиною починати бесіду з привітної розмови;

3. Відповіді дитини максимально детально фіксувати прямо під час бесіди в анкеті-протоколі;

4. Батьки можуть бути присутніми на бесіді, але дещо у віддаленому від дитини місці.

5. Після бесіди з дитиною за її відповідями та аналізом батьківських анкет психолог заповнює протокол, виставляє бали за виконання дитиною тестових завдань та робить до них коментарі у протоколі, готує рекомендації батькам.

Розкрийте особливості проведення групової співбесіди.

Групова робота проводиться у групі однолітків й передбачає виконання дітьми тестових завдань. Під час групової роботи присутня психолого-педагогічна комісія:

• психолог;

• вчителі, які набирають перші класи;

• завуч початкової школи;

• батьки (можуть бути присутніми, за умови, якщо вони не втручатимуться в процес тестування).

Вимоги до процедури проведення групової роботи:

1. Тривалість співбесіди 40-45 хв.

2. Кількість дітей у групах – 6-10 чоловік (їх садять за окремі столи на окремій відстані, щоб уникнути копіювання рішень.

3. Необхідно чергувати вербальні і невербальні тестові завдання.

4. Складність завдань повинна підвищуватися: спочатку ігрові, легкі завдання, потім – складніші.

5. Необхідні демонстраційні та роз даткові матеріали: бланк із завданнями, кольорові олівці (не менше 6), простий олівець, протоколи співбесіди, демонстраційні картки, малюнки до тестів.

6. Необхідно дотримуватися стандартності процедури тестування : підбирати однаковий папір, ручки й олівці.

7. Під час виконання дітьми тестів фіксувати усі обставини: дата, час, ступінь адаптації дитини до процедури, коментарі дитини. Якщо педагог ставить за виконання завдання немаксимальну оцінку, то він повинен пояснити, чому він так зробив. Після проведення групової співбесіди психолого-педагогічна комісія робить загальні висновки, які записуються у протокол разом із рекомендаціями для батьків.

8. Результати співбесіди та інформація про зарахування дітей до школи повідомляється адміністрацією навчального закладу. А рекомендації батькам надаються в індивідуальній бесіді з психологом.

Схарактеризуйте методи оцінювання біологічної зрілості дитини.

а) визначення пропорцій тіла і темпів росту («Філіппінський тест»);

б) визначення кісткової зрілості (вправи «Перемога», «Ріжки»);

в) визначення зубної зрілості;

г) визначення зрілості кори головного мозку (функціонування тьмяно-потилочних відділів) (тест «Руки»).

Розкрийте сутність адаптації дитини до шкільного навчання.

Адаптація – це активне пристосування індивіда до умов соціального середовища.

Шкільна адаптація – це процес пристосування дитини до умов шкільного життя, засвоєння його правил та норм, визначення свого місця у школі.

Проблему адаптації дитини до шкільного навчання досліджувалася в таких аспектах:

1. сутність адаптованості/дезадаптованості, її причин та особливостей прояву (І.Дубровіна, В.Каган, Р.Овчарова, та ін.);

2. психологічна адаптації до різних умов навчальної діяльності учнів (Л.Таран, Н.Гуткіна, В.Давидов та ін.).

Психологи стверджують, що період адаптації до школи триває в середньому від 10-18 днів до 1-3 місяців.

Адаптація дітей до навчальної діяльності може здійснюватися на таких рівнях:

1. фізіологічному;

2. функціонально-психологічному;

3. емоційно-вольовому;

4. соціально-психологічному рівнях.

Залежно від цього виділяють такі види адаптації:

1) Біологічна адаптація – пристосування організму до фізичних умов (температури, тиску, вологості, освітлення, запахів, звуків та змін у власному організмі).

2) Психологічна адаптація –пристосування дитини як особистості до існування у школі згідно з її вимогами та власними потребами, мотивами та інтересами. Психологічна адаптація дітей до організованої навчальної діяльності має суттєве значення для розвитку учнів та їхнього психічного здоров'я. Особливу актуальність це набуває у зв'язку з залученням дітей шести років до організованої навчальної діяльності.

3) Пізнавальна адаптація – це вид шкільної адаптації, пов'язаний з пізнавальною діяльністю дитини і функціонуванням пізнавальних психічних процесів (Н.Бастун, Б.Нікітін, Н.Тализіна та інші);

4) Емоційно-вольова адаптація – це пристосування дитини до тривалих емоційних напружень, саморегуляції поведінки, прояву вольових зусиль..

5) Соціальна адаптація –процес активного пристосування до умов соціального середовища шляхом прийняття і засвоєння норм та стилів поведінки, цілей та цінностей, прийнятих в суспільстві.

Схарактеризуйте види адаптації дитини до шкільного навчання.

Шкільна адаптація – це процес пристосування дитини до умов шкільного життя, засвоєння його правил та норм, визначення свого місця у школі.

Адаптація дітей до навчальної діяльності може здійснюватися на таких рівнях:

5. фізіологічному;

6. функціонально-психологічному;

7. емоційно-вольовому;

8. соціально-психологічному рівнях.

Залежно від цього виділяють такі види адаптації:

1) Біологічна адаптація – пристосування організму до фізичних умов (температури, тиску, вологості, освітлення, запахів, звуків та змін у власному організмі).

2) Психологічна адаптація –пристосування дитини як особистості до існування у школі згідно з її вимогами та власними потребами, мотивами та інтересами. Психологічна адаптація дітей до організованої навчальної діяльності має суттєве значення для розвитку учнів та їхнього психічного здоров'я. Особливу актуальність це набуває у зв'язку з залученням дітей шести років до організованої навчальної діяльності.

3) Пізнавальна адаптація – це вид шкільної адаптації, пов'язаний з пізнавальною діяльністю дитини і функціонуванням пізнавальних психічних процесів (Н.Бастун, Б.Нікітін, Н.Тализіна та інші);

4) Емоційно-вольова адаптація – це пристосування дитини до тривалих емоційних напружень, саморегуляції поведінки, прояву вольових зусиль..

5) Соціальна адаптація –процес активного пристосування до умов соціального середовища шляхом прийняття і засвоєння норм та стилів поведінки, цілей та цінностей, прийнятих в суспільстві.

Схарактеризуйте етапи адаптації дитини до шкільного навчання.

Психологи стверджують, що період адаптації до школи триває в середньому від 10-18 днів до 1-3 місяців.

Виділяють 3 основні етапи адаптації:

І етап – (етап орієнтування) (триває 1-3 тижні) – реагування усіх систем дитячого організму на весь комплекс нових впливів, пов’язаних із початком систематичного навчання.

Учені (М.Безрукіх, І.Дубровіна, С.Єфімова, Р.Овчарова та ін.) зазначають, що у даний період у дітей спостерігається:

1. дуже високий рівень напруження серцево-судинної системи,

2. погіршення нервово психічного стану дітей, що супроводжується: роздратованістю, надмірною збудженістю, в’ялістю, апатією.

3. підвищення рівня тривожності;

4. низький рівень і нестійкість працездатності.

5. зниження самооцінки.

ІІ етап – (етап нестійкого пристосування) (з 4 по 8 тижд.) – дитячий організм шукає і поступово знаходить певні варіанти реакцій на впливи, пов’язані з систематичним навчання у школі. Для даного етапу є характерним:

1. знижується напруження систем дитячого організму;

2. поступово зростає зосередженість та уважність на уроках;

3. з’являється інтерес до виконання самостійних завдань.

ІІІ етап – (період відносно стійкого пристосування) (з 7 по 15 тиждень у школі) – дитячий організм знаходить найбільш оптимальні варіанти реагування на навантаження, які вимагають меншої напруги всіх систем. Даний етап характеризується:

1. покращення нервово-психічного стану дітей;

2. стабілізація показників працездатності;

3. продуктивність у навчальній діяльності,

4. позитивне емоційне самопочуття,

5. підвищення успішності навчання,

Схарактеризуйте рівні адаптації дитини до школи.

І. Високий рівень адаптації.

Першокласник позитивно ставиться до школи:

1. правила і вимоги сприймає адекватно;

2. навчальний матеріал засвоює легко;

3. глибоко і повно оволодіває програмовим матеріалом,

4. розв'язує ускладнені задачі,

5. чемний, уважно вислуховує вказівки, пояснення вчителя;

6. доручення виконує охоче й сумлінно, без зовнішнього контролю;

7. виявляє високу зацікавленість до самостійної навчальної роботи, готується до всіх уроків;

8. має у класі позитивний статус.

ІІ. Середній рівень адаптації.

Першокласник позитивно ставиться до школи:

1. відвідування уроків не викликає в нього негативних переживань розуміє навчальний матеріал, коли вчитель пояснює його досить детально і наочно;

2. засвоює основний зміст програми з усіх предметів,

3. самостійно розв'язує типові задачі;

4. зосереджений і уважний під час виконання завдань, доручень, вказівок учителя, разом з тим потребує контролю з боку дорослого;

5. зосередженим буває тільки тоді, коли робить щось цікаве для себе;

6. майже завжди готується до уроків і виконує домашні завдання;

7. доручення виконує сумлінно;

8. дружить з багатьма однокласниками. 

ІІІ. Низький рівень адаптації.

Першокласник негативно або байдуже ставиться до школи:

1. часто скаржиться на здоров'я, погане самопочуття,

2. в нього переважає пригнічений настрій;

3. спостерігаються порушення дисципліни;

4. матеріал, який пояснює вчитель, засвоює фрагментарно;

5. самостійна робота з підручником викликає труднощі, під час виконання  самостійних завдань не виявляє до них інтересу;

6. до уроків готується и нерегулярно,

7. потребує постійного контролю, систематичних нагадувань і спонукань як з боку вчителя, так і з боку батьків;

8. може зберігати працездатність і увагу за наявності тривалих пауз для відпочинку;

9. для розуміння нового матеріалу і розв'язування задач за зразком потребує знач ної допомоги вчителя і батьків;

10. доручення виконує під контролем і без особливого бажання;

11. пасивний, близьких друзів не має,

12. знає імена й  прізвища лише частини однокласників.

Назвіть особливості організації процесу адаптації дитини до шкільного навчання.

Більшість дітей адаптується до школи досить швидко, із задоволенням відвідує заняття, виконує завдання і вимоги вчителів та батьків.

У деяких дітей процес адаптації сильно затягується. Дезадаптованість учнів приводить до неадекватної, погано контрольованої поведінки, конфліктних стосунків, ускладнень в особистісному розвитку, проблем у навчальній діяльності.

Успішна адаптація до шкільного життя залежить від рівня готовності дитини до навчання в першому класі, сформованості основних передумов навчальної діяльності. Від того, настільки дитина адаптується в шкільному житті, залежить і її подальші успіхи в школі, і психологічний комфорт у життя.

Безумовно, діти, які відвідували раніше дитячий садок, значно легше адаптуються до школи, ніж “домашні”, які не звикли до тривалого перебування в дитячому колективі й режиму дошкільного закладу.

Особливості організації процесу адаптації дитини до шкільного навчання

1. Індивідуальне консультування батьків з питань особливостей психічного розвитку дитини, а також рекомендації щодо подальшого розвитку і підготовки до навчання в школі.

2. Систематична участь психолога у заняттях з підготовки дітей до школи: ігри з розвитку спілкування і групі, розвиток пізнавальних процесів.

3. Інформування батьків майбутніх першокласників на батьківських зборах з питань вікових особливостей, готовності до школи, проблеми адаптації до школи, спілкування з однокласниками, виховання дітей.

4. Дослідження процесу адаптації першокласників до школи з допомогою психодіагностичних методик:

• Малюнок „Мій клас”;

• Малюнок „Що мені подобається в школі”;

• Малюнок „Лісова школа”;

• Анкета Н.Г. Лусканової „Рівень шкільної мотивації і адаптації”.

• „Кольоровий тест відносин”;

5. Проведення профілактичних занять з учнями перших класів по програмам:

   • „Психологічна азбука для першокласників” Т.Аржакаєвої і І.Вачкова,

   • „Розвиваюча робота психолога на етапі адаптації дітей до школи” Т.В. Азарової, М.Р. Бітянової.

6. Індивідуальні бесіди психолога з учителями 1-х класів. Мета: збір інформації про дітей.

Розкрийте сутність дезадаптації дитини до шкільного навчання.

Шкільна дезадаптація - це утворення неадекватних механізмів пристосування дитини до школи у формі порушення в навчанні й поведінці, конфліктних відносин, психогенних захворювань і реакцій, підвищеного рівня тривожності.

Основні фактори, що можуть викликати шкільну дезадаптацію:

1. недоліки у підготовці дитини до школи;

2. соціально-педагогічна занедбаність;

3. тривала психічна депривація;

4. соматична ослабленість дитини;

5. порушення у формуванні довільності пізнавальних процесів та окремих психічних функцій;

6. порушення у формуванні так званих шкільних навичок - дидактогеній та дидаскалогеній;

7. емоційні розлади, недостатній розвиток вольової сфери.

Основні причини шкільної дезадаптації (В.Каган, І.Крук, О.Осадько):

1. Неправильні методи виховання в сім'ї.

• завищені очікування батьків щодо навчальної успішності дитини, коли будь-яка невдача сприймається неадекватно;

• розмови про недоліки школи чи вчительки, замість акцентування уваги дитини на приємних моментах шкільного життя;

• часті конфлікти з приводу навчання дитини, після чого все, що пов'язано зі школою, втрачає для неї привабливість;

• виховання дитини за типом “кумир сім'ї”;

• байдуже ставлення батьків до навчання дитини.

2. Порушення відносин у школі в системі “учень - вчитель”, “учень - учні”:

• дидактогенію (психогенний вплив чинить сам процес навчання);

• дидаскалогенію (некоректне ставлення вчителя до учня);

• злиття дидактогенії й індивідуальної чутливості центральної нервової системи дитини;

• порушення відносин дитини з однокласниками.

3. Деякі індивідуальні особливості психічного розвитку дитини.

• невисокий інтелектуальний потенціал дитини;

• затримка психічного розвитку;

• гіперактивність;

• труднощі у вольовій регуляції поведінки, уваги, навчальної діяльності;

• несформованість мотивації учіння;

• завищена самооцінка й рівень домагань дитини чи батьків;

• підвищена чутливість нервової системи;

• підвищений рівень тривожності в дитини;

• агресивність;

• замкнутість;

• соматичне ослаблення (хронічні захворювання).

Обґрунтуйте проблему дезадаптації першокласників до шкільного навчання.

Шкільна дезадаптація - це утворення неадекватних механізмів пристосування дитини до школи у формі порушення в навчанні й поведінці, конфліктних відносин, психогенних захворювань і реакцій, підвищеного рівня тривожності.

Основні фактори, що можуть викликати шкільну дезадаптацію:

8. недоліки у підготовці дитини до школи;

9. соціально-педагогічна занедбаність;

10. тривала психічна депривація;

11. соматична ослабленість дитини;

12. порушення у формуванні довільності пізнавальних процесів та окремих психічних функцій;

13. порушення у формуванні так званих шкільних навичок - дидактогеній та дидаскалогеній;

14. емоційні розлади, недостатній розвиток вольової сфери.

Основні причини шкільної дезадаптації (В.Каган, І.Крук, О.Осадько):

1. Неправильні методи виховання в сім'ї.

• завищені очікування батьків щодо навчальної успішності дитини, коли будь-яка невдача сприймається неадекватно;

• розмови про недоліки школи чи вчительки, замість акцентування уваги дитини на приємних моментах шкільного життя;

• часті конфлікти з приводу навчання дитини, після чого все, що пов'язано зі школою, втрачає для неї привабливість;

• виховання дитини за типом “кумир сім'ї”;

• байдуже ставлення батьків до навчання дитини.

2. Порушення відносин у школі в системі “учень - вчитель”, “учень - учні”:

• дидактогенію (психогенний вплив чинить сам процес навчання);

• дидаскалогенію (некоректне ставлення вчителя до учня);

• злиття дидактогенії й індивідуальної чутливості центральної нервової системи дитини;

• порушення відносин дитини з однокласниками.

3. Деякі індивідуальні особливості психічного розвитку дитини.

• невисокий інтелектуальний потенціал дитини;

• затримка психічного розвитку;

• гіперактивність;

• труднощі у вольовій регуляції поведінки, уваги, навчальної діяльності;

• несформованість мотивації учіння;

• завищена самооцінка й рівень домагань дитини чи батьків;

• підвищена чутливість нервової системи;

• підвищений рівень тривожності в дитини;

• агресивність;

• замкнутість;

• соматичне ослаблення (хронічні захворювання).

Назвіть причини шкільної дезадаптації.

Основні причини шкільної дезадаптації (В.Каган, І.Крук, О.Осадько):

1. Неправильні методи виховання в сім'ї.

• завищені очікування батьків щодо навчальної успішності дитини, коли будь-яка невдача сприймається неадекватно;

• розмови про недоліки школи чи вчительки, замість акцентування уваги дитини на приємних моментах шкільного життя;

• часті конфлікти з приводу навчання дитини, після чого все, що пов'язано зі школою, втрачає для неї привабливість;

• виховання дитини за типом “кумир сім'ї”;

• байдуже ставлення батьків до навчання дитини.

2. Порушення відносин у школі в системі “учень - вчитель”, “учень - учні”:

• дидактогенію (психогенний вплив чинить сам процес навчання);

• дидаскалогенію (некоректне ставлення вчителя до учня);

• злиття дидактогенії й індивідуальної чутливості центральної нервової системи дитини;

• порушення відносин дитини з однокласниками.

3. Деякі індивідуальні особливості психічного розвитку дитини.

• невисокий інтелектуальний потенціал дитини;

• затримка психічного розвитку;

• гіперактивність;

• труднощі у вольовій регуляції поведінки, уваги, навчальної діяльності;

• несформованість мотивації учіння;

• завищена самооцінка й рівень домагань дитини чи батьків;

• підвищена чутливість нервової системи;

• підвищений рівень тривожності в дитини;

• агресивність;

• замкнутість;

• соматичне ослаблення (хронічні захворювання).

Обґрунтуйте причини дезадаптації дитини до шкільного навчання.

Основні причини шкільної дезадаптації (В.Каган, І.Крук, О.Осадько):

1. Неправильні методи виховання в сім'ї.

• завищені очікування батьків щодо навчальної успішності дитини, коли будь-яка невдача сприймається неадекватно;

• розмови про недоліки школи чи вчительки, замість акцентування уваги дитини на приємних моментах шкільного життя;

• часті конфлікти з приводу навчання дитини, після чого все, що пов'язано зі школою, втрачає для неї привабливість;

• виховання дитини за типом “кумир сім'ї”;

• байдуже ставлення батьків до навчання дитини.

2. Порушення відносин у школі в системі “учень - вчитель”, “учень - учні”:

• дидактогенію (психогенний вплив чинить сам процес навчання);

• дидаскалогенію (некоректне ставлення вчителя до учня);

• злиття дидактогенії й індивідуальної чутливості центральної нервової системи дитини;

• порушення відносин дитини з однокласниками.

3. Деякі індивідуальні особливості психічного розвитку дитини.

• невисокий інтелектуальний потенціал дитини;

• затримка психічного розвитку;

• гіперактивність;

• труднощі у вольовій регуляції поведінки, уваги, навчальної діяльності;

• несформованість мотивації учіння;

• завищена самооцінка й рівень домагань дитини чи батьків;

• підвищена чутливість нервової системи;

• підвищений рівень тривожності в дитини;

• агресивність;

• замкнутість;

• соматичне ослаблення (хронічні захворювання).

Назвіть форми прояви дезадаптації в початковий період навчання.

Проявами дезадаптації в початковий період навчання є:

1. швидка стомлюваність, спад працездатності на кінець дня, тижня;

2. підвищена тривожність, плаксивість;

3. неадекватна поведінка;

4. невміння будувати стосунки з дітьми та дорослими;

5. неспішність у навчанні.

Форми прояву дезадаптації в початковий період навчання:

1. непристосованість до предметної сторони діяльності;

2. нездатність керувати своєю поведінкою;

3. нездатність прийняти тем шкільного життя;

4. шкільний невроз, або “фобія школи”

О.А. Головко, Б.М.Головко виділяють такі варіанти шкільної дезадаптації:

Варіант 1. Дезадаптація, що виникає на фоні особливостей навчального процесу молодших школярів.

Варіант 2. Дезадаптація як невміння дітей довільно регулювати свою поведінку, увагу, адекватно сприймати вимоги.

Варіант 3. Дезадаптація як невміння дітей увійти в темп шкільного життя.

Основними критеріями, що виявляють дезадаптованість, є:

1. емоційне самопочуття,

2. нервово-психічне напруження,

3. стан підвищеної тривоги і фрустрації,

4. негативне ставлення до себе, вчителя і школи в цілому.

Розкрийте сутність емоційної дезадаптації дитини до школи.

Емоційна дезадаптація дитини до шкільного навчання – це психічний стан, викликаний тривалим емоційним напруженням, який виявляється у зміні механізмів саморегуляції поведінки, зниженні продуктивності пізнавальних процесів, виникненні комунікативних проблем.

Групи дітей з емоційною дезадаптацією:

1. гіперактивні діти.

2. тривожні діти

3. діти з агресивною поведінкою.

4. аутичні діти із симптомом відторгненості

У першокласників емоційна дезадаптація виявляється у поведінкових симптомах:

1. Психомоторна розгальмованість. Специфічною рисою таких дітей є надмірна активність, яка не має ніякої осмисленої мети та спрямованості, надмірна метушливість, короткотривала увага. Для таких учнів характерний слабкий контроль за виявленням почуттів, надмірна рухливість та прагнення привернути до себе увагу оточуючих.

2. Психомоторна загальмованість. Такі школярі вирізняються помітним зниженням рухової активності, уповільненим темпом психічної діяльності, звуженістю діапазону та виявлення емоційних реакцій. У дітей спостерігається плаксивість, інертність, нерішучість, загальмованість, яка інколи доходить до ступору.

І.Коробейников та Н.Лусканова виокремлюють такі ситуації, які зумовлюють виникнення емоційної дезадаптації учнів першого класу:

а) нездатність виконати навчальне навантаження;

б) вороже ставлення педагога;

в) зміна шкільного колективу;

г) неприйняття дитячим колективом.

Схарактеризуйте групи дітей з емоційною дезадаптацією до школи.

Перша група - гіперактивні діти. Вони характеризуються:

1. підвищеною рухливістю (на перерві запальні, бігають; дуже неспокійні та метушливі; беручи участь у грі, зовсім не володіють собою; під час уроку не слухають педагога, займаються зайвими справами, розмовляють, не докладають зусиль і нестаранно виконують шкільні завдання);

2. емоційною нестійкістю (недостатній контроль за емоціями, часта швидка їх зміна);

3. порушенням уваги (не можуть сконцентрувати увагу на певний час, виконуючи домашні і класні завдання, уникають довготривалого напруження думки і зусиль).

Друга група - тривожні діти. До неї належать учні з:

1. підвищеною емоційною нестійкістю (зайве хвилювання, напруженість поєднуються з високою збудливістю, підвищеною відповідальністю; хвилюються про те, як сприймають їх інші діти, уникають гіперактивних однокласників, рухливих ігор);

2. недостатньою продуктивністю в ситуації підвищеного стресу (навчаються старанно, але постійно потребують допомоги та контролю з боку вчителя, бояться будь-яких перевірок, хвилюються про те, чи цікавляться ними дорослі, чи люблять їх).

Третя група - діти з агресивною поведінкою. Вони характеризуються:

1. недовірою до нових людей, речей, ситуацій (не довіряють одноліткам; розмовляють з учителем лише наодинці, плачуть, коли отримують зауваження, будь-який успіх потребує величезних зусиль);

2. ворожістю (неслухняні, часто конфліктують з однокласниками, кричать, погрожують, застосовують силу).

Розрізняють такі форми агресії:

• фізична агресія - бійки, ламання речей,

• вербальна агресія - діти ображають, сваряться, глузують.

Четверта група - аутичні діти із симптомом відторгненості, які характеризуються:

1. самоусуненням (уникають контактів з учителем, однокласниками; люблять гратися на самоті; відсутній інтерес до колективних ігор; відповідаючи на уроці, виявляють неспокій);

2. депресією (перепади настрою, активності, старанність у навчальній роботі часто змінюється, на уроці не виявляють ініціативи; повільні в рухах, розмові);

3. послабленою здатністю до концентрації уваги.

Розкрийте особливості розвитку комунікативних здібностей дітей старшого дошкільного віку

Т. Піроженко «комунікативні здібності» характеризує як «індивідуальні і психофізіологічні особливості, які забезпечують швидке і якісне засвоєння умінь та навичок застосування засобів спілкування в конкретній ситуації взаємодії з довкіллям».

Комунікативні здібності дитини розвиваються в процесі комунікативно-мовленнєвої діяльності. Комунікативно-мовленнєва діяльність – це система мовленнєвих актів, мовленнєвої поведінки, яка забезпечує спілкування, взаєморозуміння між людьми. Під час комунікативно-мовленнєвої діяльності дошкільника формуються і удосконалюються такі ознаки мовлення.

1) комунікативні:

2) когнітивні:

3) лінгвістичні:

4) довільність мовлення.

І.Луценко: для розвитку комунікативних здібностей дошкільників існують такі методи і прийоми:

1. комунікативні доручення;

2. ранкові привітання;

3. бесіди вихователя з дітьми та організація їх мовленнєвого спілкування;

4. створення проблемних ситуацій;

5. розповіді вихователя й дітей на теми з власного досвіду;

6. складання листів, усних газет;

7. розігрування художніх творів у формі діалогу;

8. ігри-драматизації;

9. сюжетно-рольові ігри;

10. словесні дидактичні ігри;

11. підготовка проведення свят, розваг, днів народження, днів дитини;

12. організація спільних видів діяльності та спілкування у процесі їх виконання;

13. моделювання ситуацій спілкування на заняттях та в інших видах дитячої діяльності;

14. організація спілкування між дітьми різного віку.

Розкрийте сутність комунікативно-мовленнєвої діяльності в старшому дошкільному віці.

Комунікативно-мовленнєва діяльність – це система мовленнєвих актів, мовленнєвої поведінки, яка забезпечує спілкування, взаєморозуміння між людьми. Під час комунікативно-мовленнєвої діяльності дошкільника формуються і удосконалюються такі ознаки мовлення.

1) комунікативні:

• спрямованість на співрозмовника;

• різноманітність і виразність, активне використання невербальних засобів спілкування;

• вербальні контактно-встановлюючі засоби спілкування (привітання, запрошення до розмови, звертання);

• володіння елементарними словесними формулами мовного етикету;

2) когнітивні:

• розуміння просторово-часових характеристик ситуації спілкування (час, місце, зміст дії);

• розуміння емоційного змісту ситуації спілкування (емоційний стан дійових осіб);

• розуміння змісту спілкування (про що йде мова);

3) лінгвістичні:

• словникове багатство;

• граматична правильність (відмінювання, узгодження);

• фонетичні властивості (звуковимова, дикція, сила голосу, інтонація);

4) довільність мовлення:

• прагнення до розгорну тості, логічності, зв’язності, забезпечення розуміння свого мовлення іншими;

• управління мовленням, його зміна в разі потреби;

• характер висловлювання (репродуктивний творчий).

В процесі комунікативно-мовленнєвої діяльності розвиваються комунікативні здібності дитини.

І.Луценко: для розвитку комунікативних здібностей дошкільників існують такі методи і прийоми:

1. комунікативні доручення;

2. ранкові привітання;

3. бесіди вихователя з дітьми та організація їх мовленнєвого спілкування;

4. створення проблемних ситуацій;

5. розповіді вихователя й дітей на теми з власного досвіду;

6. складання листів, усних газет;

7. розігрування художніх творів у формі діалогу;

8. ігри-драматизації;

9. сюжетно-рольові ігри;

10. словесні дидактичні ігри;

11. підготовка проведення свят, розваг, днів народження, днів дитини;

12. організація спільних видів діяльності та спілкування у процесі їх виконання;

13. моделювання ситуацій спілкування на заняттях та в інших видах дитячої діяльності;

15. організація спілкування між дітьми різного віку.

Розкрийте сутність пізнавальної активності, назвіть її види.

Пізнавальна активність – це самостійна, ініціативна діяльність дитини, спрямована на пізнання навколишньої дійсності (як прояв допитливості) й зумовлена необхідністю розв’язання пізнавальних завдань, що постають перед нею у конкретних ситуаціях.

Види активності:

Класифікація № 1

1. репродуктивно-наслідувальна активність,

2. пошуково-виконавська,

3. творча.

Класифікація № 2

1. потенціальна активність: допитливість, короткочасний інтерес, є тільки бажання пізнати нове, але воно не реалізується (учні записуються до гуртків, але участі в їх роботі не беруть; записують назви книжок, але не читають їх та ін.).

2. реалізована активність

Структура пізнавальної активності:

У структурі цієї активності Ш. Амонашвілі розрізняє наступні компоненти:

1. мотив, як рушійну силу цієї активності ;

2. об’єкт пізнання, що має дидактично організовану форму;

3. способи і засоби взаємодії з об'єктом з метою його засвоєння;

4. посередницьку роль педагога між пізнавальними силами школяра і об'єктом засвоєння;

5. результат пізнавальної активності

П. Гончарук виокремлює такі важливі компоненти пізнавальної активності суб'єкта:

1. мотиваційний (потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, установки);

2. операційний (репродуктивні, стандартизовані, пошукові, творчі дії);

3. інформаційний (сприйняття матеріалу, зв'язок відомого з невідомим, актуалізація матеріалу)

Розкрийте поняття пізнавальної активності, її структуру.

Пізнавальна активність – це самостійна, ініціативна діяльність дитини, спрямована на пізнання навколишньої дійсності (як прояв допитливості) й зумовлена необхідністю розв’язання пізнавальних завдань, що постають перед нею у конкретних ситуаціях.

Л.Данилова вважає, що «пізнавальна активність дитини – це її внутрішня готовність (прагнення і здібність) до пізнання, до подальшої участі в напруженій розумовій та практичній діяльності у процесі оволодіння знаннями, уміннями і навичками та виявлення самостійності й творчого підходу до вирішення навчальних завдань та ін.»

Структура пізнавальної активності:

У структурі цієї активності Ш. Амонашвілі розрізняє наступні компоненти:

1. мотив, як рушійну силу цієї активності ;

2. об’єкт пізнання, що має дидактично організовану форму;

3. способи і засоби взаємодії з об'єктом з метою його засвоєння;

4. посередницьку роль педагога між пізнавальними силами школяра і об'єктом засвоєння;

5. результат пізнавальної активності

П. Гончарук виокремлює такі важливі компоненти пізнавальної активності суб'єкта:

1. мотиваційний (потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, установки);

2. операційний (репродуктивні, стандартизовані, пошукові, творчі дії);

3. інформаційний (сприйняття матеріалу, зв'язок відомого з невідомим, актуалізація матеріалу)

Розкрийте особливості розвитку пізнавальної активності першокласників.

Пізнавальна активність – це самостійна, ініціативна діяльність дитини, спрямована на пізнання навколишньої дійсності (як прояв допитливості) й зумовлена необхідністю розв’язання пізнавальних завдань, що постають перед нею у конкретних ситуаціях.

Розвиток пізнавальної активності першокласників

Для цілеспрямованої роботи вчителя, спрямованої на розвиток навчально-пізнавальної активності учнів початкової ланки освіти, потрібно треба працювати за такими напрямками:

1. скласти комплексну програму розвитку пізнавальної активності учнів;

2. підготувати систему дидактичного матеріалу, яка стимулює навчально-пізнавальну активність учнів;

3. відібрати форми роботи, методи та прийоми, педагогічні дії, форми контролю знань, поєднання яких буде сприяти ефективному розвитку навчально-пізнавальної активності дітей.

Шляхи:

1. у навчальному процесі використовувати загадки, завдання на кмітливість, шаради, які викликають інтерес, розвивають прагнення до творчості;

2. створення проблемних ситуацій, який спільно з іншими методами навчання допомагає кращому засвоєнню навчального матеріалу.

3. використовувати ігрові прийоми, ігри як форми навчального процесу;

4. організовуючи пізнавальну роботу, потрібно користуватись принципом педагогічного передбачення. Перед вивченням нової теми слід визначити, які знання з яких предметів, який особистий досвід необхідно використати, щоб кожен школяр успішно виконав пізнавальні завдання. Потрібно виявити прогалини в набутих знаннях і навичках, причини відставання, способи подолання їх.

Схарактеризуйте рівні сформованості пізнавальної активності першокласників.

Класифікація № 1.

1. Елементарним рівнем пізнавальної активності можна вважати відкритий, безпосередній інтерес до нових фактів, до цікавих явищ, які фігурують в інформації, яку одержують учні на уроці.

2. Середнім рівнем розвитку пізнавальної активності є інтерес до пізнання істотних властивостей предметів або явищ, що становлять більш глибоку й часто невидиму їхню внутрішню суть. Цей рівень вимагає пошуку, здогаду, активного оперування наявними знаннями, придбаними способами. На цьому рівні пізнавальні здібності часто пов'язані з рішенням завдань прикладного характеру, у яких школяра цікавить не стільки принцип дії, скільки механізм, за допомогою якого вона відбувається. .

3. Високий рівень пізнавальної активності становить інтерес школяра до причинно-наслідкових зв'язків, до виявлення закономірностей, до встановлення загальних ознак явищ, що діють у різних умовах. Цей рівень буває сполучений з елементами дослідницької творчої діяльності, із придбанням нових і вдосконалюванням колишніх способів навчання.

Класифікація № 2. П. Киричук виділяє такі рівні сформованості пізнавальної активності:

1. Нульову активність. Її констатують у разі відсутності ініціативності, прояву учнівської самостійності, наявності суттєвих прогалин у знаннях, несформованості умінь переносити один раз побудований алгоритм розв'язування задачі на аналогічну задачу.

2. Репродуктивну активність. Її виявляють через стимулюючо-продуктивний рівень пізнавальної ініціативності, копіювальну самостійність, знання програмного матеріалу в межах підручника, недостатню сформованість умінь переносити один раз побудований алгоритм розв'язування на аналогічну задачу.

3. Пошукову активність, яка характерна для учнів, які виявляють евристичний рівень пізнавальної ініціативності, трансформуючу самостійність, глибоке знання програмного матеріалу, здатність здобути суб'єктивно нову інформацію у процесі самостійної роботи.

4. Творчу активність. Вона виявляється через креативний рівень сформованості пізнавального інтересу, творчу самостійність, ґрунтовне знання програмного матеріалу, володіння елементами знань і навичок понад програму, здатність самостійно конструювати об'єктивно нову орієнтовну основу діяльності, у процесі виконання якої одержується об'єктивно нова інформація

Схарактеризуйте психолого-педагогічні умови формування пізнавальної активності першокласників.

Пізнавальна активність – це самостійна, ініціативна діяльність дитини, спрямована на пізнання навколишньої дійсності (як прояв допитливості) й зумовлена необхідністю розв’язання пізнавальних завдань, що постають перед нею у конкретних ситуаціях.

Основні умови розвитку пізнавальної активності:

1. максимальна опора на активну розумову діяльність учнів,

2. використання ситуацій ситуацій активного пошуку, здогадів, міркування, ситуацій розумової напруги, ситуацій суперечливості суджень,

3. залучення всіх учнів до роботи шляхом створення проблемно-пошукових ситуацій, дослідницького підходу до засвоюваного навчального матеріалу;

4. створення в класі атмосфери справжньої захопленості предметом;

5. використання наочних посібників;

6. глибоке знання вчителем свого предмета і любов до нього, прагнення до постійного вдосконалення педагогічної майстерності;

7. індивідуалізація підходу до дітей і диференціація вимог до них.

Шляхи:

1. у навчальному процесі використовувати загадки, завдання на кмітливість, шаради, які викликають інтерес, розвивають прагнення до творчості;

2. створення проблемних ситуацій, який спільно з іншими методами навчання допомагає кращому засвоєнню навчального матеріалу.

3. використовувати ігрові прийоми, ігри як форми навчального процесу;

4. організовуючи пізнавальну роботу, потрібно користуватись принципом педагогічного передбачення.

Розкрийте сутність пізнавального інтересу, схарактеризуйте його ознаки, види.

О.Савченко трактує пізнавальний інтерес як «...це прагнення до знань, що виявляється в активному ставленні учня до пізнання сутнісних властивостей предметів і явищ дійсності»

Ознаки:

• інтелектуальна спрямованість пошуку нового в об’єкті, прагнення ознайомитися з предметом ближче, пізнати його глибоко і всебічно;

• усвідомлене ставлення людини до предмета свого інтересу і до завдання, що стоїть перед нею в пізнанні цього предмета;

• емоційна забарвленість: інтерес завжди пов’язаний з бажанням щось дізнатися, радістю пошуку, гіркотою невдачі і торжеством відкриттів;

• особлива вольова спрямованість до пізнання.

Підходи до класифікації:

1. За стійкістю пізнавального інтересу:

1. Ситуативний інтерес — епізодичне переживання, коли в дитини ще немає стійкого інтересу до предмета, він виникає як реакція на щось нове, емоційно привабливе у змісті.

2. Стійкий інтерес — перетворення епізодичного переживання у емоційно-пізнавальне ставлення до предмета, яке спонукає учнів прагнути до пізнання нового, вирішувати пізнавальні завдання не тільки на уроці, але й у вільний час.

3. Інтерес-ставлення — емоційно-пізнавальна спрямованість особистості, яка під впливом пізнавального інтересу поступово змінює сенс життя дитини, Цей інтерес є достатньо глибоким,

2. За спрямованістю пізнавального інтересу:

1. Безпосередній інтерес – до самого процесу діяльності – процесу пізнання або змісту навчального матеріалу.

2. Опосередкований інтерес – до результату діяльності (наприклад, до оволодіння якоюсь спеціальністю).

3. За рівнем дієвості інтересів:

1. Пасивний інтерес – споглядальний, коли дитина лише сприймає цікавий для неї об'єкт.

2. Активний інтерес – той, який спонукає людину оволодіти об'єктом інтересу, він формує розвиток особистості, характер, здібності,

4. За обсягом пізнавального інтересу:

1. Широкі інтереси (пов'язані з навчанням різних предметів, з процесом навчання в цілому).

2. Вузькі інтереси (вивченням, одного предмета або окремих тем, розділів).

Розкрийте сутність пізнавального інтересу, назвіть його види.

О.Савченко трактує пізнавальний інтерес як «...це прагнення до знань, що виявляється в активному ставленні учня до пізнання сутнісних властивостей предметів і явищ дійсності»

Види:

1. За стійкістю пізнавального інтересу:

1. Ситуативний інтерес — епізодичне переживання, коли в дитини ще немає стійкого інтересу до предмета, він виникає як реакція на щось нове, емоційно привабливе у змісті.

2. Стійкий інтерес — перетворення епізодичного переживання у емоційно-пізнавальне ставлення до предмета, яке спонукає учнів прагнути до пізнання нового, вирішувати пізнавальні завдання не тільки на уроці, але й у вільний час.

3. Інтерес-ставлення — емоційно-пізнавальна спрямованість особистості, яка під впливом пізнавального інтересу поступово змінює сенс життя дитини, Цей інтерес є достатньо глибоким,.

2. За спрямованістю пізнавального інтересу:

1. Безпосередній інтерес – до самого процесу діяльності – процесу пізнання або змісту навчального матеріалу.

2. Опосередкований інтерес – до результату діяльності (наприклад, до оволодіння якоюсь спеціальністю).

3. За рівнем дієвості інтересів:

1. Пасивний інтерес – споглядальний, коли дитина лише сприймає цікавий для неї об'єкт.

2. Активний інтерес – той, який спонукає людину оволодіти об'єктом інтересу, він формує розвиток особистості, характер, здібності,

4. За обсягом пізнавального інтересу:

1. Широкі інтереси (пов'язані з навчанням різних предметів, з процесом навчання в цілому).

2. Вузькі інтереси (вивченням, одного предмета або окремих тем, розділів).

Схарактеризуйте психолого-педагогічні умови розвитку пізнавальних інтересів першокласників у процесі навчання.

Пізнавальний інтерес – це прагнення до знань, що виявляється в активному ставленні учня до пізнання сутнісних властивостей предметів і явищ дійсності»

Основними умовами розвитку пізнавальних інтересів молодших школярів є:

1. розуміння дитиною змісту і значення навчального матеріалу;

1. новизна навчального матеріалу, його практична спрямованість;

2. емоційна насиченість навчання;

3. використання активних методів навчання, проблемних запитань, ситуацій і завдань;

4. створення можливостей для учнів проявити розумову самостійність і ініціативність;

5. глибоке знання вчителем предмета, інтерес до нього, вміння зацікавити ним дітей.

6. ведення навчання на високому, але посильному рівні труднощів; наявність різноманітного навчального матеріалу і прийомів навчальної роботи.

На думку Н.Бібік, умовами розвитку дієвих, стійких пізнавальних інтересів молодших школярів є :

1. розуміння учнями значущості навчального матеріалу. Учень повинен на досвіді переконатися зв'язку між набутими знаннями і практикою.

2. залучення школяра до активної пізнавальної творчої діяльності шляхом підбору цікавих, різноманітних за змістом і формою завдань, які спонукають до самостійного активного мислення..

Схарактеризуйте етапи розвитку пізнавальних інтересів першокласників.

Етапи розвитку пізнавальних інтересів першокласників

1. Зацікавленість – (ситуативний інтерес). Основними характеристиками зацікавленості є:

• нестійкість;

• довільний характер;

• вибіркова пізнавальна активність учня, що виникає на його основі і швидко зникає.

2. Допитливість – характеризується прагненням розширити свої знання з окремої теми, розділу, предмета, самостійно розв'язувати пізнавальні проблеми. Психологічні характеристики цього етапу – це:

• емоції здивування;

• почуття радості відкриття.

3. Заглибленість . Пізнавальний інтерес стає глибоким, стійким та індивідуально значущим. Як правило, інтерес на цьому етапі стосується повної галузі наукових знань, навіть виходячи за межі навчального предмета. Під впливом пізнавального інтересу він прагне самостійно дізнатися щось нове, опанувати теоретичні аспекти змісту, самостійно знайти (відкрити для себе) причину події, розкрити причинно-наслідкові зв'язки.

4. Спрямованість – характеризується свідомим прагненням учнів до глибокого і міцного засвоєння знань, до опанування теоретичних засад науки і застосування їх на практиці. Пізнавальна активність учня має стійкий тривалий характер, стає переважно творчою, спрямованою на особисті відкриття в певній науковий галузі.

Розкрийте роль сім’ї у вихованні пізнавальних інтересів і допитливості дитини.

Робота над розвитком пізнавальних інтересів дитини, активізує її діяльність, підвищує продуктивність праці. Головне завдання батьків - прагнути, щоб навчальна праця їх дитини приносила їй радість, а не муки й гіркоту невдач. Дитина, яка захоплена справою, яка їй до вподоби, виявляє наполегливість, силу волі, критичне ставлення до загальновідомого.

Умови:

1. Повага до бажання дітей самостійно працювати

2. Надання дитині свободи вибору

3. Створення умов для конкретного втілення творчої ідеї

4. Заохочення дитини

5. Розвиток цікавості, допитливості, кмітливості, інтелекту й формування пізнавальних інтересів

6. Взаємозв'язок сім'ї і навчального закладу 

7. Організація різноманітних ігор, вікторин, розгадування і складання кросвордів, чайнвордів, ребусів

8. Надання авторитетної допомоги

9. Терпимість до безладдя

10. Знання психологічних особливостей дитини. Розуміння потреб та інтересів

11. Володіння почуттям гумору

12. Застосування форм і методів народної педагогіки 

13. Створення затишних і безпечних умов для розвитку

Поради:

1. Своєчасно навчати умінням та навичкам, які відповідають віку дитини;

2. Стимулювати активність пізнання;

3. Контролювати засвоєння отриманих відомостей, щоб вони стали дійсно знаннями, які дитина може використовувати;

4. Розширювати кругозір дитини не лише на дидактичному матеріалі (настільних іграх, книжках, діафільмах), а й у різних життєвих ситуаціях;

5. Стимулювати дитину розповідати про те, що їй прочитали чи переказати зміст твору, казки, мультфільму спочатку за питаннями, що наштовхують, а потім самостійно. Вчити виділяти головну лінію сюжету, називати дійових осіб тощо;

6. Навчати дитину читати, рахувати та писати в ігровій формі;

7. Не допускати однобічного розвитку особистості дитини.

Розкрийте сутність пізнавальних здібностей дитини.

Пізнавальні здібності – це такі якості та властивості особистості, від яких залежить успішне оволодіння будь-яким видом діяльності. Вони охоплюють сенсорні, інтелектуальні, творчі здібності.

Пізнавальні здібності відносяться до загальних здібностей, тобто знаходять застосування та розвиваються у процесі засвоєння знань за різними розділами програм.

Проблема пізнавальних здібностей привертала увагу таких психологів: Б.Г. Ананьєв, Є.О. Голубєва, С.О. Ізюмова, О.І. Кульчицька, С.Д. Максименко, В.О. Моляко, Я.О. Пономарьов.

Пізнавальні здібності доцільно розглядати як інтегровані базові здібності дитини, що містять такі складові:

1. рівень інтелектуального розвитку (мисленнєвої, мнемічної, перцептивної складової);

2. рівень загальної научуваності дитини;

3. пізнавальну активність як системний прояв пізнавальних здібностей (допитливість, зацікавленість дитини);

4. рівень креативної здатності дитини до пошуковості й схильність до успішного розв’язання творчих завдань.

Основною умовою розвитку пізнавальних здібностей дошкільників є включення їх у діяльність:

• ігрову,

• навчально-пізнавальну,

• продуктивну (малювання, ліплення, аплікація, конструювання),

• рухову.

Передумовами розвитку пізнавальних  здібностей дітей є базові психологічні особливості старшого дошкільного віку:

1. активізація пізнавальних інтересів дитини,

2. інтерес дитини до навчання,

3. швидке й гнучке реагування на безпосередні враження,

4. пізнавальна активність,

5. підвищена схильність до засвоєння й впровадження знань, г

6. гострота та рухливість сприйняття,

7. гнучкість і швидкість мисленнєвих процесів тощо.

Одним із аспектів підвищення рівня розвитку пізнавальних здібностей є інтеграція різних видів діяльності у навчально-виховному процесі.

Схарактеризуйте особливості розвитку пізнавальних здібностей дітей старшого дошкільного віку.

Пізнавальні здібності – це такі якості та властивості особистості, від яких залежить успішне оволодіння будь-яким видом діяльності. Вони охоплюють сенсорні, інтелектуальні, творчі здібності.

Основною умовою розвитку пізнавальних здібностей дошкільників є включення їх у діяльність:

• ігрову,

• навчально-пізнавальну,

• продуктивну (малювання, ліплення, аплікація, конструювання),

• рухову.

Передумовами розвитку пізнавальних  здібностей дітей є базові психологічні особливості старшого дошкільного віку:

8. активізація пізнавальних інтересів дитини,

9. інтерес дитини до навчання,

10. швидке й гнучке реагування на безпосередні враження,

11. пізнавальна активність,

12. підвищена схильність до засвоєння й впровадження знань, г

13. гострота та рухливість сприйняття,

14. гнучкість і швидкість мисленнєвих процесів тощо.

Одним із аспектів підвищення рівня розвитку пізнавальних здібностей є інтеграція різних видів діяльності у навчально-виховному процесі.

Шляхи розвитку пізнавальних здібностей

1) дослідницька діяльність.

2) участь дітей у діяльнісному груповому проекті, зокрема у випуску газети. Беручи участь у такій діяльності, дошкільнята мають можливість планувати, розподіляти свою роботу; узагальнювати, класифікувати матеріал; порівнювати якість виконання роботи. Колективна діяльність викликає інтерес у дітей, підвищує їхню активність і сприяє розвиткові мислення, покращує емоційний стан.

3) конструювання. Під час конструювання діти вчаться аналізувати предмети, виділяти характерні ознаки, порівнювати за цими ознаками. Окрім того, розвивається здібність встановлювати різноманітні залежності між окремими явищами

4) інтелектуальні конкурси: клуб веселих та кмітливих, турніри ерудитів, знавців.

5) інтелектуальна гра. Інтелектуальні ігри розвивають розумові здібності, логічне мислення, спостережливість, тренують пам’ять.

6) Розвиваючі ігри

7) дидактична гра.

• Ігри на закріплення якостей, властивостей, ознак предметів та іграшок: «Назви який», «Впізнай предмет», «Вгадай на дотик», «Знайди такий предмет», «Магазин», ігри з лялькою та образними іграшками.

• Ігри на закріплення матеріалу: «Що з чого зроблено?», «З чого шиють одяг (взуття)?», «Погодуємо ведмедика».

• Ігри на закріплення професій дорослих: «Хто де працює?», «В ательє», «Па фабриці», «В магазині».

• Ігри на зіставлення і порівняння предметів: «Що схоже, а що відмінне?», «Червоні килимки», «Хто помітив?»

У чому полягає роль особистості вчителя у формуванні позитивних мотивів молодших школярів.

Учитель в школі є джерелом тієї сили, яка приводить в рух навчально-виховний процес, вдихає в нього життя.

Риси особистості вчителя, які чинять найсильніший вплив на виховання в учнів „бажання вчитися:

• досконало володіти знаннями тих предметів, яких навчає,

• творчий підхід до викладання предметів;

• обізнаність та ерудованість учителя;

• любити дітей,

• знати вікові особливості дітей, враховувати їх у своїй роботі,

• вчити так, щоб пробуджувати в учнів прагнення до знань.

• гідна поведінка вчителя, його моральне обличчя

Без налагодження емоційного контакту з першокласниками важко сподіватися на їх позитивне сприймання вчителя, пізнавальної діяльності і навчально-виховного процесу взагалі. Тому педагог повинен так організувати навчальний процес, щоб учень почував себе в школі комфортно, відчував підтримку, розуміння з боку його.

Психолого-педагогічні умови, що сприяють ефективній організації навчально-виховного процесу:

1. забезпечення належного рівня комунікативно-педагогічної взаємодії учителя і учнів

2. формування позитивної установки на урок;

3. створення ситуації успіху;

4. підвищення інтересу до навчального матеріалу.

Ефективність уроку в системі особистісно орієнтованого навчання багато в чому залежить від налаштування на урок або психологічної самоорганізації вчителя. Правильна психологічна самоорганізація вчителя передбачає:

1. позитивне ставлення до дітей взагалі відчуття задоволення від майбутнього спілкування з ними;

2. психологічну готовність учителя працювати з дітьми певного віку. Для цього, по-перше, необхідно знати вікові психологічні особливості учнів, по-друге, не лише знати, але й відчувати проблеми дітей, як власні.

Лише щира зацікавленість педагога в дітях, симпатія до них, увага і педагогічне довершена форма спілкування створюють на уроці мікроклімат психологічного комфорту, що підвищує працездатність, поліпшує настрій, допомагає уникнути перевтоми не лише на цьому уроці, а й упродовж усього навчального року.

Розкрийте сутність навчальної діяльності.

Навчальна діяльність – це діяльність, що спрямована на засвоєння знань, опанування узагальнених способів дій, формування прийомів і способів дій, їх програм, алгоритмів, внаслідок чого розвивається власне суб'єкт навчальної діяльності

Особливості:

1. спрямована на володіння навчальним матеріалом та розв'язання навчальних завдань;

2. сприяє засвоєнню загальних способів дій і наукових понять, що передує розв'язанню завдань – у цьому полягає принципова відмінність навчальної діяльності від учіння методом спроб і помилок, коли програма дій попередньо не засвоєна;

3. зумовлює зміни в суб'єкті (зміни психічних властивостей і поведінки людини залежать від результатів її дій).

Продуктом навчальної діяльності є:

1. структуроване та актуалізоване знання, на якому грунтується вміння розв'язувати завдання в різних сферах науки та практики, які потребують його застосування.

2. внутрішні новоутворення психіки і діяльності (у мотиваційному, ціннісному та смисловому аспектах).

Основні компоненти навчального процесу:

1. Мета навчання.

1. Завдання навчання.

2. Зміст освіти (навчання).

3. Методи навчання.

4. Засоби навчання. Підручники, посібники, комп'ютери, навчаючі контролюючі машини.

5. Форми організації навчання..

Психологічні передумови оволодіння навчальною діяльністю:

1. здатність розуміти та приймати навчальне завдання;

1. уміння дитини свідомо підпорядковувати свої дії правилу, загально визначеному способу дій;

2. уміння дитини орієнтуватись на систему правил у роботі;

3. уміння працювати за зразком;

4. уміння слухати, розуміти та виконувати інструкції дорослого;

5. уміння сприймати допомогу дорослого;

6. уміння переносити засвоєні знання та способи дій на виконання аналогічних завдань;

7. уміння планувати власні дії та контролювати їх.

Назвіть психологічні передумови оволодіння навчальною діяльністю майбутніми першокласниками.

Навчальна діяльність – це діяльність, що спрямована на засвоєння знань, опанування узагальнених способів дій, формування прийомів і способів дій, їх програм, алгоритмів, внаслідок чого розвивається власне суб'єкт навчальної діяльності

Психологічні передумови оволодіння навчальною діяльністю:

• здатність розуміти та приймати навчальне завдання;

• уміння дитини свідомо підпорядковувати свої дії правилу, загально визначеному способу дій;

• уміння дитини орієнтуватись на систему правил у роботі;

• уміння працювати за зразком;

• уміння слухати, розуміти та виконувати інструкції дорослого;

• уміння сприймати допомогу дорослого;

• уміння переносити засвоєні знання та способи дій на виконання аналогічних завдань;

• уміння планувати власні дії та контролювати їх.

Продуктом навчальної діяльності є:

• структуроване та актуалізоване знання, на якому грунтується вміння розв'язувати завдання в різних сферах науки та практики, які потребують його застосування.

• внутрішні новоутворення психіки і діяльності (у мотиваційному, ціннісному та смисловому аспектах).

Проаналізуйте різні підходи до визначення шляхів та способів стимулювання навчальної діяльності першокласників.

Л.Аристова:

1. Розвиток самостійності в навчанні.

2. Формування перетворювального ставлення до діяльності.

3. Проблемний зміст навчальної діяльності.

4. Поєднання індивідуального і колективного навчання.

М.Данилов:

1. Формування потреби в знаннях.

2. Виховання інтересу до навчання, відповідального ставлення до нього

3. Організація спеціального повторення пройденого матеріалу.

4. Розкриття перед учнями плану викладу нових знань, ряду питань, логічно тісно пов'язаних між собою.

5. Самостійні роботи учнів.

Н.Литвиненко:

1. Формування позитивного ставлення до навчання.

2. Виховання мотивів і стимулів учіння.

3. Озброєння учнів раціональними прийомами пізнавальної діяльності.

4. Поступове здійснення принципу індивідуалізації навчання.

5. Дидактично обґрунтоване поєднання різних методів навчання.

6. Залучення учнів до самостійності і пошукової діяльності шляхом створення проблемних ситуацій.

7. Використання програмованого навчання.

І.Харламов:

1. Формування морально-вольових якостей особистості, необхідних в процесі пізнання.

2. Індивідуальний підхід до учнів.

3. Правильна методика завдання домашніх завдань.

4. Організація самостійної роботи учнів.

5. Проблемне навчання.

Т.Шамова:

1. Удосконалення методів викладання і учіння з метою підвищення активності учнів.

2. Індивідуальний підхід до учнів в процесі пізнання.

3. Формування позитивного ставлення до змісту і процесу учіння школярів.