32

Зміст

Вступ 2

Розділ 1. Структура навчального процесу у вищій школі. 3

1.1 Поняття і види навчання 3

1.2 Методи навчання та їх класифікація 8

1.3 Структура процесу навчання 11

Розділ 2. Самостійна робота студентів. 15

2.1 Сутність і значення самостійної роботи студента 15

2.2 Методика самостійної підготовки студента до семінарських i практичних занять 18

Розділ 3. Лекційні та семінарські заняття у вищій школі. 22

3.1 Лекція, як форма організації і метод навчаня 22

3.2 Семінарські заняття як форма організації навчання 24

3.3 Проведення семінарського заняття, його аналіз 26

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Система освіти суспільства має відповідати його стратегічним завданням. Як наголошується в Національній доктрині розвит ку освіти, освіта є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення автори тету і конкурентоспроможності держави на міжнародній арені. Проте стан справ у галузі освіти, темпи та глибина перетворень не повною мірою задовольняють потреби особистості, суспільства й держави. Глобалізація, зміна технологій, перехід до інформа ційно-технологічного суспільства, утвердження пріоритетів ста лого розвитку, інші властиві сучасній цивілізації риси зумовлю ють розвиток людини як головну мету, ключовий показник і ос новний важіль сучасного прогресу, потребу в радикальній модер нізації галузі; ставлять перед державою, суспільством завдання забезпечити пріоритетність розвитку освіти і науки, першочер­говість розв´язання їх нагальних проблем.

Особливе місце в загальнодержавній системі освіти України займають вищі навчальні заклади. Вони насамперед мають працювати на перспективу розвитку суспільства. Як підкреслює академік В.П. Андрущенко, вища школа покликана формувати інте лект нації. Від цього залежить майбутнє. Парадигма розвитку освіти України у XXI ст., зокрема вищої, зумовлюється якісними характеристиками суспільства майбутнього. За прогнозами вчених-футурологів, XXI ст. характеризуватиметься такими основ ними проявами: розвитком інформаційних технологій, загальною комп´ютеризацією та системним програмуванням усіх сфер вироб ництва, широким використанням лазерної техніки й мікропроцесорів, застосуванням телекомунікацій зі зворотним зв´язком, ви користанням нових полімерних матеріалів, появою нових джерел енергії. Усе це змінить ритм і стиль суспільного й індивідуального життя людей, що стануть інтенсивнішими, індивідуально відпо відальними, творчими.

Розділ 1. Структура навчального процесу у вищій школі.

1.1. Поняття і види навчання

Педагогіка вищої школи, як і загальна педагогіка, тісно по в´язана з іншими науками, об´єктом вивчення яких є людина. Досить зазначити, що феномен людини осягають понад 130 нау кових дисциплін. Проте найближче до педагогіки вищої школи стоять такі науки, як філософія, психологія, фізіологія і анато мія людини, семіотика, теорія комунікації, культурологія, соціо логія, історія, логіка, етика, естетика, лінгвістика, літературо знавство, мистецтвознавство, генетика, кібернетика, медицина тощо. Упродовж попередніх десятиліть педагогіка вищої школи як наука розвивалася надто повільно. Організація навчально-вихов ного процесу у ВНЗ здійснювалася не на наукових засадах, а за принципом наслідування, копіювання, шляхом "спроб і поми лок". Переважна більшість викладачів вищої школи різних рівнів залучалася до науково-педагогічної та педагогічної роботи, не маючи достатньої (або й ніякої) теоретичної підготовки з педаго гіки вищої школи. У частини науково-педагогічних працівників склалося скептичне ставлення до цієї науки. Навіть у системі підготовки науково-педагогічних кадрів через магістратуру та аспірантуру читання курсу "Педагогіка вищої школи" не завжди передбачається навчальними планами. В Україні, як і в інших пострадянських державах, не було науково-дослідних інститутів, які б досліджували проблеми педагогіки вищої школи. Зрозуміло, що все це було (і, на превеликий жаль, залишається) пере шкодою у розвитку вищої школи; стримує процеси її модерні зації, оновлення форм і методів навчання. Лише у 90-х роках минулого століття в Україні відбулися певні зрушення: створені науково-дослідні інститути педагогіки і психології професійної освіти, вищої школи; започатковані періодичні видання, присвя чені проблемам організації навчально-виховного процесу у вищій школі; з´явилися ґрунтовні дослідження A.M. Алексюка, В.І. Бон даря, В.М. Галузинського, М.Б. Євтуха, О.Г. Мороза та ін. з пе дагогіки вищої школи. Майже до середини минулого століття вважалося, що люди на після досягнення зрілості (20 років) перебуває в стані "психіч ної закам´янілості" й нездатності до навчання, а тому психологія і педагогіка розвивалися в основному як науки, що стосуються дітей. Вік навчання у вищій школі охоплює період пізньої юності і ранньої зрілості (17—23 роки). Якщо у навчанні та вихованні студентів молодших курсів можна певною мірою керуватися по­ложеннями шкільної психології і педагогіки, то на старших кур сах потрібні інші підходи, необхідні знання психології дорослої людини, андрагогіки. Організація навчально-виховного процесу у вищій школі України потребує модернізації, яка може бути здійснена лише на засадах наукової педагогіки вищої школи. Останнім часом і в нас, і за кордоном з´явилися змістовні праці, в яких з урахуванням результатів сучасних досліджень розгляда ються психологічні й педагогічні проблеми вищої школи.

Сформований у Середньовіччі вид церковно-релігійного навчання через слухання, читання, механічне запам'ятовування й дослівне відтворення тексту.

Для догматичного навчання характерні такі особливості: викладач повідомляє студентам певну сукупність знань у готовому вигляді без пояснення; студенти засвоюють знання без усвідомлення й розуміння і майже дослівно відтворюють завчене; від студентів не вимагають застосування знань на практиці. Цей тип навчання сприяє певною мірою розвитку механічної пам'яті, але не створює умов для розвитку інтелектуального потенціалу особистості, не забезпечує підготовку людини до практичної діяльності на основі набутих знань.[1]