Уривок з літопису Самійла Величка про невдалий похід короля Яна Казимира та гетьмана Тетері на Лівобережжя (1664 р.)

Року від створення світу 7172, а від утілення слова божого 1664. Польський король Ян Казимир бажав побачити завершення свого жаданого наміру, тобто відібрати під свою владу з-під держави пресвітлого государя, московського царя Олексія Михайловича, самодержця всієї Росії, сьогобічну Малоросійську Україну з козаками і поставити та затвердити, скасувавши гетьмана Брюховецького, одного на обидва малоросійські боки гетьмана Тетерю. Він урадив іти від Остра просто на Глухів, значне й міцне козацьке місто, прикордонне з московською державою, сподіваючись, здобувши його, застрашити посполитий малоросійський народ і в той спосіб знову пригорнути сьогобічну Україну під свою владу. Через це, зараз по різдвяних святах, заславши своє королівське розпорядження в Чигрин до гетьмана Тетері, аби йшов з усіма тогобічними козаками і з польськими хоругвами (яких було полишено там на кватирях кількадесят) під Глухів, сам з усіма сильними своїми військами, польськими, литовськими й затяжними німецькими, з усіма обозами, й гарматами, і кількома тисячами тогобічних козаків рушив від Остра до Глухова. В цьому марші він оминав міцніші козацькі міста, щоб не губити під ними свого війська. Прибувши 15 січня до Кролевця, промешкав у ньому з тиждень, надчікуючи прибуття до себе з військом гетьмана Тетері і радячись зі своїми сенаторами про наступний воєнний похід. Потім, коли король одержав звістку, що сьогобічний гетьман Брюховецький збирається з козацькими військами на відсіч Глухову десь на боці, не чекав більше тогобічного свого гетьмана Тетері, а, прагнучи упередити прибуття Брюховецького під Глухів, рушив із Кролевця з усім військом і гарматами туди, під Глухів. У Кролевці він залишив усі свої й сенаторські тяжарі та скарби, зоставивши при них полк королівської гвардії. Глухів, чуючи на собі королівський нахід через заслані раніше до нього розпорядження Брюховецького, притяг до себе козаків своєї Глухівської сотні, де належало, поправився і добре наготувався до відпору королеві. Король Казимир, притягти в останніх числах січня до Глухова і побачивши обпалене довкола нього передмістя, відразу ж зрозумів, що Глухів не схильний, але й ворожий йому. Отож, не гаючи часу, зараз-таки міцно його обклав і, за два дні осипавши його шанцями, почав бити на нього з гармат та кидати бомби, а побачивши, що ні бомби, ні гармати йому не шкодять, звелів чинити в кількох місцях підкопи. Тим часом, доки поспіли з підкопами, припускались у щоденні штурми, в яких утрачено немале число його, польської, та німецької піхоти . Однак, нічого не досягши, мусив він з не меншим жалем дочікуватися підкопів, сподіваючись одержати через них сподівану перемогу над Глуховом... Після такої безуспішної втрати, штурмів і підкопів король Казимир з сенаторами впав у немалу скорботу, однак не тратив іще надії розорити Глухів і знову наказав чинити нові підкопи під Глухів, але їх не встигли викінчити, оскільки гетьман Брюховецький, зібравши до 30 тисяч сьогобічного козацького війська, почав наближатися до Глухова, несучи йому з собою бажану допомогу й оборону. Довідавшись про це, король залишив свій промисел біля Глухова і почав прибиратися до бою з Брюховецьким. Брюховецький прибув із військами до Глухова 30 січня.... Сам же з піхотою і гарматами лишився в обозі і обіцяв помалу наближатись услід за кіннотою під Глухів, Ота кіннота тоді, взявши з собою тільки три легкі гарматки, спішно рушила під Глухів, куди прибула в обідню пору, і застала польські війська в шиках, готовими до бою.

Негайно з ними учинила міцний бій, і, за всесильною божою поміччю, зломила їх, і, вирубавши кількадесят хоругов, увігнала в самий королівський обоз, та ледве-ледве була відбита назад від обозу з гармат та мушкетів. З такого нещасливого воєнного початку, либонь, немалий уродився в поляків страх, вони знамірилися до втечі, однак за королівським приводом розлякані війська зібрано знову, і вони вишикувалися до повторного бою. Так само й козацькі війська, трохи спочивши і владнавшись до бою, знову почали наближатися до поляків і започаткували військовий чин поєдинками зобабіч герцівників, у яких був забитий поляками добрий і значний молодець, гадяцький сотник Ізмаїлов. Потім учинили й загальну битву, в якій козаки спершу зломили були поляків і натисли на їхній обоз. Однак потім поляки, поправившись і одержавши велику підтримку з обозових гармат, відвернули й прогнали козаків від свого обозу десь на півтора гони.

Були тоді з обох боків однаково сумніви щодо перемоги, та ні поляк, ні козак не тратили в тому своєї надії. Після тих двох спроб і воєнних сутичок, відправлених з немалим пролиттям людської крові, коли приходили до третьої, прибув до своєї кінноти зі своєю піхотою і сам гетьман Брюховецький. А як сонце почало схилятися наприкінці дня до заходу, Брюховецький став розпоряджати й ладити свої кінні війська до третьої битви з поляками.

Коли ж у Глухові заграно у дзвони, що скликали православних християн і бідних обложенців на вечірню відправу, то й Брюховецький, звелівши заграти у військові труби і вдарити в тимпани на війну, рушив на поляків, що стояли в повній готовності до бою. Він міцно вдарив на них мужнім і богатирським серцем своїх козаків і зараз-таки, без усякого труда і втрат, цілком зломив і розпорошив їх так, що одні заледве вскочили у свій обоз, а інші в обоз і не потрапили.

З обозу міцно й сильно давано відсіч з гармат та мушкетів, однак правиця господня вчинила так, що поляки, не мігши більше стерпіти козацького штурму проти себе, змушені були ганебно покинути всі гармати й мортири, а з ними й піхоту свою з усіма іншими численними воєнними приборами та обозовими тяжарами і налегці втекти з королем Казимиром з-під Глухова на Новгородок-Сіверський. При цій втечі, либонь, багато поляків пропало і, розбігшись по різних місцях, погинуло, однако немало їх зі своїм королем відійшло на Новгородок (як вище казав) і далі, в Польщу, бо ніч, що тоді настала, не дала козакам більше гнатися за поляками, і тієї ночі, ачей, для збереження свого життя, постаралися вони пробігти від Глухова немало миль. Однак примусила козаків повернутися, і вони не гналися більше за поляками, не стільки тодішня ніч, як здобич, на яку сподівались у віднятому польському обозі.

Тут можна приписати Брюховецькому більший успіх над поляками, ніж його мав Богдан Хмельницький, бо Хмельницький хоч і громив поляків, але громив їх під рейментом їхніх польських гетьманів, а не під королівським рейментом, і з далеко більшою силою козацьких і татарських військ. Короля ж Казимира під Зборовом хоч і обклав був, але також із кримським ханом, і, не здолівши його до решти, закінчив там війну Зборовськими пактами. Брюховецький же надбав більшу божу благодать і всесильну поміч, адже він сам, без жодних чужих військ, тільки з сьогобічними козаками⁷, і тоді їх було менше проти польського війська, переміг під Глуховом тьму-тьмущу, більше ста тисяч поляків⁸ з королем Казимиром і вигнав їх зі своєї вітчизни Малої Росії. Піхота ж лядська, залишена в обозі, одна була вибита, інша дісталася козакам живцем. Так само й тогобічних Тетериних козаків, яких було при королі кілька тисяч, забрано в руки, і хто живий лишився – гонцем відпущений до своїх домів. А кролевчани, прочувши про королівську поразку під Глуховом, вибили в себе королівську гвардію самі і розграбили поміж себе королівські й сенаторські скарби. Тетеря ж, гетьман козацький чигринський, либонь, ішов понад рікою Пслом з козацьким і польським військом, що було при ньому, з’єднатися під Глуховом з королем. Однак, прочувши про розгром і королівську втечу з-під Глухова, завернув з усім військом до свого Чигрина . А гетьман Брюховецький, вигнавши з України з божою поміччю короля Казимира з превеликою шкодою для польського війська і з утратою ним усіх скарбів та обозу з гарматами і всім воєнним прибором, звільнивши від крайньої руїни Глухів і задовольнивши себе та своє козацьке військо значною здобиччю, віддав урочисту дяку вседержителеві Богові, що допоміг йому так щасливо відправити цю велику воєнну справу з самими тільки козаками. Після того воєнного чину Брюховецький відразу розпустив свої війська і наказав їм бути готовими до прийдешньої воєнної кампанії.

Величко С. В. Літопис. – Т. 2 / Пер. з книжної української мови, комент. В. О. Шевчука; Відп. ред. О. В. Мишанич. – К.: Дніпро, 1991. – С. 41-44.