- •1.1. Історія розвитку бальнеології
- •1.2. Загальна характеристика та класифікашя мінеральних вод
- •( За даними: Державний стандарт України
- •1.4. Ресурси мінеральних воа львівщини
- •2). Води з специфічними компонентами
- •2.3). Інші типи вод з специфічними компонентами
- •Ресурси мінеральних вод
- •1.5. Основні методи бальнеологічного лікування
- •2.1. Трускавець
- •Фізико - географічні умови
- •Типи мінеральних вод курорту та їх бальнеологічна характеристика
- •Профіль курорту, лікувальні методики
- •Соціальна інфраструктура
- •2.2. Моршин історія розвитку
- •Фізико-географічні умови
- •І Тип: хлоридно-натрієвий
- •II Тип: сульфатно-хлоридно-калієвий натрієво-магнієвий
- •III Тип : сульфатно-магнієво-калієвий
- •Діагностика
- •Соціальна інфраструктура
- •Перспективи розвитку
- •Історія розвитку
- •Фізико-географічні умови
- •Типи мінеральних вод курорту та їх бальнеологічна характеристика
- •Соціальна інфраструктура
- •Перспективи розвитку
- •Історія розвитку
- •Фізико-географічні умови
- •Типи мінеральних вод курорту та їх бальнеологічна характеристика
- •Сучасний стан інфраструктури
- •Аналогічні курорти
- •Профіль курорту, лікувальні методики
- •Соціальна інфраструктура
- •Аналогічні курорти
- •2.6. Шкло історія розвитку
- •Фізико-географічні умови
- •Типи мінеральних вод курорту та їх бальнеологічна характеристика
/&*ГАсо&и^4
0.(.
Су^и<£*
Використання підземних мінеральних вод з лікувальною мстою сягає глибокої давнини. На протязі більш ніж двох тисячоліть в медицині з'являлись, а потім були забуті дуже багато методів лікування, але використання мінеральних вод завжди було одним з найбільш ефективних.
Україна має великі запаси лікувальних мінеральних вод. З лікувальною і профілактичною метою в країні використовуються різноманітні за хімічним складом і фізичними властивостями підземні мінеральні води, які формуються н різних геологічних і гідрогеологічних умовах земної кори. Всього в Україні в даний час використовується понад 200 родовищ (ділянок) мінеральних вод в тому числі 1 14 родовищ (ділянок), запаси мінеральних вод яких затверджені Державною комісією по запасах корисних копалин.
За кількістю родовищ мінеральних вод, їх різноманітністю та наявними запасами Україна посідає одне із провідних місць у Європі. Тут поширені різні по складу і властивостям лікувальні мінеральні води.
На Львівщині виявлені майже усі типи мінеральних вод, але найбільшо поширення мають: води без специфічних компонентів, води з підвищеним вмістом органічних речовин типу "Нафтуся" та сульфідні (сірководневі) води. За показником балансу прогнозних ресурсів, розвіданих і затверджених запасів мінеральних вод Львівщина посідає перше місце серед усіх областей України. Сумарні запаси мінеральних вод області складають 41,0% державних.
На базі такого потужного бальнеологічного ресурсу на сьогодні в Україні фунціонує 445 санаторно-курортних установ, з яких п'ята частина у Львівській області, що в оздоровчо-лікувальному процесі використовують мінеральні води та лікувальні пелоїдн. Але цими лікувальними закладами освоєно лише 8% експлуатаційних запасів (у Львівськії! області — 9,5%) мінеральних воді 1,8% підрахованих ресурсних запасів цих вод.
У міру розвитку санаторно-курортної справи в Україні могутні природні лікувальні засоби знаходять все більш широке застосування як на численних курортах і в санаторіях, так і в позакурортпих умовах — в місцевих бальнеоліч-ницях. У даний час в Україні для бальнеологічного лікування використовуються головним чином підземні мінеральні води.
Мінеральні води визначають тип і медичний профіль курортів. Бальнеологічний курорт — тни курорту, де основним лікувальним чинником є використання природних мінеральних вод. Води можуть застосовуватися зовнішньо (ванни, басейни), для питного лікування, інгаляцій і інших процедур, існує декілька різновидів бальнеологічних курортів, в яких поєднуються різні види лікування на основі бальнеологічних чинників.
Вданііі роботі зроблена спроба комплексної характеристики мінеральних вод Львівсько':' області з метою визначення подальшого можливого освоєння цього потужного ресурсного потенціалу. Висвітлення перспектив розвитку курортних місцевостей, виходячи з наявності і кількості мінеральних вод, послужить інформативною базою для ширшого залучення інвестиційних коштів у розвиток мережі та потужностей бальнеологічних курортів в області, стимулюватиме подальший пошук, а також вивчення і дослідження розвіданих та затверджених родовищ мінеральних вод, їх фізико-хімічних та бальнеологічних властивостей, перспектив комплексного і різнопрофільного використання.
Увазі читачів подані зібрані та ретельно оброблені численні матеріали, доступно викладені відомості, що можуть представляти інтерес як для спеціалістів, так і тих читачів, котрі спеціалістами не вважаються, але цікавляться природними багатствами нашої країни, зокрема з метою використання приходних чинників для лікування та оздоровлення.
Очевидно перший варіант викладення матеріалу про мінеральні годи та курорти Львівщини матиме недоліки і викличе певні питання, тому авторський колектив сподівається на конструктивну критику та співпрацю у подальшій роботі.
І. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ
1.1. Історія розвитку бальнеології
"Життя — це одухотворена вода"
— Леонардо да Вінчі
Згадки про цивілізоване використання цілющих мінеральних вод тягнуться з глибини віків. Чисельні археологічні знахідки свідчать, що практика оздоровлення мінеральними водами існувала ще у У-ІУ тисячоліттях до нашої ери. Очевидно, джерела мінеральних вод використовувалися ще людьми кам'яного віку. Пам'ятки балнеологічних центрів, що датуються У-ІУ сторіччям до н.е. були виявлені на Балканах і Апенінах, в Середній Азії. Перша письмова згадка про застосування мінеральних вод для лікування зустрічається в працях засновника сучасної медицини Гіппократа (IV сторіччя до н.е.), де описуються лікувальні властивості річкової, солоної і морської води.
"Іп Ьаіпеіз заіиз" ("Здоров'я — це купання") — правдивість цього твердження Гіппократа доводить історія використання оздоровчої сили води. Древні вбачили у мінеральних водах джерело здоров'я, сили і краси. Перший відомий в історії курорт Аскліпія у Древній Греції, розташований поблизу порту Епідау-рос, був створений на природних джерелах мінеральних вод у II сторіччі до нашої ери.
В античні часи джерельну воду обожнювали. Зокрема джерело в ущелині гори Парнас біля Дельфів вважалося священним і власністю Аполлона та його муз. Вода з нього давала натхнення постам. А в древньому Римі 13 жовтня відзначалося свято Фоптаналії, присвячене римському божеству джерел і криниць Фонту. Люди прикрашали криниці та джерела вінками з квітів. Римляни вірили, що у джерельній воді купаються грації.
У Римськії] імперії бальнеологія досягла свого розквіту. Римляни були великими шанувальниками купання у воді термальних джерел. При археологічних дослідженнях па території древніх римських міст були виявлені чисельні залишки архітектурних конструкцій знаменитих римських терм (бані.) — своєрідних бальнеолічниць, в яких використовували термальну воду мінеральних джерел. Римляни настільки цінували водні процедури, що викладали стіни цих терм мармуром і ставили в них скульптури найвідоміших майстрів. Наприклад, у знаменитих термах Каракали були художньо оздоблені золоті вмивальники, а знаменита скульптура Лаокоона була виявлена в термах Агріпи. Часто римські терми були цілими бальнеологічними комплексами з добре розвинутою інфраструктурою, куди крім приміщеньдля водних процедур і масажу входили гімнастичні зали, стадіони, інші спортивні майданчики, бенкетні зали, а також і бібліотеки.
Римському лікарю Архигену (І сторіччя н.е.) належить перша класифікація мінеральних вод. З XV сторіччя відома праця італійського ченця Савоиароли "Трактат про італійські мінеральні води", з вказівками про користуваї ня мінеральними ваннами. Вже через сторіччя були опубліковані лекції італійського лікаря Г. Фалопія — "Сім книг про теплі води", в яких він намагається з'ясувати хімічний склад мінеральних вод. Початок наукового вивчення цілюших властивостей вод був покладений наприкінці XVII століття, коли німецький вчений Ф. Гофман вперше встановив хімічний склад мінеральних вод і присутність в них солей вугільної кислоти, кухонної солі, сірчанокислої магнезії та і і. Шведський хімік І. Я. Берцеліус у 1822р. провів точні хімічні визначення концентрації хімічних елементів мінеральних джерел "Кардові — Вари" і розробці' методики аналітичного визначення хімічного складу мінеральних вод. Надалі, у зв'язку з розвитком природничих наук і медицини, розвинулась нова наукова галузь — бальнеологія. Важливу роль у вивченні лікувальних мінеральних вод зіграло заснування на Кавказських мінеральних водах за ініціативою доктора З.А.Смирнова в 1863 році Російського бальнеологічного товариства.
В Європі значного розвитку і популярності бальнеологія одержала наприкінці ХІХ-го, на початку ХХ-го століття у зв'язку з розмахом санаторного будівництва і потребами санаторно-курортної справи. Відповідно інтенсивніше почали проводитись гідрогеологічні та бальнеологічні вивчений. 1 Іа осиоі і результатів досягнень в бальнеології та гідрогеології почали розроблятись принципи комплексної оцінки мінеральних вод по хімічному складу і фізичних властивостях. Така класифікація лікувальних мінеральних вод була складена А. Алек-сандровим у 1932 році. Пізніше на тих самих принципах була розроблена класифікація В. В. Івановим і Р. А. І Іевраєвим [8], за якою всі найвідоміий мінеральні води були розділені па бальнеологічні типи і класи відповідно до хімічного складу, фізичних властивостей та наявності специфічних лікувальних компонентів. Класифікація є актуальною і дотепер.
В Україні мінеральні води з лікувальною метою використовуються з давніх-давен. Про це є письмові згадки ще з ХУ-ХУП ст., а лікувальна дія мінеральних джерел Карпат очевидно була відома місцевому населенню ще значно раніше. Ще й зараз у Карпатах збереглися сліди давніх "купалень". На Перс; карпатті перша цивилізована водолічниця була збудована у 1578 році на території сучасного курорту Любінь Великий. У 1000 р. поблизу с.Лумшори Перечинськоіо району на Закарпатті вже був організований лікувальний заклад, який пізніше назвали "Курорт Лумшори". а спорудження першої водолічниці на місці курорту "Шкло" датується 1016 роком, хоча згадки про "Яворівські терми" зусі рі-чаються у літературі ще з середини XVI сторіччя. Ще на початку XVII ст. доктор Б.Сікст вивчаючи мінеральні води Шкло визначив, що їх лікувальні м компонентом є сірка. На території сучасного курорту Моршпн мінеральні джерела відомі місцевому населенню ще від ХУІст., коли їх почали використовувати для отримання харчової солі (розробки невдовзі були припинені, оскільки сіль мала гіркий присмак і була непридатна для харчування). .Лише у 1376р. купець Штіллер. власністю якого була земля Моршина. по рекомендації лікаря
Дзіковського відкрив тут санаторій, в якому для лікування застосовувалися мінеральні води. Лікувальні властивості мінеральних іюдТрускавця були описані лікарем Войцехом Очко ще в 1578 р., а на початку XIX сторіччя Трус-кавець вже був відомим у Європі курортом.
З середини XIX сторіччя в Україні, особливо на Передкарпатті та в Карпатах, почали інтенсивно розвиватись курорти мінеральних лікувальних вод (Немирів, Шкло, Трускавець, Любінь Великий, Лумшори, Поляна, Миргород та ін). Тоді в Європі стало популярним оздоровлюватись на бальнеологічних курортах. Бувати "на водах" було престижно. Навкруги джерел виросли курортні міста, що стали центрами світського життя, поряд з лікарнями виникли концертні зали, іподроми і казино.
Зараз у світі існує розвинута мережа бальнеологічних курортів, серед яких достатньо відомими є і курорти Львівщини, особливо Трускавець, Моршин, Любінь Великий.