10

План

семінарського заняття з історії України

Тема № 6.4.

Революційно-визвольний рух на західноукраїнських землях (1918-1920)

1.Передумови виникнення української держави на західноукраїнських землях.

1.1.Підготовка і проведення Листопадового перевороту 1918 р. у Львові. Проголошення ЗУНР.

2.Державотворча діяльність уряду ЗУНР.

2.2.Формування органів влади.

2.3.Створення Галицької Армії.

2.4.Внутрішня та зовнішня політика уряду.

2.5.Злука УНР та ЗУНР.

3.Боротьба ЗУНР проти польської агресії 1918-1919 рр.

3.6.Бої за Львів.

3.7.Українсько-польська війна: її характер, хід та наслідки.

Рекомендовані теми рефератів

1. Євген Петрушевич – президент ЗУНР.

2. Генерал Мирон Тарнавський – командувач УГА.

3. Українське питання на Паризькій мирній конференції.

4. Трагічна доля Галицької Армії.

5. Діяльність уряду ЗУНР в еміграції.

Тези відповідей

1.Передумови виникнення української держави на західноукраїнських землях.

1.1. Підготовка і проведення Листопадового перевороту 1918 р. у Львові. Проголошення ЗУНР. Значний вплив на розгортання національно-визвольного руху на західноукраїнських землях мали події на Наддніпрянській Україні: розпад Російської імперії, створення Української Центральної Ради, проголошення УНР, а також Брестський мирний договір, підписаний нею з країнами Четверного союзу 9 лютого 1918 р. У таємному протоколі договору передбачалося, що Галичина і Буковина будуть об’єднані в одну адміністративну одиницю – „коронний край”, який користуватиметься автономними правами у складі Австро-Угорщини. 10 лютого у Львові відбулася велика маніфестація українців, що висловила підтримку Центральній Раді і вітала підписання миру. Аналогічні багатотисячні маніфестації прокотилися Східною Галичиною на початку березня 1918 р.

25 березня у Львові відбувся з’їзд представників українських партій, який висловився за те, щоб „з усіх земель Галичини і Буковини утворити окремий державний організм”. У той же час представництво українських партій у віденському парламенті – Українська парламентська репрезентація поставила перед австрійським урядом вимоги: не чинити перешкод щодо правового оформлення автономного статусу Східної Галичини, зменшити кількість австрійських військ в краї, замінити військову адміністрацію цивільною та інші.

Восени 1918 р. Австро-Угорська монархія, зазнавши нищівних поразок на фронтах Першої світової війни, опинилася на межі військової катастрофи. 16 жовтня імператор Карл І видав маніфест „До моїх вірних австрійських народів”, в якому погоджувався на перетворення габсбурзької монархії у федеративну державу. Однак це не стримало розгортання національно-визвольних рухів поневолених імперією народів. Західноукраїнські міста охопила „вічева кампанія” – багатотисячні зібрання на яких лунали не лише вимоги автономії для західноукраїнських земель, але й бажання об’єднання усіх українських етнічних земель у єдину незалежну державу. 19 жовтня у Народному домі у Львові відбулася нарада українських послів до австрійського парламенту і галицького сейму, на якій було прийнято рішення про створення Української держави із земель, що входили до Австро-Угорської імперії. Вона повинна була охоплювати територію Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпатської України й спочатку мислилась як федеративна одиниця Австро-Угорщини. На цій же нараді було сформовано її вищий державний орган – Українську Національну Раду (УНРада) на чолі з Є.Петрушевичем – праобраз майбутнього парламенту. Для практичного втілення УНРада створила Крайову організаційну комісію на чолі з відомим політиком, адвокатом К.Левицьким. Остання розпочала переговори з австрійськими властями про передачу влади до рук українців. Австрійський уряд зволікав із вирішенням цього питання і схилявся до того, щоб передати її польській Ліквідаційній комісії, яка мала прибути до Львова із Кракова 1 листопада. Враховуючи цю небезпеку Крайова організаційна комісія вжила контрзаходів: нав’язала контакти із українськими частинами австрійської армії дислокованими на території Галичини, з УСС, які на той час перебували у Чернівцях, було створено Український військовий комітет на чолі із сотником Д.Вітовським. 31 жовтня на спільній нараді УНРади та Військового комітету було вирішено негайно перебрати на території західноукраїнських земель владу. Відповідно до розробленого Д.Вітовським і його начальником штабу С.Горуком плану в ніч на 1 листопада у Львові та інших містах Східної Галичини владу захопили українці. Організація перевороту була підготовлена і проведена блискуче. Так, у Львові він був здійснений при допомозі лише 1400 стрільців. Австрійський намісник генерал Гуйн передав владу УНРаді й виїхав до Відня. Отже, день 1 листопада 1918 р., що увійшов в історію під назвою листопадового чину ознаменував собою відродження на території західноукраїнських земель Української держави, яка із 13 листопада отримала офіційну назву Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР).