Суперечливий стиль — нестійка тактика спілкування, яка припускає елементи різних стилів. Це залежить не стільки від мети і змісту спілкування, скільки від стану суб’єкта.
Взаємодіючи, люди використовують різноманітні способи впливу на партнерів. Найпоширенішими з них є: зараження, навіювання, переконання, наслідування.
Зараження – передача суб’єктом свого емоційного стану партнерам. Це давній механізм взаємодії людей, який виявляє себе під час ритуалів, танців членів первісної общини, релігійного екстазу, паніки тощо.
Навіювання характеризується вибірковим впливом, бо спрямоване на конкретну особу і розраховане на некритичне сприймання нею інформації.
Переконання – вплив на партнера шляхом соціального добору фактів, доказів, аргументів. Воно пов’язане з подоланням пізнавальних бар’єрів, викликаних попереднім досвідом суб’єкта. Людина не прийматиме цих аргументів, якщо вони суперечать її знанням, уявленням тощо. Тоді як результатом навіювання є віра в істинність отриманої інформації, результатом переконання виступає довіра до неї, розуміння її обґрунтованості.
Наслідування – повторення людиною зразків поведінки, що їх демонструють навколишні. Найяскравіше це виявляється у дитячому віці. Прикладом наслідування дорослих може бути дотримання ними моди – форми рольової поведінки у вигляді певних акцентів у мовленні, одязі, поставі, міміці, жестах.
Обмінюючись інформацією, встановлюючи комунікативні зв’язки для досягнення цілей діяльності, взаємодіючи і здійснюючи різнобічні впливи на інших партнерів по спілкуванню, люди безпосередньо сприймають один одного й мають можливість пізнавати фізичні, психологічні та індивідуальні особливості, притаманні кожній стороні. У цьому виявляється перцептивні функція спілкування. інформація, яку одержують співрозмовники у процесі контактів за різними каналами, дає змогу скласти більш-менш об’єктивне враження про те, що становить собою партнер по спілкуванню, проникнути в його внутрішній світ, зрозуміти мотиви поведінки, звички, оцінні ставлення до фактів дійсності. Шлях пізнання людини людиною у процесі спілкування є складним. Адекватний психологічний портрет суб’єкта спілкування формується залежно від об’єктивних та суб’єктивних чинників і охоплює дію трьох важливих механізмів між особистісного спілкування: ідентифікацію, рефлексію (інтерпретацію) і стереотипізацію.
Ідентифікація – уподібнення себе іншому ,спроба поставити себе на його місце, проникнути в систему його смислів. Цей засіб виникає у процесі неусвідомлюваного наслідування дитиною дорослого, проте надалі він набуває форми особливої внутрішньої дії. Так, студент добре розуміє хвилювання та поведінку іншого студента перед іспитом, закоханий – страждання того, кого спіткала невдача у взаємності. Ідентифікація тісно пов’язана з емпатією – здатністю проникатися емоційними станами іншої людини шляхом співпереживання. Якщо ідентифікація – раціональний момент побудови образу людини, то емпатія – афективний (від лат. пристрасть).
Для визначення власної тактики у спілкуванні співрозмовникові важливо знати, як індивід, що входить з ним у контакт, сприймає його самого. Усвідомлення суб’єктом того, як його сприймає партнер по спілкуванню, називається рефлексією. Рефлексія поглиблює сприймання іншої людини, оскільки дає уявлення про ставлення до себе як суб’єкта сприймання.
Коли люди малознайомі, образ часто будується на підставі зовнішніх, до того ж малоінформативних ознак. На процес такої побудови впливають психологічні ефекти: каузальна атрибуція, настановлення, ефект ореолу, стереотипізація, атракція.
Каузальна атрибуція – приписування іншому непритаманних йому рис. Найчастіше це буває за дефіциту інформації, який змушує орієнтуватися на уявлення про “гарну” або “погану” людину. В умовах спільної діяльності це явище має вигляд тенденції переоцінювати позитивне або негативне в людині. Каузальна атрибуція виявляється також при поясненні якихось життєвих подій. Зокрема, встановлено, що учасники подій нерідко вбачають їх причини у зовнішніх обставинах, а спостерігачі — у дійових особах. Проте і перші і другі часто оцінюють поведінку своєрідно, що показав такий експеримент. Досліджуваним пропонували проаналізувати дорожньо-транспортну пригоду, в результаті якої, через очевидну провину водія, постраждав пішохід. Якщо їм повідомляли про легке поранення, завдання розв’язувалося правильно, якщо ж ішлося про тяжкі наслідки, то провина перекладалася на жертву.
Приписуючи, люди можуть виходити з уявлення, що особи з масивним підборіддям – вольові, з високим лобом – розумні, вузькими губами – хитрі, огрядні – добродушні, низькі – владні. Є також тенденція сприймати людей, що носять окуляри, розумними, старанними, такими, що заслуговують на довіру; в літніх огрядних чоловіках вбачати надійних, упевнених у собі людей; у красивих – щирих, щасливих, урівноважених, енергійних, люб’язних, витончених, духовно багатих.
Настановлення – попередньо сформована готовність сприймати іншого під певним кутом зору. Так, настановлення на сприймання “запеклого злочинця” істотно впливає на оцінку зовнішності людини, фотографія якої демонструється. Подібне настановлення подекуди взагалі вводить в оману. Наприклад, коли досліджуваним довелося “дискутувати” з людиною, яка взагалі не чула їхніх реплік, то лише 25% запідозрили щось неладне.
Дією настановлення можна пояснити й ефект ореолу, що полягає в сприйманні партнера крізь призму прикрашених відомостей про нього. З нею пов’язаний також ефект стереотипізації – привнесення в образ людини рис, якими звичайно наділяють представників певної професійної чи національної групи. Наприклад, рисами бухгалтера вважають надмірну економність, педантизм; учителя – повчальність, суворе дотримання норм моралі. Англійців вважають церемонними, німців – ощадливими, американців – практичними, росіян – неорганізованими, українців – індивідуалістами.
Імітація – не спрямований вплив, що не ставить перед собою спеціальної цілі, але має кінцевий ефект і є найпростішою формою відображення людиною поведінки інших людей.
Конформність — процес свідомої зміни оцінок, установок, поведінки під впливом групи.
Ефект новизни і первинності – полягає в тому , що при сприйнятті людьми один одного, по відношенню до знайомої людини, найбільш значимою є остання, тобто більш нова, інформація про неї (ефект новизни), тоді як по відношенню до незнайомої людини більш значимою є перша інформація (ефект первинності).
Атракція – привабливість одного партнера із спілкування для іншого. Формами атракції є: симпатія, дружба, кохання.
Спілкування як соціальне явище охоплює всі сфери суспільного буття та діяльності людей і може бути охарактеризоване за різними параметрами; а саме: залежно від контингенту учасників, тривалості стосунків, міри опосередкування, завершеності, бажаності тощо.
Залежно від контингенту учасників виокремлюють спілкування між особистісне, особистісно-групове та між групове.
Міжособистісне спілкування характерне для первинних груп, в яких усі члени підтримують між собою безпосередні контакти і спілкуються один з одним. Особливості спілкування визначаються змістом і цілями діяльності, що їх реалізує група.
Особистісно-групове спілкування спостерігається тоді, коли одну із сторін спілкування репрезентує особистість, а іншу – група. Таким є спілкування вчителя з класом, керівника – з колективом підлеглих, оратора з аудиторією.
Міжгрупове спілкування передбачає участь у цьому процесі двох спільнот, кожна з яких обстоює власну позицію, домагається Влас них цілей, або ж обидві групи намагаються дійти згоди щодо певного питання, досягти консенсусу. Через гострі суперечності щодо обговорюваного питання може виникнути між груповий конфлікт. У між груповому спілкуванні кожна особистість постає як виразник колективного інтересу, активно його обстоює, добираючи для цього засоби, що найповніше відбивають колективну позицію.
Спілкування може відбуватися як спілкування сторін, між якими встановлюється комунікативний зв’язок, коли співрозмовники безпосередньо сприймають один одного, встановлюють контакти й використовують для цього всі наявні у них засоби. Таке спілкування характеризується як безпосереднє. У безпосередньому спілкуванні функціонує багато каналів зворотного зв’язку, що інформують співрозмовників про ступінь ефективності спілкування.
Опосередковане спілкування – це комунікація, в яку входить проміжна ланка – третя особа, технічний засіб або матеріальна річ. Опосередкування може бути опосередковане телефоном як засобом зв’язку, написаним текстом (листом), що адресований іншій особі; в Інтернеті чи посередником. Міра опосередкування у спілкуванні може бути різною залежно від засобів. Що використовуються для досягнення цієї мети.
На характер спілкування істотно впливає час, упродовж якого триває процес. Регламент – це своєрідний каталізатор змісту та способів спілкування. саме він створює ситуації, коли необхідно висловлюватися так, щоб “словам було тісно, а думці просторо”. Короткочасним є спілкування, що викає з ситуаційних потреб діяльності чи взаємодії й обмежується розв’язанням локальних комунікативних завдань. Такими різновидами спілкування є консультація з певного конкретного питання, обмін враженнями з приводу актуальних подій тощо.
Довготривале спілкування – це взаємодія в межах однієї чи кількох тем, обмір розгорнутою інформацією щодо змісту предмета спілкування. тривалість комунікативних зв’язків визначається цілями спілкування, потребами взаємодії та характером інформації, якою оперують співрозмовники. Спілкування вважається завершеним, коли повністю вичерпано зміст теми, при цьому її учасники однозначно оцінюють результати взаємодії як вичерпні.
При незавершеному спілкуванні зміст тем розмови залишається нерозкритим до завершення спілкування і не відповідає очікуванням сторін. Незавершеним спілкування може бути з об’єктивних причин, коли між співрозмовниками виникають просторові проблеми (роз’єднаність людей) або проблеми щодо засобів зв’язку та стосовно інших необхідних умов для підтримання контактів.
До суб’єктивних причин належить заборона, небажання комунікаторів продовжувати спілкування, усвідомлення необхідності припинити спілкування. залежно від ситуації, характеру та цілей спілкування його класифікують також за іншими критеріями.