Функції спілкування. Різновиди спілкування
Спілкування – це багатоплановий процес, в якому можна виокремити такі основні функції: комунікативну, інтерактивну та перцептивні.
Комунікативна функція – це різні форми та засоби обміну, передавання інформації, завдяки яким стають можливими збагачення досвіду, нагромадження знань, оволодіння діяльністю, узгодження дії та взаєморозуміння людей. Комунікативна функція спілкування, що здійснюється за допомогою мови, є необхідною умовою наступності розвитку генерації, соціального та наукового прогресу людства, індивідуального розвитку особистості. Обмін інформацією, що відбувається в усіх царинах життя суспільства між людьми в різних видах діяльності, забезпечується комунікативною функцією спілкування.
Контакти між людьми не забезпечуються лише потребами передавання інформації. Спілкування завжди передбачає певний вплив на інших людей, зміну їх поведінки та діяльності. У цьому разі виявляється інтерактивна функція спілкування, функція впливу. Поради, інструкції, вимоги, накази, що висловлені у мовній формі та адресовані іншій особі, є спонуканнями до дії та регуляторами її поведінки. Спільна діяльність, її зміст та умови виконання вибудовують таку модель між особистісної взаємодії, коли кожний з учасників послідовно впливає своїми вчинками на інших і, у свою чергу, змінює свої дії під їх впливом.
Спільна діяльність людей – явище суспільне і відбувається під соціальним контролем. Соціальний контроль – це оцінка діяльності з погляду її відповідності прийнятим у суспільстві зразкам поведінки, що регламентується нормами взаємодії людей. Взаємодія людей відбувається ефективно, якщо їхня поведінка відповідає прийнятим зразкам, тим ролям, які грають співрозмовники.
Під роллю розуміється нормативно схвалений зразок поведінки, якого чекають від кожного, хто займає ту чи іншу соціальну позицію. Така поведінка сприймається як специфічна у професійному плані – лікар, вчитель, інженер та у виховному – дитина, дорослий. Кожна людина може грати в житті кілька ролей: у сім’ї – батька, на роботі – керівника, у колі друзів – приятеля тощо. Взаємодія людей, які грають кілька ролей, регулюються рольовими очікуваннями. Рольові очікування – це сподівання на таку поведінку іншої людини, яка відповідає її рольовому статусу. Відповідність поведінки людей взаємним очікуванням – це важлива умова успіху у спілкуванні, її кваліфікують як тактовну. Якщо пацієнт, прийшовши на прийом до лікаря, відчуває уважне ставлення до своїх проблем, лагідність, доброзичливість, намагання пильно розібратися у симптомах захворювання, він переймається довірою до лікаря, правильно зрозуміє його поради та рекомендації щодо лікування.. випадки, коли очікування від співрозмовників не виправдовуються через те, що вони суперечать принципам і переконанням іншого співрозмовника, виходячи за межі його соціально регламентованих цінностей та норм, не є нетактовністю. У таких ситуаціях особистість, розуміючи нереальність того, що від неї очікують, може обстоювати власну позицію й не зосереджувати увагу на тому, наскільки тактовна її поведінка з погляду співрозмовника.
Свідоме ігнорування очікувань іншої сторони, що часто спостерігається в повсякденних ситуаціях спілкування, є нетактовністю. Прояви нетактовності спостерігаються, коли людина виявляє неуважність до співрозмовника (відволікається на сторонні справи), перериває його чи поводиться всупереч соціально визначеній нормі рольового регламенту (керівна особа відмовляється вирішувати питання, що входять до її компетенції) тощо. Отже, нетактовність – це деструкція очікувань у процесі спілкування, яка порушує ефективну взаємодію сторін, що спілкуються, і яка може призводити до конфліктних ситуацій.
Чи звертали Ви коли-небудь увагу на відмінність у ставленні до інших осіб малої дитини і дорослої людини? Дитина у віці від 2 до 3 років поки ще не соромиться чужих людей, ставиться до всіх однаково. Хай це буде батько, знайомі чи навіть міністр. З якою милою безпосередністю називає вона кожного “дядько” не розрізняючи ні родинних зв’язків, ні рівня близькості до сім’ї, становища, яке займає людина в даному суспільстві. З плином часу дитина починає диференціювати свою поведінку залежно від того, з ким вона спілкується. Замість першого, однакового ставлення до всіх без винятку людей, у неї з’являється кілька стилів поводження з людьми: вона вже не однаково ставиться до членів сім’ї, товаришів, учителів, добре знайомих людей, незнайомих.
Минає ще деякий час і кількість стилів (або манер) зростає. Іноді здається, що людина повністю змінює свою особистість, час від часу спілкуючись з різними людьми. Ці зміни відбуваються або внаслідок її здатності пристосовуватися до нових людей і обставин, або внаслідок того, що просто змінюється її внутрішній світ. Наприклад, молодий чоловік у чоловічому товаристві поводить себе впевнено і природно, а серед жінок втрачає свою впевненість, ніяковіє. Або, навпаки, з жінками він завжди ввічливий і люб’язний, а серед чоловіків грубий.
Поведінка людей змінюється не тільки залежно від статі, а й від віку того, з ким говорять. Одні люди по-різному поводяться з малою дитиною, підлітком, дорослим. Натомість інші застосовують у спілкуванні небагато стилів поведінки, а лише два: зі старшими від себе і молодшими.
Наступним моментом, який впливає на стиль поведінки, є суспільне становище того, з ким ви спілкуєтесь. Зрозуміло, що деякі люди з рівними собі спілкуються інакше, ніж, наприклад, з генеральним директором чи міністром.
“Ніякого страху перед звіриною”, — говориться в приказці. Проте деякі люди, навіть зі значним досвідом, стають нараз ніби паралізовані, якщо їм доводиться відвідати якусь високопоставлену особу, скажімо, генерального директора, міністра, або його заступника. Їх побоювання, як правило, зайві і не мають підстав. Адже і генеральний директор, і міністр такі самі люди, як і кожен з нас. Єдине, з чим треба рахуватися і що повинно в даному разі вплинути на нашу поведінку, — це те, що у таких людей обмаль часу. Тому висловлюватися треба чітко, ясно, недвозначно, зосереджуючись лише на основних питаннях.
Ще одним важливим чинником, який впливає на нашу поведінку, є уявлення, що склалося у нас про характер іншої людини. Зарубіжні психологи провели щодо цього цікаві експерименти. Перед тим, як представити нову особу, одній групі сказали, що то привітна й люб’язна людина, а другій – що сувора і замкнена. Виявилося, що люди першої групи, які чекали побачити привітну, товариську, веселу людину, поводилися невимушено, тоді як другої – сковано і формально. Даний факт свідчить про те, наскільки попереднє уявлення про людину інших людей, думка про неї впливають на стиль її поведінки.
Який же висновок випливає з усього сказаного? Чи справді, спілкуючись з людьми, необхідно користуватися різними методами залежно від того, з ким ми спілкуємося? Так, необхідно. Бо ж люди відрізняються одне від одного не лише статтю, віком, фахом, становищем у суспільстві, а й характером. Свою поведінку слід пристосовувати до тієї людини, з якою ми спілкуємося, — інакше неможливо встановити невимушені стосунки з нею.
Рівень спілкування залежить від характеру відносин, що склалися між суб’єктами спілкуванню виділяють три такі рівні: соціальний, діловий і духовний. Соціальний рівень реалізує спілкування, в процесі якого суб’єкти ставляться один до одного згідно з соціальними нормами. Діловий рівень виникає із спільної діяльності і характеризується, насамперед, змістом конкретної ситуації спілкування. Духовний рівень – взаємодія, засобами якої є не лише значення, а й смисли. Це співпереживання і взаємопроникнення суб’єктів спілкування у внутрішній світ один одного, це, власне, спілкування особистостей.
За рівнем, спілкування може бути також офіційним (формальним) або ж неофіційним (неформальним). Перше регламентується функціями, які виконують його учасники в процесі спільної діяльності. Друге обслуговує зовні не регламентовані – між особистісні стосунки між людьми.
Стилі спілкування –характерні способи встановлення і розвитку контактів. Найважливішими серед них є: демократичний, авторитарний і суперечливий.
Демократичний стиль будується на мовних і немовних засобах, які викликають у співрозмовника позитивне ставлення до змісту повідомлення. Він ґрунтується на гуманному ставленні до людини, супроводжується високою оцінкою партнера, орієнтацією на його сильні сторони. Це складна тактика спілкування, яка не завжди дає негайний позитивний ефект. Це швидше мистецтво переходу від ділового до духовного рівня спілкування.
Авторитарному стилю, поширеному в недемократичному суспільстві, притаманне вибіркове і здебільш індивідуально-психологічних особливостей, урахуванні вразливих місць, застосуванні засобів, що нав’язують певну точку зору. Власне, це спілкування за зразком суб’єкт-об’єктних стосунків, коли партнера розглядають лише як засіб досягнення власної мети.