Інформаційне обслуговування підприємництва

У концепції підприємницького успіху досить важливу (інколи й визначальну) роль відіграє комерційна інформація, тобто певна сукупність відомостей, що дає змогу діловій людині приймати правильні управлінські рішення у сфері бізнесової діяльності.

Що і як продукувати, з якими якісними характеристиками і спо­живчими властивостями, де і як продати товар, рекламувати його тощо — з усіх цих питань підприємець може прийняти опти­мальне рішення лише на основі необхідної інформації. Чим пов­нішою і вірогіднішою є зібрана підприємцем інформація, тим ефективнішим буде прийняте рішення.

Сучасна система господарювання не може ефективно функ­ціонувати без широкого розвитку інформаційного підприємницт­ва як професійного виду діяльності. Інформаційне підприємницт­во інтегрує кілька напрямів, що здатні розвиватися на самостій­ній основі (них і вітчизняних інститутів менеджменту і підприємництва, ШКІЛ бізнесу тощо). Особливо корисним є стажування безпосередньо в зарубіжних фірмах (компаніях, корпораціях), які мають великий досвід ефективного господарювання в умовах розвинутої ринко­вої економіки.

Така специфічна освітянська діяльність базується на поши­ренні й засвоєнні інформації трьох видів: 1) основних професій­них знань, необхідних кожному, хто започатковує і постійно здійснює підприємницьку діяльність, 2) узагальненні найефектив­ніших форм і методів організації підприємництва, які досі ще ма­ло відомі широкому загалу підприємців; 3) періодичному інструк­туванні підприємців щодо практичного застосування нових зако­нодавчих та нормативних актів (законів, указів Президента, роз­поряджень і постанов Кабінету Міністрів України, різноманітних положень та інструкцій тощо).

При цьому важливо наголосити на винятковій практичній зна­чущості саме таких форм і методів студіювання, оскільки самі підприємці стають носіями загальноекономічної та комерційної інформації, необхідної для здійснення ефективної бізнесової діяль­ності.

• Управлінське консультування (консалтинг) підприємниць­ких структур широко використовується і забезпечує достатній економічний зиск. Це зумовлено тим, що підприємництво є до­сить специфічним, багатогалузевим і складним видом діяльності, а підприємці не можуть мати однаково глибокі професійні знання і навички з усіх конкретних її напрямів.

Варто особливо наголосити на консультативній діяльності стосовно різноманітних підприємницьких проектів, що започат­ковується в Україні. Такі послуги на професійному рівні, вклю­чаючи експертне оцінювання нової підприємницької ідеї і моде­лі її реалізації, конкретні техніко-економічні розрахунки і про­позиції, майже завжди забезпечують достатньо високу ефектив­ність тієї або іншої підприємницької діяльності. До цього тре­ба додати, що важливим напрямом консалтингу є інноваційна сфера підприємництва, коли консультанти (за кордоном їх не­безпідставно називають виробничими і фінансово-господарсь­кими чародіями) обгрунтовано рекомендують підприємцям ви­користати нові нестандартні рішення щодо застосування но­вітніх технологій, «ноу-хау», устаткування, систем управління тощо.

Надання юридичних послуг і забезпечення навчально-довід­ковою літературою істотно полегшують активну підприємниць­ ку діяльність, оскільки сприяють підготовці и прийняттю науко­во обгрунтованих технічних, організаційних і соціально-еконо- мічних рішень. Спеціалізовані професійні фірми для надання юридичних послуг різноманітним підприємницьким структурам розгортають свою діяльність як важливий складник інфраструк­тури підприємницької діяльності в Україні. При цьому необхідно врахувати той факт, що чимало потужних підприємницьких струк­тур мають власні юридичні групи, спроможні розв'язувати всі завдання правового регулювання бізнесових взаємовідносин парт­нерів.

Забезпечення підприємців навчально-довідковою літературою стає все більш нагальним завданням інформаційно-видавничих структур економічного і соціального спрямування. Сучасні ґрун­товні навчальні посібники з питань практичної організації та ефективності підприємництва, словники та довідники допомага­ють діловим людям ефективніше господарювати.

• Маркетингові дослідження, що мають постійно проводити­ся спеціалізованими науково-дослідними інституціями галузево­го підпорядкування або працівникам внутрішньофірмової служби маркетингу, вочевидь, повинні забезпечувати підприємцям мож­ливість діяти відповідно до вимог ринку і потреб споживачів. Тому обґрунтовані рекомендації стосовно визначення попиту і ринкових вимог до товару, можливих цін, найбільш вдалого мо­менту виходу на ринок та його рекламного супроводу безперечно сприятимуть підвищенню ефективності діяльності підприємців України.

• Активна реклама кваліфікується підприємцями як важливий засіб формування свого кола споживачів, привернення їхніх сим­патій. Успішна реклама є своєрідною «візитною карткою» діяль­ності будь-якого підприємця.

Вище наведені напрями інформаційного обслуговування під­приємництва можуть стати найефективнішими, якщо будуть ви­користовуватися узгоджено і комплексно. Зрозуміло, що інфор­маційна база підприємництва має формуватись не лише за ра­хунок звернення до відповідних секторів (організаційних утво­рень) ринкової інфраструктури, а й нагромадженням економіч­ної інформації у процесі власної підприємницької діяльності. Задля досягнення підприємцем особистого успіху варто навчи­тись науково виваженій процедурі і культурі аналізу власної ді­яльності.

СР№12

Моделі бізнес-культур

Розгляд вищезазначених сегментів бізнес-культури приводить до необхідності дослідження її моделей.

Модель (model) — формальна або неформальна структура аналізу, використовуючи яку прагнуть абстрагуватися від склад­нощів реального світу, але зберегти характеристики економічної системи, що дають змогу зрозуміти поведінкові, організаційні та технічні взаємозв'язки, які лежать в основі системи, що аналізу­ється. У вужчому змісті модель визначається як деякий об'єкт (система), дослідження якого є засобом для одержання знань про інший об'єкт (оригінал). Отже, метою моделі є полегшення пояс­нення економічних явищ і розроблення економічних прогнозів. Існують різноманітні види моделей. Так, вони поділяються на

матеріальні й ідеальні. У свою чергу матеріальні можуть бути статистичними та динамічними, а ідеальні — образними, знако­вими та розумовими. В поєднанні із терміном «бізнес-культура» ці моделі набувають іншого, особливого значення.

Історики і культурологи давно обговорюють проблему виник­нення двох типів культур, пов'язану з історією людства, виник­ненням цивілізацій у різних частинах світу — дихотомію Схід — Захід. Такі феномени, як «влада — власність», общинні зв'язки і колективізм виникли і виявилися особливо стійкими на Сході. Разом з тим Схід — це «великий творець у духовній сфері». Для культури Заходу характерний більший динамізм, активно пере­творююча позиція людини, раціоналізм та індивідуалізм.

На основі чотирьох ідеологій Р. Харісона (влада, роль, завдан­ня і особистість) англійський фахівець у галузі менеджменту Ч. Хенді побудував свою модель, яка описує чотири типи бізнес- культур:

• Культура влади (або «павутина») грунтується на сильній владі, зосередженій у центрі в руках одного керівника. Цей тип культури притаманний малим фірмам на ранніх етапах їх ство­рення і розвитку, хоча може проявлятися і на великих підприємс­твах з добре налагодженою взаємодією підрозділів.

• Позиційна, або рольова культура (культура храму) прита­манна переважно великим державним або приватним організаці­ям з розвинутим бюрократичним апаратом. Головне — функція, а не людина. У зв'язку з цим неприйнятні індивідуалізм і агресив­ність. Рішення приймаються повільно, що може бути небезпечно в кризовій ситуації.

• Матрична культура (або культура завдань). Працівники розміщені на перетині рядів та стовпців матриці. Матрична куль­тура характерна для творчих, дослідницьких, консалтингових компаній. Таким організаціям притаманні проблеми розпорошен­ня відповідальності і діяльності.

• Індивідуальна культура (або культура «зірок»), де кожна людина (або підрозділ) є «зіркою». Такий тип культури власти­вий, наприклад, організаціям, створеним кількома фахівцями для спільного використання ресурсів. При цьому учасники об'єднан­ня працюють практично самостійно.

Поглибив цю модель Г. Хофштед. Він розглядав спосіб розпо­ділу влади і потяг до уникнення невпевненості. На основі опиту­вання 60 000 респондентів у 70 країнах про їх трудові та життєві цінності він виділив чотири пари факторів, які обумовлюють вид управління: колективізм — індивідуалізм; велика — мала дистан­ ція влади; сильне — слабке уникнення невизначеності; маскулі­нізація (чоловіча культура) — фемінізація (жіноча культура

Наприкінці минулого століття було оприлюднено результа­ти дослідження американських вчених Кіма Камерона і Роберта Куінна, які виділили чотири типи бізнес-культури: клановий, ад- хокрсітичний, ринковий та ієрархічний (бюрократичний) що утво­рюють континуум. Виокремлені типи частково збігаються з ти­пологією Ч. Хенді, проте деякі є поєднанням кількох управлінсь­ких схем. Принципово важливою є гіпотеза авторів щодо викори­стання в організації ознак всіх типів культур, хоча одна з них може бути домінантною.

В моделі Г. Бенвеністе використано критерії зарегламентова­ності дій зверху і сили горизонтальних взаємозв'язків та виок­ремлено теж чотири типи бізнес-культур:

• Апатична. Зв'язки в групі слабкі, існує багато наказів, через що культура групи або організації має тенденцію до апатії або фаталізму.

• Змагальна, індивідуалістична. Зв'язки в групі слабкі, нака­зів мало, тому в групі панує конкуренція. Стимули і механізми ринку відіграють у такій ситуації більш важливу роль.

• Ієрархічна, колективістська. Зв'язки в групі міцні, видаєть­ся багато наказів стосовно того, як себе поводити, що породжує сильну організацію з чіткою структурою і визначеними лініями комунікацій і команд.

• Егалітарна. Якщо зв'язки в групі сталі та існує не так бага­то наказів, культурі притаманна тенденція бути егалітарною. Всі члени групи довіряють один одному і мають спільні цілі. Плану­вання в такій організації набуває комунікативного характеру, по­єднуючи дійових осіб і допомагаючи їм проводити зміни. Досяг­нення порозуміння в такій групі суттєвіше, ніж в інших типах культури.

Модель А. Пригожина грунтується на двох типах бізнес-куль­тур, а саме: вертикальна (російська) — високий ступінь централі­зації, зарегламентованості зверху і низький рівень розвиненості співпраці по горизонталі; горизонтальна (західного типу) — ни­зький ступінь централізації і високий рівень розвитку співпраці по горизонталі.

Культура, яка пов'язана з підприємницькою діяльністю, в Україні тільки починає формуватися. В роки радянської влади розвивалася культура, яка відображала адміністративно-організа­ційну структуру держави і суспільну власність. Ця структура бу­ла вертикальною, передбачала ієрархічну градацію влади і підпо­рядкування зверху донизу, що визначало прояв ініціативи і само­стійності владних структур і перетворювало виконавців у без­ініціативних працівників, позбавляючи їх індивідуальної актив­ності. Розмаїття культур у бізнесі обумовлено великою кількістю га­лузей виробництва і сфер людської діяльності. Американські до­слідники О. Діл та Н. Кеннеді розробили інтегровану модель га­лузевої культури, яку можна подати у вигляді спрощеної схеми (рис. 10.3). Модель побудована з використанням двох критеріїв: ризику та зворотного зв'язку.

Критерій ризику — визначення того, наскільки об'єктивно і суб'єктивно ризиковані ті чи інші дії підприємства на певному ринку.

Критерій зворотного зв 'язку — швидкість реагування на ті чи інші дії підприємства на певному ринку (успіх чи невдача).

Швидкий	Культура торгівлі	Спекулятивна культура (культура вигідних угод)
Повільний	Адміністративна культура	Інвестиційна культура
	Низький	Високий

Ризик

Рис. 10.3. Спрощена схема інтегрованої моделі галузевої культури

• Культура торгівлі характеризується швидким зворотним зв'яз­ком, низьким ризиком. Притаманна торговим підприємствам.

Успіх таких підприємств залежить від кількості контрактів з покупцями і від наполегливості в пошуку угод. Оскільки окрема угода не може привести до банкрутства усього підприємства, то має місце низький ризик. Співпрацівники організації з культурою торгівлі у всіх стосунках ведуть колективну гру. Недоліки: кіль­кість переважає над якістю, мислення короткострокового успіху, тісніший зв'язок працівник-працівник ніж працівник-підприєм- ство, висока плинність кадрів (не буває династій).

• Спекулятивна культура (культура вигідних угод) характе­ризується швидким зворотним зв'язком, а також середнім або ви­соким фінансовим ризиком. Притаманна підприємствам, що тор­гують цінними паперами, сировиною, косметикою, рекламою, «модою» і т. д. Основна стратегія таких підприємств — не проґа­вити свій шанс. Тут поважають швидкі угоди і швидке отримання грошей, що і впливає на норми поведінки і цінності організації. Співпрацівники впевнені в собі, мають індивідуальне бачення, високу самооцінку, агресивні риси характеру. Недоліки: коротко­зорість, агресивність, відсутність колегіальності

СР№13