Глава 1. Законодавча, нормативно-методична і наукова бази функціонування систем захисту інформації

1. Державна політика забезпечення інформаційної безпеки

Інформація – один із найважливіших ресурсів розвитку суспільства, держави й людини – активно впливає на всі сфери життєдіяльності кожної окремої держави і всієї світової спільноти. Часто-густо її можна використати як на благо, так і на шкоду інтересам особистості, суспільства й держави. Тому роль інформаційної безпеки в системі національної безпеки постійно зростає і виходить на перший план. Національний інформаційний ресурс є одним із головних джерел могутності держави, окремих фінансових, промислових і науково-дослідних суб’єктів. У зв’язку з цим постає необхідність формулювання державних інтересів в інформаційній сфері, з оцінювання ефективності наявної системи безпеки, розробки заходів з її вдосконалення.

Державна інформаційна політика повинна забезпечувати права громадян, юридичних осіб і держави на вільне отримання, поширення і використання інформації, враховувати необхідність захисту державних і приватних інформаційних ресурсів, забезпечувати конфіденційність інформації та інтелектуальної власності.

Державна політика має додержуватись таких принципів інформаційної безпеки:

• забезпечувати правову рівність всіх учасників процесу інформаційної взаємодії, незалежно від їхнього політичного, соціального та економічного статусу, права громадян і організацій на вільне створення, пошук, отримання і поширення інформації будь-яким законним способом;

• виходити з того, що інформаційні ресурси є об’єктом власності, і сприяла введенню їх у державний оборот;

• обстоювати пріоритетність розвитку сучасних інформаційних і телекомунікаційних технологій і засобів, здатних забезпечити створення національних телекомунікаційних мереж і включення в світові інформаційні мережі й системи моніторингу;

• передбачати узгодженість рішень, що їх приймають органи влади і місцевого самоуправління для забезпечення інформаційної безпеки в рамках єдиного інформаційного простору; не допускати монополізму міністерств, відомств і організацій у галузі забезпечення інформаційної безпеки.

Основні положення державної політики забезпечення інформаційної безпеки такі:

• обмеження доступу до інформації є винятком із загального принципу відкритості інформації і здійснюється тільки на основі законодавства;

• відповідальність за збереження, засекречування і розсекречування інформації персоніфікується;

• доступ до будь-якої інформації, а також обмеження доступу, що вводиться, здійснюється з врахуванням прав власності на цю інформацію, встановлюваних законом;

• юридичні і фізичні особи, які збирають, накопичують і обробляють персональні дані і конфіденційну інформацію, несуть відповідальність перед законом за їх збереження і використання;

• формує нормативно-правову базу, яка регламентує права, обов’язки і відповідальність усіх суб’єктів, що діють в інформаційній сфері;

• законними засобами забезпечує захист суспільства від хибної, спотвореної і недостовірної інформації, яка надходить через засоби масової інформації;

• здійснює контроль за створенням і застосуванням засобів захисту інформації шляхом їх обов’язкової сертифікації і ліцензування діяльності в галузі захисту інформації;

• здійснює протекціоністську політику, яка підтримує діяльність вітчизняних виробників засобів інформації та її захисту і вживає заходів щодо захисту внутрішнього ринку від проникнення неякісних засобів інформатизації та інформаційних продуктів;

• сприяє наданню громадянам доступу до світових інформаційних ресурсів, глобальних інформаційних мереж;

• прагне до відмови від зарубіжних інформаційних технологій і засобів інформатизації;

• формує програму інформаційної безпеки, яка об’єднує зусилля державних організацій і комерційних структур створенні єдиної системи інформаційної безпеки;

• докладає зусиль до протидії інформаційної експансії інших країн, підтримує інтернаціоналізацію глобальних інформаційних мереж і систем.