Утворення водоспаду

Початок існування водоспаду лежить у заледенінні Вісконсина, що закінчилося біля 10 000 років тому. Північноамериканські Великі озера і річка Ніагара — це результат існування останнього континентального льодовикового щита — величезного льодовика, що сповзав по місцевості з території східної Канади. Льодовик рухався подібно до бульдозера: перемелюючи каміння і ґрунт, зрушуючи їх з місця, заглиблюючи русла річок і створюючи озера. У певних місцях відкладалися уламки порід (донна морена), примушуючи річки створювати нові русла. Геологи висловлюють припущення, що існує стара долина, похована під льодовиковими наносами приблизно в районі Велландського канала (англ. Welland Canal). Після того як крига скресла, дренажна канава з боку Великих озер перетворилася в сучасну річку Ніагара, яка не могла більше текти старою долиною — і утворила нове русло в докорінно зміненому ландшафті. Згодом річка Ніагара вирізала глибоку ущелину уздовж Ніагарського ескарпу, з північного берега утворивши обрив, викликаний ерозією гірських порід між озерами Ері і Онтаріо: річка розмивала старі морські скелі, геологічний вік яких був старший навіть за льодовик. Три великі формації гірських порід були розмиті вщент в ущелині, утвореній річкою Ніагарою.

Коли знову утворене русло Ніагари зіштовхнулось з тривкими до ерозії доломітовими породами, то цей шар став еродуватись набагато повільніше ніж м'які сланцеві і піскуваті породи, що лежали на нижчому рівні. За даними аерофотознімання чітко встановлюється геологічна формація Локпорт (Lockport Formation) середньо - силурійского періода, яка лежить вверх за течією водоспаду, і складає приблизно третину верхньої частини стіни ущелини. Вона представлена дуже щільними, міцними вапняками і доломітами. Прямо під ними дві третини відкосу займають породи формації Рочестер (Rochester Formation) раннього силурійського періоду, — більш слабші, м'якіші і крихкі. Вони в основному представлені чергуванням глиняного сланцю, з тонкими пластами вапняку, що містить численні скам'янілості. Оскільки цей шар еродується значно легше, водний потік підрізує тверді пласти і утворює водоспад. (InfoNiagara.com)

Місцезнаходження

Ніагарський водоспад – одне з чудес світу – розташований на півдні-сході Канади, в штаті Онтаріо, в 130 км від Торонто, на кордоні США і Канади, де знаходяться п’ять найбільших прісних озер земної кулі: Верхнє, Мічиган, Гурон, Ері і Онтаріо. Єдиний стік вод чотирьох перших з них – р. Ніагара, що випливає з оз. Ері і впадає в оз. Онтаріо. Річка несе їх води спочатку пологим руслу, але недалеко від оз. Онтаріо обривається 50-метровим уступом в сланцевих породах, прикритих вапняками.

Спокійний, рівний і дуже сильний шум водоспаду чути аж за 20 км навкруги. Індіанці племені ірокезів назвали водоспад Нікакаре – “Великий шум”. Європейці побачили Ніагарський водоспад в 17 ст., а 180 років тому тут було збудовано перший готель.

Характеристика

Річка, розітнута островом на дві частини, падає в прірву двома великими широкими потоками, один з яких належить США, інший - Канаді. Ширина правого, американського - 305 метрів, лівого - 914 метрів. Поряд з островом Козячий є маленький острів Місячний. Між ними також утворився водоспад - Місячний Каскад - завширшки 20 метрів. Якщо скласти разом розміри всіх потоків, то загальна ширина Ніагарського водоспаду буде 1239 метрів. За цим показником Ніагарський водоспад - п'ятий у світі. І один із найпотужніших. Щохвилини вниз спадає 360 000 тонн води, причім більша частина із канадського притоку, який має назву Хорсшу, або Підкова. Він справді скидається на підкову, хоча іноді його називають Громовержець.

Товщина водяного потоку становить декілька метрів; вода, яка падає, здається нерухомою і тільки внизу кипить і клекоче, підіймаючи на висоту до 100 метрів стовпи водяного пилу.

Водоспад вибив у кам'янистому ґрунті западину завглибшки 50 метрів так називають гігантські ями, що утворюються біля підніж водоспадів від ударів водяного струменя й обертання у ' цьому вирі величезного каміння.

Сонячного дня над водоспадом виникає широка дуга райдуги. Часто їх буває декілька - одна всередині іншої. Особливо захоплює нічна райдуга, що постає при світлі Місяця. Туристи, які відвідують водоспад, приходять сюди вночі й годинами милуються цим дивом природи.

Із обох берегів до підніжжя водоспаду ведуть штольні з ліфтами, пробиті в скелях. Туристів одягають у спеціальні водонепроникні плащі, і, стоячи на бетонованих майданчиках на відстані півтора-два метри від падаючої води, вони відчувають благоговійний жах і схиляються перед могутністю стихії.

Побутує давня легенда племені ірокезів про Діву Туманів.

Колись, певного дня року, найгарнішу дівчину племені віддавали на пожертву богові Маніту, який, - а саме так уявляли собі індіанці жив у цьому водоспаді. Дівчину вдягали в найгарнішу одіж, саджали в пірогу без весел і спускали на воду. Згідно з легендою, дівчата самі прагнули зустрітися з Маніту й через це не боялися смерті. Та якось була обрана дочка вождя. Він не міг розлучитися з улюбленою донькою, подався за нею і загинув. Лишившись без вождя, плем'я відмовилося від цього страшного обряду.

Кілька років тому можна було прогулятися по вапнякових мілинах під Місячним водоспадом, або Весільною Фатою, як називають американці ділянку між островами Місячним і Козячим. Ця незвичайна мілина утворилася між стіною падаючої води і гребенем Місячного водоспаду, який називається Печерою Вітрів.

Але тепер про відвідання Печери Вітрів, або Еолової Печери, можна тільки згадувати. Нині «гуляти» під водоспадом заборонено через можливий обвал.

Маса води, яка падає, така велика, що несе з собою навіть уламки скель. 18 січня 1931 року обвалилася в річку й була підхоплена водою брила вагою 75000 тонн. А 28 липня 1954 року зірвалося 185000-тонне здоровило.

Якось течією річки пустили до водоспаду старий корабель. Подивитися на це видовище зібралися юрби туристів. Корабель з величезною швидкістю понісся до водоспаду і зник назавжди. Не знайшли навіть його уламків.

Але траплялися диваки, які кидали виклик цьому грізному диву природи, 1883 року американський капітан Вебб оголосив, що за великі гроші перепливе Ніагару в тому місці, де починається водоспад. Зібралося безліч людей, але Вебб доплив тільки до середини річки і зник у гігантському вирі. Лише через чотири дні його тіло було знайдене в 15 кілометрах нижче за течією.

Дуже ризиковану подорож у дерев'яній бочці, вимощеній усередині м'якими подушками, здійснила 4 жовтня 1901 року 43-річна вчителька міс Енні Тейлор. Вона залізла в бочку, її щільно закрили і пустили вниз за течією. Підпливши до водоспаду, бочка перевернулася, зникла в бурхливому потоці й випірнула далеко від місця падіння водоспаду. Коли «плавучий засіб» зловили й відкрили, міс Тейлор виявилася живою, але обличчя в неї було сильно розбите. Від неминучої загибелі вчительку врятувало те, що бочка мала невеликі розміри і овальну форму. Після «стрибка» міс Тейлор отримала сумнівний титул Королева Імли.

Такі трюки для багатих туристів багато разів влаштовували безробітні. А після невдалої спроби Реда Гілла 5 серпня 1951 року «смертельні стрибки» були заборонені.

Створено навіть музей, що увіковічнює пам'ять про «смертників», які скотилися по водоспаду або намагалися пройти над ним по канату.

З водоспадом пов'язано безліч усіляких неймовірних пригод. Так, 9 липня 1960 року, човен, у якому пливли батько, сорокарічний Джим Генікат, його семирічний син Роджер Вуд і сімнадцятирічна дочка Діна, перекинувся на відстані декількох кілометрів вище від водоспаду. З останніх сил усі троє намагалися доплисти до острова Козячий, але стрімка течія несла їх до ревучої води. Дівчину вдалося зловити за 30 метрів від водоспаду, а батька й брата вода скинула вниз. Врятувався тільки Роджер, бо на ньому був рятувальний жилет.

За водоспадом річка звужується майже до ста метрів, але й далі мчить із величезною швидкістю в дикій ущелині завдовжки близько 11 кілометрів. Тут немає ні піни, ні бризок. Найстрашніша і вражаюча частина Ніагари - біля відомих своєю люттю порогів неподалік від міста Куїнстон. Потім річка виходить на рівнину, її течія стає спокійна, вона розширюється і несе свої приборкані води в озеро Онтаріо.

З има.1948р.

В різні пори року Ніагарський водоспад має різний вигляд. Навесні і

влітку білий кипучий потік оточений яскравою зеленню, восени - темним багрянцем. Узимку річка замерзає лише по краях, а зі скель звисають величезні крижані бурульки. Часто виникають крижані труби, через прозорі стінки яких видно, як падає вода, яка «не хоче» замерзати. Страшний Ніагарський водоспад навесні, під час льодоходу. Величезні крижини падають з виступу вниз, розбиваються на дрібні частини і зникають у гігантському вирі. Незвичайна історія сталася з водоспадом 1948 року. На певний час він перестав існувати, Місцеві жителі не розуміючи чому це скоїлося, чекали кінця світу. Але виявилося, що крига озера Ері щільною масою загатила річку в самому її початку, і вода змогла пробити цю перешкоду лише через тридцять годин. (http://ukr-tur.narod.ru)

Клімат

ВЕСНА: Температура коливається від 5 ° до 19 ° градусів за Цельсієм (41 ° - 66 ° градусів за Фаренгейтом). Нічна температура коливається від -3 ° до 8 ° градусів за Цельсієм (26 ° до 46 ° градусів за Фаренгейтом). Внаслідок раптових змін температури розташовуватись тут відкритому кемпінгу до середини травня не рекомендується.

ЛІТО: У червні, липні і серпні погода, як правило, яскрава і сонячна зі спорадичними опадами. Озерами Ері та Онтаріо викликаються бурі, проте вони не бувають серйозними.

ОСІНЬ: Першим тріскучим морозом, снігопад очікується в кінці жовтня або початку листопада. Переважають змішані погодні умови. Дощ і хмарність є відносними.

ЗИМА: дні, як правило, холодні і ясні. Сніг помірний. Снігові бурі бувають рідко. Снігопади озера ефективні в основному в локалізовані районах поблизу Буффало і на південь. Озеро Ері, під час тривалих холодів замерзає повністю. Варто відзначити, що багато видів діяльності (наприклад, Діва Туману тощо) не працюють взимку через холодні умови.