3. Економічна думка Месопотамії

Стародавні країни Месопотамії як конгломерат нестійких державних утво­рень, започаткованих у IV—III тис. до н.е., були одним із найдавніших центрів людської цивілізації, батьківщиною писемності. Ще у VII ст. до н.е. у Месо­потамії була створена перша бібліотека, в якій цар Ашшурбаніпал зібрав релігійні, законодавчі матеріали стародавніх часів, переклавши їх на сучас­ну йому мову з допомогою перших словників.

До пам'яток економічної думки цього періоду належать численні госпо­дарські архіви, юридичні та дипломатичні документи, релігійні твори та надписи літописного характеру.

Відомі дослідникам господарські доку менти належать до 4500 р. до н.е.і представляють собою звітність про рухоме і нерухоме царське майно. Тексти торговельних договорів про продане землі, худоби, рабів, знарядь праці,датовані III тис. до н.е., засвідчують зародження та швидкий розвиток у державах Месопотамії приватної власності та товарно-грошових відносин. З метою регламентації цих відносин держава у законодавчому порядку визначала умови торгівлі, найму, оренди тощо.

3 погляду історії економічної думки значний інтерес викликають збірки законів царя Ешнунни (XX ст. до н.е.), закони Ліпід-Іштара (XX—XIX ст.до н.е.), закони царя Хаммурапі (XVIII ст. до н.е.), Хетські закони (відома копія XIII ст. до н.е.), а також Старий Заповіт.

У законах Ешнунни (59 статей) встановлюються фіксовані ціни на основні продукти, норми заробітної плати та матеріальна відповідальність батрака за невиконану роботу. Як основний загальний еквівалент визначається срібло, допоміжний — ячмінь. Між цими двома еквівалентами визначена строга відповідність. Робиться спроба пов'язати з цінами на основні товари цілий ряд платних послуг (рівень орендної плати, норму процента, розмір штрафів тощо). Закони Ешнунни допускають продаж нерухомості й відображають більш розвинений характер товарно-грошових відносин у Стародавньому Вавилоні порівняно зі Стародавнім Єгиптом.

Більш повне уявлення про розвиток суспільства Старовавилонського періо­ду дає збірка законів Ліпід-Іштара (43 статті). Ці закони, як зазначається у вступі, призначені для того, щоб "встановити справедливість у країні" та по­класти край скаргам невдоволених. З метою послаблення боргового рабства дозволяється час від часу звільняти боржників від боргових зобов'язань. Всі штрафи та розрахунки виражаються у сріблі. Вперше мова йде про регламен­тацію орендних відносин як суттєвої складової старовавилонської економіки.

Найбільш відомим першоджерелом вивчення суспільного устрою та господарського життя держав Стародавнього Сходу є кодекс законів вавилонського царя Хаммурапі (1792 —1750 рр. до н.е.). У 1902 році французька археологічна експедиція знайшла у Сузах (Персія) чорний базальтовий стовп висотою більше 2 метрів, покритий клинописними написами. У його верхній частині був зображений бог Сонця і справедливості Шамаш, який вручає за­кони царю Хаммурапі. Текст законів складається із вступу, 282 статей (до нашого часу дійшли лише 247), які охоплюють майже всі сторони життя вавилонського суспільства того часу.

Закони царя Хаммурапі становлять систему правових норм, призначених головним чином для царських судів і спрямованих на упорядкування соці­ально-економічних відносин.

Закони Хаммурапі:

• засвідчували високий рівень культури тогочасного суспільства, прагнення узагальнити та систематизувати правові норми, для того, щоб "сильний не утискав слабкого, щоб сироті та вдові надана була справедливість". Водночас йдеться про майнове та соціальне розшарування старовавилонського суспільства, визначається його структура, яка включає 3 стани:вільних общинників (авілумів), царських людей (мушкенумів) і рабів (вардумів). Поділ на рабів та рабовласників, відмінності у правах та обов'язках різних станів вважаються вічними та природними явищами;

• були спрямовані на підтримку стійких традиційних соціальних інститутів, общинної власності на землю, обмеження товарно-грошових відносин та втиснення їх у рамки, які не суперечать натурально-господарській орієнтації рабовласницької держави. Закони Хаммурапі захищали майнові інтереси правителя, рабовласників, державних службовців, воїнів,дрібних виробників та общинників. Будь-які посягання на приватну власність вважалися злочином і жорстоко каралися. Вільні особи отримували повне право розпоряджатись своїм майном, у тому числі землею. Однак заборонявся продаж службових наділів: "Поле, дім і сад, котрі належать редуму, баіруму або платнику доходу, не можуть бути продані за срібло";

• обмежували лихварство та боргове рабство в інтересах рабовласницької держави. Ст. 117 передбачала, що в борговому рабстві людина може пробути не більше 3 років, після чого вона має бути звільнена від боргової кабали. За умов стихійного лиха та втрати врожаю борг автоматично переносився на наступний рік. Передбачалося також покарання лихварів за поганее поводження з боржниками. Так, лихварям заборонялося самовільно забирати у боржників урожай у рахунок оплати боргу. У ст. 116 наголошувалося, що у випадку смерті взятого у боргове рабство сина боржника, викликаної поганим з ним поводженням, смертна кара чекала сина кредитора. Закони Хаммурапі строго регламентували норму процентна в грошовій (20 %) та натуральній (33 %) формах, а також передбачали відстрочку виплати боргу у випадку неврожаю на 1 рік без сплати додаткових процентів. За несвоєчасну сплату боргів ні царські воїни, ні інші громадяни не мали права бути позбавленими своїх земельних наділів;

• узаконювали орендні відносини та відносини найму. Орендні відносини оформлялися договором, в якому вказувався строк оренди, об'єкт оренди,розмір орендної плати та час оплати. Так, наприклад, орендна плата за використання поля складала третину врожаю, саду — дві третини тощо.З метою захисту інтересів землевласників та заохочення до сумлінної праці у ст. 62 зазначалося, що розмір орендної плати встановлюється на основі се­редньої врожайності землі у певній місцевості й не враховує зменшення уро­жаю в результаті поганого обробітку орендованої ділянки. Закони Хамму-рапі передбачали встановлення норми грошової винагороди найманим робітникам, регламентували форми та строк найму (10—20 років).

У законах Хаммурапі підкреслювалась необхідність реєстрації витрат і надходжень (праобраз бухобліку), захисту прав споживачів тощо. За пору­шення законів передбачалась система покарань, основу яких становили гро­шові штрафи і компенсації потерпілим, в окремих випадках — смертна кара, але не за звичаєм кровної помсти, а на основі царського закону.

Важливою пам'яткою економічної думки Месопотамії є збірка Хетських законів (XVI ст. до н.е.). Закони Хетської держави відрізняються від законів Стародавньої Вавилонії своєю структурою та більш детальним опрацюванням багатьох питань економічного характеру. У них знайшла відображення система державних повинностей, регламентація умов торгівлі, найму, товарних цін.

У Старохетському царстві основною соціально-економічною одиницею була сімейна община, яка мала право володіння та передачі в спадок певної сімей­ної ділянки. Водночас володіння земельною власністю було пов'язане з вико­нанням певних повинностей.

Хетські закони:

• засвідчували, що сімейні общини сплачували податки відповідно до розмірів земельних ділянок і відбували обов'язкову військову повинність;

• відображали умови існування землеволодіння царських чиновників та господарства царя і членів його сім'ї, які обслуговувались працею рабів та вихідців з общин;

• детально регламентували угоди купівлі та найму, визначають ціни на різні види рухомого та нерухомого майна, розмір плати за навчання професій столяра, коваля, ткача тощо. Фіксація товарних цін свідчить про нерозвиненість товарно-грошових відносин і прагнення зберегти традиційні натуральні пропорції обміну.

Цінним джерелом досліджень економічної думки народів Стародавнього Сходу є Старий Заповіт — найдавніша частина священної книги християн — Біблії. Старий Заповіт включає 50 книг і становить збірку вибраних творів стародавньої іудейсько-ізраїльської літератури. Він поділяється на три ча­стини: П'ятикнижжя Мойсея (Тора — "Учення"); Пророки (стародавні хро­ніки і пророцтва, які приписуються народним проповідникам) та Священні Писання (збірка текстів, які належать до різноманітних поетичних і прозо­вих жанрів: релігійна лірика, афоризми, настанови, хроніки тощо). Найбільш ранній текст, що входить до його складу, датується XIII ст. до н.е., тоді як найбільш пізні тексти — III—-II ст. до н.е.

Старий Заповіт — складний, багатогранний твір, у якому відобразились дум­ки багатьох поколінь стародавніх мислителів, пророків, поетів, писарів та пере­кладачів. У ньому також знайшли відображення економічні уявлення епохи стародавнього світу. Характерною рисою цієї пам'ятки економічної думки є захист інтересів бідних верств населення, засудження свавілля, розкоші, заклик до відновлення традицій, норм та звичаїв патріархального життя.

Важливою складовою П'ятикнижжя є закони, покликані регулювати всі сторони життя староізраїльського суспільства, в основі яких лежить визнан­ня недоторканності основних прав людини: на життя, власність, працю і від­починок.

Старий Заповіт обмежує боргове рабство 6 роками та регламентує порядок звільнення рабів-одноплемінників. "Якщо зубожіє у тебе брат твій і буде прода­ний тобі [у рабство], то не покладай на нього роботи рабської... до ювілейного року нехай працює у тебе"1. Майнове право стародавніх євреїв характери­зується відсутністю поняття "приватної власності", оскільки вся власність, в тому числі родова земля, вважалася довіреною Богом у тимчасове користу­вання. Відтак у Старому Заповіті наголошується на тому, що по волі Бога земля не може бути відчужена назавжди. Якщо вона передається за борги за межі роду, то мусить бути повернена на 50-й (ювілейний) рік. Об'єктом купівлі-продажу могли бути лише освоєні пустища, куплені в іноземців, або захоп­лені землі.

У Старому Заповіті засуджується та критикується лихварство як причина розорення та боргового рабства. Обмежується застосування заста­ви: забороняється брати у заставу життєво необхідні речі: одяг, знаряддя праці, робочу худобу, житло. Кожні 6 років оголошувалося списання боргів неза­лежно від їх розміру.

Тяжка підневільна праця трактується як Божа кара, засуджується жадоба до накопичення багатства. Тора проголошує обов'язком коленого допомогу нужденним, вдовам, сиротам. Зазначається, що плата батракам мусить бути здійснена до заходу сонця, її затримка трактується як злочин проти Божих законів і карається штрафом ( пожертвуваннями храму) і оплатою у подвійно­му розмірі. Прагнення до соціальної справедливості та співчутливе ставлен­ня до знедолених, відображені у Старому Заповіті, сприяли виникненню та поширенню раннього християнства, справивши значний вплив на розвиток економічної думки середньовіччя.