Тема 2. Господарство первісного суспільства та його еволюція на етапі ранніх цивілізацій. Зародження економічної думки

1. Загальна характеристика економічної думки Стародавнього Сходу

2. Памятка економічної думки Стародавнього Єгипту

3. Економічна думка Месопотамії.

4. Економічні ідеї у Стародавній Індії.

5. Економічні погляди мислителів Стародавнього Китаю.

1. Загальна характеристика економічної думки Стародавнього Сходу

Історичний портрет епохи

Формування двох сучасних цивілізацій пов'язують із так званим «осьовим часом», який, на думку К. Ясперса, припадає десь на проміжок між 800 та 200 рр. до Р.Х. Як він зазначає, саме в цей період відбувається «найрізкіший» поворот в історії. З'являється людина такого типу, що зберігається донині. Саме цей час ми коротко й називатимемо осьовим часом.

Саме в цей час, стверджує Ясперс, відбувається чимало незвичайного: на Сході і Заході зароджується філософія, виникають нові релігії та їх пророки, а людина усвідомлює своє буття і саму себе, а також свої межі. У цю епоху було розроблено основні категорії, якими ми мислимо й нині, закладено основи світових релігій. У всіх напрямах відбувся перехід до універсальності.

Власне, осьовий час розглядається як перехідний період цивілізаційного процесу, який пов'язують із найрізноманітнішими сферами життєдіяльності людини, яка, нарешті, визначила себе як індивідуальність. Ці зрушення супроводжувалися певними, досить глобальними змінами в господарській та техніко-технологічній сферах, які найчастіше пов'язують із переходом до так званого залізного віку, поширенням досконаліших знарядь праці та модернізації виробничих процесів. І, як зауважує Ю. Павленко, цей технологічний переворот у цивілізаціях Старого світу в цілому завершується на середину І тисячоліття до н.е., інакше кажучи, в осьовий час.

Зазнає змін та певних трансформацій і соціальна структура суспільства, в якій поряд із традиційною державною владою— власністю та системою розподілу виникають відносини власності індивідуальної, як правило, у вигляді рухомості. Така власність поступово відокремлюється від влади, хоча вона й зберігає у своїх руках власність на землю та воду.

Поява недержавних власницьких структур безпосередньо пов'язана з індивідуальною трудовою діяльністю людини (ремесло, торгівля), яка сприяє розвиткові товарно-грошових відносин. Система розподілу поступово перетворюється у податковий апарат. Зростає соціальне й майнове розшарування. Отже, в соціально-економічному плані осьовий час пов'язаний з появою недержавних власних структур, а в суспільному — з визначенням самоцінності людини, її права стати в опозицію до освячених попередніми поколіннями та релігією світоглядних основ і створення теорій, які повинні визначити шляхи найкращого облаштування людства. І, як стверджує К. Ясперс, завершення осьового часу тісно пов'язане із створенням світових імперій та світових релігій.

Усі ці зміни відбуваються одночасно в трьох точках первісних цивілізацій -— Китаї, Індії та у Середземномор'ї (Заході), незалежно одне від одного. Осьовий час означав руйнування великих стародавніх культур, розчиняв їх у собі, призводив їх до загибелі, незалежно від того, чи був носієм нового народ стародавньої культури, чи інші народи. На цьому етапі стародавні культури продовжують існувати «лише в тих елементах, що увійшли в осьовий час, були сприйняті новим началом».

Отже, осьовий час поклав початок двом основним сучасним цивілізаціям — Східній та Західній, кожна з яких увібрала певні риси попередньої історії вищеназваних регіонів великих стародавніх культур. Слід зауважити, що зміни на Сході були значно меншими, ніж на Заході. Проте до осьового часу ці регіони прийшли з уже досконало сформованими суспільними інститутами — державою, владою, власністю. Поява їх була тісно пов'язана з тими змінами форм господарської діяльності, що відбувалися в різних варіаціях у різних регіонах світу.

Таким чином, осьовий час — це був період трансформації всієї життєдіяльності людства у межах провідних цивілізацій, він ха­рактеризувався принциповими змінами в соціально-економічній, політичній, етнічній та техніко-технологічній сферах. Його слід розглядати як найважливішу віху в історії, яка визначає як попередній, так і наступний розвиток людства.

Отже, епоха стародавнього світу охоплює тривалий історичний період, пов'язаний з переходом євразійських племен до осілості та зем­леробства, розвитком поділу праці, виокремленням ремесла, будівництвом кам'яних та дерев'яних споруд, використанням колеса та плавкою металів. Важливу роль у розвитку господарського життя стародавніх народів Сходу відігравало природне середовище та кліматичні умови. Виробництво мало переважно натуральний характер, провідною галуззю було сільське госпо­дарство, землеробство.

У цей період панівною була традиційна економічна система, засно­вана на багатоукладності, натурально-общинних формах господарювання, широкому застосуванні ручної праці, освячених століттями традиціях та звичаях, релігійних і культових цінностях, кастовому поділі населення. Станова структура держав з осілим населенням включала родову знать, воїнів, слу­жителів культу, землеробів, ремісників, купців та рабів.

В епоху стародавнього світу відбувалось формування основних соціаль­них інститутів суспільства: власності (приватної та колективної), сім'ї (па­тріархальної), релігії (переважно політеїстичної), держави тощо. Ускладнення господарської практики та майнових зв'язків сприяло поступовому переходу від заснованого на родових традиціях звичаєвого права до системи держав­ного законодавства.

Важливим фактором розвитку людського мислення у цей період став винахід писемності. Ідеографічне письмо з'явилось у древніх єгиптян і шу­мерів у другій половині IV тисячоліття до н.е., у стародавніх індійців — з III тися­чоліття до н.е., у стародавніх китайців — з II тисячоліття до н.е. Виникнення буквеного письма у фінікійців сприяло формуванню у І тисячолітті н.е, грецької та латинської писемності.

У рабовласницьких державах Стародавнього Сходу поступово склався специфічний азіатський спосіб виробництва, соці­альною основою якого була сільська землеробська община державних рабів, а економічною основою — державна власність на землю. Специфіка цього господарського устрою зумовила особливості східної економічної думки.

Більшість письмових джерел, з яких можна довідатись про економічні уявлення, тут носили державно-нормативний характер. В їх основі знахо­дяться проблеми організації і управління державним господарством, регламентація економічних взаємовідносин, нормування і облік виконаних робіт, створення державних запасів і фондів. Однак економічна думка Стародавнього Сходу ще не була відділена від політико-правової та релігійної ідеології. Тому основними джерелами вивчення економічної думки служать трактати державних чиновників на господарську, соціально-політичну та релігійно-філософську тематику, а також збірки законів.

Історія держав Стародавнього Сходу відображає початок цивілізації та становлення економіки як специфічної сфери людської діяльності. Відокремлення скотарства від землеробства, виділення ремесла із сільськогосподарського виробництва, розвиток обміну, виникнення торгівлі та грошей сприяли продукуванню надлишкового продукту, майновому розшаруванню населення. Охорона інтересів приватних власників, необхідність обслуговування потужних іригаційних систем та захисту населення від зовнішньої небезпеки викликали потребу у сильній централізованій владі, суворій дисципліні, ре­гламентації господарського життя.

Писемні джерела, які дають змогу аналізувати економічну думку Стародавнього Сходу, відображають специфіку азіатського способу виробництва:

• Основу економіки складало зрошувальне землеробство, що вимагало будівництва та обслуговування складних іригаційних систем;

• державна система тяжіла до автаркії: самозабезпечення та самоізоляції від інших країн, захоплення життєвого простору та побудови територіальних імперій;

• панівною була державна власність на землю, рабів при збереженні общинного землекористування, державний контроль над розподілом, споживанням, поведінкою і навіть образом мислення громадян;

• натуральне господарство як основа суспільного розвитку, слабкий розвиток товарного виробництва і ринкових відносин;

• патріархальне рабство: незначна чисельність і частка рабів, зайнятих в основному на будівництві та обслуго­вуванні іригаційних систем, культових споруд, царського господарства.

Характерними рисами економічної думки Стародавнього Сходу є глибокий символізм, апріорність, невіддільність від універсального міфологічного розуміння світу, схильність до повчань. Писемні джерела відображають повсякденну господарську практику (переписи населення, земельні кадастри, документи господарської звітності тощо), а також спроби її первісного осмислення (наста­нови, повчання, нормативні акти). При цьому центральне місце відводиться про­блемам, пов'язаним з обліком, організацією та управлінням державним госпо­дарством ("Артхашастра", "Гуань-цзи"), регламентацією майнових відносин, відносин найму та форм контролю за економічною діяльністю населення (закони Ешнунни, закони Хаммурапі, Хетські закони).

Слід зазначити, що у країнах Стародавнього Сходу регламентувалось не тільки натуральне господарство, але і зачатки товарно-грошових відносин. Проблеми захисту населення від боргового рабства і лихварства знайшли яскраве відображення у Старому заповіті Біблії. Писемні джерела свідчать також про те, що у Нововавилонському царстві була створена проста й універсальна форма зобов'язань для оформлення товарно-грошових зв'язків, існу­вали "ділові будинки", які виконували функції перших банків (Дім Егібі, Дім Іддін-Мардука, Дім Мурашу та ін.). Саме з історією економічної думки Стародавнього Сходу пов'язане започаткування конкретних економічних наук — статистики, обліку та аналізу господарської діяльності, управлін­ня тощо. Економічна думка Стародавнього Сходу справила значний вплив на розвиток європейської цивілізації і стала суттєвим внеском до скарбниці світового економічного знання.