11.2.4. Аудит фінансової сфери підприємства

Головним джерелом інформації в процесі аналізу фінансової сфери є типові форми річної бухгалтерської звітності підприємств, зокрема:

• баланс підприємства — ф. № 1;

• звіт про фінансові результати — ф. № 2;

• звіт про фінансово-майновий стан — ф. № 3.

Особам, відповідальним за проведення фінансового аналізу, слід ураховувати, що у зв'язку з переходом вітчизняних підприємств на національні стандарти бухгалтерського обліку та звітності, наказом Міністерства фінансів України затверджено низку нових стандартів бухгалтерського обліку. Головна інформація, яка використовується в ході аналізу, міститься в ПБО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»; ПБО 2 «Баланс»; ПБО 3 «Звіт про фінансові результати»;

ПБО 4 «Звіт про рух грошових коштів»; ПБО 5 «Звіт про власний капітал». Запровадження стандартів бухгалтерського обліку дає можливість не лише уніфікувати звітність вітчизняних та зару­біжних підприємств, а й полегшує проведення фінансового аналізу. Оскільки розрахунок окремих показників фінансового стану базує­ться на окремих статтях тієї чи іншої форми бухгалтерської звітнос­ті, стандартизація форм звітності є необхідною передумовою стандартизації фінансового аналізу. Необхідність такої стандарти­зації виникає за оцінювання кредитоспроможності чи санаційної спроможності вітчизняних суб'єктів господарювання зарубіжними інвесторами.

Аналізуючи фінансовий стан підприємства, що перебуває в кри­зі, можна використати «Методику інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій». Аудит фінансової сфери включає:

• оцінку динаміки та структури валюти балансу;

• аудит власного капіталу;

• аудит позичкового капіталу та кредиторської заборгованості;

• оцінку ліквідності активів підприємства та його платоспроможності;

• аудит реальних та фінансових інвестицій;

• аналіз дебіторської заборгованості;

• аналіз Сазп-РІоху;

• оцінку ділової активності підприємства.

1) Оцінка динаміки і структури валюти балансу. За досліджен­ня динаміки валюти балансу та його структури використовується

трендовий метод аналізу (кожна позиція балансу порівнюється з да­ними попередніх років) та бенчмаркінг (окремі статті порівнюються з аналогічними середньогалузевими показниками та з показниками підприємств, найліпших у галузі). На підставі цього робиться висно­вок про основні тенденції динаміки показників. Тенденція до змен­шення валюти балансу свідчить про скорочення підприємством обся­гів своєї господарської діяльності. Це, у свою чергу, може бути головною причиною його неплатоспроможності. Аналізуючи окремі статті балансу, слід зважати на те, що реальна ринкова вартість де­яких активів, відображених у балансі, може бути значно нижчою за їхню балансову вартість або взагалі дорівнювати нулю.

2) Аудит власного капіталу. Ураховуючи функції власного ка­піталу, його роль як джерела фінансових ресурсів на підприємстві, аудит власного капіталу займає ключове місце в процесі аудиту фі­нансової сфери. У процесі аудиту увага звертається на такі основні питання:

• склад та структура джерел власних фінансових ресурсів;

• структура сукупного капіталу підприємства;

• правильність формування статутного фонду та порядок оцінки вкладів;

• можливості збільшення статутного фонду та необхідність санації балансу;

• можливості реструктуризації статутного фонду;

• структура та джерела формування додаткового капіталу;

• наявність резервних (страхових фондів);

• наявність нерозподіленого прибутку (непокритих збитків).

На цьому етапі аудиту розраховується низка показників, які ха­рактеризують рівень фінансової незалежності підприємства та стру­ктуру його сукупного капіталу. Методику розрахунку цих показни­ків наведено в розділі 9 підручника.

Проблематика аналізу власного капіталу вітчизняних підприємств полягала в тому, що тривалий час структура балансу базувалася на принципах, які були сформовані до переходу на ринкові методи гос­подарювання. Вона не враховувала наявних у міжнародній практиці підходів до визначення капіталу підприємства та його складових — власного та позичкового капіталу. Показники структури капіталу, розраховані на підставі окремих статей чинного до 2000 р. балансу, дають спотворену інформацію про реальний фінансовий стан підпри­ємства. Так, на більшості вітчизняних підприємств показники фінан­сової незалежності, фінансового лівериджу та інші є значно ліпшими за аналогічні показники провідних зарубіжних підприємств.

Оптимізація структури капіталу є надзвичайно важливим і вод­ночас чи не найскладнішим завдання фінансового менеджменту. Не існує єдиних підходів до визначення найбільш оптимального спів­відношення між власним та позичковим капіталом. Це визначається особливостями фінансово-господарської діяльності конкретного підприємства, галузі, до якої воно належить, обсягів діяльності та низкою інших факторів.

Аудит власного капіталу акціонерного товариства включає також розрахунок показників ринкової активності підприємства, а саме:

— коефіцієнта цінності акцій (відношення ринкової ціни однієї акції до суми дивідендів на одну акцію);

— рентабельності акцій (показник, обернено пропорційний кое­фіцієнту цінності акцій);

— суми дивідендів на одну акцію.

3) Аудит позичкового капіталу та кредиторської заборговано­сті. У ході аудиту позичкового капіталу та кредиторської заборго­ваності розв'язуються такі завдання:

• визначення складу та структури позичкових засобів;

• розшифровування поточної кредиторської заборгованості;

• визначення величини простроченої заборгованості, оцінка можли­вості пролонгації та реструктуризації заборгованості;

• вивчення можливості емісії облігацій та залучення додаткових по­зик.

Аудитор повинен перевірити повноту відображення в балансі та у фінансовому плані підприємства поточної заборгованості, тобто заборгованості, яку слід погасити найближчим часом. Особлива увага звертається на те, чи враховані всі платежі в бюджет (з нара­хованими штрафами включно), чи правильно визначено частку дов­гострокових позик, яку треба погасити в короткостроковому періо­ді, заборгованість із заробітної плати тощо.

Аналізуючи довгострокову кредиторську заборгованість, звер­тають увагу на цільове використання довгострокових кредитів бан­ків та інших позикових коштів, які одержано протягом останніх ро­ків, а також на розміри штрафних санкцій, відсотків, сплачених через порушення розрахунково-платіжної дисципліни (у тому числі через несвоєчасне повернення банківських кредитів). Робиться ви­сновок щодо характеру відносин між підприємством і банками, котрі його кредитують, між підприємством і його найбільшими креди­торами — виробничими партнерами. Оцінюються можливості одер­жання платіжних поступок, розробляються пропозиції та заходи щодо стимулювання участі кредиторів у санації підприємства-боржника.

У процесі санаційного аудиту, за даними аналітичного обліку на останню звітну дату проводиться розшифрування кредиторської заборгованості. Досліджуючи питання кредиторської заборгованості, слід ураховувати, що штрафи, пені, неустойки, визнані боржником або щодо яких є рішення арбітражного суду про стягнення, відносять на результати фінансово-господарської діяльності і до їх одержання чи сплати відображають у звітності одержувача та платника в статтях дебіторів і кредиторів відповідно.

Суми кредиторської заборгованості (перед державними підпри­ємствами), щодо яких строк позовної давності минув, підлягають перерахуванню дебітором у відповідний бюджет не пізніше 10 чис­ла наступного після закінчення строку позовної давності місяця. За несвоєчасне перерахування заборгованості в бюджет стягується пеня в розмірі 0,3% від суми заборгованості за кожний день прострочки.

Аудитор повинен також оцінити можливості емісії та розміщен­ня облігацій, якщо це передбачено санаційною концепцією підпри­ємства. При цьому аналізується попередня діяльність підприємства щодо випуску облігацій (якщо це мало місце), а також визначається ефективність використання коштів, залучених завдяки емісії. Слід перевірити, чи враховані підприємством податкові аспекти емісії облігацій.

4) Оцінка ліквідності активів підприємства та чого плато­спроможності. Оцінка ліквідності активів значно полегшиться з уведенням у дію ПБО 2, оскільки в балансі, складеному за новою формою, статті активів розміщено за принципом зростання ліквід­ності згори донизу.

На цьому етапі аудиту розв'язують такі основні завдання:

— аналізують оборотні активи;

— визначають рівень ліквідності активів;

— оцінюють платоспроможність підприємства;

— визначають рівень виконання умов забезпечення фінансової рів­новаги.

Активи підприємства та їх структуру вивчають як з погляду їх­ньої участі у виробництві, так і з погляду оцінки їхньої ліквідності. Нагадаємо, що ліквідність активів — це здатність окремих елемен­тів активів швидко трансформуватися в грошові засоби.

Платоспроможністю (ліквідністю підприємства) називається йо­го спроможність здійснювати платежі наявними засобами, або та­кими, котрі безперервно поповнюються за рахунок його діяльності. Управління ліквідністю дає змогу уникнути неплатоспроможності і полягає в оперативному плануванні та координації виплат за борго­вими зобов'язаннями з грошовими надходженнями на рахунок під­приємства.

Якщо наявних активів у ліквідній формі недостатньо для задо­волення в установлений строк вимог, пред'явлених підприємству з боку кредиторів і виконання зобов'язань перед бюджетом, то та­кого суб'єкта підприємницької діяльності вважають неплатосп­роможним. За неспроможності підприємства виконати грошові зо­бов'язання протягом трьох місяців після настання строку їхнього погашення, кредитори можуть звернутися в арбітражний суд із за­явою щодо оголошення боржника банкрутом. Для дослідження фінансової рівноваги розраховується група показників ліквідності та платоспроможності (див. тему 9).

5) Аналіз дебіторської заборгованості. У процесі санаційного аудиту, за даними аналітичного обліку на останню звітну дату проводиться розшифрування дебіторської заборгованості та її кла­сифікація з фіксацією дат виникнення і сум в розрізі окремих контр­агентів. Методологічні засади формування в бухгалтерському облі­ку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фі­нансовій звітності дано в ПБО 10 «Дебіторська заборгованість».

Виділяють поточну дебіторську заборгованість (яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашеною протя­гом дванадцяти місяців від дати складання балансу) та довгостро­кову дебіторську заборгованість (яка не виникає в ході нормально­го операційного циклу та буде погашеною пізніше ніж через двана­дцять місяців від дати складання балансу). На відміну від поточної дебіторської заборгованості довгострокова заборгованість відобра­жається в першому розділі активу балансу, складеному за націо­нальними стандартами бухгалтерського обліку, що зумовлено мен­шим рівнем її ліквідності.

Поточна дебіторська заборгованість включається до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю, яка визначається як різ­ниця між поточною заборгованістю та резервом сумнівних боргів. Резерв сумнівних платежів розраховується двома способами:

1) виходячи з платоспроможності окремих дебіторів (якщо існує значний ризик невиконання платежів);

2) на підставі класифікації дебіторської заборгованості.

За другим способом здійснюється групування заборгованості за строками її непогашення із розрахунком коефіцієнта сумнівності для кожної групи згідно із сумою безнадійної дебіторської заборго­ваності за попередні звітні періоди. Величина резерву сумнівних платежів визначається як сума добутків поточної дебіторської за­боргованості відповідної групи та коефіцієнта сумнівності відповід­ної групи.

Слід ураховувати, що резерв сумнівних платежів відображається у звіті про фінансові результати в складі інших операційних витрат, а виключення безнадійної дебіторської заборгованості зі складу ак­тивів супроводжується одночасним зменшенням величини резерву сумнівних платежів.

У ході аналізу аудитор повинен оцінити реальні можливості рефі­нансування дебіторської заборгованості, а також тенденції її розвит­ку. Зростання дебіторської заборгованості свідчить про надання підприємством товарних позик споживачам своєї продукції. Креди­туючи їх, підприємство фактично ділиться з ними частиною свого прибутку. Водночас кредитор може брати позики для забезпечення своєї діяльності, що призводить до збільшення власної кредиторсь­кої заборгованості.

б) Аудит реальних та фінансових інвестицій (вкладень). Згідно з національними стандартами бухгалтерського обліку до інвестиційної діяльності підприємства відносять операції з придбання (спо­рудження, виготовлення) і продажу майна, що амортизується, — основних фондів, нематеріальних активів та інших необоротних ак­тивів, а також довгострокових та короткострокових фінансових ін­вестицій.

Аналіз інвестиційної діяльності підприємства, яке перебуває у ] фінансовій кризі, проводиться в розрізі таких основних питань:

— склад, структура та доцільність реальних інвестицій;

— склад, структура та прибутковість фінансових вкладень;

— джерела фінансування інвестицій та правильність їхнього ві­дображення в обліку.

Під час аудиту операцій, пов'язаних з капітальними вкладення­ми, аудитор досліджує перелік об'єктів інвестування, наявність ко­шторисів, актів уведення в експлуатацію та обґрунтованість витрат. Наявність довгострокових фінансових вкладень свідчить про інвес­тиційну спрямованість підприємства. Коли підприємство перебуває у фінансовій кризі і йому загрожує неплатоспроможність, необхідно зробити розшифровку інвестиційних вкладень, дати оцінку їхньої ліквідності та визначити доцільність вкладення коштів у дані активи,

7) Аналіз Са5Іг-РІо\у¹. Попередній аналіз грунтувався в основному на оцінці певних статей активу та пасиву балансу підприємства. Фак­тологічною базою аналізу СаяЬ-РІоуу є дані звіту про прибутки та зби­тки (звіту про фінансові результати та їх використання). Показник СааЬ-РІоус характеризує величину чистих грошових потоків, які утворюються в результаті операційної та інвестиційної діяльності й залишаються в розпорядженні підприємства в певному періоді.

Даний показник можна розглядати з трьох позицій:

1. Як фінансово-економічний показник (індикатор можливості фінансування за рахунок внутрішніх фінансових джерел).

2. Як показник результативності фінансово-господарської діяль­ності (індикатор теперішньої та майбутньої дохідності підприємства).

3. Як загальний індикатор фінансового стану підприємства. Залежно від цілей фінансового аналізу використовують різні під­ходи до розрахунку СазЬ-РІо^. Найбільш поширений спосіб полягає в тому, що до прибутку, який залишається в розпорядженні підпри­ємства, у визначеному періоді додаються амортизаційні відрахуван­ня, нараховані у тому самому періоді. СааЬ-РІоуу показує, яку суму грошових коштів із загального обсягу виручки від реалізації можна спрямувати на погашення кредитів та сплати відсотків, на інвестиції чи на виплату дивідендів. У рамках аналізу Са5Ь-Р1о\у обчислюється коефіцієнт співвідношення СазЬ-РІоуу і заборгованості (нетто):

де КФВ — короткострокові фінансові вкладення. Цей коефіцієнт показує здатність підприємства розрахуватись зі своїми боргами за рахунок надходжень від операційної та інвести­ційної діяльності.

У цьому аналітичному блоці аналізується також процес форму­вання й використання прибутку. У ході аналізу визначається, як

змінюються протягом певного періоду суми прибутку від основної діяльності, інших операційних доходів та чистого прибутку, розгля­даються фактори, що спричиняють такі зміни.

Проводячи аудит СааЬ-РІоуу, слід ураховувати, що досить часто прибуток (збиток), відображений в балансі підприємства та у звіті про фінансові результати, не відбиває реальних фінансових резуль­татів діяльності підприємства. Це пояснюється тим, що, з одного боку, через податкові та інші фактори, суб'єктам господарювання не вигідно показувати реальний економічний прибуток (виявляється тенденція до його заниження), а з іншого — держава через інстру­мент амортизації, уведення податків та платежів, що відносяться на собівартість продукції, відповідну грошово-кредитну політику може реально впливати на рівень прибутковості підприємств. Інша скла­дова СахЬ-РІоуу — амортизація — також перестала відігравати функ­цію реального фінансового джерела відновлення основних фондів, оскільки обсяги амортизаційних відрахувань є значно меншими, ніж вартість оновлення та модернізації обладнання.