6. Визнання боржника банкрутом

За браком пропозицій щодо проведення санації або незгоди креди­торів з її умовами, а також у разі недосягнення домовленості про укладення мирової угоди арбітражний суд визнає боржника банкру­том і відкриває ліквідаційну процедуру. Строк ліквідаційної проце­дури не може перевищувати дванадцяти місяців. У деяких випадках Арбітражний суд може продовжити цей термін іще до шести міся­ців. Цією ж постановою арбітражний суд призначає також ліквідато­рів (ліквідаційну комісію).

З моменту визнання боржника банкрутом:

• припиняється підприємницька діяльність боржника;

• до ліквідаційної комісії переходить право розпоряджання май­ном банкрута й усі його майнові права та обов'язки;

• вважаються такими, що настали, строки всіх боргових зо­бов'язань банкрута;

• припиняється нарахування пені та відсотків на всі види забор­гованості банкрута;

• відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю.

Після визнання боржника банкрутом, з рішення арбітражного суду, власників або в інших передбачених законодавством випадках відкривається ліквідаційна процедура. Ліквідаційна процедура — це задоволення вимог кредиторів через продаж майна та ліквідацію юридичної особи боржника.

Здійснення ліквідаційних процедур проводиться ліквідаційною комісією. При цьому слід зазначити, що характер ліквідаційних заходів, які застосовуються в ході провадження справи про банкрут­ство, майже ідентичний тим, які здійснюються в разі ліквідації під­приємств з інших ніж банкрутство причин, наприклад у разі лікві­дації підприємства з рішення його власників.

11.4.5. Задоволення претензій кредиторів

Кошти, виручені від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення претензій кредиторів. Проте грошових засобів, вируче­них від продажу ліквідаційної маси, може не вистачити для задово­лення претензій усіх заінтересованих осіб. Саме тому, у даній сфері потрібне докладне законодавче регулювання черговості задоволення претензій. Згідно із Законом України «Про відновлення платоспро­можності боржника або оголошення його банкрутом» у процесі роз­поділу виручки від продажу ліквідаційної маси, у першу чергу по­криваються витрати, пов'язані з провадженням справи, а також за­довольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою.

До витрат, пов'язаних із провадженням справи про банкрутство, належать, зокрема, такі:

— витрати кредитора на сплату державного мита й публікацію оголошення щодо порушення справи про банкрутство;

— витрати на публікацію в засобах масової інформації оголо­шення про порядок продажу майна банкрута;

— витрати розпорядника майна та ліквідаційної комісії, пов'я­зані зі збереженням майнових активів банкрута, а також сплатою державного мита за позовами про стягнення дебіторської заборго­ваності суб'єкта банкрутства;

— витрати ліквідаційної комісії та розпорядника майна в разі за­лучення ними експертів, консультантів та інших подібних осіб;

— витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит прово­дився з рішення арбітражного суду їхнім коштом;

— витрати на оплату праці арбітражних керуючих (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).

Названі витрати відшкодовуються ліквідаційною комісією після реалізації нею частини ліквідаційної маси. Майно банкрута, яке є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується тільки для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Якщо в результаті реалізації предмета застави ви­явиться, що виручена сума перевищує розмір забезпечених цією за­ставою вимог, то різниця використовується для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості. Якщо ж коштів, виручених від ре­алізації застави, не вистачило для задоволення відповідних вимог, то різниця відшкодовується заставодержателю із загальної ліквіда­ційної маси в черзі з іншими кредиторами.

У другу чергу, виконуються зобов'язання перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів тру­дового колективу до статутного фонду підприємства або виплат на акції трудового колективу).

У третю чергу, задовольняються вимоги щодо сплати держав­них і місцевих податків та неподаткових платежів до бюджету, ви­моги органів державного страхування та соціального забезпечення.

У четверту чергу, задовольняються вимоги кредиторів, не за­безпечені заставою.

У п'яту чергу задовольняються вимоги членів трудового колек­тиву щодо повернення їхніх внесків до статутного фонду підприєм­ства та ін.

У шосту чергу задовольняються всі інші вимоги, зокрема, вимо­ги власників корпоративних прав.

Слід зазначити, що вимоги кожної наступної черги задовольняю­ться в міру надходження коштів від продажу майна банкрута тільки після повного задоволення вимог попередньої черги. Коли майна бракує для повного задоволення всіх вимог однієї черги, претензії задовольняються пропорційно належній кожному кредиторові сумі. Претензії, виявлені й заявлені після закінчення встановленого стро­ку, задовольняються з майна підприємства, що залишилось після за­доволення першочергових претензій, а також претензій, заявлених у встановлений строк.

Претензії, не задоволені за браком майна, вважаються погаше­ними. Погашеними вважаються також претензії, не визнані ліквіда­ційною комісією (органом, що проводить ліквідацію), а також ті, щодо яких кредитори протягом місячного строку від дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензії не пода­ли відповідних позовів до арбітражного суду.

Майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів трудового колективу, використовується відповідно до рішення власника. У разі реорганізації підприємства його права та обов'язки переходять до правонаступників. Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, надалі його вважають ві­льним від боргів і він може продовжити свою підприємницьку дія­льність.