2. Структура програмного забезпечення: системне та прикладне програмне забезпечення.

Системне програмне забезпечення складається з:

• операційних систем;

• систем програмування;

• сервісних програм.

Призначення системного програмного забезпечення:

• для управління роботою комп’ютера;

• для розподілу ресурсів комп’ютера;

• для підтримки діалогу з користувачем;

• для надання допомоги користувачу в обслуговуванні комп’ютера;

• для часткової автоматизації розробки нових програм.

Прикладне програмне забезпечення (ППЗ) складається з прикладного програмного забезпечення загального призначення та прикладного програмного забезпечення спеціального призначення.

ППЗ загального призначення – це комплекс програм , які широко використовуються серед різних категорій користувачів. В нього входять такі складові:

• текстові редактори;

• електронні таблиці;

• графічні системи (для ділової, ілюстративної, інженерної, ілюстративної, наукової графіки);

• СУБД (система управління базами даних);

• інтегровані системи.

ППЗ спеціального призначення використовується у специфічний діяльності користувачів. Також сюди відносять пакети прикладних програм (ППП) (для статистичних рахунків, бухгалтерського обліку, розрахунку будівельних конструкцій).

3. Складові системного програмного забезпечення та їх призначення.

Як було уже зазначено, системне програмне забезпечення складається з операційних систем, систем програмування та сервісних програм.

Операційна система – це комплекс програм, які призначені для керування роботою машини і організації взаємодії користувача з ПК.

Системи програмування (утиліти) розширюють можливості операційної системи.

4. Загальні поняття про файлову структуру (файл, каталог, їх ідентифікація; дерево каталогів).

Інформація у комп’ютері розміщена не безладно, а організована певним чином. Пригадаємо, що зберігається вона на жорстких дисках, гнучких, компакт-дисках, а також інших носіях у вигляді файлів.

Файл – це іменована область зовнішньої пам’яті для зберігання програм і даних.

Файли можуть містити текстові документи, числові дані, закодовану табличну та графічну інформацію, програми тощо.

Так як у нас може бути багато різних файлів, то ми, групуючи їх, будемо складати їх у більш місткі сховища – каталоги (папки). Приклад з листочками, папками, поличками.

Каталог – це заголовок у списку файлів та інших каталогів, що називаються підкаталогами. І разом вони утворюють файлову систему.

Файлова система – це сукупність папок і файлів, що зберігаються на зовнішніх носіях ПК.

З точки зору машини диски – це також каталоги тільки дуже великі, які містять інші каталоги, файли і т.д.

Для того щоб розрізнити каталоги і пристрої (диски), то біля назви пристрою ставиться знак “:”.

Приклади:

А:, В: – дискети (НГМД);

С: – системний диск;

D: – логічний диск;

Е: – CD-ROM.

Диск містить головний або так званий кореневий каталог. Він позначається знаком: \

А:\ – кореневий каталог пристрою А: (дискети);

С:\ – кореневий каталог пристрою С:.

Поговоримо про імена файлів та каталогів.

Кожен файл має свій ідентифікатор (розпізнавач), який складається з двох частин: ім’я файлу. тип (розширення) файлу, розділених між собою крапкою.

Тип містить до 3-х символів.

Приклади:

.doc – файли, створені у текстовому редакторі Word;

.txt – текстові файли;

.bas – файли, створені у Basic;

.xls – файли, створені за допомогою програми Excel;

.sys – системний файл або драйвер пристрою.

Кілька слів про імена файлів.

У старих версіях DOS ім’я файлів могло містити до 8 символів, які мали належати латиниці або бути цифрами; також могли бути використані символи _, ^, $, !, “”, (), {}; не допускається використовувати в іменах файлів пробіли. У Windows 95 і вище ім’я файла може мати до 255 символів; може бути використана кирилиця і пробіл. І все ж до імен краще підходити обережно. Краще обмежитись довжиною імені в 60-70 символів для полегшення орієнтації. І з практичного досвіду можу сказати, що краще уникати української літери “і” в іменах файлів, бо це може призвести до труднощів при роботі з файлами.

Для зручності у роботі з файлами в їх іменах можуть використовуватись знаки групових операцій “*”, “?”.

* – будь-яка кількість довільних символів у імені або розширенні файла;

? – один будь-який символ.

Приклади :

*.* – всі файли;

*. – всі файли, у яких відсутній тип;

*.doc – всі файли з розширенням doc (створені у програмі Word);

??.bas – всі файли типу bas, в імені яких не більше 2-х літер;

А??.* – всі файли, що починаються з літери А, в імені яких не більше 3-х символів.

Імена каталогів утворюються подібно до імен файлів. Правда, рідше використовується розширення. Крім того, не допускається використання зарезервованих імен пристроїв: Aux, Clock, Com1, Com2, Con, Lpt, Nul, Prn.

І тепер розглянемо специфікацію файла. Ми вже говорили, що файли поміщаються у каталог, каталоги в інші каталоги, всі вони знаходяться у кореневому каталозі певного пристрою. Таким чином, утворюється ієрархічна структура, вершиною якої є назва пристрою.

Наприклад:

C:\P-14\Olya.txt – текстовий файл з назвою Olya знаходиться у каталозі Р-14, який знаходиться у кореневому каталозі пристрою А: (дискети). (структура матрьошки).

Імена каталогів, включених один в одний відокремлюється знаком “\”. Файли з однаковими іменами можуть знаходитись в різних каталогах.

Тому для ідентифікації файла в ієрархічній структурі необхідно вказати шлях до нього.

Шлях – це послідовність підлеглих каталогів розділених знаком “\”.

Специфікація файлів.

Диск: \ Шлях \ ім’я файлу.розширення.

Наприклад:

C:\ PROM\A1.txt – текстовий файл A1 входить до підкаталогу першого рівня PROM кореневого каталогу жорсткого диску С.

A:\PROM\SIR\p.doc – файл p.doc, створений у програмі Word, входить до підкаталогу другого рівня SIR, який входить до підкаталогу першого рівня PROM кореневого каталогу диску А.

Ім’я накопичувача (диску) і шлях за файловою системою запам’ятовуються у буфері пам’яті і вважаються робочими (поточними). Якщо при звертанні до файлу опускаються ім’я диску і шлях, то вони вважаються поточними.

Лекція 4.

Розділ 2. Операційні системи та сервісні програми ПЕОМ

Тема 2.1. Операційні системи – загальні відомості

Мета: Систематизувати та поглибити знання про операційну систему МS DOS та її можливості для роботи з дисками, каталогами, файлами, зовнішнім середовищем.

План.

1. Загальні відомості про ОС та їх функції.

2. Операційна система МS DOS: особливості організації файлової системи.

3. Структура та функції основних резидентних програм і утиліт.

4. Основні внутрішні і зовнішні команди для роботи з дисками, каталогами, файлами, зовнішнім середовищем та їх формати.

1. Загальні відомості про ОС та їх функції.

Розглянемо ОС як частину системного ПЗ.

Операційна система – це комплекс системних і службових ПЗ.

Можна сказати, що ОС доповнює апаратні засоби. Без ОС людині буде складно спілкуватись з машиною, тому основне призначення ОС це

• керування роботою машини;

• організація взаємодії користувача з ЕОМ.

На сьогоднішній день нараховується декілька десятків типів ОС для ЕОМ. Їх можна розділити на дві категорії, в залежності від інтерфейсу споживача:

• текстові;

• графічні.

До текстових відносять: MS DOS, UNIX.

До графічних – Windows від 3.11 і вище, Win NT, OS/2 Warp

Функції та склад ОС залежать від режиму роботи ЕОМ, складу та конфігурації апаратних засобів.

Функції ОС можна поділити на дві великі групи, кожна з яких має свої під функції:

Функції ОС, що забезпечують взаємодію програм з апаратурою:

• взаємодію програм з зовнішніми пристроями;

• взаємодію програм одна з одною;

• розподіл оперативної пам’яті;

• виявлення помилкових і нестандартних операцій;

• інші.

Функції ОС, що забезпечують загальне керування ресурсами комп’ютера:

• форматування дисків;

• виведення на екран дисплея каталогу;

• копіювання файлів з однієї дискети на іншу;

• встановлення режиму роботи дисплея і принтерів;

• запуск програм;

• інші.

До складу ОС входять:

• командна мова;

• файлова система;

• драйвери зовнішніх пристроїв.

Командна мова – частина ОС, яка здійснює підтримку взаємодії користувача з ресурсами ПЕОМ.

Командний процесор – частина ОС, яка здійснює аналіз та використання команд користувача.

Драйвери – спеціальні програми для керування зовнішніми пристроями.