ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГАРАНТІЙ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА.

1.1. Поняття гарантій прав і свобод людини і громадянина.

1.2. Значення гарантій прав і свобод людини і громадянина.

РОЗДІЛ 2. КЛАСИФІКАЦІЯ ГАРАНТІЙ ПРАВ СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА.

2.1. Характеристика загальних гарантій прав і свобод людини і громадянина.

2.2. Спеціальні (юридичні) гарантії прав і свобод людини і громадянина.

2.3. Гарантії здійснення прав і свобод людини і громадянина.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ДІЄВОСТІ РОБОТИ МЕХАНІЗМУ СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ .

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Розділ 1. Загальнотеоретична характеристика гарантій прав і свобод громадянина.

1.1. Поняття гарантій прав і свобод людини і громадянина.

Важливим засобом захисту прав та свобод людини є гарантії. Вони є системою норм, принципів та вимог, які забезпечують процес дотримання прав та законних інтересів людини. Призначенням гарантій є забезпечення найсприятливіших умов для реалізації конституційно закріпленого статусу людини. Таким чином, гарантії є засобом, що забезпечує перехід від передбачених конституцією можливостей до реальної дійсності. Ефективність гарантій залежить від рівня розвитку загальноправових принципів, стану економіки, рівня розвитку демократичних інститутів, реальності політичної системи суспільства, наявності системи досконалих законів у державі, ефективності механізмів реалізації законоположень, ступеня правової свідомості, правової культури населення, узгодженості інтересів населення та суспільства в цілому і наявності високоефективного органу конституційного контролю.

Гарантії являють собою систему узгоджених факторів, що забезпечують фактичну реалізацію та всебічну охорону прав і свобод людини.

Проголошення будь-якого права людини, навіть закріпленого відповідними актами держави та її органів, ніщо без реальних гарантій його здійснення. Під гарантіями прав, свобод і обов'язків людини та громадянина розуміють систему соціально-економічних, моральних, політичних, юридичних умов, засобів і способів, які забезпечують їх фактичну реалізацію, охорону та надійний захист.

Без гарантій права свободи та обов'язки людини і громадянина перетворюються на своєрідні "заяви про наміри", що не мають ніякої цінності ні для особи, ні для суспільства.

Головними елементами правового статусу є права, свободи й обов'язки. Зміст прав, свобод і обов'язків, як правило, ґрунтується на єдності та сполученні суспільних і особистих інтересів і в результаті визначається реальними суспільними відносинами. Конституції та інші норми конституційного (державного) права зарубіжних країн проголошують права і свободи різноманітного характеру та змісту. Ця категорія одержала назву "права людини". Вони представляють природні невідчужувані соціальні блага й можливості, що належать особі в силу народження. Крім того, прийнято виокремлювати права громадянина, які пов'язані з фактом громадянства і є правами особи як учасника політичного співтовариства.(Згідно з думкою О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко)

В юридичному аспекті правам людини притаманні особливі властивості – невідчужуваність і природний характер (належність кожному від народження). Усі права людини та громадянина пов'язані з фактом народження і тільки в деяких випадках з наявністю інших, передбачених законом обставин. Сучасні конституції демократичних країн, а також конститу-ційно-правова доктрина та судова практика акцентують на неможливості та неприпустимості позбавлення цих прав і свобод. Система прав і свобод будується так, щоб забезпечити законні інтереси людей і запобігти можливому обмеженню їхніх прав і свобод у результаті зловживання ними з боку окремих осіб. Визнання прав і свобод людини і громадянина безпосередньо діючими означає, що людина і громадянин можуть здійснювати свої права і свободи, а так само захищати їх у випадку порушення, керуючись конституцією й посилаючись на неї. Уже йшлося про те, що конституційні норми є нормами прямої дії. Це означає, що на них можна прямо посилатися в суді.

Природний характер прав громадянина випливає 8 того, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в державі з погляду сучасної теорії конституціоналізму є народ. Кожна людина, будучи частиною народу, від природи наділена й користується правами.

Права людини в сучасному світі утворюють складний комплекс, що існує як на рівні національного законодавства, так і на рівні міжнародного права. З огляду на те, що порушення прав людини неодноразово призводило до воєн і соціальних катаклізмів, що протягом практично всього минулого століття у світі точилася боротьба проти тоталітарних режимів, цей комплекс уважається найважливішим юридичним явищем. На цій підставі сучасні дослідники стали говорити про існування "права прав людини".

Джерелами права прав людини насамперед слід назвати міжнародні документи, оскільки саме в них сформульовано загальновизнані стандарти у сфері захисту свобод та інтересів особи. Міжнародно-правове регулювання прав людини здійснюється на основі таких документів:

– Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 p.;

– Європейської конвенції про права людини (1950 p.);

– Міжнародних пактів про економічні, соціальні та культурні права й про громадянські та політичні права (прийняті у 1966 p., набрали чинності після ратифікації в 1976 p.);

– Заключного акта Ради безпеки і співробітництва в Європі (від 1 серпня 1975 p.).

Дія міжнародних правових норм виявляється в тому, що вони повинні використовуватися, коли виникають труднощі в тлумаченні норм національного законодавства, тобто для з'ясування значення і змісту законодавства для того, щоб застосування законодавчих актів не спричиняло порушення загальновизнаних принципів і норм міжнародного права і, як наслідок, до порушення прав людини.

Міжнародні норми також можуть стати гарантією захисту від прийняття законодавцем норм, що порушують права людини, особливо з урахуванням того, що останнім часом пропозиції про прийняття таких норм звучать досить часто. Прикладом можуть слугувати пропозиції відродити боргові в'язниці й увести для несумлінних боржників кримінальне покарання у вигляді позбавлення волі, які висловлюються в Росії та інших країнах СНД. Прямої конституційної заборони для вжиття таких заходів у законодавстві пострадянських держав немає. Однак ці пропозиції суперечать ст. 11 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, у якій записано: "Ніхто не може бути позбавлений волі на тій лише підставі, що він не в змозі виконати яке-небудь договірне зобов'язання".

Саме суспільство (а точніше - накопичені ним матеріальні, соціальні,

духовні та інші ресурси) є основним джерелом задоволення життєво

необхідних потреб людини, "резервуаром" формування і здійснення тих

можливостей людини, які, власне, складають її права реальні

індивідуальні шанси людини у доступі до цих ресурсів, у користуванні

"вирощеними" суспільством благами залежать від того, до якого

соціального угруповання, осередку належить дана людина, яке положення

займає кожна з них у суспільстві, які взаємовідносини, взаємовпливи

існують поміж ними самими, а також між ними і державою. А також права

людини, їх здійсненність безпосередньо зумовлюються тим, якою мірою, в

який спосіб вони схвалені й "розподілені" носіями суспільної

("публічної") влади - насамперед державою: чи в інтересах всіх ів інтересах всіх і кожного, чи головним чином в інтересах частини суспільства.( А. І. Берлач, Д. О. Карпенко, В. С. Ковальський, А. М. Колодій, А. Ю. Олійник, О. О. Підопригора ).

Громадянське суспільство є тотожним поняттю суспільства. Перше з них

відображає таке явище, яке виникає лише тоді, коли кожна людина офіційно

визнається формально (юридичне) рівноправною з усіма іншими людьми і

перед державою та різноманітними суспільними об'єднаннями, тобто коли

державна влада вбачає в усіх людях, що проживають на державній

території, не підданих, а громадян - осіб, які мають повноцінні

політичні права. Така ситуація стала можливою лише з утвердженням

капіталістичного способу виробництва і зосередженням державної влади у

його прихильників, підтриманих, так чи інакше, більшістю населення.

Одночасно розуміння поняття громадянського суспільства не пов'язується

безпосередньо з юридичним громадянством людини, тобто з певним

узаконеним зв'язком між нею та державою. Громадянськість у

загальносоціальному значенні: громадянськість як можливість бути вільним

і рівним з іншими учасниками суспільного життя, бути учасником усіх

основних подій і процесів, що відбуваються у суспільстві, як здатність

мати певну громадянську позицію, обстоювати її та запроваджувати у

життя, як можливість брати активну участь (і особисто, й опосередковано

- посередництвом колективних утворень, а також своїх представників) у

вирішенні суспільних справ. Громадянське суспільство формується

внаслідок дії об'єктивних соціальних закономірностей. Це суспільство, в

якому існують об'єктивні (щодо кожного його суб'єкта), необхідні,

суттєві, сталі зв'язки, залежності, котрі й відображаються поняттям

соціальної закономірності, зазнавало тих чи інших змін, проходило певні

етапи, стадії свого розвитку. Тому й розуміння громадянського

суспільства багатьма мислителями у різні часи помітно відрізнялося.

Проте як самостійне, спеціальне поняття суспільствознавства категорія

громадянського суспільства викристалізовується, усталюється лише з

початком новітньої історії, зі становленням і розвитком капіталістичного

ладу. Значний внесок у його розробку зробили Т. Пейн, П. Гольбах, Дж.

Локк, Г. В. Ф. Гегель, К. Маркс, А. Токвіль. З українських діячів XX ст.

активно використовував і конкретизував це поняття В.Липинський. Але

майже завжди вони розмежовували громадянське суспільство наявне і

громадянське суспільство бажане, ідеальне, відрізняли реальне

співвідношення між державою і громадянським суспільством від

співвідношення "належного", потрібного. Таке розмежування властиве й

теперішньому науковому баченню громадянського суспільства.

Якщо, все це підсумувати і визначити поняття, можна сказати, що

громадянське суспільство - це система відносин, зв'язків між людьми (а

також їхніми спільностями, об'єднаннями), котрим належать визнані

державою формально рівні юридичні можливості бути, так чи інакше,

власниками засобів і результатів праці та брати участь у політиці, в

управлінні суспільством.

Громадянське суспільство, яке існувало в Україні протягом кількох

десятиліть до кінця 80-х років, було значною мірою деформоване внаслідок

формоване внаслідок

домінування над ним недемократичної, тоталітаризованої держави. Сучасна

Украіна прагне здійснити перехід від такої ситуації до суспільства, де

панує право, - до правового громадянського суспільства.

Людина з її потребами й інтересами, правами й свободами - центральний

суб'єкт суспільства. Вона - активний діяч, має для цього необхідні

можливості (матеріальні, часові, освітні). Повага, пошана до людини є

вищим принципом такого суспільства.

Це означає, що при вирішенні будь-яких соціальних проблем, справ, питань

саме людині, її існуванню й розвиткові надається абсолютний,

беззаперечний пріоритет. А права людини визнаються тим абсолютним,

універсальним кордоном, переступати через який не може ніхто: ні інші

люди, ні громадські об'єднання, організації, ні, тим більше, держава.

Правове громадянське суспільство - це суспільство, олюднене. Проявом

цього є закріплення основних прав людини у Конституції та в інших

законах держави. У такому суспільстві права людини не тільки

декларуються, офіційно визнаються, але й здійснюються в максимальних

межах наявних ресурсів. Перші кроки у цьому напрямку нині намагається

здійснити й Україна. Але реалізація цього гуманістичного наміру дуже

ускладнюється глибокою кризою в економічній і соціальній сферах, якою

супроводжується перехід України до повноцінного громадянського

суспільства. Між тим, вирішальною передумовою реальності багатьох прав

людини, насамперед соціально-економічних, є наявність у людини

необхідних для цього матеріальних благ, які не тільки забезпечують

фізичне існування і розвиток людини, але й можливість вибору нею, у тих

чи інших межах, певного варіанту поведінки.

Справжня свобода людини неможлива без мінімального економічного

підґрунтя. А воно найбільш надійно забезпечується власністю - насамперед

власністю на засоби виробництва та його результати, яка належить людині

чи то індивідуально, чи то як членові колективу власників. Суспільство

людей, позбавлених власності, не може бути правовим. Перша особливість

громадянського суспільства полягає в тому що якомога більше людей мають

стати власниками. Правовому громадянському суспільству притаманна

розгалуженість відносин між власниками (насамперед засобів виробництва,

а також предметів споживання). Людина, цілком позбавлена реальної

власності на засоби виробництва, перетворюється на особу, "прив'язану"

економічною (пролетарій), а траплялося - й позаекономічною (раб,

кріпосний) залежністю до іншої людини - власника. Що менша доля таких

залежних людей у складі населення - то ширше коло осіб вільних, які

виключно з власної волі (а не внаслідок, державного тиску,

адміністративного, корпоративного примусу) обирають стратегію, спосіб і

стиль свого життя. Безперечно, кожна людина, у тому числі й власник,

залежить від тих реальних соціальних умов, за яких відбувається її

життєдіяльність, - умов, що склалися до неї та незалежно від неї. Завжди

залишається вірним відоме положення про те, що жити у суспільстві й бути

вільним від нього не можна. Проте у людини майже завжди є безліч. Проте у людини майже завжди є безліч

варіантів вибору поведінки (зокрема поведінки економічної), якщо її не

позбавили цього штучно, примусово.

Отже, на нашу думку гарантії є засобом, що забезпечують перехід від передбачених конституцією можливостей до реальної дійсності. Ефективність гарантій залежить від рівня розвитку загальноправових принципів, стану економіки, рівня розвитку демократичних інститутів, реальності політичної системи суспільства, наявності системи досконалих законів у державі, ефективності механізмів реалізації законоположень, ступеня правової свідомості, правової культури населення, узгодженості інтересів населення та суспільства в цілому і наявності високоефективного органу конституційного контролю.

1.2. Значення гарантій прав і свобод людини і громадянина.

Роль та значення гарантій прав і свобод людини та громадянина визначається тим, що вони являють собою сукупність різних факторів в економічній, політико-правовій, культурній та інших сферах життя суспільства, що створюють максимум можливих на даному етапі розвитку суспільства і держави умов та передумов для реальної реалізації прав і свобод людини та громадянина.

Права, як би широко вони не були декларовані, не становлять реальної цінності без гарантій їхньої реалізації. Людям, що населяють величезну територію пострадянського простору, це твердження особливо зрозуміле й близьке. "Велика Сталінська Конституція", яка проголошувала найширші права за всю історію людства, насправді була найбільшою фікцією у світі, тому що важко знайти державу, де права людини зневажалися б цинічніше й жорстокіше, ніж у країні "розвиненого соціалізму".

Конституційні гарантії реальні лише тоді, коли надійно підкріплені механізмом їхньої реалізації. Механізмом гарантій прав людини і громадянина можна вважати систему правових засобів, визначених конституцією – це державні правоохоронні органи, судова система, громадські організації із захисту прав людини та громадянина тощо.

Право на захист – це насамперед матеріальне суб'єктивне право правоохоронного характеру, яке виникло в момент порушення суб'єктивного права потерпілого і випливає з конституції.

Юридичний механізм захисту людиною своїх прав – це активний зв'язок носія прав на захист і правоохоронного органу, зобов'язаного захистити ці права.

Гарантування прав і свобод особи як найважливіший чинник їх реального і ефективного забезпечення неможливий без певних передумов — як загальних, так і спеціальних, нормативних. Головними передумовами, які забезпечують реальну можливість ефективного здійснення, охорони та захисту прав і свобод особи, є демократична правова соціальна держава і вільне громадянське суспільство. В свою чергу, їх розвиненість залежить від конкретних економічних, політичних, соціальних, культурних та ідеологічних передумов. Адже всі конкретні юридичні засоби реального забезпечення прав і свобод особи виявляються повною мірою як результат їх функціонування і розвитку.

Таким чином , на нашу думку

Права і свободи людини і громадянина є однією із найважливіших суспільних цінностей, головним об'єктом більшості конституційно-правових відносин. Ефективність їх виконання, використання та дотримання визначається, врешті їх реальність залежать від рівня їх захищеності, гарантованості.Отже, важливим елементом конституційно-правового статусу людини і громадянина є гаранти цих прав і свобод. Під гарантіями конституційних прав і свобод людини і громадянина прийнято розуміти систему умов і засобів, юридичних механізмів забезпечення належної реалізації визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина.Система гарантій конституційних прав і свобод представлена загальними і спеціальними (юридичними) гарантіями. Загальні гарантії визначаються рівнем розвитку основних сфер суспільного і державного життя - політичної, економічної, соціальної, культурної (духовної) та інших.