2. Призначення і функції внутрішніх пристроїв системного блоку.

• материнська (системна) плата (п.3);

• жорсткий диск (вінчестер, HDD, НМЖД);

• дисковод гнучких дисків (FDD, НМГД);

• дисковод компакт дисків (CD-ROM);

• відеокарта (відео адаптер);

• звукова карта.

Жорсткий диск (вінчестер, HDD, НМЖД) – основний пристрій для довгочасного зберігання великих обсягів даних і програм.

Управління роботою жорсткого диску виконує спеціальний апаратно-логічний пристрій – контролер жорсткого диску (найчастіше – мікросхема, яка входить у мікропроцесорний комплект (чіпсет)).

Накопичувач на жорстких магнітних дисках являє собою один або кілька магнітних дисків, розміщених на одній осі і поміщених у герметизований металічний корпус. Швидкість обертання дисків від 3600 об/хв. і вище.

Диски не замінюються. Тому потребують особливо бережливого ставлення, тому що навіть при трясінні або ударах головки зчитування-запису можуть бути пошкоджені.

Інформація на жорстких дисках розміщується на доріжках, а в середині доріжок – за секторами. Так як диск складається з кількох пластин використовують поняття циліндру.

Циліндр – це сукупність доріжок окремих пластин диску з однаковими номерами.

Основні параметри жорстких дисків (з точки зору користувача):

• ємність (обсяг, тобто кількість інформації, що може розміщуватися на диску);

• швидкодія, тобто час доступу до інформації і швидкість читання та запису інформації;

• інтерфейс, або тип контролера, до якого має приєднуватись жорсткий диск.

Обсяг залежить від технології виготовлення. На сьогодні більшість виробників НМЖД використовують відкриту компанією IBM технологію з використанням гігантського магніто-резистивного ефекту (GMR). Теоретично межа ємності однієї пластини, що виконується за цією технологією складає порядку 20 Гбайт. На сьогодні досягнутий технологічний рівень 6,4 Гбайт на пластину, але розвиток продовжується.

Вимоги до ємності НМЖД:

Так як ємність багато у чому визначає діапазон застосування комп’ютера, то у наведеній таблиці можна ознайомитись, де може застосовуватись комп’ютер в залежності від обсягу його жорсткого диску:

Ємність (обсяг)	Сфера застосування
20 Мбайт	Електронно-друкарська машинка „записна книжка” у сфері DOS
40-80 Мбайт	Робота у середовищі DOS з обмеженим переліком програм, які не використовують значних обсягів даних
120-210 Мбайт	ОС Win 3.1, але для багатьох додатків може не вистачити пам’яті
340-520 Мюайт	Win 3.1 (офісне застосування)
350Мбайт-1Гбайт	Офісне застосування Win 95, Win NT, OS/2Warр, хоча краще мати диск ємністю 2 Гбайта

Швидкість роботи диску характеризується:

• швидкістю доступу до даних на диску;

• швидкістю зчитування (запису) даних на диску (пропускна здатність вводу (виводу));

Швидкість визначає інтервал часу, необхідний для пошуку потрібних даних і залежить від швидкості обертання диску. У наведеній таблиці можна ознайомитись, як залежить середня швидкість доступу від швидкості обертання жорсткого диску:

Швидкість обертання	Середня швидкість доступу
5400 об/хв.	9-10 мкс
7200 об/хв.	7-8 мкс
>	5-6 мкс

Швидкість зчитування/запису залежить не лише від диску, але і від його контролера, типу шини, швидкодії процесору тощо. Наприклад, в залежності від інтерфейсу у таблиці наведені швидкості внутрішньої передачі даних:

Швидкість внутрішньої передачі даних	Інтерфейс
До 13-16 Мбайт/с	EIDF
До 80 Мбайт/с	SCISI
Від 50 Мбайт/с	IEEE 1394

Під інтерфейсом у даному випадку розуміють елементи поєднання і допоміжні схеми управління, необхідні для поєднання пристрою.

Дисковод гнучких дисків – накопичувач на гнучких магнітних дисках.

Інформація на дискету записується вздовж концентричних кіл, які називаються доріжками. Доріжки діляться на сектори, між якими є так звані між секторні проміжки. Кількість доріжок і секторів, а також розмір сектора залежить від типу пристрою і носія, а також способу розмітки (форматування) носія.

Форматування – процес запису на диск спеціальної керуючої інформації, яка визначає точки початку і кінця окремих секторів дискети.

На сьогоднішній день використовуються дискети розміром 3,5 дюйма із стандартним форматуванням 1,44 Мбайт інформації.

Дискети малонадійний носій інформації. Пил, бруд, волога, температурні перепади, зовнішні електромагнітні поля можуть стати причиною часткової або повної втрати даних на дискеті. Тому їх можна використовувати лише для транспортування інформації в якості додаткового (резервного) засобу зберігання.

Дисковод компакт-дисків – накопичувач для змінних компакт-дисках, постійний запам’ятовуючий пристрій на основі компакт-диску CD-ROM. Принцип дії полягає у зчитуванні числових даних з допомогою лазерного променя, який відбивається від поверхні диску.

Мають дуже високу щільність запису порівняно з магнітними дисками. Стандартний компакт-диск може зберігати приблизно біля 650 Мбайт даних.

Недоліки:

неможливість запису даних; але вже існують CD-R – пристрій одноразового запису, CD-RW – пристрій багаторазового запису.

Основний параметр – швидкість зчитування даних вимірюється у кратних долях. За одиницю виміру прийнята швидкість читання у перших серійних зразках, яка складає 150 Кбайт/с. Сучасні зразки пристрою одноразового запису мають продуктивність 4х-8х, а багаторазового до 4х.

Відеокарта ( відеоадептер)

Разом з монітором відеокарта утворює відеопідсистему ПК. Фізично відеоадаптер виконаний у вигляді окремої дочірньої плати, яка встановлюється в один із слотів материнської плати і називається відеокартою. Виконує функції відеоконтролера, відеопроцесора і відеопамяті.

Назва стандарту	Кількість кольорів
MDA	Монохромний
CGA	4 кольори
EGA	16 кольорів
VGA	256 кольорів
SVGA	16,7 млн. кольорів з можливістю довільного вибору роздільної здатності екрану з стандартного ряду значень.

Оптимальна роздільна здатність в залежності від розміру екрану.

Розмір монітора	Оптимальна роздільна здатність
14	640*480
15	800*600(найбільш вживаний)
17	1024*768
19	1280*1024

Недавно типовими вважалися відеокарти з обсягом пам’яті 2-4 Мбайт, сьогодні – 16 Мбайт.

Відеоприскорення – одна з властивостей відеоадаптера, яка полягає у тому, що операції по побудові зображання можуть відбуватися без виконання математичних обчислень в основному процесорі комп’ютера, а суто апаратним шляхом – перетворенням даних у мікросхемах відеоприскорювача.

Відеопискорювачі можуть бути у складі відеоадаптера (кажуть що має функції апаратного прискорення), а можуть постачатися у вигляді окремої плати, яка встановлюється на материнській платі і приєднується до відеоадаптера.

Прискорювачі: – 2D – плоска графіка

3D – тримірна графіка

Звукова карта

Приєднується до одного із слотів материнської плати у вигляді дочірньої карти і виконує обчислювальні операції, пов’язані з обробкою звуку, мови, музики. Звук відтворюється через зовнішні звукові колонки, які під’єднуються до входу звукової карти. Спеціальний роз’єм дозволяє відправити звуковий сигнал на зовнішній підсилювач. Також є роз’єм для підключення мікрофону, що дозволяє записувати мову або музику і зберігати їх на жорсткому диску для наступної обробки і використання.

Основний параметр – розрядність, який визначає кількість бітів, що використовується при перетворенні сигналів з аналогової у цифрову форму і навпаки. Чим вища розрядність, тим менша похибка, пов’язана з оцифровкою, тим вища якість звучання. Мінімальна вимога сьогодення – 16 розрядів, а найбільшого розповсюдження отримали 32 розрядні і 64 розрядні пристрої.

У галузі відтворення звука існує проблема із стандартизацією. Сьогодні у багатьох випадках стандартними вважаються пристрої, сумісні з пристроєм Sound Blaster – торгова марка, яка належать компанії Creative Labs (де-факто, через відсутність єдиних централізованих стандартів).