2.4. Навчання, виховання і розвиток психіки

Згідно з теорією Ж. Піаже, онтогенез психіки, розвиток інтелек­ту — це стихійний процес, підпорядкований природному визріванню операціональних структур, які, у свою чергу, формуються на основі предметно-життєвого досвіду дитини. Відповідно до збільшення і ус­кладнення досвіду дитини з матеріальними діями відбуваються ін­теріоризація предметних дій, перетворення їх на розумові операції. 'З огляду на сказане процес навчання має пристосовуватися до наяв­ного, вже досягнутого рівня психічного розвитку дитини, визначати­ся ним.

Принципово іншим є підхід, що випливає з культурно-історичної концепції розвитку людської психіки Л. Виготського і послідовно розробляється у вітчизняній психології (Л. Божович, Г. Костюк, С. Максименко, Н. Менчинська, О. Леонтьєв, А. Петровський, Д. Ельконін та ін.).

Нагадаємо, що Виготський зазначав: вирішальна роль у виник­ненні вищих психічних функцій належить процесу оволодіння дити­ною суспільним досвідом (знаряддями, знаками та словами, що уза­гальнено означають об'єкти).

Кожна вища функція опосередкована словами і знаряддями, вона зароджується спочатку як соціальний, міжіндивідний зовнішній акт, що стає надалі індивідуальним, внутрішнім актом. Здійснюється фор­мування психічних функцій у дитини шляхом її "вростання" у люд­ську культуру, яке розпочинається в ранньому дитинстві.

З концепції Виготського випливає ряд визначальних для розуміння цієї проблеми ідей, зокрема положення про стадіальність розвитку психічних функцій, про інтеріоризацію як основний механізм цього процесу (зовнішній досвід переходить у внутрішній план, а діяльність, що забезпечує його засвоєння, змінюється за формою від зовнішньої, практичної до внутрішньої, розумової), про розрізнення серед засво­юваних дитиною понять про дійсність емпіричних і теоретичних та ін.

Виготський сформулював тезу про єдність навчання і розумового розвитку, про те, що добре організоване навчання сприяє розвитку, що воно викликає до життя психічні процеси, які без цього взагалі не можуть виникнути і не виникають.

У численних експериментальних дослідженнях було показано провідну, визначальну роль навчання у розвитку чуттєвого пізнання, практичних дій і довільної регуляції поведінки (О. Запорожець), па­м'яті (П. Зінченко), мислення і мовлення (Г. Костюк, О. Раєвський, Д. Ніколенко) тощо.

У цілісному процесі розвитку дитини під час навчання можна ви­окремити три основні і взаємопов'язані сторони: розвиток знань і спо­собів діяльності під час навчання; розвиток психологічних механізмів використання освоєних способів; розвиток загальних властивостей особистості (спрямованості, психологічної структури діяльності, свідомості і мислення).

Найважливіші зміни в розвитку особистості у процесі навчання зумовлені ускладненням знань і способів діяльності. Змінюючи зміст навчання, тобто характер знань і способів діяльності, які передають­ся дітям, можна істотно змінювати хід їх розвитку.

Так, включення до змісту навчання спеціальних засобів (еталонів форми, кольору, моделей, схем тощо) приводить до принципових змін тих стадій інтелектуального розвитку, які традиційно розглядалися (зокрема, у концепції Піаже) як абсолютні та незмінні (П. Гальперін, В. Давидов, Д. Ельконін).

Скажімо, логічні операції, які, як вважав Піаже, розвиваються лише в 11-12 років, стають доступними вже для дошкільнят за умови зас­тосування в роботі з ними зразків-еталонів для групування предметів за певною ознакою. Останнє істотно змінює у дітей механізми і стадії розвитку операцій класифікації.

Знання — це складна структура, в якій вирізняють особливі зав­дання, об'єкти та операції (сукупність останніх утворює спосіб роз­в'язання завдань). Під час навчання відбувається засвоєння певних завдань і способів їх розв'язання. Від узагальненості способу залежить можливість вирішувати ширше коло завдань.

Психологічні механізми розв'язання певних завдань включають як специфічні для окремих навчальних предметів операції, так і більш узагальнені прийоми розумової діяльності (абстрагування, порів­няння, аналіз, синтез). Останні не лише виявляються в учбовій діяль­ності, а й формуються в ній.

Становлення узагальнених психологічних механізмів, що лежать в основі використання способів і знань, — це лише один бік роз­витку в процесі навчання. Останній включає також розвиток загаль­них властивостей особистості, передусім формування спрямованості особистості, психологічної структури діяльності та механізмів свідо­мості.

З розмаїття ситуативних мотивів, притаманних учінню дітей і підлітків, поступово виокремлюється провідна спрямованість, яка й визначає основні особливості їхньої поведінки. Одним властиві уч­бова спрямованість, прагнення відповідати вимогам вчителів, отри­мувати гарні оцінки. Для інших характерні пізнавальна спрямова­ність, орієнтація на отримання нових знань, вирішення різноманітних завдань тощо. А треті надають найбільшого значення взаємостосун­кам з оточуючими, і їхні дії детермінуються досягненням певної по­зиції у групі однолітків або ж у взаєминах з дорослими. Провідна особистісна спрямованість, у свою чергу, визначає багато інших важли­вих сторін психічного розвитку.

Для керованої навчанням діяльності характерна складна психо­логічна структура. До неї входять мета (завдання) — уявлення про те, що має бути отримано в результаті діяльності, мотив — те, задля чого здійснюється діяльність, операції і спосіб, необхідний для пере­творення об'єкта, об'єкт — той матеріал, перетворення якого приво­дить до потрібного результату, результат — прогресивні психічні зміни в учнів як суб'єктів цієї діяльності. Названі компоненти не лише виявляються в учбовій діяльності і регулюють її, а й формуються в ній, що спричинює розвиток загальної поведінки особистості (її ціле­спрямованості, організованості, довільності тощо).

У процесі навчання змінюються також зміст, структура і механіз­ми ідеального відображення дитиною навколишньої дійсності, роз­вивається її мислительна діяльність, поступово формуються поняття та системи понять, виробляється вміння аналізувати як абстрактні, теоретичні, так і конкретні ознаки, синтезувати їх у певний загаль­ний зміст та ін. Зростає рівень рефлексії, усвідомлення дитиною своїх дій з предметами, предметів у їх різних властивостях і, нарешті, усві­домлення самого себе, власного "Я".