Тема 10. Правове виховання учнів у процесі навчання

Підкреслюючи значення правової культури учнів, слід зазначи­ти, що правове виховання не ставить перед собою мети озброїти їх досконалим і повним знанням чинного законодавства. Мету пра­вового виховання можна вважати досягнутою, якщо учні знати­муть основні принципи законодавства і керуватимуться ними в своє­му житті, виходячи з глибокої переконаності в їх правильності та необхідності.

Школа не ставить перед собою і такої мети - дати учням профе­сійну юридичну підготовку. Правове навчання і виховання треба розглядати як частину загальноосвітньої підготовки учнів. Адже правова культура є складовою загальної національної культури. То­му правове виховання як один із напрямів виховної роботи сприяє соціальному зростанню учнівської молоді, утвердженню в її свідо­мості високогуманних принципів, втілених у праві, підвищенню її соціальної активності.

Правове виховання учнів, порівняно з іншими напрямами вихо­вання, має свою специфіку. Воно визначається передусім соціально-правовим статусом учнівської молоді в нашому суспільстві. Школярі перебувають у матеріальній залежності від батьків чи опікунів, їхня самостійність і активність у діяльності коригуються педагогічним колективом, у них недостатній обсяг правових знань і досвід пра­вових відносин, вони мають засвоювати правові знання, які регу­люють їхнє життя і діяльність як неповнолітніх, і ті правові норми, якими їм доведеться керуватися у своєму майбутньому житті та діяльності.

Вивчення досвіду роботи школи з правового виховання учнів пе­реконує, що в цій справі є певні недоліки:

• відхилення у бік кримінальної тематики;

• захоплення окремими правовими питаннями замість розкрит-

тя всієї системи принципів права, їх місця в житті суспіль­ства, обґрунтування їх справедливості;

- перенесення основної уваги на пояснення того, що закон во-

лодіє «обмеженнями», «заборонами», замість того, щоб по­казати моральну суть правових норм, формування досвіду на­лежної поведінки;

- порушення взаємозв'язку між розкриттям загальних положень

права і форм конкретної поведінки, внаслідок чого викорис-

113

Гуз А.М. Методика викладання правознавства в школі

товуються приклади, що викликають тільки пізнавальний або розважальний інтерес;

- недостатнє наголошування на особистісній відповідальності за скоєне.

На жаль, значна частина педагогів вважає, що результативність правового виховання залежить від рівня їхньої сумлінності, усві­домлення мети виховання і своєї відповідальності, кількості про­ведених виховних заходів. Хоч ці показники відіграють не останню роль, але основне - в характері діяльності педагогів і діяльності ви­хованців, у характері стосунків між ними.

Розбудова національної школи вимагає подолання надмірної опі­ки у виховній роботі. Педагоги спільно з учнями і на чолі їх мають творчо вирішувати загальні життєво важливі проблеми, думати над тим, як здійснити заплановане, постійно вдосконалювати життя і діяльність школярів.

Важливо кожному аспекту правового виховання надавати прак­тичної спрямованості. Мається на увазі, що учні повинні не тільки одержувати правову інформацію під час виховних заходів, не тільки ознайомлюватися зі своїми правами і обов'язками, а й свідомо ви­користовувати отримані знання відповідно до конкретного виду діяль­ності, правильно користуватися своїми правами, виконувати свої обов'язки в конкретних життєвих ситуаціях.

У зв'язку з цим доцільно залучати учнів до активної участі в охо­роні правопорядку, боротьбі з правопорушеннями, захисті матеріаль­них і моральних цінностей суспільства. Залучення учнів до доступ­ної і посильної правоохоронної діяльності зі встановлення порядку в школі і за її межами формує в них уміння боротися з антисуспіль-ними явищами та навички правомірної поведінки.

Успіх правового виховання значною мірою залежить і від того, наскільки виховна робота активізує внутрішні можливості самої дитини. Основною метою діяльності педагогічного колективу слід вважати досягнення такого рівня розвитку правової свідомості осо­бистості, коли контроль з боку педагога за її поведінкою замінюєть­ся самоконтролем, а вдосконалення морально-правової сфери сві­домості стає функцією самої особистості.

Мету правового виховання можна вважати досягнутою, якщо учень набув здатності самостійно управляти своєю поведінкою. Така

114