81. Політико-правові погляди г. Сковороди.

Григорій Сковорода перш за все відомий український філософ, який у час жорстокого поневолення українського народу зміг висловити голос протесту проти існуючої несправедливості. Знайшов новий, індивідуальний філософський підхід до людського життя. Саме на філософії Сковороди ґрунтувалися його політико-правові погляди, в яких він засуджував тогочасне суспільство, беззаконня, кріпосне право та змальовував ідеал свої республіканської країни. Не можливо коментувати, критикувати чи обговорювати аспекти політико-правових поглядів Г. С. Сковороди не розглянувши перед цим його філософії. Філософська позиція Г.С.Сковороди, органічно пов’язана із його життєвим шляхом, що ґрунтувався на розроблених ним філософських засадах, спричинилась до істотного внеску, здійсненного видатним мислителем в історію філософської думки України. Значения Г.С.Сковороди – вельми широке. Воно охоплює усі сфери духовного життя українського народу, визначає істотний внесок його в розвиток української культури загалом. З огляду на це є підстави говорити про започаткований Г.С.Сковородою особливий тип українського інтелігента, чим, зрештою, й визначається місце його в історії культури українського народу. Філософська спадщина Г. С. Сковороди багатогранна. Вона охоплює самі різноманітні аспекти людського життя: науку, релігію, культуру, мистецтво. Цілком природно, що про все написати неможливо. Однак, що можна однозначно зтверджувати, так це те, що всі грані спираються на загальний центральний стержень, що розглядає проблему природи людини і її призначення. Цей стержень включає в себе і сам образ Сковороди, що підтвердив практикою життя силу свого вчення. Немає особливої потреби писати про те, що вчення Сковороди виникло не на пустому місці. Значення філософської спадщини Г. С. Сковороди в тому, що на неї можна спиратися в наш непростий час, коли людина накликає на себе небезпеку результатами своєї ж праці, коли при збільшенні числа храмів зберігається зростання злочинності, коли праця людини втратила всяку привабливість, а життя стало безцільним (якщо вона не пов’язана з накопиченням капіталу) і незахищеним. Тема природної людини у творчості Григорія Сковороди, як і в західноєвропейських мислителів-просвітників – одна з провідних. Філософ осмислює cyтність людини з побутового досвіду, яскравого фольклорного надбання народної мудрості. У багатьох творах чітко окреслені три аспекти тлумачення теми природи людини: по-перше, панітеїстичний аспект – природність людини як злиття її з первинною природою, тобто натурою; по-друге, соціально-психологічний аспект – природність людини як спрямування життєвої діяльності з її природними нахилами, з внутрішнім законом бути особистості (життя за принципом «хто ти є»); по-третє, природність людини як цілеспрямованість особистості на гармонізацію відносин людини – природа і людина – людина (суспільство) Григорій Сковорода палко відстоює рівність між людьми, праві кожного незалежно від соціального становища на щастя і свободу, вважаючи свободу найвищим досягненням людини. Шлях до ідеального суспільства, де всі рівні, вбачав у вихованні через самовиховання, на основі праці відповідного життєвого покликання. В ліквідації ненависного світу зла, користолюбства, наживи бачив суть методів вирішення соціальним проблем.