26. Сучасна політ. Правов. Ідеологія не залеж.. Укр.

Проголошуючи державний суверенітет України, Верховна Рада Української РСР виражала прагнення народу України створити демократичне суспільство, побудувати правову державу [660, с. 3]. Ці положення знайшли своє відображення у Конституції України, зокрема, у ст. 1 Україна проголошувалася "суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою" [661].

Прийняття Конституції України стало реалізацією положень Постанови Верховної Ради Української РСР "Про проголошення незалежності України". День проголошення незалежності України формально можна вважати початком формування її сучасної національної правової системи.

Правова система України виникла об'єктивно у період досягнення радянською правовою системою "точки біфуркації", коли ця система згідно з основними засадами синергетики руйнувалася. Подальше формування правової системи України залежало від таких умов, як відкритість, нелінійність, нерівноважність. Насамперед це стосувалося взаємозв'язку із оточуючим середовищем, вибором шляхів розвитку. Поряд з цим, для сучасної правової системи України важливим є досягнення відповідного стану рівноваги, що буде свідчити про створення власне системи. Адже будь-яка система, згідно з положеннями синергетики, об'єктивно знаходиться у стані взаємопереходів рівноваги та нерівноваги, організації та дезорганізації, хаосу та порядку. А тому необхідним та важливим на даний час є створення механізму самоорганізації системи, який сконцентрує зусилля суспільства саме на стані рівноваги (з допустимим станом змінюваності). Такий стан забезпечується правильним розміщенням елементів правової системи та зв'язків між ними, тобто належною її структуризацією.

Правова система України складається (як будь-яка правова система) з трьох основних частин: інституційної, функційної та нормативної, хоча на нинішньому етапі розвитку вона є у стані формування .

До інституційної частини входять суб'єкти права (фізичні та юридичні особи і їх об'єднання), що є її елементами.

Всі інші правові явища, які можна виявити під час аналізу правової системи, є тими компонентами, що сприяють утвердженню системи з відповідної сукупності елементів, але самі елементами її не виступають.

Кожний із суб'єктів має визначений у законодавстві правовий статус, що дозволяє йому здійснювати свою діяльність, спрямовану на встановлення відповідних зв'язків.

Вже з перших років існування нашої держави не тільки формально, але й реально здійснювався принцип розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Саме реалізація цього принципу повинна була сприяти формуванню не тільки соціальної, правової держави , а й досконалої, дієвої інституційної частини правової системи України.

У новій Конституції України (1996 р.) правовому статусу Верховної Ради було присвячено розділ IV, положення якого враховували як надбання сучасних концепцій парламентаризму, так і національні особливості України.

Загалом можна відзначити намагання держави до формування інституційної частини правової системи України у відповідності з сучасними європейськими правовими вимогами; ті ж недоліки, які виникають у ході цього процесу, є показниками його складності, які потрібно вивчати, аналізувати та вживати адекватні заходи їх подолання.

Інституційна частина тісно взаємодіє з функційною частиною правової системи України. Правотворча, правозастосовча, правотлумачувальна і правореалізаційна діяльність відповідних державних органів та інших суб'єктів є не тільки засобом досягнення правопорядку, але й способом виразу зв'язків між елементами правової системи. Ці зв'язки виникають як результат діяльності суб'єктів права та знаходять свій вияв у правових відносинах.