10. Погляди на державу та право вчених-юристів Київського, Харківського та ін. Університетів України (к.А. Неволін, н.Д. Іванішев, м.Ф. Владимирський-Буданов, о.Ф.Кістяківський та ін.)

Значну роботу проводили й історико-філологічні та юридичні факультети університетів у Харкові (заснований - 1805 p.), Києві (1834 p.), Одесі .

Проте в цілому власне українська історико-юридична наука ще не виокремилася і перебувала у складі польської та російської, а про її усамостійнення не йшлося навіть і на дискусійному рівні.

Третій етап пов'язаний з діяльністю у Києві так званої "школи історії західно-руського права" (кінець XIX - початок XX ст.), яку створили учні М. Іванішева М. Владимирський-Буданов та Ф. Леонтович - автор таких праць, як "Русская правда", "Литовский статут", "Спорньіе вопросьі по истории русско-литовского права", "Источники русско-литовского права", "Очерки по истории русско-литовского права". До цієї наукової школи належали також М. Ясинський, М. Любавський, Г. Демченко, О. Малиновський, М. Максимейко, О. Шпаков, (учні М. Володимирського-Буданова) та Ф. Тарановський (учень Ф. Леонтовича). Заслуга цих вчених полягає у тому, що вони вперше порушили питання про існування окремого (хоч і як складової загальноросійського), західноруського, тобто українського і білоруського права, зі своїми специфічними особливостями. Це вже був крок до виокремлення історії держави і права України в окрему науку.

Необхідність підкорення уряду та його діяльності правовим нормам визнавав та обґрунтовував Б.О. Кістяківський, критикуючи Л.Ф. ІПтейна, який допускав, що в певних межах уряд у конституційній державі не зв'язаний правом.

Критикуючи концепцію С. О. Котляревського, який уважав, що влада як сила, котра служить самозбереженню держави, може діяти за необхідністю, відступаючи від додержання принципів права.

11. Політико-правова ідеологія Стародавньої Індії /брахманізм, ранній буддизм, школа.

Особливе місце в історії давньоіндійської політичної думки посідає трактат під назвою «Артхашастра» (Наука про користь). Його автором вважається брахман Каутілья, а датується він IV ст. до н. е. У трактаті відчувається відхід від ідеології брахманізму в бік раціоналістичних уявлень про державу і право. На відміну від тогочасних шкіл брахманізму, які наполягали на верховенстві релігійного закону, творці трактату стверджували, що з чотирьох видів узаконення драхми - царського указу, священного закону, судового рішення і звичаю - вищою силою володіє царський указ. Якщо священний закон не узгоджується з драхмою, встановленою царським указом, то слід застосовувати останню, бо інакше книга законів втрачає свою силу. Але за відсутності розбіжностей між ними релігійний закон залишається непохитним, і йому надавалася перевага перед судовим рішенням і звичаєвим правом.

В «Артхашастрі» висунуто ідею сильної централізованої царської влади. Царя зображено там як необмеженого самодержавного правителя. Він повинен бути сміливим і діяльним. Коли цар діяльний, вчив Каутілья, то слідом за ним діяльні його слуги.

Цар повинен, однак, рахуватися з законами, бо закон основується на істині, але вище за все він повинен ставити користь. Водночас у трактаті висунуто цікаві ідеї стосовно того, як звільнити діяльність держав від релігійних традицій, що її обмежували, звільнити правителів від необхідності звіряти кожний крок із приписами релігії. У цьому були зацікавлені як світські правителі, котрі прагнули зміцнити державу і послабити вплив жерців на політику, так і панівні кола самих жерців, які готові були поступитися частиною своїх привілеїв заради консолідації панівних станів.

У цілому слід відзначити, що «Артхашастра» - найбільш повний в індійській літературі звід прикладних знань про політику, це - своєрідна енциклопедія політичного мистецтва.