71. Політико-правова ідеологія лібералізму /Джеремі Бентам, Джон Стюарт Мілль (Англія), Вільгельм Гумбольдт, Лоренц Штейн (Німеччина)/.

Англійський лібералізм.Остання третина XVIII ст. - Час, коли Англія швидко перетворювалася по головних показників суспільного розвитку в провідну капіталістичну державу світу. Багато факторів сприяли цій обставині і багато характерні явища супроводжували йому.Англійська політико-правова думка по-своєму описувала, пояснювала і виправдовувала відбувалися в країні великі соціально-історичні зміни. Чи не центральної зробилася в суспільствознавстві тема добродійною ролі приватної власності, її захисту та заохочення, тема активізму індивіда, гарантій недоторканності приватної сфери життєдіяльності людей і т. п.

Запанувало переконання, що вчинками індивіда як приватного власника рухають як спонтанні імпульси, так і навмисний тверезий розрахунок на вилучення на своїх дій максимальної особистої користі. Розрахунок міг мати широкий діапазон: від прагнення задовольнити суто егоїстичний, виключно індивідуальний інтерес до бажання розумно поєднувати власну позицію з позицією інших індивідів, інших членів суспільства з тим, щоб у рамках досягнення спільного, загального блага домагатися задоволення власних потреб.

У розвиток такого роду вистав помітний внесок зробив Єремія Бентам (1748-1832).Він з'явився родоначальником теорії утилітаризму, що увібрала в себе ряд соціально-філософських ідей Гоббса, Локка, Юма, французьких матеріалістів XVIII ст. (Гельвеція, Гольбаха). Відзначимо чотири постулату, що лежать в її основі.Перший: отримання задоволення і виключення страждання становлять сенс людської діяльності. Другий: корисність, можливість бути засобом вирішення якої-небудь завдання - найбільш значимий критерій оцінки всіх явищ. Третій: моральність створюється всім тим, що орієнтує на здобуття найбільшого щастя (добра) для найбільшої кількості людей. Четвертий: максимізація загальної користі шляхом встановлення гармонії індивідуальних і суспільних інтересів є мета розвитку людства.

Ці постулати служили Бентама опорами при аналізі ним політики, держави, права, законодавства і т. д. Його політико-юридичні погляди викладені в "Принципах законодавства", під "Фрагменти про уряд", в "Керівних засадах конституційного кодексу для всіх держав", "Деонтологія, або Науці про мораль" тощо.

Давно і міцно Бентам числиться в ряду стовпів європейського лібералізму XIX. в. І небезпідставно. Але у бентамовского лібералізму не зовсім звичайне обличчя.Прийнято вважати ядром лібералізму положення про свободу індивіда, споконвічно властивій йому, про автономне просторі діяльності, самоствердження індивіда, яке забезпечується приватною власністю і політико-юридичними установами. Бентам воліє вести мову не про свободу окремої людини; у фокусі його уваги інтереси і безпеку особистості. Людина сама повинна дбати про себе, про своє благополуччя і не покладатися на чиюсь зовнішню допомогу. Тільки він сам повинен визначати, в чому полягає її інтерес, в чому полягає його користь. Не будеш гнобити індивідів, радить Бентам, "не дозволяйте іншим утискати їх і ви досить зробите для суспільства".

Що стосується категорії "свобода", то вона була чужа йому. Бентам бачить у ній продукт умогляду, якийсь фантом. Для нього немає принципової різниці між свободою і свавіллям. Звідси зрозумілий ворожий бентамовского випад проти свободи: "Мало слів, які були б так пагубні, як слова свобода і його похідні".

Свобода і права особистості були для Бентама істинними втіленнями зла, тому він не визнавав і відкидав їх, як відкидав взагалі школу природного права та політико-правові акти, створені під її впливом. Права людини, за Бентама, суть нісенітниця, а невід'ємні права людини - просто нісенітниця на ходулях. Французька Декларація прав людини і громадянина, згідно Бентама, "метафізичне твір", частини (статті) якого можливо розділити на три класи: а) зрозумілого, б) помилкові, в) одночасно і зрозумілого і помилкові. Він стверджує, ніби "ці природні, невідчужувані і священні права ніколи не існували ... вони несумісні зі збереженням якої б то не було конституції ... громадяни, вимагаючи їх, просила б тільки анархії ...".

Різко критичний настрій Бентама в відносин школи природного права висловився і в запереченні ним ідеї розрізнення права і закону. Причина такого заперечення даної ідеї скоріше не стільки теоретична, скільки прагматично-політична. Тих, хто розрізняє право і закон, він дорікає в тому, що таким чином вони надають праву антизаконний сенс. "У цьому сенсі слово протизаконному право є найбільшим ворогом розуму і найстрашнішим руйнівником уряду ... Замість того, щоб обговорювати закони щодо їх наслідків, замість того, щоб визначити, хороші вони чи погані, ці фанатики розглядають їх у відношенні до цього уявному природному праву, тобто вони замінюють судження досвіду всіма химерами свого уяви ". Бентама справедливо називають одним з піонерів позитивізму в юридичній науці Нового часу.

Не поділяв він також думка про те, що суспільство і держава виникли в історії за допомогою укладання, між людьми відповідного договору. Цю думку він розцінював як недоведені тезу, як фікцію. У питаннях організації державної влади Бентам (особливо в другій половині свого життя) стояв на демократичних позиціях. Такі вдало підкріплювали і доповнювали його лібералізм. Він засуджував монархію та спадкову аристократію, був прихильником республіканського устрою держави, в якому три основні гілки влади (законодавча, виконавча і судова) повинні були бути розділені. Однак Бентам не погоджувався з тим, щоб ці гілки влади взагалі існували кожна сама по собі й діяли незалежно один від одного. Він - за їх кооперацію, взаємодія, бо "ця взаємна залежність трьох влад виробляє їх згода, підпорядковує їх постійним правилам і дає їм систематичний і безперервний хід ... Якщо б влада була безумовно незалежні, між ними були б постійні зіткнення". Будучи твердим прихильником демократично-республіканського ладу, Бентам виступав за введення в Англії однопалатної парламентської системи і скасування палати лордів.

З точки зору Бентама, демократизувати слід не тільки організацію безпосередньо державної влади. Демократизації підлягає в цілому вся політична система суспільства. У зв'язку з цим він ратує, зокрема, за всебічне розширення виборчого права, включаючи надання виборчого права також і жінкам. Він сподівався, що за допомогою інститутів демократії (в тому числі таких, як вільна преса, громадські дискусії, публічні збори і т. п.) можна буде ефективно контролювати діяльність законодавчої і виконавчої влади.

Призначення уряду, за Бентама, гарантувати в першу чергу безпеку і власність підданих держави, тобто виконувати переважно охоронні функції. Він вважає, що в уряду немає права визначати, що є щастям для кожної окремої людини, і тим більше немає права нав'язувати йому (індивіду) таке подання і в що б те не стало ощасливлювати його. Дуже займав Бентама питання про обсяг урядової діяльності, її напрямах і межах. З цього питання він висловлювався неоднозначно. Однак в принципі він схилявся до того, що у всякому випадку пряме втручання держави в сферу економіки вкрай небажано, оскільки може призвести до дуже негативних результатів. Треба пам'ятати, що Бентам був учнем і послідовником А. Сміта.

Заслуга Бентама - в його прагненні звільнити законодавство від застарілих, архаїчнихелементів, привести його у відповідність з відбулися в суспільстві соціально-економічними та політичними змінами, він хотів спростити і удосконалитизаконодавчий процес, пропонував зробити судову процедуру більш демократичною, азахист у суді доступною також біднякам. Головна загальна мета всієї суспільної системи, за Бентама,-найбільше, щастя найбільшого числа людей.

Штейн Лоренц фон(1815-1890) - німецький філософ, історик, економіст. Автор різноманітних робіт про суспільство, державу, право. Основні твори: «Соціалізм і комунізм в сучасній Франції» (1842), «Історія соціального руху у Франції з 1789 р. до наших днів» (у трьох томах), «Вчення про управління» (другий том видано після смерті Ш.), «Сьогодення та майбутнє науки про державу і право Німеччини» (третій том видано посмертно) та ін Ш. - один з яскравих противників ідей соціалізму і комунізму, тонкий і послідовний критик робіт Маркса. Свою теорію «надкласової монархії» розробляв як альтернативу соціалізму і як засіб порятунку історичного прогресу від соціальних революцій. Філософські погляди Ш. базуються на вченні Гегеля. Головну увагу Ш. приділяв соціальної філософії. Головний спонукальний мотив поведінки кожної людини, по Ш., - прагнення до самореалізації. Остання ж виражається в добуванні, переробці, виготовленні благ. Будь-яке благо, вироблене особистістю, згідно Ш., «належить їй, ототожнюється з нею і тому стає настільки ж недоторканним, як вона сама. Ця недоторканність блага і є право. Сполучене через право з особистістю в одне ціле недоторканне, благо є власністю ». Людина не може самореалізуватися і займатися будь-яким видом діяльності поодинці, тому він вимушений співпрацювати з іншими, тобто жити в суспільстві. Як і Гегель, Ш. розрізняє поняття «держава» і «громадянське суспільство». Громадянське суспільство, на думку Ш., засноване на поділі праці, яке, в свою чергу, залежить від форм власності. Законом суспільного життя є у Ш. «по суті своїй постійний і незмінний порядок залежності тих, хто не володіє, від тих, хто володіє». Вся історія людства представляється Ш. як боротьба цих двох класів: немає ні одного типу суспільства, в якому не було або не буде цієї боротьби. Ідеї соціалізму і комунізму, які вважають, що можливе створення суспільства гармонії класів, на думку Ш., є прекрасною, але нездійсненною мрією.Реально, будь-яке суспільство атрибутивно ділиться на класи, кожен клас прагне оволодіти державною владою і використовувати її в своїх інтересах. Держава, за схемою Ш., грунтується на абсолютно інших принципах. Товариство розривається суперечностями і породжує революції (Ш. ототожнює революцію з крахом, загибеллю і т.п.), а держава прагне до встановлення органічної єдності воль, інтересів і дій людей. У людській історії є форма влади, яка може гарантувати перехід індивіда від несвободи громадянського суспільства до свободи в державі. Ця форма, з точки зору Ш., - конституційна монархія династична. Династичний монарх займає таке високе положення, що йому чужі інтереси будь-якого класу. Більш того, тільки монарх здатна усвідомити інтереси суспільства в цілому і послідовно проводити соціальні реформи. Конституційна монархія династична є, на думку Ш., не тільки надкласовим державою, а й соціально орієнтованим, тобто монарх повинен проводити реформи на користь трудящих з метою поліпшення їхнього рівня життя, підняття їх статусу, зростання освітнього та культурного потенціалу тощо Теорія надкласової монархії Ш. отримала, завдяки прусському канцлеру О. Бісмарку, і іншу назву - «соціальна монархія». Популярність цієї теорії, висхідної до ідей Ш., особливо велика до цих пір в країнах, що мають монархічний тип управління.