58. Погляди Марсілія Падуанського на державу і право.

Марсілій Падуанський, який жив бл.1275 – 1343 — належить до тих середньовічних мислителів, чия творчість свідчить про рішучий розрив з теологічною традицією у поглядах на державно-правові явища.В праці “Захисник миру”, в якій висунув ідею народоправства, яка випереджувала час на кілька століть. Тільки значно пізніше ця ідея знову знайшла своє відображення в доктрині великого французького просвітителя Руссо.

Розглядаючи погляди Марсілія на державу, необхідно зазначити, що він розглядає її відповідно до античних поглядів, називаючи її формою досконалого устрою суспільства. Держава для нього — це світський інститут, який розвивається за власними законами і має “власну субстанцію”; “це постійна спілка, завдяки якій людина досягає самодостатнього життя”. Розглядаючи походження держави, він вважає, що вона виросла з сім’ї, як первинного, найпростішого елементу людської асоціації. Саме з появою держави він пов’язує і появу політичної влади. Згідно з Падуанським, держава — це результат природного прагнення кожної людини до досконалого життя.

Основою політичного вчення Марсілія Падуанського є його трактування народного суверенітету, згідно з яким сувереном в державі є народ-законодавець. Відповідно до цієї концепції, народ створює закони держави, тобто є людським законодавцем. Виконавчі функції в державно-правовій концепції Падуанського виконує уряд, на чолі якого стоїть правитель, який обирається народом і йому підзвітний.

За вченням Марсілія, законодавець завжди незмінний, у той час як правитель може мати різний устрій, який обумовлює форму правління: виконавчі функції можуть бути довірені одному, багатьом або всім. Марсілій виступає за монархію, тобто правління одного, але за монархію виборну, оскільки у такому випадку “народ завжди зможе вибрати найкращого, тоді як при інституті спадкового правителя ця умова дотримується дуже рідко.

Значення та вплив Марсілія Падуанського на формування пізнішої європейської думки досить значні. Його називали “родоначальником всіх демократичних авторів нового часу” та підкреслювали, що його “з найбільшим правом можна зарахувати до предвісників правової держави в новому розумінні”, що він створив “нове вчення про державу, побудоване на раціоналістичних засадах”.

59.Політико- правова ідеологія Великої французької революції (конституціоналісти, жирондисти, якобінство, Марат, Робесп‘єр, Гракх Бабеф)

Політико-правові доктрини і програми мислителів Просвітництва одержали своє практичне втілення і теоретичний розвиток у ході Великої французької революції (1789—1794). Склався революційно-демократичний напрямок політичної думки, яскравим вираженням якої стала творчість вождів якобінського руху Ж.Марата і М.Робесп´єра. Сплавом ідей якобінців і теоретиків французького комунізму на заключному етапі революції була політична програма Г.Бабьофа та його прихильників.

Жан Поль Марат (1743—1793) у своїх політичних і правничих творах — «Кайдани рабства» (1774 р.), «План кримінального законодавства» (1780 p.), «Проект Декларації прав людини і громадянина з наступним планом справедливої, мудрої і вільної Конституції» (1789 р.) в умовах назрівання Французької революції розробив важливі теоретичні політико-правові проблеми. Вже в першому своєму політичному творі «Кайдани рабства» розвивав ідеї неприйнятності для народів деспотичного абсолютизму. При ньому немає політичної свободи: «государ тепер є всім, а держава — нічим».

У «Плані кримінального законодавства», продовжуючи роздуми Ш.Монтеск´є про законодавство і закони, Марат формулює важливий висновок: неважливо, ким створені закони, аби вони були справедливими; неважливо, хто є їхнім охоронцем, аби було забезпечено їх виконання. Він розвиває тут ряд конституційних принципів — відповідальність суспільства за соціальний захист своїх громадян, захист їх власності, створення умов для їх самореалізації, закони повинні стосуватися лише того, що явно зв´язано з благом суспільства, та ін.

У дусі гуманістичних ідей Просвітництва Марат у проекті «Декларації прав людини і громадянина» докладно розробив теорію прав і свобод людини і громадянина. Він писав, що «взаємні права» людей випливають з природного права людини.

Настільки ж характерною еволюцією від ліберально-демократичних до авторитарних ідей вирізнялася і система державно-правових поглядів Максиміліана Робесп´єра (1758—1794). У своїх численних промовах, доповідях, відозвах він відстоював інтереси третього прошарку, захищав ідеї народного суверенітету і політичної рівності.

Як і Марат, Робесп´єр зазнав помітного впливу ідей Руссо, Монтеск´є, відстоюючи ідеал республіки. Республіка і демократія в нього — поняття-синоніми. Демократія, за Робесп´єром, — «це така держава, де суверенний народ, керований ним же самим створеними законами, робить сам все те, що можливо, і за допомогою своїх представників — все те, що він не може робити сам». Принципом народного уряду, пружиною, що приводить його в рух, він теж, слідом за Монтеск´є, називає республіканську доброчинність. Вона — душа демократії.

Бабьоф стверджував: народ обікрали за допомогою антинародної держави і «розбійницьких законів». Земля і суспільне надбання належить усім: ніхто не повинен почувати нестатки в тім, що «природа дає усім, робить для всіх».

Програмна установка Бабьофа — «відновлення демократії», «побудова народної держави». Він упевнений, що «народне правління повинне і може забезпечити заможність і щастя кожної людини, нерушиме благоденство всіх членів суспільства». Проголошував: «мета суспільства — загальне щастя».

Шлях до такого суспільства лежить через перехідний період. Він починається з повстання народу («плебеїв»), скасування всіх колишніх органів верховної влади і зосередження її в руках тимчасового революційного уряду — Національного конвенту. Він здійснить диктатуру плебеїв: вживе заходів для полегшення становища трудящих (безкоштовна роздача хліба народу, забезпечення його продовольством, вселення незаможних у будинки ворогів революції і т.д.), законодавчі заходи проти багатіїв (всі особи, не зайняті корисною працею, оголошуються «іноземцями», вони позбавляються політичних прав, а ті, що не бажають відмовитися від свого надлишку на користь незаможних, оголошуються «ворогами народу»), заходи проти приватної власності (скасування права спадкування, грошей, стягування податків натурою, їх прогресивний характер, заборона приватної торгівлі і т.п.).