3. Становлення міжнародної економіки, її ознаки та структура

У другій половині ХХ століття ринкова економіка перейшла в нову, більш високу, ніж світове господарство, якість – стала міжнародною.

Ознаками міжнародної економіки є:

1. розвинена сфера міжнародного обміну товарами на базі міжнародної торгівлі;

2. розвинена сфера міжнародного руху факторів виробництва, насамперед у формах вивозу – ввозу капіталу, робочої сили та технологій;

3. міжнародні форми виробництва на підприємствах, розташованих у кількох країнах, у першу чергу в межах транснаціональних корпорацій;

4. самостійна міжнародна фінансова сфера не пов'язана з обслуговуванням ані міжнародного руху товарів, ані руху факторів виробництва;

5. система міжнаціональних і наднаціональних, міждержавних і недержавних механізмів міжнародного регулювання з метою забезпечення збалансованості та стабільності економічного розвитку;

6. економічна політика держав, що виходить із принципів відкритої економіки.

Предметом теорії міжнародної економіки є закономірності формування попиту і пропозицій на товари та фактори виробництва, які перебувають у міжнародному обігу. Усе це дає змогу країнам робити висновки для своєї економічної політики. В межах цього міжнародна економіка охоплює не лише перші три ознаки, які були характерні для світового ринку (1) і світового господарства (2 – 3), а й три абсолютно нові ознаки (4 – 6). Отже, якщо ознака 1 є характеристикою світового ринку, ознаки 1–3 у сукупності характеризують світове господарство, то ознаки 1– 6 разом є характеристиками міжнародної економіки в цілому.

Міжнародна економіка (international economics) – це частина теорії ринкової економіки, яка вивчає закономірності взаємодії господарюючих суб’єктів різної державної належності у сфері міжнародного обміну товарами, руху факторів виробництва, фінансування та формування економічної політики.

Функційно міжнародна економіка поділяється на міжнародну мікроекономіку й міжнародну макроекономіку.

Таблиця 2.2 – Структура міжнародної економіки

Міжнародне регулювання та нагляд	Економічні			Фінансові
	Міжнародні організації
Форми міжнародних економічних відносин	товарами послугами		капіталу робочої сили технології	валютою цінними паперами дериватами кредитами розрахунки
	Міжнародна торгівля		Міжнародний рух факторів виробництва	Міжнародна торгівля фінансовими інструментами
Державне регулювання	Регулювання зовнішньої торгівлі	Регулювання руху факторів виробництва		Валютне й банківське регулювання
	Мікроекономічна політика			Макроекономічна політика
Базові поняття	Світове господарство Світовий ринок Міжнародний поділ праці

Міжнародна мікроекономіка (international microeconomics) – частина теорії міжнародної економіки, що вивчає закономірності руху між країнами конкретних товарів і факторів їхнього виробництва, а також їхні ринкові характеристики (попит, пропозицію, ціну й інше.).

Міжнародна макроекономіка (international macroeconomics) – частина теорії міжнародної економіки, що вивчає закономірності функціонування відкритих національних економік і світового господарства в цілому в умовах глобалізації фінансових ринків.

Міжнародна економіка є невід'ємною складовою частиною економіки у цілому. Із метою аналізу причино-наслідкових зв'язків у макроекономіці, вона зазвичайно поділяється на чотири основніх сектори економічної діяльності: реальний, бюджетний, грошовий і зовнішній. Базові взаємозв'язки між секторами найбільш чітко визначаються через систему національних рахунків – сукупність міжнародно визнаних правил обліку економічної діяльності.

Основою обліку в СНР є інституціональна одиниця, що виступає економічним агентом при здійсненні економічних операцій.

Інституціональна одиниця (institutional unit) – це економічний агент, що може володіти товарами й активами, мати економічні зобов'язання й від своєї особи здійснювати угоди з іншими агентами.

СНР розрізняє два основніх типи інституціональних одиниць: фізичні особи (домашні господарства) і юридичні особи (підприємства). Юридичні особи далі поділяються на тих, що займаються виробництвом, й урядові заклади.

У межах СНР усі інституціональні одиниці об'єднані в п'ять груп, які по суті являють собою основні сектори економічної діяльності, розглянуті за ознакою діючих у них економічних агентів. Серед них виррізняють наступні:

• Нефінансові корпорації (nоnfinancial corporations) – інституціональні одиниці, що займаються виробництвом товарів для ринку й нефінансових послуг (підприємства). Нефінансова корпорація – основна інституціональна одиниця реального сектора.

• Домашні господарства (households) – усі фізичні особи, які діють в економіці, продають свою робочу силу, продають і споживають ринкові товари й послуги. Домашні господарства – інституціональна одиниця реального сектора.

• Неприбуткові інститути (nonprofit institutions) – юридичні особи, які займаються наданням неринкових послуг домашнім господарствам і засновані на добровільній участі фізичних осіб. Неприбуткові інститути – інституціональна одиниця реального сектора.

• Урядові заклади (government agencies) – інституціональні одиниці, які, крім виконання своїх політичних функцій і функцій регулювання економіки, займаються виробництвом неринкових товарів і послуг для індивідуального або колективного споживання й перерозподілом доходів. Урядові заклади (міністерства), уключаючи урядові фонди (соціального забезпечення), – основна інституціональна одиниця урядового сектора.

• Фінансові корпорації (financial corporations) – інституціональні одиниці (банки, фінансові компанії), що здійснюють фінансове посередництво або надають допоміжні фінансові послуги. Фінансова корпорація – основна інституціональна одиниця грошового сектора.

Резидентами вважаються всі інституціональні одиниці, що постійно перебувають на території цієї країни, незалежно від їхнього громадянства або належності капіталу.

Нерезидентами вважаються всі інституціональні одиниці, що постійно перебувають на території іноземної держави, навіть якщо вони є філіями інституціональних одиниць певної країни.