2. Етапи розвитку світового господарства

Категорія світового господарства торкається вже не тільки сфери обігу, а і сфери виробництва. Світове господарство – сукупність національних економік країн світу, пов'язаних між собою переміщенням товарів, послуг і факторів виробництва на основі міжнародного поділу праці.

Таким чином, світове господарство – це система взаємодіючих господарств різних рівнів усіх країн світу, цілісний характер і функціонування якої, визначається об'єктивними законами розвитку людського суспільства й системою економічних та інших міжнародних відносин, що базуються на міжнародному поділу праці.

Із розширенням і розвитком міжнародних економічних відносин (МЕВ) відбувається становлення й розвиток світового господарства та міжнародної економічної системи. МЕВ набувають глобального характеру. Спираючись на економіки окремих держав і світову економіку (у межах міжнародного поділу праці), МЕВ більшою мірою залежні від них. Однак, реалізуючись, МЕВ стають самостійним явищем і підкоряються власним законам. Унаслідок МЕВ з'являються як форма існування й розвитку світового господарства, його внутрішній механізм.

Характерними рисами сучасного світового господарства є наступні:

1. розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва (капіталу, робочої сили, технології);

2. зростання міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у різних країнах (транснаціональні компанії, спільні підприємства й інші);

3. економічна політика держав, що передбачає підтримку міжнародного руху товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатосторонній основі;

4. виникнення економіки відкритого типу в межах багатьох держав і міждержавних об'єднань.

Світове господарство, таким чином, з'являється як більш висока, ніж світовий ринок, стадія розвитку ринкової економіки, що включає, крім міжнародної торгівлі, переміщення факторів виробництва, а також виникнення на цій основі міжнародних за своїм характером підприємств.

Таблиця 1.1 – Основні етапи розвитку світового господарства

Етап	Тривалість	Характеристика
І	ХV – XVII ст.	Зародження світового капіталістичного ринку: великі географічні відкриття; поява колоній; революція цін; мануфактурний період
ІІ	XVIII – XIX ст.	Формування світового капіталістичного ринку, зародження та розвиток загальносвітового поділу праці: промисловий переворот; буржуазні революції; перехід від мануфактурної до фабричної системи
ІІІ	кін.XIX – І пол. XX ст.	Формування системи загальносвітового поділу праці і на цій основі – всесвітнього господарства: електротехнічна революція; двигуни внутрішнього згоряння; економічний розподіл світу; перехід до монополістичного капіталізму
ІV	із 50-х рр.XX дотепер	Функціонування системи загальносвітового поділу праці, посилення взаємозалежності економік усіх країн: науково-технічна революція; руйнування колоніальної системи; процеси інтернаціоналізації й інтеграції; формування світової фінансової системи; утворення системи міжнародних економічних організацій

Головною тенденцією в розвитку світових продуктивних сил (факторів виробництва) виступає інтенсифікація процесів інтернаціоналізації, транснаціоналізації й інтеграції – процесів, що ведуть до реального формування світового господарства як загальної глобальної економічної цілісності.

Інтернаціоналізація виробництва – установлення безпосередніх, більш-менш стійких виробничих зв'язків між підприємствами різних країн, унаслідок чого виробничий процес в одній країні стає частиною процесу, що протікає в іншій країні на основі спеціалізації й кооперації виробництва.

Інтернаціоналізація господарського життя почалася за епохи велико­го машинного виробництва. Вона означає не що інше, як поступо­вий вихід виробництва за межі окремої країни та формування його міжнаціональних форм у межах світового господарства.

Можна виділити три головні етапи розвитку інтернаціоналізації господарського життя. На першому етапі (приблизно кінець XVIII – кінець XIX ст.) інтернаціоналізація виробництва грунтувалася пере­важно на взаємодії національних господарств завдяки простій коопе­рації. Основним каналом взаємного «обміну речовин» були най­простіші форми міжнародних економічних зв'язків, насамперед зов­нішня торгівля. Інтернаціоналізація виробництва й обігу стала однією з найголовніших передумов формування світового господарства. Між цими двома процесами існує діалектичний взаємозв'язок.

На другому етапі (кінець XIX – середина XX ст.) інтернаціо­налізація виробництва переходить в іншу стадію, пов'язану з роз­витком складної кооперації. Характерною ознакою складної кооперації є те, що вона грунтується на міжнародному поділі праці, який стає визначальним чинником поглиблення інтернаціоналізації господарсь­кого життя та формування світового господарства. У цей час розвива­ються всі його основні форми: загальний, частковий та одиничний поділ праці.

На третьому (нинішньому) етапі, що розпочався з середини XX ст., інтернаціоналізація виробництва набуває комплексного характеру, тоб­то охоплює всі підсистеми господарства. Таким чином вона поши­рюється практично на всі країни світу, усі галузі виробничої та неви­робничої сфер. Саме завдяки інтернаціоналізації здійснюються головні умови збалансованого економічного розвитку: реалізація в матеріально-речованній і вартісній формах усіх частин валового національного продукту, підвищення якості людського розвитку тощо. Вузькість внутрішніх ринків, нестача ресурсів сировини, палива, засобів виробництва компенсуються широкою участю країн у світогосподарських процесах на базі розширення та поглиблення інтернаціоналізації виробництва й обігу. Інтернаціоналізація об’єднує структурні елементи та суб’єкти світового господарства в одне ціле. Тому вона є одним із системотворчих чинників світового господарства. Із поглибленням процесу інтернаціоналізації виробництва посилюється єдність світового господарства, зростає його органічна цілісність.

Транснаціональні компанії становлять собою господарські об'єднання, що складаються з головної (батьківської) компанії і закордонних філій. Великі підприємства олігопольного або монопольного типу з диверсифікованою горизонтальною або вертикальною інтеграцією виробництва контролюють виготовлення та збут продукції, надання послуг як у країні базування, так і поза її межами.

Міжнародна економічна інтеграція – це процес зрощення економік сусідніх країн у єдиний господарський комплекс на основі стійких економічних зв'язків між їхніми компаніями.

Суб'єктами світового господарства є:

• підприємства, фірми, ТНК;

• держави (національні економіки);

• інтеграційні об'єднання;

• міжнародні економічні організації.

Світове господарство має свої підсистеми: технологічну, економічну, соціально-культурну, правову.

Регіональна структура світового господарства представлена районами регіональної інтеграції:

• Європейський;

• Північноамериканський;

• Латиноамериканський;

• Азіатсько-Тихоокеанський;

• Африканський.