Висновки

1. Принципи системного підходу є загальними положеннями, що відоб­ражають абстраговані від конкретного змісту прикладних проблем відношен­ня. Для конкретної системи чи проблемної ситуації принципи системного підходу повинні бути конкретизовані. Наповнення принципів конкретним змістом виконується системним аналітиком, що дозволяє у випадку склад­них систем краще побачити суттєві особливості проблеми, врахувати важ­ливі взаємні зв'язки. Інтерпретація системних принципів в конкретних умовах дозволяє піднятися на новий рівень розуміння системи загалом, ви­йти за межі розгляду її «зсередини». Багаторазове застосування принципів системного підходу в різних системах приводить до розвитку у дослідника особливого, системного типу мислення, тому результати застосування си­стемних принципів та методологій є певною мірою мистецтвом і вима­гають системноаналітичного досвіду.

2. Система — це множина об'єктів разом з відношеннями між об'єктами та між їх атрибутами (властивостями), і, разом з тим, це цілісність. Система утворює особливу єдність з середовищем та є елементом «надсистеми». У свою чергу й елементи системи можна розглядати як системи. Значення мають не будь-які, а лише істотні зв'язки (відношення), що із закономірною необхідністю визначають інтегративні властивості системи Система пов язана з середовищем, призначенням, побудовою, оцінкою. Мета відображає призначення системи, що розвивається в часі і не обов'язково єдиним чином. Мета відображає те, що може чи повинно виникнути, прообраз майбутнього, стан, який бажано досягнути. Мета конкретизується за допомогою цілей. Цілі в часовому аспекті поділяються на тактичні, макроцілі та ідеали. За наявністю інформації про способи досягнення цілей існують взаємнопов'язані функціональні цілі, цілі-аналоги, цілі розвитку.

3. З метою зробити зручнішими певні операції з системою, її ділять на частини. Найважливішим стимулом і суттю декомпозиції є спрощення системи, надміру складної для розгляду цілком. Елемент — це найпростіша частинка системи, що не піддається подальшій декомпозиції при обраному рівні розгляду системи. Множина функцій системи є перетворенням призначення системи в дії. При взаємодії функцій може виникати нова властивість (властивості), які не виявляються в кожному окремому елементі системи. Структура системи — це стійка упорядкованість у просторі і в часі її елементів і зв'язків, що зберігається та збагачується через її функціональні трансформації. Ієрархія — це структура з підпорядкованістю, тобто з нерівноправними зв’язками — дії в одному напрямку виявляють набагато більший вплив, аніж: в оберненому. Будь-яка ієрархія звужує можливості та гнучкість системи, однак різко спрощує створення та Функціонування системи, що й зумовлює наявність того чи іншого ступеня ієрархії практично у всіх складних природних та штучних системах.

4. Функції системи реалізуються через потоки енергії, людей, матеріальні та інформаційні. Структура ініціює потоки, спрямовуючи їх вздовж певних шляхів, перетворює їх з затримкою в часі, в окремих випадках припускає регулювання та обернений зв'язок. Інформація в системі вивчається як з точки зору її отримання, зберігання, передачі, перетворення, фільтрації, так і з точки зору її вимірювання. Процес є набором станів си­стеми, відповідає впорядкованій неперервній або дискретній зміні деякого параметра, що визначає характеристики чи властивості системи. Процес зміни станів системи в часі відображає динаміку системи.