Міністерство освіти і науки України
Київський національний торговельно-економічний університет
Хмельницький торговельно-економічний коледж
Спеціальність 5.03051001 Товарознавство та комерційна діяльність
Дисципліна Основи менеджменту
Тема 1. Поняття і сутність менеджменту Лекція № 1.
Менеджмент – наукова система управління.
План.
1.Суть, мета та завдання менеджменту.
2. Предмет, об”єкт і суб”єкт менеджменту
3. Співвідношення між поняттями „управління” та „менеджмент”.
4. Рівні управління, взаємозв”язок між ними.
Ключові терміни та поняття :
Менеджмент, завдання менеджменту, мета менеджменту, б»єкти менеджменту, суб»єкти менеджменту, рівні управління, управління, керівник, технічний рівень управління, управлінський рівень управління, інституційний рівень управління
Література ( основна )
Діденко В.М. Менеджмент : Підручник. – К.: Кондор, 2008, с. 7-57
Кузьмін О.Є, Мельник О.Г. Основи менеджменту : Підручник.- К.: „Академ – видав.”, 2003, с. 8-16
Осовська Г.В., Косовський О.А. Основи менеджменту : Підручник. Видання 3-є, перероблене і доповнене. – К.: «Кондо», 2008, с. 9-18, 37-45
Література (додаткова)
Андрушків Б.М.,Кузьмін О.Є. Основи менеджменту.-Л.: Світ,1995, с. 6-8
Карсекін В.І., Манов М.А. Менеджмент підприємствах торгівлі та громадського харчування. : Підручник.- К.: Вища шк..,1994, с. 4-10
Лекція № 1 .
Тема : Менеджмент – наукова система управління.
План.
1.Суть, мета та завдання менеджменту.
2. Предмет, об”єкт і суб”єкт менеджменту
3. Співвідношення між поняттями „управління” та „менеджмент”.
4. Рівні управління, взаємозв”язок між ними.
Питання 1 . Суть, мета та завдання менеджменту.
Менеджмент — це самостійна наукова дисципліна, яку вивчають майже в усіх університетах світу, де готують кадри сучасних керівників — менеджерів.
Під менеджментом розуміють сукупність методів, форм та засобів управління діяльністю підприємства (акціонерного товариства, концерну), спрямованою на досягнення конкретної мети.
Мета менеджменту — забезпечити високопродуктивну діяльність підприємства з мінімальними витратами матеріалів, праці та фінансів.
Головне завдання менеджменту — сприяти створенню раціональних умов виробництва конкурентоспроможної продукції.
. У спрощеному розумінні менеджмент — це вміння досягати поставленої мети, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей. В англомовних країнах поняття «менеджмент» тлумачать як спосіб та манеру спілкування з людьми, владу та мистецтво керівника, вміння організувати ефективну роботу управлінського апарату, організаційну побудову системи управління та ін. (рис. 1.5).
Менеджмент (англ. тапере — управляти) — вид діяльності, спрямованої на досягнення певних передбачених цілей виробничо-господарською організацією (підприємством), яка функціонує в ринкових умовах, шляхом раціонального використання її матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.
Функціональна багатогранність менеджменту безпосередньо пов'язана з особливостями його економічних, соціально-психологічних, правових, організаційно-технічних аспектів.
Економічні аспекти менеджменту реалізують в управлінні виробництвом, під час якого координується використання необхідних для ефективного досягнення цілей матеріальних і трудових ресурсів.
Соціально-психологічні аспекти виявляються в діяльності певних осіб щодо спрямування зусиль усього персоналу організації на досягнення поставлених цілей та шляхом створення керівної структури, за допомогою якої реалізуються відносини між керівництвом і підлеглими.
Особливості такої діяльності залежать від культури суспільства, традицій, цінностей і звичок людей.
Правові аспекти відображають структуру державних, політичних та економічних інститутів, здійснювану ними політику, законодавство, яке регулює бізнес, трудові відносини, податкову політику тощо.
Організаційно-технічні аспекти передбачають раціональну оцінку ситуації і систематичний відбір цілей та завдань, послідовне розроблення стратегії вирішення цих завдань, упорядкування необхідних ресурсів, раціональне проектування, організацію, керівництво і контроль за діями щодо реалізації цілей, мотивування й винагородження людей.
Менеджмент як діяльність з управління організаціями охоплює організацію виробництва, спрямованого на досягнення прибутку (підприємницького доходу); організацію спільної праці людей; процеси прийняття рішень; сукупність певних стадій процесу управління.
Менеджментом також вважають керівництво, яке скеровує діяльність організації, представляє її у зовнішньому середовищі і діє від її імені при контактах з державою, іншими суб'єктами ринку, громадськими організаціями тощо.
Менеджмент постає також і як організація спільної праці співробітників, колективу для досягнення поставленої мети найраціональнішим шляхом. Часто, ведучи мову про менеджмент, мають на увазі людей, які обрали управління сферою своєї професійної діяльності. У такому розумінні менеджмент є збірним поняттям, яке відображає зміст професійної діяльності як менеджерів (керівників), так і функціональних виконавців і технічних працівників менеджменту. Менеджмент асоціюється і з системою управління, яку формують певні елементи, відносини, зв'язки між якими структуризовано й упорядковано. Основною оцінкою ефективності і якості її функціонування є ступінь досягнення визначених цілей у поточному періоді та у довготерміновій перспективі.
- 2 -
Менеджмент у розумінні організації управління — це сукупність управлінських підрозділів, їх функцій, ієрархії та підпорядкування органів управління, методів впливу на об'єкт управління.
Менеджментом нерідко вважають процес прийняття рішень, тобто розроблення і реалізацію способів виходу з конкретних виробничо-господарських ситуацій, що склалися всередині організації або за її межами. Аналіз інформації та прийняття на її основі управлінських рішень утворює технологію менеджменту.
Менеджментом часто називають і мистецтво управління — діяльність керівника, яка залежить від його особистих якостей організатора, адміністратора, лідера.
Менеджмент є також системою наукових знань, теоретичною базою практики управління, яка має свій об'єкт і предмет вивчення, проблеми, методи та підходи до їх вирішення, забезпечує потреби вдосконалення практики управління. На першому етапі становлення менеджменту як науки основним завданням був аналіз змісту виробничої праці та її основних компонентів. Він живив висновки про необхідність систематичного стимулювання працівників з метою заінтересованості їх у зростанні продуктивності праці й збільшенні обсягів виробництва. Пізніше було з'ясовано, що резерви підвищення ефективності виробництва містяться не тільки у виробничому процесі, а й у процесі управління. Це стало головною передумовою виникнення теорії менеджменту.
Будь-яке розуміння менеджменту потребує вивчення його в статиці і в динаміці; в межах глобальної й локальної діяльності; на поточний момент і в перспективі.
Суттєвою особливістю терміна «менеджмент» є те, що його переважно використовують стосовно управління господарською діяльністю. Застосування поняття «управління» правомірне щодо загальної характеристики цього виду людської діяльності, а «менеджмент» — щодо змісту, форм і методів конкретного управлінського впливу на діяльність суб'єкта ринкових відносин. Термін «менеджмент» стосується тільки тих організацій, які здійснюють свою діяльність із метою отримання прибутку (підприємницького доходу).
Менеджмент як управління в умовах ринкової економіки передбачає:
— орієнтацію організації на попит і потреби ринку, конкретних споживачів; виробництво видів продукції
(послуг), які мають попит і можуть принести очікуваний прибуток;
— постійне прагнення до підвищення ефективності виробництва: отримання оптимальних результатів із меншими витратами;
— господарську самостійність, яка забезпечує свободу прийняття рішень тими, хто відповідає за кінцеві результати організації, її підрозділів;
— постійний перегляд цілей і програм залежно від ситуації на ринку;
— встановлення остаточного результату діяльності організації, її підрозділів на ринку;
— необхідність використання сучасної інформаційної бази з метою здійснення багатоваріантних розрахунків для прийняття обґрунтованих і оптимальних рішень.
Господарська діяльність з погляду менеджменту — це діяльність організації у будь-якій галузі економіки (промисловості, сільському господарстві, транспорті, торгівлі, банківській справі, побутовому обслуговуванні і т. п.) і в будь-якій сфері діяльності (науково-дослідні й дослідно-конструкторські розробки, виробництво, збут, фінанси), якщо вона спрямована на отримання прибутку чи підприємницького доходу.
Основним у сучасному менеджменті є визначення цілей організації на близьку й далеку перспективи, яке здійснюється з урахуванням потенційних можливостей організації та її забезпеченості ресурсами. З огляду на масштаб розрізняють загальні (відображають концепцію розвитку організації загалом) та специфічні цілі (розробляють у межах загальних, стосуються основних видів її діяльності).
Важливою особливістю практики менеджменту вважають раціоналізацію використання матеріальних, фінансових і трудових ресурсів. Адже досягнення цілей передбачає отримання максимального ефекту за мінімуму витрат, тобто таку організацію діяльності, за якої група спільно працюючих людей спрямовує свої зусилля на досягнення загальних цілей на основі відповідної мотивації праці.
Менеджмент має власний економічний механізм, спрямований на вирішення конкретних проблем взаємодії при реалізації соціально-економічних, технологічних, соціально-психологічних завдань, що виникають у процесі господарської діяльності. Цей механізм об'єктивно зумовлений господарською діяльністю організації у ринковому середовищі.
Отже, менеджмент є складним соціальним явищем, на яке впливають економічні, соціальні, політичні, національно-демографічні та інші чинники. Значущість його була усвідомлена в 30-ті роки XX ст. Ця
- 3 -
діяльність перетворилася на професію, сферу знань, а соціальна верства, що нею займається, — у впливову суспільну силу. Наприклад, велетенськими транснаціональними корпораціями управляють менеджери, у розпорядженні яких величезний економічний, виробничий та науково-технічний потенціал, сумірний за своєю потужністю з потенціалами держав. Від їх рішень залежить доля мільйонів людей, політичних партій, урядів, держав, регіонів.
Менеджмент повинен забезпечувати успішне функціонування організації, результатом діяльності якої є прибуток, а також певні гарантії для її майбутнього, оскільки нагромадження прибутку у вигляді різноманітних резервних фондів дає змогу обмежувати й долати ризики, зумовлені змінами ринкової ситуації. Це передбачає необхідність надання менеджерам достатньої свободи й самостійності у господарській діяльності, без чого неможливо оперативно реагувати й адаптуватися до змінних умов, тобто досягати мети менеджменту.
Мета менеджменту — забезпечення прибутковості чи дохідності діяльності організації на основі раціонального налагодження виробничого процесу і процесу управління, розвитку матеріально-технічної і технологічної бази, ефективного використання кадрового потенціалу, власних та залучених коштів.
Прибутковість організації свідчить про ефективність її виробничо-збутової діяльності, яка досягається внаслідок мінімізації витрат (на сировину, матеріали, енергію, оплату праці, фінансування) і максимізації доходів від результатів виробництва — випуску продукції та подання послуг.
Досягнення мети неможливе, якщо її не конкретизувати й не деталізувати у формі завдань для працівників управління.
Завдання менеджменту — конкретизований у просторі й часі зміст мети менеджменту для окремих структурних підрозділів виконавців відповідно до їх функціонального призначення.
Найважливішим завданням менеджменту є організація виробництва товарів і послуг з урахуванням потреб споживачів на основі наявних матеріальних та людських ресурсів і забезпечення рентабельної діяльності організації, її стабільного становища на ринку. Із цього основного завдання витікають інші:
— автоматизація виробництва й залучення висококваліфікованих працівників;
— стимулювання працівників шляхом створення належних умов праці й установлення відповідної заробітної плати;
— постійний контроль ефективності діяльності організації;
— постійний пошук і освоєння нових ринків.
До завдань менеджменту належать також деталізація цілей розвитку організації; встановлення їх пріоритетності, черговості й послідовності вирішення; розроблення стратегії розвитку організації, господарських завдань і шляхів їх здійснення; розроблення системи заходів для подолання проблем; визначення необхідних ресурсів і джерел їх постачання; контроль за виконанням поставлених завдань. Завдання менеджменту безперервно ускладнюються із зростанням масштабів виробництва.
Зміст завдань менеджменту залежить від стадій його здійснення. Залежно від видів і послідовності діяльності у структурі менеджменту виокремлюють такі стадії: стратегічний менеджмент; оперативний менеджмент; контроль.
Стратегічний менеджмент зосереджується на розробленні цілей менеджменту, прогнозуванні, перспективному плануванні.
Оперативний менеджмент реалізує заходи стратегічного менеджменту. Суттю його є організація (створення необхідної структури і нагромадження необхідних ресурсів) і керівництво (система розпорядництва й мотивування в умовах створеної структури).
Контроль охоплює аналіз досягнутих результатів (зворотний зв'язок) і є вихідним пунктом нового циклу управління.
Ефективний менеджмент передбачає єдність усіх етапів і стадій управління, його економічного, організаційно-технічного і соціально-психологічного аспектів.
Питання 2 . Предмет, об”єкт і суб”єкт менеджменту.
Предмет менеджменту як діяльності—система виробничих відносин у процесі створення товарів (послуг), призначених для потреб ринку.
У розглянутих аспектах виявляється зміст менеджменту як діяльності, спрямованої на певний об'єкт.
Об'єкт менеджменту як діяльності — ви-робничо-господарська організація та її навколишнє середовище.
- 4 -
Вплив менеджменту на організацію та її зовнішнє середовище опосередковується виробничими відносинами, що зумовлює конституювання предмета менеджменту як діяльності.
Об'єктом менеджменту можуть бути підприємство, організація, заклад. Для практичної його реалізації необхідно забезпечити здійснення цілеспрямованих управлінських дій. Саме цим і займаються менеджери. Інакше кажучи, менеджер — професійний керівник підприємства або його підрозділів, який здобув спеціальну підготовку в галузі управління і застосовує свої знання на практиці.
Отже, менеджмент являє собою поєднання науки, мистецтва управління та особистого досвіду. Вміле його використання є запорукою успішної діяльності підприємства.
Питання 3 . Співвідношення між поняттями „управління” та „менеджмент”.
Висвітлення діалектики взаємозв'язку між термінами «управління» й «менеджмент» потребує розгляду еволюції систем управління виробничо-господарською діяльністю людей, обґрунтування об'єктивних закономірностей виникнення і розвитку менеджменту як особливої системи управління організаціями в умовах ринку, сутності праці менеджерів та фахівців управління, необхідності, передумов і напрямів формування вітчизняної моделі менеджменту.
Поняття «управління» надзвичайно містке й глибоке. Його застосовують як до складових навколишнього середовища, в якому існує людина (управління в неживій і живій природі, в людському суспільстві), так і до різноманітних видів людської діяльності (управління державою, регіоном, організацією, політичною партією, автомобілем, дорожнім рухом тощо). Такі сфери і види діяльності є системами, сформованими з багатьох взаємопов'язаних елементів і відносин між ними. У кожній із них можна виділити суб'єкт і об'єкт управління.
Суб'єкт управління — елемент (група елементів) системи, який своїми свідомими чи неусвідомлени-ми активними діями (поведінкою) чи бездіяльністю впливає на об'єкт управління.
Суб'єкт управління не може існувати ізольовано. Сенсом його існування і функціонування є вплив на об'єкт управління, в сукупності з яким вони утворюють систему управління.
Об'єкт управління — елемент (група елементів) системи управління, який змінює свою поведінку під впливом суб'єкта.
Управління в узагальненому розумінні трактують як процес впливу суб'єкта управління на об'єкт, який змінює режим існування системи, в якій вони діють.
Сфери і типи управління
Середовищем існування кожної людини як індивіда є жива і нежива природа та людське суспільство. Відповідно до цих складових у навколишньому середовищі розрізняють такі сфери управління:
— управління у неживій природі (технічних системах);
— управління в організмах (біологічних системах);
— управління в суспільстві (соціальних системах). Процеси управління в технічних системах відбуваються
за наперед заданими людьми програмами. Вони бувають простими (наприклад, накручування пружини годинника) і надзвичайно складними (програми, за якими працюють ЕОМ). Управління технічними системами не здатне до самовдосконалення, хоча сучасні ЕОМ інколи передбачають са-мопрограмування для оптимального управління об'єктами.
Прості процеси управління в біологічних системах за своєю сутністю є регулюванням, що відбувається в живих організмах для пристосування їх до навколишнього середовища.
Найскладніші процеси управління відбуваються у людському суспільстві, оскільки стосуються діяльності як окремих людей, так і їх груп (колективів, прошарків, класів, суспільства загалом), яким властиві різноманітні інтереси. Люди пізнають і використовують закони природи й суспільства у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, продукують необхідні для цього технічні системи, застосовують створені природою біологічні. У зв'язку з високою складністю управління людьми виокремлюють типи управління: політичне, економічне та соціальне. Політичне управління здійснюється
на рівні суспільства, виявляється у функціонуванні держави, її органів та атрибутів. Економічне управління є системою заходів, спрямованих на задоволення економічних потреб людей, суспільства завдяки створенню робочих місць, виготовленню й розподілу товарів і послуг. Соціальне управління полягає у реалізації заходів для узгодженої діяльності індивідів, трудових колективів, територіальних, соціальних, етнічних та інших спільнот. Економічне й соціальне управління здійснюється на всіх рівнях виробництва: від робочого місця працівника до рівня національної економіки загалом. – 5 -
Управління виробництвом поєднує процеси економічного та соціального управління національною економікою, галузями, регіонами, виробничо-господарськими організаціями (підприємствами).
Осіб, які професійно займаються управлінською діяльністю, називають управлінцями, менеджерами.
Об'єкт управління — сукупність соціальних, економічних і технічних ресурсів виробництва, тобто соціотехноекономічна виробнича система.
Інколи об'єкт управління помилково трактують як групу людей, зайнятих виробництвом, що свідчить про звуження змісту управління до впливу лише на людський вид виробничих ресурсів. Насправді «об'єкт управління» — значно ширше поняття.
Зв'язок між суб'єктом і об'єктом управління забезпечує обмін інформацією. Від суб'єкта управління до об'єкта надходить потік командної інформації. Інформаційний потік до суб'єкта містить дані про стан об'єкта управління, про реакцію на розпорядження та про їх виконання.
Для характеристики управління часто використовують поняття «система управління», виділяючи в ній керуючу і керовану підсистеми. Іноді керуючу підсистему неправильно ототожнюють із суб'єктом, а керовану — з об'єктом управління.
Насправді керуюча підсистема — це частина соціальної складової організації, яка впливає на інші складові. її елементами є індивіди, що працюють в управлінських підрозділах, виконуючи лише функції управління, а також індивіди, які управляють працівниками виробництва, розпоряджаються задіяними у виробництві технічними та економічними ресурсами, працюючи безпосередньо у виробничих та забезпечуючих підрозділах організації (рис. 1.3). Керуюча підсистема виконує функції управління керованою.
Керованою підсистемою є задіяні у виробництві та інших сферах діяльності ресурси організації — людські, матеріальні, фінансові.
На систему управління впливає також навколишнє середовище, оскільки на її входи подається інформація про трудові, матеріальні, фінансові, екологічні та інші ресурси виробництва.
Входи системи управління — елементи системи управління, через які інформація із навколишнього середовища надходить до неї.
Кожна система управління здійснює вплив на навколишнє середовище, подаючи на свої виходи інформацію та продукт функціонування виробничо-господарської системи (товари, послуги, фінанси та ін.).
Виходи системи управління — елементи системи управління, через які інформація та продукт функціонування виробничо- господарської організації надходять у навколишнє середовище.
Сучасні системи управління не виникли з нічого, не зародилися спонтанно, а є наслідком тривалої еволюції в процесі історичного розвитку суспільного виробництва.
Питання 4. Рівні управління, взаємозв”язок між ними.
Конкретний зміст управлінської праці залежить від категорії управлінських працівників, до якої належить конкретна особа, задіяна у процесі управління.
У системі державної статистики працівників управління прийнято називати службовцями. За посадовими ознаками працівників управління класифікують на керівників, спеціалістів, інших службовців (інших працівників управління).
Керівники. Вони відіграють головну роль у здійсненні процесів управління.
Керівник — особа, яка очолює організацію, її структурно відокремлений виробничий або функціональний підрозділ і наділена повноваженнями приймати рішення щодо розпорядження виділеними йому матеріальними, фінансовими, трудовими ресурсами.
Керівникам, до яких зараховують і їх заступників, належить провідна роль в управлінні. Вони здійснюють добір та розстановку кадрів, безпосереднє управління процесом виробництва, організовують працю основного та допоміжного персоналу, координують роботу різних виконавців, підрозділів, виконують виховні функції.
Американський дослідник Генрі Мінцберг сформулював 10 ролей керівника — поведінкових правил, які відповідають конкретній установі або конкретній посаді. Він класифікував їх у межах трьох великих категорій: між-особистісні ролі, інформаційні ролі, ролі з прийняття рішень (табл.1.1).
- 6 -
Таблиця 1.1 Десять управлінських ролей за визначенням Г. Мінцберга
|
Роль |
Опис |
Характер діяльності [за матеріалами обстеження керівників) |
|
|
1 |
2 |
3 |
|
|
Міжособистісні ролі |
|||
|
Головний керівник |
Символічний глава, який виконує звичайні обов'язки правового або соціального характеру |
Церемонії, дії, що є наслідком його становища, клопотання |
|
|
Лідер |
Відповідальний за мотивацію й активізацію підлеглих, набір, підготовку працівників і пов'язані з цим обов'язки |
Усі управлінські дії з участю підлеглих |
|
|
Зв'язкова ланка |
Забезпечує роботу мережі зовнішніх контактів і джерел інформації |
Листування, участь у нарадах поза організацією, інша робота із зовнішніми організаціями і особами |
|
|
Інформаційні ролі |
|||
|
Приймач інформації |
Розшукує і отримує різноманітну спеціалізовану інформацію (як правило, поточну), яку використовує в інтересах власної справи; виступає як нервовий центр зовнішньої і внутрішньої інформації, що циркулює в організації |
Оброблення всієї пошти, здійснення контактів, пов'язаних переважно з одержанням інформації (періодичні видання, ознайомлювальні поїздки) |
|
|
Поширювач інформації |
Передає інформацію, одержану з зовнішніх джерел чи від інших підлеглих, працівникам організації (частина цієї інформації є фактологічною, інша вимагає інтерпретації окремих фактів для формування поглядів організації) |
Розсилання пошти в організації з метою одержання інформації, вербальні контакти для передавання інформації підлеглим (огляди, бесіди) |
|
|
Представник |
Передає інформацію для зовнішніх контактів організації щодо планів, політики, дій, результатів роботи організації, діє як експерт у своїй галузі |
Участь у засіданнях, звернення через пошту, усні виступи, передавання інформації у зовнішні організації та іншим особам |
|
Ролі, пов'язані з прийняттям рішень |
|
|||
Підприємець |
Відшукує можливості всередині організації і за її межами, розробляє і впроваджує проекти з удосконалення, які зумовлюють зміни, контролює розроблення проектів |
Участь у засіданнях з обговоренням стратегії, ініціювання, розроблення проектів, удосконалення діяльності |
|
|
Той, хто усуває порушення |
Відповідає за коригувальні дії, коли організація постає перед необхідністю важливих і неминучих зрушень |
Обговорення стратегічних і поточних питань, в т. ч. проблем і криз |
|
|
Розпорядник ресурсів |
Відповідальний за розподіл різноманітних ресурсів організації, що зводиться до прийняття чи схвалення значущих рішень |
Складання графіків, визначення повноважень, розроблення бюджетів, програмування роботи підлеглих |
|
|
Відповідальний учасник переговорів |
Відповідальний за представництво організації на всіх значущих і важливих переговорах |
Проведення переговорів |
|
|
Охарактеризовані Г. Мінцбергом ролі є взаємозалежними і повинні взаємодіяти, створюючи єдине ціле. Іноді керівник з різних причин надає перевагу одній чи кільком ролям, що погіршує ефективність його діяльності і призводить до втрат в організації.
Керівників класифікують, беручи за основу їх повноваження і коло обов'язків, а також рівень управління.
Відповідно до повноважень і кола обов'язків керівників поділяють на:
— лінійних, які очолюють організацію чи її відокремлені виробничі підрозділи;
— функціональних, які очолюють функціональні підрозділи управління, тобто організаційно об'єднані групи фахівців з певної функції чи групи функцій управління.
- 7 -
Рівні управління формують у складних ієрархічних системах, коли один лінійний керівник не може управля-
ти всією організацією. У такому разі відбувається вертикальний поділ праці між керівниками: найвищий керівник координує діяльність керівників нижчого рівня, а вони — діяльність керівників ще нижчого рівня і т. д., аж до низових, які безпосередньо керують працівниками, що фізично виробляють продукцію, надають послуги. За рівнями управління виокремлюють певні категорії керівників.
Керівники низового рівня (керівники першого рівня, операційні керівники). Вони є первинними розпорядниками таких ресурсів, як люди, сировина й обладнання, здійснюють розстановку працівників на робочих місцях, за необхідності переміщують їх, дають їм виробничі завдання, мотивують їхню працю в межах прийнятої в організації системи мотивування, контролюють результати. Типовими посадами на цьому рівні є майстер, завідувач відділу тощо. Кількісно їх найбільше серед керівного складу організації. Робота цих керівників напружена і різноманітна, пов'язана з виконанням короткотермінових завдань.
Керівники середнього рівня. Очолюють великі автономні підрозділи організацій. їх завданнями є координування і контролювання роботи керівників низового рівня. Типові посади — начальник цеху, завідувач секції, завідувач філії, завідувач відділення тощо. У великих організаціях на середньому рівні управління можливі верхній середній рівень управління і низовий середній рівень управління. У такому разі в організації буде чотири рівні управління: низовий, низовий середній, верхній середній і верхній.
Особливості роботи керівника середнього рівня залежать від завдань очолюваного підрозділу, а не завдань організації в цілому. Іноді це породжує «сепаратизм» (лат. зерагаіуз — відокремлення) виробничо-господарських відділів організацій.
Такі керівники є «буфером» між низовими і вищими рівнями управління. У межах своєї компетенції вони приймають управлінські рішення, готують інформацію для вищих керівників, деталізують і доводять до низових керівників рішення вищого керівництва. До їх обов'язків належать підбір, розстановка та переміщення керівників низового рівня, вирішення питань про їх стимулювання тощо.
Останнім часом у високорозвинутих країнах функції керівників середнього рівня відчутно змінилися. Раніше від них залежало своєчасне і достовірне інформування керівників вищого рівня управління, а з інформатизацією виробничої та управлінської сфер інформація циркулює автономно, без «фільтрування» керівниками середнього рівня.
Керівники вищого рівня. Ця категорія найменш чисельна. Типовими посадами є президент, голова правління, генеральний директор тощо. Вони відповідають за прийняття найважливіших рішень в організації, від них залежить її діяльність загалом.
Праця перших керівників дуже складна і відповідальна, надзвичайно обтяжлива. Обсяги роботи, яку йому доводиться виконувати або яку керівник вважає необхідним виконувати протягом робочого дня, — величезні, темп дуже напружений. І після закінчення робочого дня він не може абстрагуватися від своїх обов'язків, оскільки безперервно аналізує інформацію.
Це навантаження спричинене тим, що праця вищих керівників не має логічного завершення, а також функціонуванням організації у змінному навколишньому середовищі, що потребує постійного аналізу поведінки її та цього середовища.
Незалежно від рівня, на якому перебуває керівник, існують такі вимоги до його особи:
— профільна повна вища освіта освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст», а у деяких випадках — освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр»;
— загальні знання у сфері управління організацією;
— компетентність у технології виробництва і в галузі виробництва, до якої належить організація;
— володіння навичками адміністрування і підприємництва, ринковим мисленнями і поведінкою, здатність до ініціативи, уміння перерозподіляти ресурси організації з метою найвигіднішого їх застосування;
— прийняття обґрунтованих і компетентних рішень на основі погодження з підлеглими керівниками і працівниками та розподіл їхньої участі у реалізації цих рішень;
— наявність практичного досвіду і знань щодо аналізу економічної ситуації на основних ринках, їх сегментах, де працює або має намір працювати організація;
— уміння аналізувати діяльність і дії конкурентів;
— уміння передбачати тенденції розвитку господарської кон'юнктури, особливості попиту, заходи державного регулювання економіки у своїй країні і за кордоном, якщо організація планує вийти на зарубіжні ринки.
- 8 -
Найважливішою вимогою до керівника будь-якого рівня є вміння управляти людьми, що передбачає:
— досконале знання підлеглих, їхніх здібностей і можливостей щодо виконання конкретної роботи;
— знання умов, які пов'язують організацію і працівників; захист інтересів на справедливій основі;
— усунення нездатних з метою підтримання єдності і забезпечення оптимального режиму функціонування організації.
Спеціалісти. До їх обов'язків належать планування, нормування, підготовка інформації для прийняття управлінських рішень, облік та ін. їх класифікують за функціями управління. Наприклад, економісти здійснюють аналіз і планування, бухгалтери — облік і контроль, юристи — регулювання і т. д.
Спеціалістам потрібна відповідна повна вища освіта освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» («магістр»).
Спеціаліст (магістр) — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, передбачених для первинних посад у певному виді економічної діяльності.
За посадовою класифікацією спеціалістів поділяють на провідних, старших, І категорії. Відмінності між ними зумовлені різною складністю та обсягами виконуваних робіт і, відповідно, оплатою праці.
Інші службовці (працівники управління). їх класифікують за операціями, які вони виконують у процесі управління. Зайняті первинним обліком, обробленням документів, передаванням і оформленням інформації, розрахунково-обчислювальними роботами. Посади службовців можуть займати особи з базовою вищою освітою, тобто ті, які мають кваліфікацію «молодший спеціаліст», «бакалавр».
Молодший спеціаліст (бакалавр) — освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула неповну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для здійснення виробничих функцій певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.
Деякі посади службовців не вимагають спеціальних знань, тобто їх можуть посідати особи з загальною освітою. Загальна ефективність управлінської праці залежить також від обґрунтованого співвідношення між кількістю фахівців та інших працівників управління. У багатьох вітчизняних організаціях фахівців більше, ніж необхідно, внаслідок чого вони нерідко виконують прості види робіт, які не потребують глибоких фахових знань, і з якими, як свідчить досвід економічно розвинутих країн світу, могли б справлятися особи з вузькоспеціалізованою професійною підготовкою.
Успішну діяльність, високу ефективність організації забезпечує злагоджена, гармонійно поєднана праця керівників, службовців і фахівців у взаємодії та постійному інформаційному контакті.