Філософія життя

Як філософський напрямок склалась у кінці 19 століття у Німеччині та Франції.

• Опозиція класичному раціоналізму

• Звертається до життя як первинної реальності цілісного органічного процесу. Поняття «життя» багатозначне: 1)в біологічному плані(Ніцше), 2)космологічному (Бергсон); 3)культурно-історичному (В.Дільтей, Г. Зіммель)

За концепцією Ніцше, основа життя – воля (не абстрактна, а конкретна – воля до вигоди). Якщо відсутня воля до вигоди, істота деградує. Вчення про надлюдину ґрунтується на: 1)цінність життя є єдиною, безумовною цінністю і збігається з рівнем «волі до влади»; 2) існує природна нерівність людей, обумовлена відмінністю їхніх життєвих сил та «волі до влади»; 3) сильна людина, природжений аристократ є абсолютно вільним і не зв’язує себе ніякими морально-правовими нормами.

Для Бергсона життя – це метафізичний політичний процес, могутній потік творчого формування: із послабленням напруги життя розпадається, перетворюючись на матерію, тобто бездушну масу. Людина – творча істота, здатність до творчості якої визначається ірраціональною інтуїцією, що як Божий дар дається лише обраним.

Для О. Шпенглера життя – це «доля», «душа» культури, яка обґрунтовує ідею катастроф, що регулярно повторюючись в історії, призводить до виникнення і смерті замкнутих «у собі» сцивілізацій. У праці «Присмерк Європи» висунув концепцію культури (визначається як єдність стилістики, втіленої у формах економ, політ, духовного, релігійного, практичного, художнього життя). Єдиної культури не існує. Виділяє 8: єгипетську, індійську, вавилонську, китайську, греко-римську, візантійсько-арабську, західноєвропейську і культуру майя. Кожному культурному утворенню наперед визначені часові рамки. Коли культура вимирає, вона перероджується в цивілізацію. Співіснування культур – свідчення не єдиного процесу світової історії, а єдності проявів життя у Всесвіті.

Екзистенціальна філософія

Одна з провідних течій суспільної думки 20 ст., що на перший план висунула ідею абсолютної унікальності людського буття, зосередившись навколо проблеми людини та її місця в світі, проблеми духовної витримки людини, яка потрапила в потік подій і втратила контроль.

• Сьорен К’єркегор – «екзистенція» - «внутрішнє» буття.

• Основна ідея феноменології Гуссерля – неможливість взаємного зведення і в той же час нерозривність свідомості і людського буття, особистості і предметного світу, психофізичної природи, соціуму, духовної культури – трансформувалась у теорію екзистенціалізму – філософське вираження глибоких потрясінь Зх. Цивілізація 20 ст., що оголили нестійкість, слабкість, кінцевість будь-якого людського існування.

• Найглибинніше знання людини – усвідомленість нею власної смертності і недосконалості.

• В центрі уваги: питання провини та відповідальності, рішення та вибору, ставлення людини до смерті.

• Основні проблеми: людина, як унікальна істота, філософія буття, гуманізм, історія західноєвропейської цивілізації, проблема свободи та відповідальності, смерті, часу.

• Хайдегер, Сартр: екзистенція є буттям, яке спрямоване до «ніщо» і яке усвідомлює свою кінцевість. Тлумачать екз. як часовість, реальною точкою підрахунку якої є смерть.

• 3 форми часу (минуле, сучасне, майбутнє) – 3 структурні елементи існування.

• Специфічність людської екзистенції вбачається у її постійній «націленості» на майбутнє. Розкривається через неповторність, унікальність людської особи, що знає своє місце у цілях, задумах проектах, звернутих у майбутнє.

• Екзистенція – трансцендування – вихід за свої межі. Ясперс: екзистенціалізм – філософія буття людини, яка виходить за межі людини. Сартр, Камю: трансценденція є «ніщо», яке виступає як найглибша таємниця екзистенції.