Структуралізм

Назва напрямів у соціогуманітарному пізнанні 20ст. ,пов’язаних із виявленням структури, що зберігає свою сталість у ході різних перетворень і змін. Представники: К. Леві-Стросс, Ж. Ланам, М.. Фуко, Р. Барт. 2 лінії структуралізму: 1) філософські ідеї вчених-структуралістів; 2)структуралістська ідеологія, що поширилась у Франції. Об’єкт дослідження: культура, як сукупність знакових систем (мова, наука, мистецтво, міфологія, релігія, мода, реклама).

Лакан проводить думку про подібність між структурами мови та механізмами дії несвідомого. Будує культурологічну концепцію, суть якої полягає у пріоритеті символічного над реальним.

Етапи структуралізму:

1. Лінгвістичний структуралізм (становлення методу дослідження). Спільні риси концепцій структуралістів: 1)виділення первинної множини об’єктів, у яких можна було передбачити наявність єдиної структури; 2)розчленування об’єктів на елементарні частини, в яких типові відношення зв’язують різнорідні пари елементів; 3)розкриття відношень перетворення між частинами, систематизація їх і побудова абстрактної структури; 4)виведення із структури усіх теоретично можливих наслідків та перевірка їх на практиці. Взагалі характерно протест проти психологізму і прагнення визначити структуру мови, відволікаючись від її розвитку.

2. Поширення методів структурної лінгвістики. К. Леві-Стросс – аналіз культурного життя первісних племен (тотемізм, ритуали, міфи, своєрідна мова). Формулює ідею надраціоналізму як гармонію чуттєвої і раціонального начал, втрачену сучасною європейською цивілізацією, але збережену на рівні первісного мислення. Етнологія – не є ні окремою наукою, ні наукою новою – найдавніша і найзагальніша форма гуманізму.

Основні принципи структурної антропології:

1. Явище культури розглядається в єдності своїх внутрішніх і зовнішніх зв’язків.

2. Явище культури аналізується як багаторівневе цілісне утворення.

3. Дослідження явища проводиться в рамках конкретної культури. Кінцевий результат дослідження – моделювання структури.

Значення для науки: 1) ретельна розробка механізмів комунікацій; 2) опора на багатомірність культурних утворень. Але структуралізм відмовляється від активності суб’єкта як носія культури, недооцінює індивідуальність, абсолютизує знаково-мовну систему.

Постструктуралізм – назва підходів у філософії та соціогуманітарному пізнанні, що склалися у Франції. Включає в себе:

• Вчення про деконструктивізм Ж. Дерріда

• Теорія історичного розвитку способу позначення Ж. Бодрілйяра.

• Філософія становлення Ж. Делюза

• «теорія поезії» Х. Блума.

Герменевтика – теорія розуміння, вченя про розуміння та інтерпретацію документів, що містять у собі сислові зв’язки, вчення про передумови і засоби такого розуміння.

1)Традиційна герменевтика – орієнтована на іманентне розуміння тексту на відміну від його історико-генетичного пояснення. 2) філософська герменевтика – течія сучасної філософії .

Представники: Гадамер, Аппель, Рікоор,.

Основні засади були закладені Шлейєрмахером і Дільтеєм. Можливість трансформації герменевтики у філософію була закладена феноменологією Гуссерля (пізня феноменологія порушує питання про те, як фільтеєвський метод може бути об’єктивним в науках про природу. Свідомість у феноменології постає як поле значень і смисл слів, отже, відкривається можливість інтерпретаціх і герменевтики. Основне питання: як влаштоване, упорядковане те суще, буття якого полягає в розумінні.

• Герменевтика перетворюється із методології розуміння на її онтологію.

• Спостерігається відмова від феноменологічного підходу до свідомості як самодостатньої і безпередумовної.

• Принцип рефлексії обмежується принципом інтерпретації.

• Гадамер: герменевтика є філософією «тлумачення» від тлумачення текстів до людського буття, знання про світ і буття в ньому.

• Герменевтика – філософія розуміння. Предмет розуміння – не смисл, вкладений в текст автором, а предметний зміст, з осмисленням якого пов’язаний даний текст. Французький філософ Рікьор розробляє гносеологічний бік в герменевтиці. Будь-яке розміннія опосередковане знаками і символами. Символ – структура значень, де один смисл є прямим, первинним, а інший – непрямим, побічним, вторинним, який можна сприйняти опосередковано, через первинний сисл.

• «Метагерменевтика» Хабермаса виконує комунікативну функцію. Чиста герменевтика недооцінює той факт, що в суспільстві, крім культурної сфери життя, є ще й економ., соц.., політична. Висновок: необхідно коригувати герменевтику і пропонує теорію комутативної дії. Головний метод комунікації – мова.

Внесок герменевтики до скарбниці філософської думки: 1)відтворюється ідея цілісності культури, філософії, суспільства; 2)дається метод аналізу культурних явищ; 3) визначається поворот до загальнолюдських цінностей.