Буття Онтологія

Онтологія – вчення про буття, система найзагальніших понять, за допомогою яких здійснюється осягнення дійсності.

• Хайдеггер: «Буття – це присутність у часі» (вказується на динамічний, активний характер буття0. У центрі філософії стоїть проблема «сенсу буття», яка розкриваєть через аналіз суб’єктивного людського існування.

• Сартр: прагнув створи «феноменологічну онтологію»

• Г. Адорно запропонував «негативну діалектику», яка тлумачила онтологія як тотальну критику буття.

• Д. Лукач: буття завжди змінюється і є незворотним. Розглядати буття слід в конкретній єдності предметності і процесуальності.

• Філософія фіксує не просто існування світу, а зв’язок всезагального характеру: предмети та явища світу, їх властивості.

• У категорії «буття»: світ є як безмежна цілісність: природне і духовне, індивіди і суспільство. Цілісний світ – всезагальна єдність, яка включає в себе цілісність речей, процесів, станів, організмів, структур, систем, людських індивідів.

• Світ – суще, кожне суще – унікальне, неповторне в його внутрішніх і зовнішніх умовах існування. Визначеність сущого характеризує місце і час його індивідуального буття.

• Основні форми буття: 1)буття речей і процесів; 2)буття людини; 3)буття духовного; буття соціального(індивідів, соціумів, спільнот).

• Головні сфери буття: природа, суспільство, свідомість.

• Філософський зміст поняття «дух» - пританна людині здатність мислити, відчувати, виявляти вольові зусилля. Дух – внутрішній світ людини. Свідомість – здатність головного мозку людини відображати буття світу, перетворювати його в образи і поняття.

Єдність матерії, руху, простору, часу

Для філософів стародавнього світу матерія – це матеріали, з якого складаються тіла, предмети (камінь, вода, земля, дерево).

Для Р.Декарта матерія – це тіло разом з формою. Матерія – субстанція само існуючого буття, атрибутом якої є протяжність з властивостями: займати певне місце, мати об’єм, бути тривимірною.

Ньютон додає до визначення матерії 3 атрибути: 1) непроникність (непорушна цілісність тіла); 2)інертність (пасивність, нездатність самостійно змінювати швидкість згідно із законами динаміки); 3)вага, зумовлена дією закону всесвітньої гравітації. Інертність і вага об’єднуються у поняття маси – атрибут матерії, міра її кількості.

Гольбах: матерія – все те, що пізнається чуттєво (джерело чуттєвого знання – відчуття форми, кольору, смаку, звуку). Доводить розуміння матерії до гносеологічного узагальнення.

Гельшгольц: матерія – все, що існує об’єктивно (незалежно від свідомості людини).

Матерія визначає властивості реального буття: цілісність, невичерпність, мінливість, системна упорядкованість.

Структурні рівні матерії: неорганічний (мікро-, макро-, мегасвіти); органічний (організмений, підорганізменний, понадорганізменний); соціальний(особистість, родина, плем’я, народність, нація, клас, суспільство, людство).

Матерія – об’єктивно реальне буття світу в часі, просторі, русі, детерміноване і пізнаване людиною.

Рух – найважливіший атрибут матерії, спосіб її існування. Це будь-яка зміна, взаємодія матеріальних об’єктів, зміна їх станів. У світі немає матерії без руху, як нема і руху без матерії. Рух – абсолютний, спокій – відносний (спокій – один із моментів руху. Тіло, що перебуває у стані спокою відносно Землі, рухається відносно Сонця). Кількість форм руху безкінечна, рух невичерпний за своєю багатоманітністю, як і матерія. Джерело руху – матерія.

Матерії притаманна здатність до 1) саморуху (процес взаємодії різних протилежностей, які є причиною зміни конкретних якісних станів). 2) до розвитку і саморозвитку (зміна матеріального та духовного світу, його перехід від старою до нового).

Саморозвиток світу та розмаїття його проявів (природа, суспільство, пізнання) виростає з саморуху матерії. Саморух відображає зміну світу під дією внутрішніх суперечностей.

Простір і час – філософські категорії, за допомогою яких позначаються основні форми існування матерії.

• Лейбніц: простір і час – лише імена. Простір – ім’я, яким позначається тривалість і послідовність процесів. Реально простору і часу немає, їх неможливо виміряти.

• Берклі, Юм: простір і час – форми індивідуальної свідомості.

• Кант: апріорні форми чуттєвого споглядання.

• Гегель – категорії абсолютного духа.

• Ньютон – вмістилища, реальності, які кіяким чином не взаємодіють із матерією.

Сучасна наука: простір і час – форми існування матерії. Зміст простору і часу: соціальний, історичний, астрономічний, біологічний, психологічний, художній.

• Матеріалізм підкреслює неподільність від руху матерії.

• Древні атомісти і природознавці ототожнювали простір із пустотою (однаковий у всіх формах і нерухомий, час – такий, що тече рівномірно. )

• Ейнштейн: простір і час існують не самі по собі, відірвані від матерії, а перебувають в універсальному зв’язку з нею, є сторонами єдиного і багатоманітного цілого. Теорія відносності: плин часу і протяжність тіл залежить від руху цих тіл.

Свідомість

Виникнення і природа свідомості

• Ідеалізм: свідомість – активне начало матерії. Свідомість наділяється над матеріальним, надприродним характером. Свідомість відривалась від природи, їй приписували самостійне, незалежне субстанціональне існування.

• Дуалізм: у світі завжди існували 2 самостійні субстанції – матерія і свідомість, незалежні одна від одної. Свідомість, як і матерія, є вічною, вона не виникала і не народжувалась.

• Концепція Тейяра де Шардена: Свідомість пробилась на світ із темряви підсвідомості (деяка маса елементарної свідомості була замкнена в земній матерії).

• Матеріалізм: свідомість – пізнавальний образ, як відображення світу в мозку людини, як ф-ію організованої матерії.

• Гілозоїзм: Спіноза розглядав свідомість як всезагальну властивість, атрибут матерії, яка тільки кількісно різниться на різних рівнях її організації.

• Марксистська концепція: Свідомість – 1)функція головного мозку; 2)необхідна сторона практичної діяльності людини. Природа свідомості – властивість високоорганізованої матерії, вища форма її атрибутивної властивості – відображення.

• Хайдегер намагався очистити свідомість від різного роду «метафізичних» напластувань. Ставив перед лицем загрози розчинення суб’єкту в «ніщо».

• Сартр: свідомість – чиста суб’єктивність, іманентність, «Вона – абсолютна». Досліджуючи свідомість, потрібно залишатися в рамках свідомості, бо вона не може вийти за свої межі для того, щоб споглядати себе збоку. Значить, в дослідженні свідомості є повна мета. Це – сфера буття, екзистенції свідомості.

• Для Леві-Стросса базовим у дослідженні свідомості стає несвідоме, яке не є свідомістю, але визначає її. Несвідоме – об’єктивна, формальна, конструктивна за своїм характером структура.