- •383. Теорії походження Київської Русі
- •384. Київська Русь за перших князів: Олег, Ігор, Ольга, Святослав.
- •385. Київська Русь за правління Володимира Великого
- •386. Прийняття Християнства на Русі та його наслідки.
- •387. Розквіт Київської Русі: Правління Ярослава Мудрого.
- •388. Політична трансформація Київської Русі другої половини XI ст. Тріумвірат
- •389 Феодальні війни та княжні зїзди Руських князів другої половини IX-поч. Хіі.
- •392 . Монголо-татарська навала та її наслідки для українських земель
- •393. Культура київської Русі
- •394.Соціальний устрій Київської Русі
- •395. Галицьке князівство: друга половина XI-1199
- •396) Галицько-Валинське кинязівство 1199-1264.Правління Романа Мстиславича та Данила Романовича.
- •397.Причими занепаду Київської Русі та її місце в історії українського державотворення.
- •399. Причини виникнення козацтва. Д.Вишневецький. Виникнення Запорізької Січі та її устрій.
- •400. Українське козацтво за гетьманування п.Сагайдачного.
- •401. Релігійна та культурна діяльність братств.
- •402.Берестейська церковна унія,причини і наслідки
- •405. Державотворча діяльність гетьмана і. Виговського.
- •406. Політична діяльність гетьмана п. Дорошенка.
- •407. Антимосковський виступ гетьмана і. Мазепи
- •412. Зовнішньополітична діяльність незалежної України
- •413. Громадівський рух в Україні
- •414. Пожвавлення національного руху в Україні напри. 8о-х рр.. ХХст. Формування багатопартійної системи.
- •416. Українські дисиденти, їхні програмні цілі та діяльність
- •417. Лібералізація суспільного життя в Україні сер.50-х – поч..60-х рр.. ХХст. Шістдесятники
- •418. Найвпливовіші політичні партії Західної України у міжвоєнний період, їхні програмні цілі та діяльність.
- •420. Вибух Першої світової війни і ставлення до неї української громадськості.
- •423. Проголошення незалежності Карпатської України і її історичне значення
- •424. Колонізаторська політика Польщі в Західній Україні у міжвоєнний період
- •425. Встановлення влади Директорії унр. Поясніть відмінності у поглядах між в.Винниченком і с.Петлюрою щодо найважливіших засад внутрішньої і зовнішньої політики унр,
- •426. Антигетьманське повстання його причини, хід. Історичне значення гетьманату п.Скоропадського.
- •Хронологія
- •427. Розкрийте здобутки і прорахунки у політиці уряду п,Скоропадського
- •428. Боротьба зунр проти польської агресії
- •429. Охарактеризуйте здобутки і прорахунки Центральної Ради у її державотворчій діяльності.
- •430. Українсько-польсько-радянська війна
- •431. Листопадове 1918 повстання у Львові. Утворення зунр.
- •432. Дайте короткі історичні відомості про таких діячів: є.Петрушевич, с.Петлюра, п.Скоропадський, є.Коновалець.
- •[Ред.] Війна і полон
- •434. Розкрийте суть операції Вісла
- •436. Переяславський договір 1654р. З Москвою: причини укладання, зміст та наслідки для України
- •438. Брестський мирний договір унр з державами четверного союзу 1918 причини підписання, умови, наслідки.
- •440. Дисидентський рух в Україні, його програмні цілі
- •442.Початки національного відродження в Галичині. Руська Трійця
- •443. Особливості зовнішньополітичної діяльності незалежної України.
426. Антигетьманське повстання його причини, хід. Історичне значення гетьманату п.Скоропадського.
29 квітня 1918 року, відбувся Всеукраїнський з'їзд хліборобів у Києві, на якому одноголосно було проголошено Павла Скоропадського новим гетьманом. Центральна Рада була усунута від влади, а замість неї було утворено Українську Державу.
Павло Скоропадський у своїй політиці притримувався консервативних поглядів. Оскільки політичною опрою гетьмана були великі землевласники, Скоропадський провів деякі реформи, які не були популярними серед українських селян. Недовіра до Скоропадського з боку селян підбурювалась соціал-демократичними (есдеки) та соціал-революційними (есери) партіями, основними діячами яких були Володимир Винниченко та Симон Петлюра. Останньою краплею стало проголошення гетьманом «Федеративної Грамоти», в якій ішлося про майбутню федерацію України із Росією. Сам Скоропадський згадував, що він вбачав у майбутній федеративній державі союз, за якого Україна розквітла б, відродила культуру та мову та почала стрімко розвиватись[1].
13 листопада в Києві відбулось засідання соціалістичних партій України, і було прийняте рішення про утворення Директорії УНР. Розпочалось антигетьманське повстання. 14 листопада, члени Директорії прибули до Білої Церкви, яка і стала центром повстання. На той час у Білій Церкві стояв Окремий загін Січових Стрільців (Приблизно 1500 солдатів). Січові Стрільці були опорою всієї Директорії, і підтвердження цього можна знайти у словах її голови Володимира Винниченка:
Однак, все ж таки відчувався брак добре дисциплінованих та озброєних солдатів. Учасники повстання боялись зустрітись із німецькою армією в Києві, частини якої нараховували 200 тисяч солдатів[3]. Розглядався план про видачу зброї населенню Києва, для підтримки повсталих, однак цього всеодно було недостатньо. Але, скориставшись тяжкою ситуацією в Німеччині, представники Директорії уклали договір із німецькою армією про нейтралітет[2]. За свідченнями Скоропадського, Директорія схилила на свій бік німців та деякі збільшовичені українські частини, пообіцявши їм землю та дозвіл на пограбування Києва[4].
15 листопада на стінах київських будинків з'явились листівки Директорії, які закликали до всенародного антигетьманського повстання. Перші військові дії між гетьманськими військами та Директорією розпочались 16 листопада, коли Січові Стрільці в м. Біла Церква, роззброїли сотню Державної Варти.
Хронологія
14 листопада 1918 — «Федеративна Грамота» П. П. Скоропадського
14 листопада 1918 — Уряд С. Гербеля
16 листопада 1918 — Початок очолюваного Директорією УНР повстання проти гетьмана
18 листопада 1918 — Захоплення Харківської губернії військами отамана Болбочана
18 листопада 1918 — Призначення гр. Келлера командуючим збройними силами Української держави
27 листопада 1918 — Захоплення Полтавської губернії військами отамана Болбочана
27 листопада 1918 — Призначення кн. Довгорукого командуючим збройними силами Української Держави
14 грудня 1918 — Зречення гетьмана П. П. Скоропадського