- •1. Зародження літературозн. Як поетики та риторики в Античність.
- •2. Основні ідеї «Поетики» Аристотеля.
- •3. Унормованість поетичної творчості Горацієм у «Посланні до Пісонів».
- •4. Н. Буало як теоретик класицизму.
- •5. Розвиток нормативних поетик в Європі та в Україні.
- •6. Початок філософсько-естетичних рефлексій щодо літератури.
- •7. Зародження та розвиток академічного літературознавства.
- •8. Основні течії академічного літературознавства у першій половині 19 ст.
- •9. Академічне літературознавство в 2-й половині 19 ст.
- •10. Якісні перетворення у літературознавстві кінця 19 – початку 20 ст.
- •15. Творчість ф.Ніцше: конц. Аполонів (а). Та діонісій (д). Початків у мистецтві.
- •14. Філософські основи європейського модернізму та їхнє відображення в літературознавстві.
- •11,12 Літературознавство і літ.Критика доби модернізму і хХст.
- •13. Сучасні розгалудження науки про літературу.
- •17. Основні ідеї Бергсона: значення інтуїції для художньої творчості та пізнання.
- •20. Поступ герменевтики у працях Гадемара.
- •18. Розвиток герменевтики як методології пізнання художнього тексту.
- •16. Специфіка аналізу мистецьких творів і літературного процесу із застосуванням концептів Ніцше.
- •17. Основні ідеї Бергсона: значення інтуїції для художньої творчості та пізнання.
- •19. Концепти р. Інгардена щодо форми пізнання літературного твору.
- •16. Специфіка аналізу мистецьких творів і літературного процесу із застосуванням концептів Ніцше.
- •21. Психоаналіз з. Фройда та його вплив на літ-во
- •22. Вчення про Едіпів комплекс та науку про літ-ру
- •23. Потяг до смерті (танатос) та втілення його у практиці майстрів красного письменства
- •24. Теорія архетипів к.Г. Юнга: вплив на розвиток архетипної критики
- •31. Подальший розвиток ідей Бахтіна (концепція інтертекстуальності Крістевої)
- •32. Структуралізм як дослідницький метод у літ-стві.
- •33. Структуралістський етап творчості Барта.
- •34. Наратологія як наука про оповідні структури.
- •35. Методологія семіотичних студій у літературознавстві.
- •36. Особливості семіотики ю.Лотмана та представників Тартуської школи.
- •39. Деконструктивістські стратегії ж.Дерріди.
- •40. Роль і місце теорії літератури в контексті гуманітарних наук за Поль де Маном.
- •46 Поняття література та літературність
- •47 Образна природа мистецтва слова
- •48 Взаємовідносини худ літ ті її реципієнта в історичній площині
- •49 Основні функції художньої словесності
- •50 Основні види худ літ в історичній площині й сучасної худ літ.
- •51. Історизм поняття автор.
- •52. Автор у творі й автор як реальна особа.
- •53. Реципієнт: слухач, глядач, читач.
- •54. Що таке «історія літ-ри»: різні концепти витлумачення цього поняття.
- •55. Особл – ті визначення літературної епохи й літературної доби.
- •56. Різні концепції поняття «літературний стиль»
- •57. Традиційний науковий апарат вивчення курсу «Історія літератури» та його можливі інтерпретації.
- •58. Парадигма літературного процесу д. Чижевського
- •59. Основні стадії розвитку літератури в Європі та Америці. Специфіка ін. Регіонів
- •60. Модернізм у художній літературі кінця 19-20 ст.
16. Специфіка аналізу мистецьких творів і літературного процесу із застосуванням концептів Ніцше.
Витоки філософії Ф.Ніцше: це його власне непохитне прагнення до здоров'я, радості, сміху, його захоплення життям, самою можливістю жити. Жити - означає боротися з "великою стомленістю" "маленьких", знеособлених, роз'єднаних людей, "що вироджуються", з їхньою "волею до кінця", протипоставивши їй вічну "волю до життя". У творах представників "філософії життя", до яких належав і Ф.Ніцше, "життя" розуміється в цілому як певна метафізично-космічна сила, спонтанний "життєвий порив", як органічна цілісність, як певний хаос, який має великий творчий потенціал, як постійна тривалість, постійна діяльність, націлена у майбутнє, як певна космічна драма, нарешті, як особливий, незумовлений, самодостатній спосіб буття. Ф.Ніцше пише про "енергію до життя", про невичерпну творчу "волю до життя", про життя як "джерело радості", як "волю до влади", про повне та квітуче життя замість поняття "буття". При цьому він може користуватися дарвіністською термінологією, описувати поняття "життя" біологічно, надлюдину - свій ідеал - як таку, що володіє вищими інстинктами, а інстинкти - як прояв космічної волі до влади. Для Ф.Ніцше характерна двозначність поглядів, тому його ідеї можуть інтерпретуватися різним чином. Ф.Ніцше стверджував, що діонісичними містеріями еллін гарантував собі вічне життя, "вічне повернення життя", майбутнє, обітоване та освячене в минулому, торжествуюче "Так" щодо життя наперекір смерті. Так забезпечувалося вічне повернення повноти життя, вічна радість творення, становлення, переборення власної скінченності. Ф.Ніцше зауважує, що в діонісичному мистецтві "природа говорить нам власним істинним, незмінним голосом: "Уподібнюйтеся мені!". Треба стати сильнішими та вільнішими, стати гідними самої можливості жити, щоб пройти інший шлях, шлях оновлення - той, що попереду нас, - кожного дня народжуючись наново. Шлях цей може початися на будь-якому повороті життєвого лабіринту, яким у пошуках себе блукає людина. "Маленька" "лабіринтна" людина, блукаючи, шукає не істину, а лише Аріадну, роль якої, насправді, взяв на себе сам Ф.Ніцше. Він закликає безконечно повертатися до самих себе, постійно займаючись всебічним самоаналізом. Результатом цього повинна стати огида до власних недоліків та недосконалостей, а на цьому ґрунті повинні зрости мужність та рішучість подолати страх перед небезпекою на шляху до оновлення, до повноти буття. На цьому шляху відбувається реалізація невичерпної волі до життя та творчого начала в людині, коли життя вічно переборює себе.
Філософ так і не знайшов шляху до надлюдини, і в цьому була його трагедія. Однак він звільнив шлях для нової, христологічної антропології. Існування "маленької людини", свідчить про винищення людини як образу й подоби Божої, а водночас - і як мікрокосму. Творчий порив, до якого закликає Ф.Ніцше, долає традиційні межі та норми - і означає прорив до трансцендентного, у безконечність, до подолання власних індивідуальних рамок. Творчість має загальнолюдський, космічний, релігійний характер та передбачає свободу, яка є не зумовленою ані Богом, ані світом. Людина творить "з нічого", тобто з власного вільного бажання творити.
За Ф.Ніцше, вільний розум передбачає свободу від будь-якої традиції, від усталених загальноприйнятих алгоритмів та орієнтирів у розумінні світу, а також волю для творення нового. Вільна людина не може обминути проблему вибору, оскільки відсутність меж (тобто нав'язування будь-якого певного шляху) передбачає широке поле вибору, широкий спектр можливостей. Ф.Ніцше уявляє цей вибір як азартну гру творення, у якій ніколи не повторюються однакові комбінації .