Тема 8. Валютний ринок План

1. Конверсійні операції на валютному ринку.

2. Ринок операцій спот.

3. Операцій на форвардному ринку.

4. Ринок операцій, пов’язаних з валютними ф’ючерсами.

5. Характеристика валютних опціонів.

6. Особливості обігу валютного свопу.

7. Міжнародні розрахунки: їх необхідність, роль, форми.

8. Інкасо та акредитив як основні форми міжнародних розрахунків

9. Банківський переказ та розрахунки за відкритими рахунками.

10. Валютна політика Національного банку України.

1. Конверсійні операції на валютному ринку

Відмінними рисами міжнародних розрахунків є те, що їх об’єктом виступає грошовий валютний еквівалент вартості тих товарів, послуг, робіт, капіталів, платіжних засобів, що здійснюють обіг між державами, а суб’єктами – уряди, організації та громадяни, банківські рахунки яких перебувають на території різних країн. Це вимагає використання не тільки національної, а й інших іноземних валют, їх регулярного обміну.

Міжнародний поділ праці та відсутність єдиної для всіх країн валюти платежу, наявність постійної небезпеки валютних втрат унаслідок коливань валютних курсів викликає необхідність здійснення валютних операцій. Валютними операціями називають певні банківські та фінансові операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, тобто використання останніх як засобу платежу, вивезення/ввезення, пересилання і переказування, а також надання кредитів, нарахування відсотків та дивідендів, залучення інвестицій і придбання цінних паперів тощо.

Валютні операції надають можливість суб’єктам міжнародних розрахунків купити саме ті іноземні валюти, які потрібні їм у даний момент, по-перше, для здійснення платежів, по-друге, для того, щоб зберегти від знецінення свої валютні резерви, якщо курс валют, з яких складаються ці резерви, починає падати або існує загроза цього. Валютні операції є також засобом одержання прибутків, особливо для банків та брокерських контор. Стрижнем валютних операцій є валютний курс, рівень якого постійно коливається під впливом попиту й пропозиції учасників цих операцій на валютному ринку. Зовнішньоекономічні операції у більшості випадків пов’язані з конверсією валюти, яка є обміном однієї валюти на іншу за діючим валютним курсом. Конверсійні операції – це діяльність агентів валютного ринку (банківських і фінансово-кредитних установ, юридичних та фізичних осіб) щодо обміну, купівлі-продажу, розрахунків і надання в позику іноземної валюти на валютному ринку та на біржах. Щодо конверсійних операцій в англійській мові прийнято стійкий термін Foreign Exchange Operations (коротко – forex).

Конверсійні операції поділяються на дві групи:

1. поточні конверсійні операції: тод, том, спот.

2. строкові конверсійні операції: форвардні, ф’ючерсні, опціонні, своп.

Основними видами поточних операцій є поточні (касові) операції в готівковій і безготівковій формах. Готівкові операції здійснюються обмінними пунктами банків (банкнотний ринок), а безготівкові – банками, валютними біржами, іншими учасниками валютного ринку (форексний ринок).

До поточних безготівкових операцій належать операції з короткими термінами валютування (в межах 3 робочих днів). Операції “тод” (today) – поставка валюти здійснюється з сьогодні на сьогодні. Операції “том” (tomorrow) – поставка валюти здійснюється з сьогодні до наступного робочого дня. Робочий банківський день з 9.00, 10.00 до 12.00. Операції “спот” – поставка валюти здійснюється з сьогодні до другого робочого дня. Такі операції здійснюються переважно для обслуговування зовнішньоторговельних розрахунків, а також з метою одержання додаткового прибутку у разі коливань валютного курсу.

Банки при котируванні встановлюють два курси: курс покупця (bid) – курс, за яким банк купує валюту; курс продавця (offer) – курс, за яким банк продає валюту. Для покриття витрат з обслуговування операцій та отримання прибутку між цими курсами існує різниця, яка називається маржею (margin) або спредом (spread). При здійсненні поточних операцій на валютному ринку використовуються такі курси.

Крос-курс — це співвідношення між двома валютами, яке вста­новлюється з їх курсу щодо курсу третьої валюти. Часто виника­ють ситуації, коли невигідно або неможливо здійснювати пряму купівлю певної іноземної валюти. Тоді використовують крос-курс. Спот-курс — ціна одиниці іноземної валюти однієї країни, ви­ражена в одиницях валюти іншої країни і встановлена на момент укладання угоди за умови обміну валютами банками-кореспондентами на другий робочий день із моменту укладання угоди.

Строкові конверсійні операції (строкові контракти) – передбачають виконання певних дій протягом визначеного періоду часу або у визначений момент у майбутньому, тобто передбачають купівлю-продаж певного активу у визначений момент часу у майбутньому за наперед обумовленою ціною (форвардною ціною). Строкові контракти визначаються своїми специфікаціями – юридичними документами, в яких обумовлюються обсяг базового активу в одному контракті (цінні папери, товарні ресурси, іноземна валюта, фондові індекси, процентні ставки, дорогоцінні метали тощо), термін виконання, валюта розрахунку, спосіб виконання (поставка активу чи розрахунки грошовими коштами) і т. ін.

Одні строкові угоди є обов’язковими до виконання, інші дають право виконати або не виконати угоду. Одні орієнтовані на поставку активу, покладеного в основу угоди, інші – практично ніколи не закінчуються реальною поставкою активу. Одні укладаються виключно на біржі, інші можуть бути як біржовими, так і позабіржовими. Причому біржові строкові контракти передбачають дострокове і одностороннє припинення зобов’язань через укладання угоди, протилежної за напрямом операції відповідному строковому контракту.

Ринок строкових угод є одним із механізмів страхування (хеджування) від ризиків цінових змін на реальному ринку. Так, продавець певного виду активу страхується за допомогою строкового контракту від можливого падіння ціни на дану продукцію в момент, коли йому потрібно буде її продати – коротке хеджування, а покупець продукції – від можливого зростання цін на момент купівлі даного активу на ринку – довге хеджування. Таким чином, хеджуванням (укладанням строкових контрактів) валютних, процентних, цінових та інших фінансових ризиків займаються власники активів (хеджери), а фінансові посередники (спекулянти) займаються купівлею-продажем таких контрактів з метою отримання прибутку від різниці у цінах. Ціни на похідні фінансові інструменти встановлюються залежно від цін активів, які є в їх основі.