3. Економічні ресурси і фактори виробництва

Щоб здійснювався процес виробництва, потрібні певні чинники, або причини, які його зумовлюють. Такими чинниками є виробничі ресурси, які ще називають економічними, або фактори виробництва.

Сучасні теоретики часто ототожнюють ресурси виробництва та його фактори. Проте варто показати відмінності між еко­номічними (виробничими) ресурсами та факторами¹.

Економічні ресурси – потенційні чинники виробництва, його можливості, джерела.

Фактори виробництва – чинники, які уже застосовуються у виробництві.

Інакше кажучи, економічний ресурс може й не перетворитися у реальний фактор виробництва, якщо постійно буде знаходитися у запа­сі. Водночас, у наступному аналізі ми виходитимемо з того, що усі виробничі ресурси стають факторами виробництва, тому застосування цих термінів часто буде тотожним.

Сучасна економічна наука до економічних (виробничих) ресурсів (факторів) відносить працю, капітал, природні ресурси, підприєм­ницькі здібності, а також екологію, науку, інформацію.

Праця – використання робочої сили людини для створення жит­тєвих благ.

Тут праця, ототожнюючись з робочою силою, розглядається не як процес (потік), а як запас, або ресурс. При цьому, якщо говориться про кількість праці, то йдеться про число працівників, які працюють певний час.

Капітал – виробничий ресурс у формі засобів праці.

Капітал, як економічний ресурс, тісно пов’язаний з працею. У політичній економії представники трудової теорії вартості (починаючи від А. Сміта, XVIII століття), які стверджували, що багатство (вартість) створюється у виробництві виключно працею, взагалі розглядали його нагромадженою працею, яка здата накопичуватися і зберігатися у формі засобів виробництва (засобів праці), створених працею людиною.

Капітал, як виробничий фактор, часто також називають капіталь­ними, або інвестиційними, ресурсами (інвестиції – вкладення капіта­лу у виробництво). Водночас інвестиційні ресурси є основою (субстан­цією) капіталу, а не самим капіталом, суть якого є значно глибшою і багатшою.

Отже, вартість засобів праці (окрім землі, палива і енергії, які не відносять до капіталу) дає уявлення про величину такого виробничого ресурсу, як капітал.

Природні ресурси, або земля – сукупність предметів праці (сиро­вини та матеріалів) і деяких засобів праці (землі, палива та енергії) у виробництві.

Природні ресурси так чи інакше своїм джерелом мають землю (природу) – це, зокрема, вугілля і руди, газ і нафта, добуті із земних надр, зерно, деревина, льон тощо, вирощені на землі, ґрунти, води і клі­мат і таке інше. Тому вони й поєднуються у ресурси під назвою “земля”.

Підприємницькі здібності – особливий ресурс, який втілюється у праці по управлінню і організації виробництва і збуту життєвих благ для одержання вигоди.

Екологія – система спеціальних видів трудової діяльності та витрат, спрямованих на використання природніх ресурсів, охорону навколишнього середовища, а також на його відтворення.

Наука – специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання та систематизацію нових знаннь про природу, суспільство та мислення.

Інформація - система збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою використання їх у різних сферах життедіяльності.

Усі економічні ресурси, або виробничі фактори, мають одну зага­льну властивість: вони рідкісні, тобто існують в обмеженій кілько­сті.

Наша планета містить обмежений запас ресурсів, які можна використати для виробництва життєвих благ, передусім – природних ресурсів (землі). Водночас, рідкісними (обмеженими) є й праця ( сила), капітал (інвестиційні ресурси) і підприємницькі здібності. На початковому етапі знаходиться наука, екологія та інформація, які націлені на значне підвищення обсягу традиційних ресурсів виробництва. Хоча на нашій планеті є країни, котрі наділені значними економічними ресурсами, усе ж і вони зіштовхуються з їх обмеженістю.

Повсюди в економіці діє закон рідкісності (обмеженості) економічних (виробничих) ресурсів.

Серед економічних ресурсів варто виділити відтворювані і невідтворювані. До відтворюваних ресурсів відносять працю (робочу силу), капітал, інформацію, науку, а також підприємницькі здібності, а до невідтворю­ваних – основну частину природних ресурсів (землі): корисні копа­лини, ґрунти, атмосферний кисень, паливо та енергію, тощо, а також екологію. Усе важливішою стає проблема економії рідкісних (обмежених) економіч­них (виробничих) ресурсів.

Наша вітчизняна економічна наука довгий час традиційно виділяла два фактори виробництва – матеріально-речовий і особистий.

До матеріально-речового фактора відносили усі засоби вироб­ництва (предмети і засоби праці), тобто капітал і природні ресурси, екологію, а до особистого фактора – робочу силу, тобто працю, науку, інформацію, підприємницькі здібності. Особистий фактор виробництва – це сама людина з її здат­ністю до праці.

Роль людини у виробництві важко переоцінити. По-перше, людина є рушійною силою виробництва, оживляючи у його процесі мертві засоби виробництва. По-друге, самі засоби виробництва – і предмети, і засоби праці – є результатом розуму та вміння, досвіду та творчості людини. Нарешті, від кваліфікації, сумлінності, професіоналізму, твор­чого підходу працівників вирішальною мірою залежить результативність застосування матеріально-речового фактора у виробництві.

Сукупність матеріально-речового та особистого фак­торів виробництва утворює продуктивні сили суспільства.

Зміст продуктивних сил цим не вичерпується, існує ще ефект узгодженості факторів виробництва, який втілюється у технології та організації суспільного виробництва.

Технологія виробництва відображає взаємодію його факторів, способи та прийоми взаємодії праці, засобів і предметів праці у єдиному виробничому процесі. Тому можуть бути як ефективні, так і неефективні технології виробництва, що характеризує стан продуктивних сил сус­пільства.

Організація виробництва забезпечує узгодженість застосування факторів виробництва, єдність його учасників у досягненні мети виробництва. При цьому вирішальну роль відіграє виробничий підприємницький ресурс.

Продуктивні сили відображають ставлення людей до природи (природних ресурсів) і засобів праці (інвестиційних ресурсів, або капі­талу).