Проблемне завдання

1. У чому полягає гносеологічна новація поняття «екзистенція»?

2. Як співвідносяться екзистенція та інтенціональність?

3. Який досвід для Ясперса та Сартра є базовим для визначення людської екзистенції?

Карл Ясперс

Вступ до філософії

(Фрагмент)

Поміркуймо трохи над тим, у якому становищі ми, люди, перебуваємо. Ми завжди бачимо себе в наперед визначених ситуаціях. Ситуації змінюються, виникають нові нагоди. Коли ними не скористатися, вони не повертаються. Я можу сам докласти зусиль, щоб змінити якусь ситуацію. Але серед них є такі, що вперто зберігають свою сутність, навіть якщо їхній моментальний вигляд зазнає змін, а їхня всемогутність прихована під якимось зовнішнім покривом: я мушу вмерти, я мушу страждати, я мушу боротися; я безпорадний перед примхами випадку, я неминуче заплутуюсь у сітях провини. Ці фундаментальні ситуації накидає мені наше життя, і ми їх називаємо "пограничними ситуаціями". Це означає, що ми не можемо через них переступити, ми не можемо їх змінити. Усвідомити їхнє існування та їхню неминучість означає досягти, після здивування та сумніву, найглибшою джерела філософії. В повсякденному житті ми часто від них ховаємося; ми заплющуємо очі й живемо так, ніби вони не існують. Ми забуваємо, що нам доведеться вмерти, ми забуваємо свої провини, забуваємо, що ми віддані на поталу випадку. Тобто ми маємо справу лише з конкретними ситуаціями, які підлаштовуємо під власну вигоду і на які реагуємо, складаючи плани своєї практичної діяльності у світі, підштовхувані, як то з нами буває, своїми життєвими інтересами. Натомість на пограничні ситуації ми реагуємо або намагаючись просто не помічати їх, або — коли ми їх ясно бачимо — впадаючи в розпач, який іноді нам щастить долати: ми знову стаємо самими собою, перебудовуючи своє сприйняття дійсності. <...>

Пограничні ситуації — смерть, нещасливий випадок, провина, не­можливість розраховувати на світ — відкривають мені мій крах. Що можу вдіяти я перед неминучістю цього абсолютного краху, очевидність якого я не можу, не обдурюючи самого себе, заперечувати? <...>

В пограничних ситуаціях ми зустрічаємося з небуттям або принаймні передчуваємо, попри швидкоплинну реальність світу і поверх неї, те, що є справді. Власне, й розпач самим тим фактом, що він може виникати у світі, свідчить про існування чогось потойбічного.

Жан-Поль Сартр

Критика діалектичного розуму

(Питання про метод)

... Людина визначає себе своїм проектом. Ця матеріальна істота постійно виходить за межі накинутих їй умов; вона розкриває і детермінує свию ситуацію, долаючи її, щоб об'єктизувати себе, працею, діяльністю або подвигами. Проект не слід змішувати з волею, яка є сутністю абстрактною, хоча за певних обставин він іноді і вбирається у волюн­таристську одіж. Цей безпосередній зв'язок, поза даними і конститу­йованими елементами, з Чужим, тобто з Іншим, ніж я, це постійне творення себе через працю і через діяльну практику і становить нашу власну структуру: не будучи бажанням чи волею, вона не є також ані потребою, ані пристрастю, але наші потреби, як і наші пристрасті, як і найабстрактніша з наших думок, беруть участь у цій структурі, вони завжди перебувають поза самими собою, в напрямку до ... Саме це ми називаємо екзистенцією і розуміємо під цим не якусь стабільну суб­станцію, що спочиває в собі, а постійну неврівноваженість, відірваність від себе усього тіла. Оскільки цей порив до об'єктивації набирає різних форм у різних індивідів, оскільки він викидає нас на поле можливостей, з яких ми реалізуємо лише деякі, виключаючи інші, то ми називаємо його також вибором або свободою.

Жан-Поль Сартр